2022 рік не буде останнім для пандемії COVID-19. Але чи стане останнім 2023-й?

2463
22 грудня 2021

COVID-19 не буде подолано. Він стане ендемічним, тобто буде з нами завжди, наприклад, як зараз грип. Але для більшості країн світу це станеться не у 2022 році. Наступний рік лише покаже, на яких умовах ми укладемо з коронавірусом мирний договір про співіснування.

Перший рік пандемії – 2020 – ми чекали відповіді на питання, чи вдасться країнам стримати та зрештою придушити поширення вірусу на ранньому етапі.

Жорсткі локдауни, масові системи тестування, філігранні методи відстеження контактів, ізоляція й самоізоляція, повсякденне носіння масок мали би, в уявленні багатьох країн, повернути вірус до контрольованого рівня, а людей – до нормального життя.

Як солдати на полях Першої світової чекали Різдва 1914 року, ми чекали на чарівний день, коли забудемо пандемію, як страшний сон.

Але війна не скінчилася після Різдва 1914-го, а пандемія – у 2020-му. З приходом другої хвилі до країн Європи, драматичним поширенням хвороби в США та розповсюдженям на всі континенти, стало очевидним, що повернення до норми доведеться чекати довго.

Тоді у світу зʼявилася нова надія – вакцини. Усі неприємності жорстких карантинних обмежень набули нової мети – дотягнути до 2021 року, а там — і до широкого доступу до ефективних вакцин, і до омріяного колективного імунітету.

Фото: lightsource/Depositphotos

2021 рік показав: ми не помилялися щодо ефективних вакцин і навіть щодо широкого доступу до них. Але колективного імунітету у всьому світі не сталося.

Не станеться й у 2022-му, а можливо, й у 2023 році – якщо не зробимо висновки з нашого цьогорічного досвіду.

Виявилося, що справа була не в доступі до вакцин. Уже до кінця весни 2021 року більшість людей у світі мали в розпорядженні своїх урядів достатню їх кількість. Але миттєвого стрибка до жаданого колективного захисту не сталося.

У таких країнах, як Південна Африка або Україна, до осені 2021 вакцинували менше 10% населення. Навіть із регулярними поставками вакцин. Стільки ж – в Індії, де вакцини виробляють, ще й заборонили їх експортувати.

Інші країни бадьоро почали, але швидко вичерпали свій "вакцинний ентузіазм". Угорщина та Сербія довгий час були лідерами у Європі за швидкістю кампанії. Ще до початку літа вони вакцинували аж 40% та 30% населення відповідно – удвічі більше, ніж країни "старої Європи".

А потім раптово вперлися в "скляну стелю" – коли населення не бажає отримувати нових щеплень і не реагує ні на які зусилля уряду. За останні чотири місяці вакцинувалися лише 4% угорців та 5% сербів.

Ізраїль – чемпіон із вакцинації на початку року (52% щеплених до кінця березня 2021 рокуу), не може вакцинувати додаткових 10% населення починаючи з квітня. Схожа ситуація – у Польщі, Румунії, Болгарії, Чехії та інших країнах.

Якою буде епідемія COVID-19 в Україні у 2022 році? Три сценарії 

Відносним колективним імунітетом – понад 70% вакцинованих – за підсумками 2021 року можуть похвалитися лише три десятки країн. З них лише дванадцять мають понад 80% щеплених – рівень захисту, що дає змогу сподіватися на контрольоване поширення вірусу.

Для ще 50 відносно добре щеплених країн (понад 50% покриття) вакцинація – це лише спосіб зменшити кількість госпіталізованих та померлих від вірусу. Ці країни й далі потерпають від нових суворих хвиль епідемії, лікарні наповнюються хворими, а уряди й далі змушені запроваджувати обмеження.

Усе це – про відносно вакциновану половину населення світу. Сукупно в країнах із високим та вище середнього рівнями доходу* у 2021 році повністю щепилися 7 із 10 мешканців. Для них наступний рік пройде в боротьбі за додаткові 10–15% вакцинованих та забезпечення населення бустерними дозами.

Але є й інша половина – невакцинована або мало вакцинована. Це країни з низьким або нижче середнього рівнями доходу. 70% людей в останніх ніяк не захищені від COVID-19 – ні вакциною, ні природним імунітетом. А в найбідніших країнах – це 96% населення**.

Риторика про те, що кампанії в цих державах були неуспішні через брак вакцин (які, звичайно ж, розібрали багаті та впливові країни) – зрозуміла й навіть приваблива, але не має стосунку до реальності.

Парадоксально, але ця риторика найбільше звучить якраз із країн "першого" світу. Тепер, коли вони захистили більшість своїх громадян, їм зручно поблажливо покласти на себе провину за уявні проблеми бідних країн. Щоби потім спокутувати цю фіктивну вину через "відкуп" – поставку в країни "третього світу" вакцин та грошей у 2022 році.

Біда в тому, що це не допоможе захистити їх від вірусу. Велика частина грошей буде втрачена через корупцію та неефективність, а більшість вакцин пропадуть через погану логістику, організаційну неспроможність та небажання населення вакцинуватися.

Заможні країни діяли за першим правилом авіакатастрофи: "спочатку одягніть кисневу маску на себе, потім – на тих, хто поруч". І це слушний принцип.

Подвійні стандарти я бачу в іншому. Розвинений світ не хоче займатися реальними й незручними для себе проблемами слабких країн. Головна з них – інституційна неспроможність організувати вакцинальні кампанії, їхня імітація, недовіра людей до своїх урядів та головне – дуже високий рівень вакцинного скептицизму.

Але бідні країни й самі не говорять про свої реальні справи відверто. Їм також вигідно перекласти свої труднощі на когось іззовні. Так вони приєднуються до "консенсусу про удавані проблеми".

ВООЗ, який міг би бути майданчиком для незаможних країн, щоб озвучувати справжній стан справ, здебільшого й сам підігріває наратив про те, що в проблемах бідних винні винятково багаті.

Замість голосу холодного розуму та експертного прагматизму ми чуємо від ВООЗ ідеологічно заряджені гасла про солідарність, менторський тон та нереальні цілі, знецінені за браком важелів їх досягати.

Прикладами можуть бути кампанія з вакцинації 20% населення світу через механізм COVAX (до того, як країни будуть просуватися далі), заклик утриматися від бустерних доз, поки не вакцинуються бідні країни.

І звісно ж, остання "Стратегія досягнення глобальної вакцинації до середини 2022 року", яка передбачає 40% щеплених у кожній країні до кінця 2021-го (не виконана навіть близько) та 70% – до середини 2022-го (теж вкрай мало ймовірно).

2021 рік показав, що немає "міжнародної спільноти", що відповідає на пандемію глобально.

Сформувалася група розвинених країн (серед яких також немає повної єдності), де у 2022 році будуть вирішувати схожі завдання – завершувати вакцинацію 80% населення двома дозами та покривати більшість громадян бустерною дозою. Це дозволить узяти ситуацію під відносний контроль у межах своїх кордонів.

У цих країнах вірус перейде від епідемічного до ендемічного поширення. Тобто буде й далі циркулювати серед населення, можливо навіть спричинити сезонні хвилі, але шкода від нього буде не настільки великою, щоби повертатися до жорстких обмежень повсякденного життя.

Загрозу цьому хисткому контролю буде становити інша частина світу, перспективи якої на 2022 рік залишаються геть незрозумілими. Головна проблема – це навіть не найбідніші.

Це країни з доходом нижче середнього, до яких належить і Україна. У них проживає 3,3 мільярди людей – майже половина населення всього світу. Лише один із трьох мешканців цих країн повністю вакцинований. І, що найгірше, мало яка країна спроможна суттєво покращити цей показник наступного року.

У 2022 році в цій частині світу буде й далі лютувати епідемія, нові хвилі будуть забирати сотні тисяч життів. А головне – ці країни будуть полем для утворення нових мутацій, здатних сплутати карти й перекреслити зусилля всього світу.

Головною проблемою цих країн залишається високий рівень антивакцинальних та не-вакцинальних настроїв. "Вакцинний консенсус", тобто віра в те, що доступ до якісних та ефективних вакцин подолає пандемію, не спрацював, бо, як виявилося, відображав лише погляди розвинених країн.

Для мало-вакцинованих держав потрібен інший підхід. Саме його необхідно буде виробити у 2022 році. Це буде комбінація зі щеплення незахищених, бустерного захисту для вакцинованих, карантинних обмежень та застосування амбулаторних ліків від COVID-19, якщо такі стануть доступні для використання упродовж року.

Метою такого багатоходового плану буде перехід бідних країн до ендемічного поширення аж у 2023 році на порівняно прийнятних для країн та цілого світу умовах.

2022 рік не буде останнім у цій пандемії. Але чи стане останнім 2023? Ось на це питання ми зможемо отримати відповідь наступного року. І залежати вона буде передусім від зусиль маловакцинованої частини світу, зокрема, й України.

* за класифікацією Світового банку.

** Насправді ми не впевнені у точності цієї цифри через слабкі системи виявлення хворих у цих країнах.

Павло Ковтонюк, співзасновник Українського центру охорони здоров’я (UHC), спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Омікрон: симптоми COVID-штаму, мутації, заразність та ефективність вакцин

Скоротити смертність від COVID-19 в Україні: чому альтернатив вакцинації не існує?

"Досягнути колективного імунітету до COVID-19 наразі неможливо": вчений назвав причину

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua