Модель чесної медицини. Як пропонують реформувати фінансування охорони здоров’я

552
15 березня 2016

Презентуючи нещодавно нову концепцію реформи фінансування медицини, ми спеціально залишили порожнім слайд, де зазвичай описують проблеми системи.

Всі втомилися про них говорити. В одному зі свіжих опитувань 92% відсотки респондентів відповіли, що бояться потрапити у фінансову скруту, якщо захворіють і їм доведеться лікуватися (Опитування компанії TNS на замовлення Національної ради реформ, січень 2016 року, вибірка 1000 респондентів).

Цього достатньо, щоб описати діагноз нашій "безоплатній" медицині.

Згідно концепції, для початку держава чітко визначить межі своїх гарантій в медицині. Вона скаже: ось обсяг медичних послуг, який можна покрити з бюджету кожному громадянину з зібраних податків.

Цей гарантований пакет медичних послуг буде універсальний – право на нього має кожен, незалежно від своїх статків, стану здоров’я чи місця проживання.

Ви скажете, це несправедливо: чому багатий і бідний мають право на одне і те ж? Ідея в тому, що і внески на покриття гарантованого пакету вносять всі – і багаті, і бідні. Всі платять, всі отримують.

Причому багаті платять більше, покриваючи фінансові ризики бідних. Це можливо завдяки тому, що внески на медицину будуть збиратися із загальних податків. Основним таким податком є податок на додану вартість (ПДВ), який ми платимо щоразу, як щось купуємо. І оскільки багаті купують більше за бідних, вони і сплачують до бюджету більше.

До речі, саме збір внесків на медицину з загальних податків буде особливістю нашої системи. Багато пострадянських країн намагалися запровадити страхові внески, в гонитві за міфічною "страховою медициною".

Але успішним був досвід лише тих країн, які швидко подолали неформальний сектор в економіці – Естонії, Латвії та Литви.

А такі країни, як Росія, Киргизстан та Молдова стикнулися з тим, що страховий фонд не наповнюється – для цього потрібно, аби всі отримували легальну зарплату.

Це урок, який ми винесли для себе: в нас буде "страхова медицина", але з податками замість страхових внесків. Це – гарантія наповнення бюджету.  

Що ж увійде в гарантований пакет медичних послуг? Його остаточне визначення – справа не одного дня, але загальне уявлення вже є.

По-перше, безумовно гарантованими будуть ті послуги, неотримання яких призведе до негайної загрози здоров’ю або життю.

Екстрена допомога буде гарантованою за будь-яких умов. В тому числі та, яка надається не лише по дорозі до лікарні, але і по прибутті до неї.

По-друге, в гарантованому пакеті будуть пріоритетні напрямки медицини. В першу чергу – це первинна медична допомога. Сімейні лікарі, терапевти, педіатри – саме ці лікарі в європейських країнах "забирають" на себе до 80% звернень людей по медичну допомогу. В Україні навпаки – лише близько 20% (В опитуванні TNS на замовлення Національної ради реформ 21% респондентів відповіли, що протягом останніх півроку у випадку хвороби звернулися до лікаря первинної ланки).

Тому їх послуги будуть максимально доступні.

Консультації спеціалістів – тільки якщо пацієнта направив сімейний лікар – також будуть гарантовані, однак з певною спів-оплатою. Так само обстеження та лікування у вузьких фахівців – лише якщо вас направив спеціаліст, і з визначеною наперед спів-оплатою. Звернення без направлень будуть повністю платними – як в усіх цивілізованих країнах.

По-третє, і на цьому особливо наголосимо, до гарантованого пакету поступово почнуть входити ліки.

Це соромно, але Україна єдина в Європі, де практично відсутня система відшкодування ліків – близько 75% їх обсягу купують громадяни самостійно (дані Держкомстату за 2014 рік).

Тепер сімейний лікар або педіатр буде виписувати рецепт, з яким можна буде звернутися до аптеки та отримати медикаменти – безкоштовно або з частковою оплатою. Крім цього, нарешті зникне ганебна практика, коли родичі бігають в аптеку, щоб купити за списком медикаменти для своїх рідних, які лежать в стаціонарі.  

Гарантований пакет медичних послуг не буде можливим без другої важливої складової реформи – гроші, зібрані з податків до бюджету, повинні "піти за пацієнтом".

Вони будуть іти напряму з бюджету в лікарню, куди звернувся пацієнт, минаючи МОЗ та обласні, міські чи районні адміністрації.

Ідея проста: чиновники не повинні видавати лікарям кошти. Гроші повинні іти "автоматично" туди, де була надана послуга.

Для цього в цивілізованих країнах існують національні організації-замовники.

Це або страхові фонди, або бюджетні агенції, які виплачують лікарням кошти за надані послуги (звичайно, в межах гарантованого обсягу).

Також вони контролюють, щоб ці послуги відповідали стандартам якості.

В Польщі це робить Narodowy Fundusz Zdrowia (Державний фонд здоров’я), в США – система Medicare, в Британії – агенція National Health Service.

Подібну національну агенцію з фінансування охорони здоров’я буде створено і в Україні. Робоча група пропонує за взірець британську NHS чи каталонську CatSalut, які також розпоряджаються частиною бюджету, зібраною із загальних податків.

Місцеві відділення агенції будуть укладати контракти з медичними закладами та здійснювати їм виплати. З одного боку в контракті – обсяг послуг та стандарт їх якості. З другого – фінансові зобов’язання бюджету.

Ніяких норм щодо ліжко-місць, ніяких тарифних сіток зарплат персоналу.

Ця система нарешті дозволить нам фінансувати ті лікарні, які реально лікують людей.

Сьогодні це далеко не так: держава передає наші податки до місцевих бюджетів, а вони незалежно ні від чого утримують свої обласні, міські, районні заклади: хороші і погані, ефективні та неефективні, порожні та переповнені.

От ми і маємо ситуацію, коли за однаковими нормами фінансують як лікарні з найкращими спеціалістами, переповнені хворими, так і заклади, де проводять всього 10 пологів на рік, ставлячи під загрозу життя мами та дитини (а такі справді є в окремих районах!).

Через це Україна має в кілька разів більші лікарняні потужності, ніж країни, схожі за територією та кількістю населення: в Україні 2156 лікарень, в подібних до неї Іспанії – 764, Польщі – 1072 (дані: WHO European Database for Human and Technical Resources for Health, 2013).

Ця маса застарілої інфраструктури не робить наших людей більш здоровими, однак поглинає більшість наших з вами грошей. Не дивно, адже гроші ідуть за лікарнею, а не пацієнтом.

Тому ключовим елементом реформи є автономія медичних закладів, закони про яку очікують свого часу в парламенті.

Кожна лікарня в країні повинна бути "відключена від штучного дихання" та почати надавати (якщо хочете, продавати) свої послуги.

Найбільшим замовником буде національний бюджет у вигляді згаданої вище агенції. Але послуги лікарень зможуть купити приватні страхові компанії чи громадяни. Таким чином лікарні зможуть конкурувати за кошти та заробляти більше до свого бюджету.

Головні лікарі почнуть вчитися менеджменту, а не навичкам випрошування додаткового фінансування у чиновників.

Нарешті ми почнемо долати іншу нашу біду – низькі зарплати лікарів.

Незалежність лікарень та їх конкуренція за гроші бюджету нарешті дадуть можливість для лікарів отримувати дохід згідно своїх заслуг, а не "зрівняйлівки", закріпленої в тарифній сітці.

Оскільки лікар перестає бути "бюджетником", чиновник зникає з його відносин з роботодавцем. Лікарні самі будуть домовлятися зі своїм персоналом про заробітні плати, закріплені в колективних або індивідуальних договорах.

Медичні заклади будуть змушені конкурувати за якісну робочу силу: щоб отримувати більше коштів в конкуренції, їм потрібні будуть не родичі головного лікаря, а кваліфіковані фахівці, які їздять на міжнародні конференції.

Звичайно, знайдеться багато людей, кому буде тяжко змиритися з такою системою. Дуже скоро ми почуємо їх голоси.

Частина громадян не захоче позбуватися міфу, що "безоплатна" радянська медицина одного дня дивом повернеться.

Лікарні, які лише звітують про виконання "ліжко-днів" на папері, будуть заявляти про те, що "злочинна влада" хоче їх закрити.

Місцевим чиновникам буде незручно усвідомлювати, що вони більше не будуть розпоряджатися бюджетами лікарень. А частина медиків зрозуміє, що просто так "числитися" в штаті більше не вийде.

Але більшість людей від нової системи виграють: це знають в Польщі, Чехії, Хорватії, Естонії, Болгарії та інших країнах, які 20 років тому були в такому ж становищі, як ми.

Як і в цих країнах, наші громадяни будуть знати, на який обсяг медицини вони мають право за сплачені податки.

Не буде безпорадності перед витратами на "безплатну" медицину.

Кожна копійка буде йти за пацієнтом, і контролюватися незалежним органом.

Лікар зможе заробити гідний дохід – завдяки не знайомствам, а досвіду та знанням. Талановиті керівники лікарень зможуть привести свої заклади в порядок та почати заробляти на їх розвиток – поступово, рік за роком відновлюючи наші лікарні.     

Це майбутнє не прийде одразу.

Не будемо обманювати себе – ми досі залишаємося найбіднішою країною Європи.

Але за ті кошти, що в нас є, ми можемо давати і пацієнту, і лікарю набагато, набагато більше.

Так, в нас не буде медицини рівня Ізраїлю чи Польщі, доки не зрівняються доходи наших країн. Але питання стоїть просто: якщо ми не почнемо цих простих і конкретних реформ – ми не будемо мати такої медицини ніколи.



powered by lun.ua