Легенди карпатського краю

Не було проблем залишити на такого кнура отару, він охороняв хату, у лісі виводив на найбагатші місця грибів і ягід, а вже щоб перейти через гори, то знаходив і вказував на найбільш безпечні стежки. Гуцули, у розмовах між собою, не могли натішитися мудрою твариною, а кожен сам по собі підозрював, що кабани ще й вміють залицятися, але гнали від себе такі думки.

Ці кнури були надзвичайно чемними і швидко зайняли значне місце у господарстві горян, але проблеми прийшли звідки їх не чекали: собаки - вічні супутники гуцулів, дуже ревниво поставились до нових мешканців полонин. Жінки теж нарікали, що самі краще знають де ростуть гриби та ягоди, але відчувалось, що вони щось приховують.

Відтак, кнурів стали менше долучати до господарства. Але розумна тварина і тут дала собі раду. Якщо не можна проявити себе у роботі, то вона вирішила проявити себе у творчості. Особливо захопив кнурів спів трембіти. Вони почали переймати звуки і так вправно їх відтворювати, що мужні гуцули лише зворушено дивувались.

А оскільки улюбленому заняттю кабани присвячували весь час, то згодом, шляхом вправляння у відповідності до теорії Карла Лінея, їх рила видовжились, як трембіти, і так з'явився у Карпатах новий вид свині - кнур трембітальний.

На весіллях, хрестинах, храмових святах кожна родина виставляла свого кнура, і все це перетворювалось на справжнє творче змагання на втіху гуцулам. Але завзяття розумної тварини знову зіграло з нею злий жарт. Кнури до останку присвятили себе новому відкритому для себе мистецтву, та трембіта у Карпатах - це перш за все сигнальний інструмент.

І стало траплятися, що зачувши журливий голос трембіти, люди збиралися та через долини і перевали йшли до родини на похорон. На місці ж виявлялось, що в домі господаря хрестини. І добре було, коли помилка виявлялася такою, а коли навпаки?

Кнурів не стали переслідувати, але їх стали уникати і до гурту більше не залучали. Розумна тварина відчула це відразу. Всіх їх: і тих, що жив у горах, і тих, що жили в долинах передгір'я охопив глибокий смуток і меланхолія.

Доля виду потрапила під загрозу зникнення. І, цілком можливо, так би й сталося, якби водночас серед трембітальних кнурів не поширилась радісна новина. А її привезли у ті ж Кути, звідки все почалося, вірмени.

Вони розповіли, що у Африці серед людей теж поширена звукова сигнальна система подібна до гуцульської, але... У Африці, на відміну від Карпат, величезні просторі рівнини. Тому там, навіть коли люди приходять в гості не на той сигнал, то вони стомлені не так, як на крутих карпатських стежках. Відтак ніхто, майже ніколи не гнівається.

Враз кнури зрозуміли, що порятунок виду кнур трембітальний може бути тільки у переході в Африку. Поки звістка про рішення дійшла до гірських полонин, кнури передгір'я рушили у путь самостійно. Гірські побратими надзвичайно обурилися таким поспіхом і вирішили не наздоганяти зрадників, а йти своїм шляхом.

Шляхи тоді визначалися так, як возили сіль з Коломиї. Це стало першим і визначальним випробуванням для кнура трембітального. Прикарпатські кнури пішли на Сучаву і Балкани, а горяни - на Київ і Кавказ. Тяжко, але добрались кнури трембітальні до свого нового місця; та одні в Африку, а інші в Індію.

Завдяки своїм унікальним здібностям, їм не тільки вдалося врятувати вид, але й досягти розвою, використавши переваги рівнин над горами. Єдиний ґандж, то це те, що на новому місці їм довелось відмовитись від своєї кореневої назви - кнур трембітальний - і прийняти назву аборигенів - слон.

Так з'явились африканські та індійські слони. Історія переповідає нам про невдалу спробу зберегти автентичну назву. Частина кнурів трембітальних, разом з Ганнібалом, вирішила повернутися в рідні краї. Їм вдалося переправитися через Гібралтар.

Та вони сплутали Альпи з Карпатами. Здолавши перевали, кнури трембітальні, під проводом Ганнібала, мимохіть перемогли римське військо, але заходити в місто відмовились і, зрозумівши помилку, повернулися в Африку. Де й остаточно асимілювались у слонів.

Ця легенда перевірялась багатьма неупередженими вченими, причому з різних наукових шкіл. Їх висновки збігаються - все це чиста правда. Єдина полеміка точиться навколо того, на базарі в Кутах, чи в Косові з'явився перший трембітальний кнур.

На останніх наукових читаннях з цього питання, які традиційно проходять у Яремчі, вже в кулуарах, у колибі над водоспадом, знаний канадійський професор висловив сміливе припущення. Виявляється, що частина кнурів до останнього не погоджувалась розлучатися з назвою, яку отримала на своїй далекій батьківщині. Тому, коли вони зрозуміли, що процес асиміляції неминучий, кнури трембітальні пішли топитися у Середземне море.

Та й тут їхні надзвичайні здібності виявили себе найнесподіванішим чином: море не втопило, а радо прийняло їх, і кнури трембітальні стали слонами морськими і, до того ж, покірно прийняли нове ім'я.

А щоб земляки не сміялися з їх невдалої спроби втопитися, вони змінили зовнішність і попливли далеко через океан. Так Канада стала їх другою домівкою. Далі професор додав, що враховуючи вибори, що наближаються, і, беручи до уваги впливовість української діаспори, уряд Канади з оптимізмом вивчає можливість виділення окремого фінансування проекту вивчення зв'язків морських слонів з їх прабатьківщиною.

Після цих слів директор інституту Буковинських митців перестав співати пісню про Довбуша і почав уважно прислухатись до слів заокеанського науковця. Це, мабуть, було пов'язано з тим, що працівники інституту, хоч і покликані займатися справами далекої минувшини, є людьми неконсервативними і чутливими до всіх найновітніших наукових теорій.

І кожен з них відчував, що підсвідомо, вже давно, був послідовним симпатиком морських слонів з берегів Ньюфаундленду.