День знань якої епохи?
Окрім квітів, вишиванок і дзвоників, цьогорічне 1 вересня супроводжують новації та дискусії.
Концепція Нової української школи та методологічні рекомендації міністерства радують – адже демонструють, що українська сфера освіти (принаймні, її керівництво), рухається у ногу з світовими тенденціями.
Очевидно, що перевести цю застарілу громіздку машину – українську школу – на нові рейки, долаючи інерцію вчителів і байдужість батьків, буде дуже важко. І це драматично – адже живемо у ситуації швидких технологічних новацій, коли не те що кожен рік, – а кожен місяць! – є критично важливим.
Розуміння та проактивна позиція може сприяти оновленню системи освіти, тим більше, що уже діють чудові ініціативи для сучасного та відповідального вчительства – якими варто користатись та стимулювати до цього колег-педагогів чи вчителів власної дитини.
Я ж хочу розглянути ширше історичне тло, у якому відбуваються зміни освіти, та вияснити, чому "компетентнісний підхід", малозрозумілий іншомовний термін, який покладено в основу нових українських педагогічних концепцій, є ключовим не лише для освіти як такої – але і для майбутнього усього суспільства.
Як пояснює міністерка Лілія Гриневич:
Ми повинні виділити ядро знань, з яким треба обов'язково працювати. На цьому ядрі знань будувати вміння, як застосовувати ці знання для вирішення практичних життєвих ситуацій, як формувати навички критичного мислення.
Таким чином ми маємо сформувати в дітей ключові компетентності, які сьогодні визнані провідними освітніми системами світу як такі, що необхідні для сучасної людини в 21 столітті. І їх буде покладено в основу змісту освіти в новій українській школі.
Про які саме компетентності мова? Чому вони стають не те що важливими – а життєво необхідними для людини майбутнього?
Чому творчість і критичне мислення у новій парадигмі цінується більше, ніж старанність та слухняність?
Щоб розібратись у цих питаннях, вартує глянути дещо ширше – і звернутись до праць футурологів. Наприклад, Елвіна Тофлера. Його книга "Третя хвиля", яка описувала цивілізацію ХХІ століття, вийшла друком у 1980 році – і багато передбачень з неї встигли справдитись. Винайдення інтернету, демократизація інформаційного потоку завдяки соцмережам, формування наднаціональних спільнот і багато іншого.
Тофлер описує зміну трьох "хвиль" цивілізацій в історії людства: аграрної, індустріальної, й постіндустріальної (інші назви – суперіндустріальна, інформаційна). Саме ця, "третя хвиля", заполонить планету протягом найближчого століття. Життя у цивілізації нового типу кардинально відрізнятиметься від того, до чого ми звикли, завдяки технологіям.
Зміни можуть бути швидкими і різкими. Найкращий спосіб до них підготуватись – це змінити підходи до освіти – і до власного життя.
Роль освіти у кожному типі цивілізації, на думку Тофлера, доволі різна. В аграрній цивілізації навчають усна традиція, народні звичаї, які допомагають людині узгодитись з циклами природи і фазами життя, і у жодному випадку не повинні змінюватись – адже у суворих умовах натурального господарства, де усім було потрібно вирощувати собі їжу, експерименти загрожували голодною смертю.
В індустріальній цивілізації (зачатки якої датуються серединою XVIII століття) виникає промислове виробництво товарів, яке полегшує виживання та звільняє більше часу. Урбанізація, наймана праця, ринок і конкуренція, нормований робочий день – новації "другої хвилі". Уперше в історії людства з’являється загальна обов’язкова освіта. Людей вчать читати і писати, та іншим мінімальним знанням та навикам, необхідним для участі у виробництві індустріального типу.
Навики формуються, у тому числі, самим способом освіти.
Вимоги точно виконувати правила, не робити помарок, заучувати напам’ять, повторювати, а не висловлювати власну думку, ходити в однаковій формі, сидіти на уроках від дзвінка до дзвінка, бути старанними – це шлях непомітного виховання робітника чи робітниці, які потім мають відпрацювати зміну на монотонній роботі, де зовсім не потрібні ініціатива та індивідуальність.
Зміст "базового набору знань" також мав бути однаковим для усіх "гвинтиків системи" – щоб можна було перекидати трудові колективи, наприклад, з Саратова до Львова, як це сталось з Львівським заводом телеграфної апаратури.
У майбутньому "третьої хвилі" більшість промислового виробництва виконуватиметься роботами, адміністративна праця перейде комп’ютерним програмам, а сфера послуг демократизується, адже багато речей можна буде зробити самостійно завдяки технологічним "помічникам" (від роботів-порохотягів до 3D принтерів їжі).
[L]Окрім того, значно збільшиться тривалість життя завдяки науковим новаціям.
Якщо вам здається, що все це – "далеке майбутнє", а у нас тут корупція та війна, згадайте, який телефон був у вас 10 років тому, і подивіться на смартфон у своїй кишені.
Можливо, зробіть відео дзвінок у іншу точку планети. У 1970х роках ми бачили таке тільки у фантастичних фільмах.
Освіта набуває зовсім іншого значення. Оскільки механічну роботу більше не потрібно робити людям – "гвинтики" і ретельні виконавці також стануть нікому не потрібні. Освіта триватиме протягом усього небачено довгого життя і полягатиме у адаптації до та активної участі у соціально-технологічних змінах.
Ключовими навиками стають вміння аналізувати величезні об’єми інформації, критично мислити, орієнтуватись у нових умовах та передбачати тенденції розвитку майбутнього.
Уніфікація, однаковість більше не працює – потрібними стають унікальність і розмаїття (те, що так важко прийняти консервативному українському суспільству).
Оглядка на авторитети більше не працює – наші предки так жили, а ми точно не будем. Нічого їм не станеться, ми так вчились і вони хай повчаться? Ми "так" вчились у яких роках – 1980х, 1990х? Давайте ще раз згадаємо свої тодішні телефони.
Повторення, виконання більше не працює – людству потрібна не замулена, кардинально смілива творчість і винахідливість.
А творчість (креативність) – це не лише "вроджений талант". Це навик свідомо створювати щось нове, висловлювати власну думку, і не боятися цього. Спосіб освіти, сприятливе до новацій родинне та шкільне середовище мають підтримувати природні задатки до творчості, а не гнобити їх.
"Дівчатка не дуріють, хлопчики не плачуть, що ти таке дурне кажеш, у що ти вирядилась" - спосіб гнобити.
Індивідуалізм та егоїстична конкуренція більше не працює – у світі складних технологій різностороннім фахівцям та фахівчиням потрібно об’єднуватись у команди та створювати щось нове разом. Для цього потрібен також "емоційний інтелект" - уміння розуміти та критично оцінювати власні емоції та емоції інших, "екологічно" поводитись, бути гармонійною, психологічно стійкою особистістю.
Вивчати "знання" більше не потрібно – вони не лише є в інтернеті, але й стрімко оновлюються. Потрібно уміти в них орієнтуватись.
Ваші діти "пишуть реферати" чи працюють у командах, шукаючи інформацію в інтернеті та пропонуючи власні проекти?
Ходять на урок з зошитом і ручкою чи з планшетом? Не факт, що ручкою узагалі хтось писатиме через 20 років.
З нестримною життєрадісністю щось творять та вигадують, як маленькі Будди, чи зазубрюють домашні завдання?
1 вересня – більше не "день знань". Це день творчості, відкриттів і компетентностей – яким варто якнайдужче сприяти. Адже сьогоднішні діти - ні, не платитимуть нам пенсії. Вони вчитимуть нас завтра.
P.S. "Заучкам" пропоную ознайомитись з переліком 10 ключових навичок, які будуть потрібні через 10 років, за версією Всесвітнього економічного форуму у Давосі (2016) та списком 162 професій майбутнього за версією футуриста Томаса Фрая.