Системні зміни в лікуванні раку можуть врятувати життя кожного п’ятого хворого

5068
14 вересня 2019

Кожні 4 хвилини одній людині в Україні діагностують онкозахворювання.

Кожні 9 хвилин хтось помирає від раку.

Приблизно мільйон українців щодня живуть зі страхом, що хвороба повернеться.

Рак – це діагноз, який в Україні звучить як вирок. Він викликає розпач та страх, як у самих онкохворих, так і у їхніх близьких та рідних.

Практика каже, що у 20% випадків за умови забезпечення ресурсами та належної організації рак можна попередити, профілактувати та виявити на ранній стадії, що призведе до ефективнішого лікування.

Але в Україні пацієнти дізнаються про діагноз, коли шансів на повноцінне одужання практично не залишається.

Навіть за умови вкрай обмежених матеріальних та фінансових ресурсів багато що вирішує їх раціональне використання.

Як і на будь-якій іншій війні, війну з раком неможливо виграти, якщо не маєш стратегії перемоги, якщо щодня, крок за кроком, послідовно не втілюєш її план.

На відміну від розвинених (і не дуже, бо навіть у Зімбабве вона є) країн світу, в Україні немає національної стратегії боротьби з раком. Ми платимо за це людськими життями — по одному щокільканадцять хвилин.

Україні вже давно час обзавестися власною Національною стратегією боротьби з раком, аби держава розумно використовувала наявні та планувала необхідні ресурси для попередження та своєчасної діагностики та лікування онкозахворювань.

Це дозволило б не тільки знизити смертність від них, покращило б якість життя хворих, які були проліковані або які не можуть отримувати спецлікування.

Наявність такої стратегії допомогло б зменшити відмінність у якості допомоги між регіонами та стандартизувати меддопомогу. І що ще важливіше – це дозволило забезпечити належну паліативну допомогу, аби полегшити останні місяці життя невиліковним пацієнтам, надавши їм належний та якісний догляд.

Бюрократично звучить, але першим кроком має бути створення робочої групи, що включатиме представників декількох галузей, і, бажано, експертів з декількох країн.

Лише такий принцип замість ще одного чиновницького папірця зробить дієвий інструмент.

ХТО МАЄ РОЗРОБЛЯТИ НАЦІОНАЛЬНУ СТРАТЕГІЮ БОРОТЬБИ З РАКОМ

До такої групи мають входити практикуючі лікарі-онкологи, які не з чуток знають прослабкі місця у діагностиці та лікуванні раку.

Не обійдеться група без кваліфікованого епідеміолога. Це не та людина, яка розслідує епідемію натуральної віспи, черевного тифу чи масового отруєння на весіллі, як у нас звикли уявляти.

Завдання у цього фахівця набагато ширші – у вивченні та аналізі відомих показників захворюваності та летальності, дослідженні екзотичних для України показників, кількості скринінгованих (обстеження здорових людей ще до появи перших симптомів) для порятунку одного життя.

Не зайве додати в групу діагностів: ендоскопістів, радіологів та цитологів.

Крім медиків, до робочої групи повинні увійти економісти та фінансисти, без кого всі напрацюваннямедиків залишаться лишефантазіями.

Обов’язково мають бути в групі і представники пацієнтських та громадських організацій, які зсередини знають проблеми систем лікування раку.

А також представники міжнародних організацій, як от Всесвітньої організації охорони здоров’я (WHO) чи Міжнародного союзу проти раку (UICC). У них за плечима – багаторічний досвід аудитів з оцінки потенціалу боротьби з онкозахворюваннями. А ще у них неупереджена позиція щодо необхідності змін.

ПЕРШІ КРОКИ

Перш за все, новостворена робоча група повинна провести аудитонкодопомоги.

І цей аудит має бути зовнішнім. Жоден керівник неприбуткової організації, з якої він отримує тіньові прибутки, не розповість про недоліки в роботі своєї організації.

Наступний етап — визначення цілей. Загалом туди входять такі пункти:

  1. Знизити смертність від онкологічних захворювань;
  2. Знизити відомі ризики;
  3. Підвищити виживаність;
  4. Покращити якість меддопомоги;
  5. Поліпшити якість життя пролікованих пацієнтів чи тих, які не можуть отримувати спецлікування;
  6. Зменшити відмінність у якості допомоги між регіонами;
  7. Модернізувати канцер-реєстр, стандартизувати меддопомогу/документацію.

Після цього починається найскладніше – робочій групі доведеться визначитися, які цілі найперше обрати.

Є два варіанти. Або стратегія передбачатиме покращення меддопомоги пацієнтам з онкозахворюваннями на папері,або її створять заради людей.

Якщо перший варіант, все просто: політичним рішенням визначаємо кілька пріоритетних центрів, потім директивно визначаємо потоки пацієнтів у ці центри з відповідним розподіленням коштів. Змінюємо штат установ, тішимось статистикою за кількістю пролікованих пацієнтів, ускладнень, летальності та кількості пацієнтів, які пройшли через поліклінічне відділення.

Якщо обираємо другий варіант, все складніше. Мова про лобіювання політики "здорового міста" та "здорової країни".

А це означає вплив на державну та місцеву політику з урахуванням відомих онкологічних ризиків.

Наприклад, вплив на плани будівництва міст та стратегічний розвиток шляхопроводів, враховуючи в тому числі онкологічну стратегію. Чи то підвищення акцизів та податків на тютюн та алкогольні напої.

В процесі створення Нацстратегії робоча група зіткнеться з багатьма проблемами.

Скажімо, брак кваліфікованих профільних спеціалістів. Наприклад, при реалізації програми національного скринінгу раку шийки матки, небагато лікарів первинної ланки будуть здатні правильно взяти мазок. Ще менше цитологів виявляться спроможними правильно підготувати та інтерпретувати препарат.

Цю проблему теж потрібно враховувати. Вона стосується всієї онкології і української медицини в цілому.

Наприклад, далеко не всі державні центри, які повсякденно виконують сотні комп’ютерних томографій, знають про протокол низькодозової комп’ютерної томографії.

Питання розвитку спеціалізованої допомоги у боротьбі з раком найчастіше обговорюється в суспільстві та експертному середовищі.

Люди схильні всю провину за виникнення онкозахворювання та результат лікування перекладати на лікарів.

Вони хочуть отримати найкраще та найсучасніше лікування, і безкоштовно.

Тому в розвитку спеціалізованої допомоги не можна забувати про фінансову токсичність багатьох сучасних методів лікування, які мають не найвищу ефективність.

На цьому етапі знову повинні включитись економісти з одного боку та пацієнтські організації з іншого.

Чиновникизазвичай все вимірюють категоріями жив/помер, одужав/продовжує хворіти, і забувають про якість життя людини з раком.

Система паліативної допомоги повинна зменшувати страждання пацієнтів і покращувати якість їхньогожиття.

Про це чиновники найчастіше забувають.

Розвиток закладів паліативної допомоги не зможе вплинути на показники, які можна розрахувати та викласти на папері.

Хіба почнуть рахувати сльози близьких людей чи усмішки на обличчі хворих.

У нас є десятки, сотні проблем, вирішення яких не маємо часу відкладати.

Сподіваюся, ціроздуми спонукатимуть суспільство нарешті змінити старі пострадянські підходидо боротьби з раком, щоб українська онкологія слідом за іншими країнами світу нарешті перегорнута календар з ХХ у ХХІ століття.

І, як результат, подарувала надію та повноцінне життя сотням тисяч людей.

Андрій Безносенко, хірург-онколог, головний лікар Національного інституту раку, для УП.Життя 

Більше про рак:

Як вилікувати рак: ефективні методи в Україні та світі

Все про ранню діагностику раку: симптоми та аналізи

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua