Святий наших перемог

В культурному просторі України сталася високодуховна подія...

Першими, хто зауважив, що в селі Білоцерківці на Полтавщині відбувається щось особливе були даішники.

Коли вони в Полтавській області через некритичне перевищення швидкості зупинили вже третю київську автівку з водіями і пасажирами у вишиванках спитали: "А що у вас там? Демонстрація? Бенюк вже туди полетів!".

Це була не демонстрація. Це була молитва, яку чекали півстоліття! Під руїнами храму Святого Георгія ще ніколи не було так багато автівок. Зо півтора десятки. Приїжджих було більше, ніж місцевого люду. Храмове свято!

В храмі без вікон, дверей і маківок над головою чи не вперше в українській державі правилася архієрейська служба. Сім священиків на чолі з єпископом у день Святого Георгія возносили до неба молитву у храмі Святого Георгія.

А що ще цікаво, символічний збіг обставин чи, може, Боже провидіння, в рік Перемоги, 1945-го, Великдень випав якраз на День Святого Георгія-Переможця!!! 6 травня був Великдень, а 9-го 1945 року - Перемога! Знаково, бо якраз Георгія-Юрія-Змієборця і вважають Святим перемог!

На честь Побідоносця назвали і Георгія Тарновського поміщика-мецената, якому належали і знаменита чернігівська Качанівка і полтавські Білоцерківці. 1848 -го року він зводить на честь свого Небесного Покровителя кам'яну церкву за проектом відомого архітектора ХІХ століття, обрусілого німця, Костянтина Андрійовича Тона, придворного архітектора царя Миколи І, ректора Імператорської Академії мистецтв. Він славився своїми палацами в Санкт-Петербурзі, Московському Кремлі, а головним дітищем вважав храм Христа Спасителя в Москві.

Старі люди кажуть, що заради Георгіївської церкви біля ставу побудували цегляний заводик. І від нього до пагорба, де церкву зводили, до 5000 людей вишикувалося в живий ланцюг, передавали з рук в руку кожну цеглину.

За переказами, коли Тарас Шевченко гостював у Тарновських на Пирятинщині, намалював для Георгіївського храму в Білоцерківцях ікону Спаса Нерукотворного.

Де та Тарасова ікона - вже ніхто не знає... А от Євангеліє знайшлося! Цього року сталося велике диво!!! Черниця Марія сприймає це як Боже Благословення для храму і села!!!

Нещодавно до Білоцерківців приїхали люди, які передали матушці Марії Євангеліє, від якого захопило дух... Виявляється, саме за цим фоліантом правилося в білоцерківському храмі до його знищення. Про це свідчать написи і розповіді людей, які зберігали Святе Письмо півстоліття і повернули його, коли почули, що в селі буде монастир. Тими людьми, на яких тепер моляться в Білоцерківцях, є мама та сестра покійного народного депутата, "батька Конституції", Михайла Сироти. Його тато, як з'ясувалося, народжений в цьому селі. І коли храм почали ганьбити, його родина переховувала в своїй хаті заборонену церковну книгу.

В ній кілька записів. Один про Марію Петрівну, яка, схоже, й привезла це Євангеліє з Києва в травні 1917 року "на добрий спомин" і подарувала своєму племінникові.

1917 рік

А другий свідчить, що в 1942-ому році, якраз на час другої світової війни, в Свято-Георгіївському храмі поновили богослужіння. Розгублений через втрати й поразки Сталін, який замолоду вчився в духовній семінарії, можливо збагнув, що без підтримки Отця Небесного війну не виграти... І наказав відкривати церкви й вимолювати перемогу... Священнослужителі впевнені, що це і врятувало країну...

1942 рік

Перемогу вимолили, а про Святого, якому дякують за перемоги, забули... Свято-Георгієвський храм й закривали, й розкрадали, й підпалювали... Від пам'ятки архітектури лишилися хіба-що цегляні стіни метрової товщини...

Дякувати Богові, що хоч стіни лишилися... В них і відбулася особлива служба! Особлива - бо перемога, бо храмове свято, бо Євангеліє повернулося, особлива й за живописністю!!!

Коли священики , виголошуючи молитовні переможні пісні, закликали всіх присутніх "До Неба піднесімо серця!" - це було так легко зробити в храмі, де замість покрівлі - просто Небо!!! Сонце усміхається всім прямо з вівтаря!!! А горобці змагаються з церковним хором!

Коли пролунало зворушливе єпископське слово, у баби Катерини полилися сльози - не вірила старенька, що доживе, коли в її рідній церкві знову правитимуть, та ще й не один, а одразу 7 священиків! Ну як людям не дякувати за перемоги?

Це була незабутня служба...

Народному артистові Богдану Бенюку, улюбленцю й всієї країни й цього окремо узятого полтавського села, під час хресної ходи доручили нести хоругву. Нещодавно родина Бенюків стала рідною полтавцям. Тепер вони мають тут садибу.

Справа в тім, що дружина Богдана Бенюка - Уляна до одруження мала прізвище Яцина, а тут поруч село Яцини. Коли Уляна Бенюк дослідила свій родовід - то з'ясувала, що дійсно, її предок - козак з цього полтавського села, який пізніше пустив коріння в галицькому краї. Тому питання купувати чи ні хату на Полтавщині? - одразу вирішилося. Тепер греко-католик Бенюк один з найщиріших прихожан Георгіївського храму.

Фактично відродження православного храму почалося з ідеї та фінансів двох галичан - греко-католиків - артиста Богдана Бенюка та екс-депутата Євгена Жеребецького, який першим і придбав садибу в Білоцерківцях. З тієї садиби і почалося становлення культурного села... В духовній відзнаці від єпископа Полтавського і Кременчуцького доброді Жеребецькому є такі слова Святого Феофана Затворника:

"Благодійним є улаштування училищ, благодійне заснування лікарень, благодійне будівництво приютів та інших місць заспокоєння нужденних та стражденних. Але зведення храму благодійніше від усього цього, бо Храм Божий є й училище, і духовна лікарня і притулок для подорожніх".

Єпископ Полтавський і Кременчуцький Федір в своїй промові наголосив, що храм - це Душа села, а коли Душа оживає - то з цього починається і нове народження людини, і відродження всієї країни.

Після спільної молитви, їжі духовної, була спільна трапеза, їжа тілесна! Всі дружньо смакували куліш з 40-літрового казана! Кожен приніс щось своє до спільного столу, кияни - "Київських тортів", бабуня Дуня, зігнута літерою "Г" від старості й хвороб, принесла мисочку вареничків, а директор пирятинського базару - смажених курочок й інших делікатесів. Всім було смачно! Все було дружньо! Істинне храмове свято!!!

В Білоцерківцях сподіваються, що з кожним роком на храм буде людей все більше і більше та й з "телевізора нарешті поприїжджають".

Є мрія в живописних історичних руїнах влаштувати світову прем'єру! Дослідники мають намір розшукати псалми і канти в рукописному доробку з 92-х томів праць видатного богослова і вченого, ректора Київської духовної академії та настоятеля Свято-Михайлівського Золотоверхого монастира архієпископа Іринея Фальковського, народженого в 1762 році в с.Білоцерківці Пирятинського району Полтавської області.

Уявіть, наскільки це буде поетично! Руїни, бомонд і духовна музика просто неба...

P.S: І авторка цих рядків підняла чарочку, а потім переказувала щирі вітання білоцерківцям, пирятинцям і полтавцям від тих успішних, народжених на Полтавській землі, хто не приїхав.

Жінки з пирятинського церковного хору особливо дякували Ользі Герасимьюк (яка того дня була на засіданні ПАРЄ), сказали (дослівно): "Вона так багато грошей на нашу церкву дала!".

Для тих, хто вважає необхідним пожертвувати і хто знає, що від цього не збіднішає, а навпаки стане багатшим - розрахунковий рахунок управління Полтавської єпархії

р/р 260041434 АБ "Полтава-Банк" МФО 331489 код ЗКПО 25161684 з поміткою "На Свято-Георгіївський монастир" і вказуйте, будь ласка, імена, щоб знати за чиї перемоги молитися!