Вроцлав як віддзеркалення Львова, або Де краще пити пиво

242
6 травня 2016

– Так, це кнайпа з 1273 року, але пиво тут задороге, я трохи пізніше покажу вам, де його можна попити за адекватні гроші.

Молодий хлопець із прапорцем Free City Walking Tour розповідає англійською про цікавинки Вроцлава. До речі, – культурної столиці Європи-2016

Навколо Шимона, так звати гіда, зібралось п'ять туристок з півночі Іспанії, дівчина з Мюнхена і я. Він не сачкує, усе докладно оповідає, включно із власною думкою не тільки про якісь історичні події чи архітектурні цікавинки свого міста, а й про сучасність, студентів (тут вчиться якась неймовірна кількість молоді), де поїсти, що випити, де переночувати. 

У Києві за подібні піші екскурсії з туристів беруть чималі гроші – тут це фінансує муніципалітет або навіть уряд. 

Обходимо навколо, певно, найкрасивішої готичної ратуші Польщі, завертаємо до однієї з вулиць у напрямку університету – до середньовічної в'язниці. Поки йдемо, переходимо з Шимоном на польську.

– Слухай, – каже він мені. – Я коли був у Львові, то бачив, що в деяких українських путівниках було написано "коли місто було під польською окупацією". Я нічого не маю поти того, що зараз він український, але ж не під "окупацією".

Погоджуюсь. 

Згідно із статистикою, перед війною, та й у попередні віки населення Львова було переважно польським, друге місце посідали євреї, третє – українці. 

І тут проступає дуже цікава аналогія з Вроцлавом. Він був польським до середини XIV століття (так, знову король Казімєж Великий втрутився) – але потім, до кінця останньої війни перебував у складі Німеччини і називався Бреслау. Більшість населення складали німці, хоча існувала і польська меншина. 

З барської сталінської руки місто разом із усією Нижньою Сілезією перейшло до комуністичної Польщі, а німців, які пережили страшний кількатижневий штурм, депортували на захід. Як, власне, і львівських поляків, багатьох з яких, між іншим, переселили саме до Вроцлава, на так звані Повернені Землі. 

Зауважую моєму гідові, що Львів, принаймні у минулому столітті, не був окупований поляками – так само, як і Вроцлав німцями. Погоджується.

Якщо придивитись до туристів, то саме старих німців (молода білявка з Мюнхена поруч зі мною не рахується) тут багатенько. Вони приїздять сюди у сентиментальні тури, подивитись на місто своїх батьків і свого дитинства. Знову ж таки: так само, як і багато поляків старшого віку у Львові. 

Тут, коли тобі було сім, грав у футбол з хлопцями, тут тебе-чотирнадцятилітню вперше поцілував однокласник, в якого була закохана, тут з татом і мамою ходили в кіно на комедію... 

Пам'ять цікава річ – вона тримає людину до кінця її життя, змушуючи раз-по-раз робити щось, щоби знову відчути те саме: смак маминого супу в дитинстві, неймовірно солодке любовне хвилювання юності, гордість за свої кар'єрні здобутки у зрілості. 

От лише події старості не маєш бажання відтворювати. Просто нема коли. Твій час вже сплив...

– Як бачите, – за якийсь час проводить далі наш гід, – ми стоїмо на одному з островів. Взагалі Вроцлав є третім в Європі за кількістю мостів. Нас випереджають лише Гамбурґ і Венеція. Вода є благословенням – бо через Вроцлав йшов відомий Бурштиновий шлях до Риму – і, водночас, прокляттям. Коли взимку є сніг, хоч це трапляється все рідше, то навесні маємо зазвичай повені. 

Найвідоміша – повінь Тисячоліття – була 1997 року. Тоді вода доходила подекуди до другого поверху. Економіка міста до цих пір долає її наслідки.

Перед нами виростають височезні шпилі середньовічних соборів. Готика, усюдисуща готика. Її тут вдихаєш, торкаєшся, чуєш, навіть часом блюєш, бо пиво, що ти явно перебрав в якійсь з незліченних "піярень" зі стрілчастими вікнами і характерними склепіннями, зварене за тими, середньовічними традиціями. 

Тим часом собори вражають своїми масштабами. – Це наш Ватикан, – пояснює Шимон. – Ввечері нікого нема, бо тут живуть лише священики, монахи і дуже релігійні люди. 

"Ще б пак!" – думаю собі перед вивіскою на цілком імпозантній будівлі: Готель Івана Павла ІІ. Уявити собі, скажімо, у Львові "готель Андрія Шептицького" ще можна, але, приміром, "Холідей Інн Патріарха Філарета" вже важко. Ця відома релігійність поляків у Вроцлаві особливо кидається.

– Маємо чотири катедри, – чую підтвердження свого спостереження від провідника. – Римо-католицьку, греко-католицьку, євангельську і польсько-католицьку.

Остання – то, виявляється, нащадки підконфесії католиків, які були більш лояльними комуністичному режиму. Словом, тут теж дідько ногу зломить у тих заростях християнства. Але парафіяни, на відміну від українських, один одному не товчуть пику за володіння храмом. Просто тих храмів у Вроцлаві залишилось "од холєри", як кажуть місцеві. Священиків навіть не вистачає. 

Тому, приміром, в колишньому монастирі домініканок тепер популярний музичний клуб "Старий Кляштор", а в обителі братів бернардинів – один з найкращих в місті – музей археології та архітектури. 

– Дякую за ці кілька годин, які ви провели зі мною, – кланяється чемний гід. – Кнайпи з недорогим і якісним пивом у студентському кварталі. Я саме туди йду, можу показати.

Перезираємось з іспанками та німкенею, усміхаємось – та слідуємо в напрямку університету. 

powered by lun.ua