Оксана Сайко: коли пишу для дітей - сама стаю дитиною
Українська письменниця Оксана Сайко, чия книжка "Новенька та інші історії" увійшла до довгого списку "Книги року ВВС-2012", завжди думала, що спершу вийдуть її твори для дорослих.
Вона зізнається - сама у школі була хоч і "сумирною", проте здатною на відчайдушні витівки.
- Про що Ваша книга?
- Книжка про підлітків. Про їхні проблеми, пригоди, шкільне життя, про дружбу й перше кохання. Про серйозні випробування, з якими вони стикаються і з якими їм потрібно впоратися, розчарування, важкі ситуації, в які вони іноді потрапляють і з яких їм необхідно знайти правильний вихід та зробити іноді нелегкий вибір на користь добра.
- Як ви самі визначили б її жанр?
- Мої оповідання, які увійшли у книжку, часто межують з новелами, оскільки мають стрімкий розвиток подій і наповнені драматизмом.
І кінцівка, яка, приміром, навіть сповнена позитивного вирішення якоїсь ситуації чи, принаймні, надією на це, все ж спонукає до роздуму. Іноді ту межу навіть важко визначити й мені.
Подеколи це й пригодницькі оповідання, подеколи й новели зі своєї гостротою подій та психологізмом, а іноді – легкі оповідки з дотепним підходом героїв до якихось ситуацій, і ліризмом.
- Яким ви уявляєте свого читача: його стиль, звички, інтереси, вподобання?
- Таким ж, якими є герої моїх оповідань. Вони різні за своїми звичками й інтересами, як і різні за своїми характерами й типажами. Вони здатні на якісь кумедні витівки, відчайдушні пригоди, але й вчинки, коли потрібна допомога, рішучість у прийнятті позитивного рішення в складних ситуаціях.
Звісно, вони іноді помиляються, бувають у чомусь байдужими й не надто добре чинять. Але ж хіба з нами теж так не бувало? З часом вони можуть збагнути свою помилку й чомусь навчитися. Хай навіть вони приходять до того не відразу.
Насамперед вони прагнуть розуміння своїх однолітків і дорослих, й шукають самовираження. У чомусь мої читачі, можливо, трішки можуть бути схожими й на мене в дитинстві чи на моїх друзів. Але разом з тим вони – сучасні діти, зі своїм світом, проблемами й потребами на тлітих суспільних умов та обставин, що існують тепер.
- Розкажіть про свої інтереси, вподобання, хобі.
- Дуже люблю оперу, класичну музику, балет, часто буваю в театрі. Але разом з тим люблю експериментування в мистецтві, те, що ламає якісь його академічні канони й стереотипи, й утверджує свободу якогось нового стилю. Зокрема захоплююся виставами Романа Віктюка, не пропускаючи його гастролей. Багато читаю.
[L]Люблю стильне й мудре кіно, яке здатне мене вразити й наповнити. Останнім часом відкриваю для себе історію кінематографа, переглядаючи старі фільми, починаючи від німого кіно, експресіонізму й нуару. З великим задоволенням переглядаю фільми Кустуріци, фільми з Іваном Миколайчуком. Особливо мене вражає Фелліні.
Подобається подорожувати, пізнавати щось нове – від краєвидів, історії, культури і кухні до спілкування з людьми. Люблю блукати на самоті старими вуличками Львова й думати, перебувати десь серед природи з близькою мені людиною, у бабусиному селі, з яким пов’язані найкращі спогади дитинства.
- Ви пишете про школярів та для школярів. Розкажіть, якою ви були у школі?
- У школі на перший погляд я була правильною, сумирною, тихою дівчинкою, яка досить добре навчалася, з інтелігентної пристойної сім’ї. Так мене й сприймали вчителі. Звичайно, так воно якоюсь мірою й було, але в мені поєднувалося разом з ангелям якесь нестерпне бісеня.
Бо попри оту сумирність, я була й бешкетницею, здатною на якісь відчайдушні вчинки й витівки задля жартів та розваг, особливо у старших класах.
Приміром, я могла тихцем під час уроку інформатики, сівши за останню парту, непомітно винести чийсь наплічник у коридор, сховавши його у смітник, власник якого спершу розгублювався і довго його шукав… Могла бути ініціаторкою втечі з якогось уроку, під час якого переховуватися у подруги, заховавшись від її мами у шафі.
Чи, аби затягти урок літератури на прохання моїх друзів, щоби їх не опитували, розповідаючи якийсь літературний твір, заданий для позакласного читання, навмисне дофантазовувати сюжет, даючи волю уяві, щоби він був довший і щоби у ньому було побільше подій, що, на мою думку, робило його цікавішим... Іноді це так мене захоплювало, що мені із своєю уявою було важко спинитися. Цікаво, що це проходило і вчителька, зайнята заповненням журналів, цього не зауважувала або просто його не читала.
У школі у мене було багато друзів різного віку. Я полюбляла вигадувати якісь ігри, історії й розповідати своїм подругам, а під час деяких уроків, нерідко й писати їх. Так народжувалися мої перші дитячі оповідання й повісті.
- Чи є у книзі герой, з яким ви себе асоціюєте?
- Я не асоціюю себе з лише з одним якимсь певним героєм. Мабуть, у кожному герої мене потроху. Як і в позитивних моментах, так і в негативних.
У кожен створений образ вкладаю якусь часточку себе, я свого роду перевтілююся. Адже в той час, коли пишу для дітей – сама стаю дитиною. Із своїм дитячим світом, дитячими проблемами, почуттями й пригодами. Даю волю уяві й, пишучи, можу переживати те, що не переживала в своєму дитинстві насправді, перебуваючи в образі моїх героїв і в тих часто драматичних ситуаціях, в яких опиняються вони. Звісно, в ту мить мені навіть це не здається, настільки все є для мене реалістичним).
- Чи зробили ви у підлітковому віці щось, за що вам досі соромно?
- Звісно, саме у підлітковому віці чимало було витівок і, мабуть, не надто правильних, ґречних та хороших вчинків з погляду дорослих, тобто, моїх суворих батьків, про що вони, до речі, й досі не знають. Але, чесно кажучи, пригадуючи їх, не відчуваю жодного сорому. Мабуть, без тих пригод, моє шкільне життя було б позбавлене якихось барв, досвіду й вражень...
Крім того, в них насправді не було нічого поганого, можливо, в тому виявлялося прагнення трішки більшої свободи й намагання зруйнувати надто тісні рамки. Звичайно, були якісь і помилкові вчинки, якими я дуже мучилася й намагалася їх виправити. Тепер ті спогади викликають у мене лише усмішку або сміх, але аж ніяк не сором чи докори сумління.
 |
| Фото starlev.com.ua |
- Сюжети у ваших оповіданнях - реальні ситуації з вашого минулого? Чи ви їх вигадуєте?
- У сюжетах оповідань у більшості присутня моя уява. Але хоч і зрідка, та все ж трапляються й реалістичні ситуації, й прототипи. Щоправда, навіть у тих певних пережитих ситуаціях неодмінно є й частина вигадки, що вимальовує сюжет й іноді додає певної драматичності твору. Щось у сюжетах, часом, є десь почутим чи спостереженим… Але до всього того все одно додається фантазія.
- Чи ставили ви за мету якісь виховні моменти? Що спонукало написати таку книгу?
- Насамперед метою написання оповідань було те, щоби дітям це було цікаво, щоби вони впізнавали в них себе і чомусь вчилися. Перш за все я завжди думала над цікавим сюжетом. Іноді ідея обіцяла одне, а в процесі написання все кардинально змінювалося, що виявлялося непередбачувано й для мене.
Дитяча література не може бути без якихось виховних моментів. Просто у мене це вже мимоволі випливало із сюжету, а не сюжет будувався навколо певної ідеї щодо моралі. І я вважаю, що в мене це виходило ненав’язливо.
А щодо того, що спонукало написати книгу… Чесно кажучи, раніше я думала, що спершу вийде книга моїх творів для дорослих. Але сталося навпаки. Все розпочалося із моєї співпраці з журналом для підлітків "Сто талантів" при львівському видавництві "Свічадо".
Саме для цього журналу й було написано більшість тих оповідань, які увійшли до книги. І, гадаю, якби не журнал, не знаю, чи я б коли повернулася до дитячої прози, чи, радше, наважилася б повернутися, адже вийшовши з дитячого віку, я писала тільки для дорослих, друкуючи ці твори у літературних журналах.
Хоча, зізнаюся, час від часу в мене виникала думка – чи змогла б створити щось для дітей?.. Та й серед героїв кількох моїх новел для дорослих героями були й діти. Можливо, бракувало якогось імперативу…
- Якби у віці героїв ваших оповідань ви прочитали свою книжку, вона б вас чомусь навчила? Чому?
- Відколи отримала книгу з друку, перечитала її очима читача, а не автора, мимоволі навіявши собі стан своєрідної відстороненості. Навіть не намагалася почуватися юним читачем – таке відчуття виникає завжди, коли читаю дитячу літературу. В ту мить просто прокидається в мені дитина, як і тоді, коли пишу.
Тому, своє сприйняття, якби була дитиною, уявити й відчути було не складно. Безперечно, книга, якби прочитала її у віці героїв своїх оповідань, мене чогось навчила б. Насамперед цінувати дружбу, бути щирою, справедливою, чесною, уважною до своїх друзів та близьких, прийти на допомогу, коли хтось потрапив у біду, переосмислювати свої не надто хороші вчинки і намагатися виправитися, робити вибір на користь добра і вірити в його перемогу…
- Якою ви бачите сучасну молодь? Який, на вашу думку, найбільш поширений недолік? А перевага?
- Сучасна молодь є для мене цікавою. Спілкуючись із нею, зовсім не відчуваю себе із якогось зовсім іншого світу. Й не відчуваю відносно неї жодного відчуження чи конфлікту різниці поколінь. А навіть, навпаки, часто бачу у тих підлітках себе, а пізнаючи їхні проблеми, пригадую щось схоже, що було й за часів мого дитинства.
У чомусь, звісно, вони такі ж, якою була я й моє покоління, а в чомусь – зовсім інші. Вони мають більше інформації, чого ми були позбавлені, й трішки інші зацікавлення. Але не дивно - вони просто народилися значно пізніше від мене, у інший час, за інших суспільних умов й за шалених темпів технічного прогресу. І те, що вони в чомусь відрізняються від мого покоління – закономірно й нормально.
Щодо найбільш розповсюдженого недоліку, який доводиться спостерігати у сучасних підлітків, на мою думку - узалежненість інтернетом, з якого часто діти можуть поглинати негативну інформацію. Це й узалежненість віртуальним світом, який замінює живе спілкування, книгу, прогулянки, враження від якихось справжніх подій, краде дитинство. А переваги їхні: вони комунікабельні, відкриті, розкуті, позбавлені певних комплексів, і це чудово!
- Яку останню книжку ви прочитали?
- З дитинства полюбляю читати по кілька книжок одразу. Останнє, що прочитала - Бруно Шульца у чудовому перекладі Юрія Андруховича "Цинамонові крамниці" й "Санаторій під клепсидрою" та "Празький цвинтар" Умберто Еко польською мовою.