Про акушера Стеця

23 жовтня о 2:51 (то була неділя) нардеп Юрій Стець у Фейсбуці написав: "Єва, 2930 грм., 50 см. Якщо коротко, прийняв пологи у Яни о 23.20. Не тому, що хотів, просто вдома окрім мене і Яни нікого не було. Серед необхідного були: горілка (щоб продезінфікувати руки), ножиці для паперу (для перерізання пуповини) та бинти. Коли привіз Яну і Єву до лікарні, рятувати довелося лікарів:):). Вітайте – я вчергове став батьком! Тепер по-особливому!"

Народ спочатку не зрозумів, про що чи про кого це на цей раз написав їх фейсбуший приятель. Але відразу, через дві хвилини, розпочалася з’ясовування-вияснення, бо хтось таки ту ніч у мережі коротав. На ранок появилася 252 коментарі про його "моцний" вчинок. Христина Бондаренко щиро зізналася, що текст повідомлення перечитувала декілька разів. "Спочатку шукала межу між жартами та правдою. Далі між власним шоком і захопленням".

В очах декого Юрій став навіть суперменом. Правда, дехто штрикнув "особливого" батька і за сумісництвом нардепа, що йому доведеться доводити, що то його дитина, бо нібито наші депутати прийняли черговий ідіотський закон, що коли пологи відбулися поза пологовим будинком – треба довести батьківство. На що Стець відповів: "Ваші може і прийняли, я за таке не голосував!".

"Не буду переказувати далі – я все правильно зробив. Для жінок, які народжували, знають. Все пройшло м’яко, без жодного надриву. Найстрашніше було – коли народилася доця. Знаю, і по телевізору бачив, що дитина має закричати. А цього не відбувається. По попці шльопав, спинку масував – а це не відбувається. І це реально страшно. Мужчини люблять хизуватися, що я пуповину перерізав. Це, порівняно, ніщо з тим, що ще треба зробити!"

Одним словом, його Яна на тридцять восьмому тижні вагітності. Чоловіка немає вдома. Натомість телефонує їй ще звечора, цікавиться, як та себе почуває. Чи то заспокоює, чи навпаки, але каже, що нешвидко приїде. Будує плани вечора спільного. З шампанським, звісно! Уявляє у трояндових пелюстках свою хату. Романтика!

Із квітами, тортом і шампанським нарешті вдома. Крик і Яна на підлозі біля ванни. Сто думок в голові, допоки добіг. Виявляється, почалося. "Ви розумієте, ніхто вже нікуди не їхав. Я знав, що можу, якщо треба, але не в своєї дружини!", - так скаже пізніше мужній тато. Та й лікар "підбадьорив", що Юрію якось самому на цей раз треба буде впоратись.

"Я дзвоню у швидку, там, як у наших швидких, все детально розпитують. Я біжу по ножиці і пляшку горілки. Я усвідомлював, що буде відбуватися. Запитували мене, чи є все бачив, чи усвідомлював, що відбувається. Звісно, що я все розумів. Я робив з упевненістю, що саме так має бути. В нас не було ні істерики, ні шоків (?!). Моя дружина абсолютно серйозно до цього підійшла. Ми обоє розуміли, що життя нашої дитини, життя моєї дружини залежить від нас обох. І ми маємо все зробити логічно, щоб все було добре. Яна навіть сказала, що не було страшно.

Швидка постійно мене запитувала, чого я жартую. Це така втомлена захисна реакція. Ми навіть з Яною жартували. Мовляв, ти каву мені не зробила. Далі відбувається просто. Треба перев’язати пуповину. Перев’язуєш тим, що є. У нас були бинти. А потім ми поїхали в лікарю, тобто пологовий будинок. Кажу, що спочатку дитину прийміть. А потім маму. Мене не зрозуміли, бо я, певно, був якось одягнений. Може, куртка не моя, може, жіноча?".

Зараз Юрій Стець пережив відчуття, набагато глибші, і які незалежні від статусу, зв’язків, наявності коштів. Пережив момент, в якому все залежало від нього: або я дам життя, або…Такі відчуття ні з чим не порівняєш, і навряд, чи колись вони зітруться.

… Коли Юрій розказував, де він був уночі проти неділі, коли його дружина на тридцять восьмому тижні вагітності сама в хаті, а хата у приватному секторі, куди швидка за екстреного випадку приїхала нешвидко, що той уже все зробив, що треба, і у Фесбуці із Донієм спілкувався, довгенько, подумала: а чого то він хати у такий момент не тримався!

Дивувалися, раділи, вітали, але радили наступного разу народжувати у пологовому будинку і його фейсбушні друзі, а дехто навіть вночі за "домашні пологи ладен би голову відкрутити".

Але, береженого Бог береже! Про це вже добре затямив сам Стець: "Це екстрений випадок. Це неправильно. Це дурість. Це антисанітарія. Такого не має бути. Крапка. Хтось – це подвиг. Це не подвиг. Вірніше, це подвиг у жінки, яка би народила сама". А чоловіки, якщо хочуть аж такого на свою адресу – то… ножиці і пляшку вам у руки! "У дівчинки не було варіантів. Ми розуміли, що у нас буде Єва, оскільки я розумів, що я тато, і у мене має бути Єва. А після народження зрозумів, що я є вже отець".

Історія Юрія Стеця і Яни Конотоп – то не партнерські пологи. І навіть не домашні. Зазвичай, партнерські пологи – це коли біля породіллі знаходиться хтось із близьких їй людей. Це може бути хтось із рідних, близьких, друзів. Проте, як правило, найбільшим партнером для породіллі безумовно є її чоловік. Правда, на пологах партнер-чоловік мав би допомагати своїй дружині. Морально, насамперед, бо іншу потрібну допомогу нададуть, без сумніву, і без нього.

Чоловік на пологах – це не просто спостерігач. Це не фотограф чи відеоператор, який знімкує все і всіх і по-своєму контролює процес. Це активний помічник в першу чергу. Саме таке розуміють ті, хто пропагує партнерські пологи. І тому такі пологи названо саме партнерські, а не якось інакше.

Домашні пологи – це народження вдома, але за ретельної підготовки і за участі кваліфікованого медичного персоналу. Вважається, що дитина не пам'ятає свого народження, проте уже доведено на всяких рівнях, що вагітність та пологи не минають для дитини безслідно. Навпаки: зберігаються в підсвідомості і впливають надалі істотно.

Є жінки, які хочуть, щоб їх мужчина був присутній на пологах. Але є жінки, які навпаки – не хочуть. Третім навіть протипоказано, щоб їх мужчина був присутній на пологах.

Справді, багатьом жінкам здається, що партнерські пологи зміцнюють стосунки між подружжям, зближають і позитивно впливають на подальші турботи з догляду за дитиною. Мовляв, побачить, які муки мені довелося терпіти під час пологів, більше цінуватиме, кохатиме, дбатиме про малюка тощо. Звісно, деякі представниці прекрасної статі навіть народжують, щоб чоловіків утримати. Правда, комусь із отих деяких все-таки вдається, але, здебільшого, коли нема почуттів – навіть діти не тримають.

Одна жінка, яка сама чотири роки тому народжувала, ділиться, що коли біля неї були рідні, то їй хотілося, щоби її жаліли, і зовсім "розкисала". До родильного залу нікого не впустила, а тому думала лише про пологи і лише про майбутню дитину, а чоловік і без того змінився, адже він зрозумів що він ТАТО. Такі жінки вважають, що пологи – суто їхня таки справа. А допомогу ладні відчувати від своїх коханих тоді, коли її направду потребуєш. Найшвидша, звісно, після пологів.

І чоловіки, здебільшого, вважають, що нема чого стирчати в пологовому залі, а краще хату прибрати, наприклад. Тому переважна більшість чоловіків все-таки радить жінкам сто разів подумати, перш ніж запрошувати чоловіка на свої пологи.

Щоб чоловік міг бути присутній на пологах, принаймні мають бути психологічні сприятливі показники, себто, що він адекватний. І медичні, звісно. Бо нащо інфаркту чи інсульту на пологах. Якщо нема різних заперечень з різних сторін – будь ласка. Хоча, затребувані нині такі собі двокімнатні пологові зали. В одному народжує жінка, а в другому, певно, щоб чаєм відпоювати чоловіка.

Юрій Стець, який вже тато і навіть отець, хоче ще дітей. Отак би семеро, і був би він щасливий. Але ні на партнерські, ані на домашні пологи не погодився би. А тим більше, так і як із Євою, – і поготів!

Безумовно, що у таких випадках рішення варто приймати зважено. А якщо стався екстрений випадок – то… Принаймні так себе вести, як Юрій Стець, який трішки перевищив свої повноваження! У всій цій ситуації молодий батько щиро порадів: Боже, як добре, що не двійня!