Не про мову. Про палицю для селфі
Любили до мене раніше міліціонери доколупатись – а що то в тебе, гражданін, таке? Чи не телескопічна палиця, бува?
Ні, казав я їм, то штатив для фотоапарата. Журналіст я, хлопці. Не вірите? Ех, посвідчення забув – може, якось домовимось?
* * *
Хочеться іноді просту думку до людини донести – але не виходить ніяк.
Ось, наприклад, палиця в сумці. Тверезий, адекватний, йдеш собі вулицею. І тобі приходиться пояснювати бандитам (в погонах), навіщо тобі палиця, щоб відбиватись від бандитів.
Але ж – диво! – хтось придумав палицю, якою цілком легально це робити можна. Та й час від часу цільову аудиторію цих палиць, хіпстерів з мріями про "Старбакс", можна до тями їх же палицями привести.
* * *
Пояснюєш людині: не "Пласт" і не Кириленко з тебе зробить українця, – а тільки ти сам. Зрада, Мінкульт і Мінстець – не працюють!
Пояснюєш людині: російськомовні іноді себе росіянами вважають, але ж не вимагають жодних статусів, а мовчки воюють на фронті. Зрада, національну ідею розтоптали!
Рік тому це, може й, було актуально. Хтось грав на цих настроях суспільства, успішно або не дуже анексовуючи території.
Сьогодні це не має жодного значення. Російськомовні за єдину державну, ворог для всіх – один, мета для кожного – одна.
Мова пережила тиранів, значно цинічніших за Путіна. Вона всіх переживе й без допомоги Фаріон.
* * *
Росіянка приїхала працювати в Одесу – і вчить українську. Просить усіх розмовляти з нею мовою, а їй у відповідь – часу нема, треба працювати, працювати, працювати…
Міністр внутрішніх справ вважає, що він українською повинен звертатись виключно до жителів Львова. Український народ йому суддя. А за кадрові рішення – як-от Шаранича після мафіозних сутичок на Закарпатті до себе в міністерство, – сподіваюсь, судити буде не Царевич.
А, можливо, український патріот. Можливо, на місце Кириленка прийде український патріот, і навіть російськомовний. І не буде милуватись собою на "плюсах", а введе квоти для україномовної продукції.
Інший український патріот припинить розбазарювати свій талант у фейсбуці, а мову розбавляти матюками – і напише перший український бестселер. І навіть ватники захочуть вивчити українську тільки для того, щоб почитати його в оригіналі.
А претензії до російськомовних нині нагадують мені картинку з минулого: молодого хлопа, адепта Степана, який кричав старенькому ветерану в поїзді, що не на тій стороні він воював у 41-ому… Навряд старенький дотепер зрозумів, що "не за тих". А кричати-то – навіщо?
* * *
Палицею можна вдарити.
З палиці можна почати щось будувати.
З палиці можна розвести вогнище.
А віднедавна – ще й зробити фотографію. І подивитись на себе, а не на інших.
Тож давайте шукати спільне – з кожним солдатом, з кожним волонтером, з кожним молодим, ще не корумпованим політиком та юристом. Вони, можливо, у своїй еРеФії й справді з глузду з’їхали. Але ця тема – їхня улюблена.
І що – ми знову будемо мовну карту розігравати? На радість Фаріон і Путіну?!
* * *
Просто взяти в руки палицю, і…