Фандрейзинг в умовах карантину: ваші жертводавці мають право знати як ви собі даєте раду з кризою
Світ зупинився, а час побіг швидше. З таким відчуттям ми живемо вже більше чотирьох місяців.
І якщо в березні здавалося, що криза буде короткотерміновою, і варто перечекати кілька тижнів, то в липні стає зрозумілим, що це вже нова нормальність, і треба діяти, продовжувати і розвивати проекти, намагаючись гідно відповідати на всі виклики, які підготувала для нас пандемія і її наслідки.
Із хвилюванням і захопленням читаю та слухаю розповіді знайомих підприємців, рестораторів, власників невеличких сімейних бізнесів та менеджерів великих компаній про те, як переживши перший шок, вони методом спроб і помилок переформатовують бізнес і проекти, налагоджують процеси, як пристосовуються до нових реалій. Це ще не історії успіху, але вони вже надихають.
Будучи частиною великого організму, яким є Український Католицький Університет, маю нагоду також особисто брати участь в процесах адаптації організації до кризових обставин.
Не можна сказати, що все виходить. Хоча навчання й зуміли майже повністю перевести в онлайн, і семестр відбувся повноцінно, а випускний у мережі був не менш зворушливий, аніж кожного року, все ж онлайн втомлює і студентів, і викладачів.
Перед нами сповнена тривог та непевності вступна кампанія, літній семестр, що є родзинкою УКУ і значною частиною наповнення бюджету, відбувається у значно скороченому форматі, через економічну кризу втрачають роботу батьки наших студентів, і ми вже отримуємо сигнали, що будуть труднощі з оплатою навчання.
УКУ є фандрейзинговим університетом – не отримуючи грошей ні від держави, ні від церкви, не маючи одного великого інвестора – свої навчальні, наукові, соціальні та інші проекти ми здійснюємо завдяки підтримці жертводавців.
Оплата студентів та прибуткові програми – становить 30-35% від загального бюджету університету, і відповідно 65-70% ми забезпечуємо за рахунок доброї волі жертводавців.
Я займаюся пошуком коштів для УКУ понад 15 років. Дозвольте поділитися деякими міркуваннями та особистими відкриттями щодо фандрейзингу під час карантину. Сподіваюся, вони будуть корисними іншим організаціям.
Для мене збір коштів це не тільки про гроші, а насамперед – про цінності, мрії, зустрічі, спілкування, пошук партнерів. І навіть дружбу.
[BANNER1]
Якщо в стосунках з потенційним жертводавцем вас цікавлять лише стан його банківського рахунку чи фінансовий успіх – ви програли справу.
Ніхто не хоче бути вашим гвинтиком чи банкоматом. Та й ви не покликані гарантувати комусь нагоди таємно впливати на вас, чи якоїсь прихованої можливості смикати вас за ниточки. Ні, зберегти свою незалежність – це аксіома.
Ваше завдання – не лише отримати фінансову підтримку від благодійника, але й дати йому щось не менш цінне – нагоду партнерства у вашому проекті, у який ви вірите і, який, ви в цьому переконані, приречений бути успішним.
У вас є ідея, проект, мрія. Ви хочете зробити світ кращим, то ж шукайте тих, хто разом з вами буде творити щось справжнє і велике.
Коли ви дивитеся на пошук грошей як на залучення партнерів для втілення спільної мети, тоді ви в інший спосіб думаєте – ви по-іншому інформуєте і проводите зустрічі. Ви говорите на рівних, однією мовою. Вас об’єднують цінності і спільна мета, але у кожного своя роль.
Просячи про фінансову підтримку, ви бачите перед собою однодумців, партнерів, друзів, які вам довіряють, їм у свою чергу цікаво те, що ви робите, і вони з вами вболівають за вашу спільну справу.
[BANNER2]
Фандрейзингові завжди передує friend-raising, ви будуєте коло приятелів, які залучені і радіють плодам вашої праці.
Кошти не з’являються від бездушних автоматів, їх завжди дають одні люди іншим.
Згідно з щорічним звітом щодо благодійності в США (Giving USA 2020), близько 70% всіх пожертв у 2019 році було здійснено саме окремими особами, на противагу решті 30% від благодійних фундацій та корпорацій.
Особистісна підтрика, індивідуальна залученість до жертовності залишаються основним наріжним каменем благодійності у світі. Тобто стосунки з людьми мають бути в центрі уваги вашого фандрейзингу.
Комунікація, розмова, зустріч – це основні інструменти пошуку коштів.
Чи змінюються вони в час глобальної пандемії?
Так, бо комунікувати, інформувати, ділитися і слухати треба ще більше.
Жертводавець – це ваш партнер, і коли ви зіштовхуєтеся з труднощами, кризою, то партнер має знати про це.
Жертводавці мають розуміти чи проекти можуть діяти, чи їм нічого не загрожує, а якщо загрожує, то які антикризові кроки ви робите чи плануєте.
Я б заохочувала громадські організації, які залежать від фандрейзингових коштів, в умовах пандемії розповідати про себе навіть більше, ніж зазвичай.
Ви виробили свій стиль і знаєте своїх жертводавців, і які методи комунікації для них звичні – відео, листи, конференції, наради, звітування – варто використовувати все, що працювало досі.
Одним з викликів для організацій стало те, що частина жертводавців терміново були змушені переструктурувати свої пожертви і спрямували їх на боротьбу з вірусом, і видається, що не треба творити "конкуренцію" до першочергових завдань.
Хіба можу я просити підтримати малозабезпечених студентів чи будівництво нового колегіуму, коли у лікарнях бракує апаратів ШВЛ та захисних костюмів для медиків?
Це питання не має нічого спільного з моральним вибором. Дозвольте вашим жертводавцям вирішувати, на що спрямовувати кошти. Це їхнє право.
А наше завдання показати, що ми робимо, з якими труднощами зустрічаємося, що плануємо і що змінюємо. Тобто комунікувати і робити це активно і чесно.
[BANNER3]
Поділюся несподіваною перевагою, яка відкрилася мені з карантином.
Раніше велику частину мого робочого графіку займали подорожі – наші жертводавці і партнери живуть у різних країнах, а правилом доброго тону в стосунках з жертводавцем вважається особиста зустріч, особливо, якщо йдеться про великих жертводавців. І вони були доволі стриманими до "зустрічей" онлайн.
Карантин це змінив. Вже п’ять місяців я не виїжджаю зі Львова, але спілкування з жертводавцями стало ще інтенсивнішим.
Зранку я можу "бути" в Києві, по обіді – в Європі, а під вечір "перелетіти" до Північної Америки.
Жертводавці готові до таких зустрічей і не лише слухають звіти та обговорюють існуючі проекти, але й відкриті до того, щоб говорити про суми і терміни.
У докарантинному світі це було немислимо!
Тому, заохочую усіх бути сміливішими у комунікаціях з донорами, які через технології готові "запросити вас до себе додому" і "говорити про гроші по телефону". Мій досвід каже, що це можливо, та й ваші партнери потребують спілкування.
Звичайно ж, карантин мине, і знову можна буде знову сісти в літак та зустрітися наживо, але чому зараз відмовляти собі у онлайн-зустрічах.
Зустрічі можуть мати різні формати – шукайте сміливо свої.
Наприклад, в червні УКУ провів Благодійний імуннозміцнюючий онлайн фольк-бал "Перелаз".
Було трохи сумнівів і багато дискусій в команді як провести ZOOM-забаву, невід’ємною частиною якої традиційно були частування, танці і співи.
Проте нам вдалося не лише організувати змістовний відпочинок, але й зібрати заплановану суму: фундатори заснували більше 60 річних та семестрових стипендій для студентів, а також дві викладацькі.
Тобто тепер ще 60 студентів УКУ, а разом з ними їхні батьки, можуть бути спокійними за фінансовий бік навчання.
Це велике полегшення не лише для Університету, але – і насамперед – для студентів.
Крім того, до події, що традиційно відбувається у Львові, змогли приєднатися жертводавці і гості з різних куточків світу.
Загалом, цьогоріч гостями онлайн "Перелазу" стали понад 200 родин, що суттєво більше, ніж за попередні роки, коли учасниками були переважно львівське коло жертводавців.
Тобто соціальне дистанціювання зробило ближчими до нас людей здалека.
Так, ми хочемо повернення до "нормальності", але чому не використовувати нагоди, які дає криза?
Звичайно, ж не всі події можна перевести в онлайн, дечим доводиться жертвувати, але кожна організація має свій фандрейзинговий план, і карантин змушує подивитися на нього творчо.
Креативність необхідна, бо розуміючи, як можуть знизитися доходи з інших джерел, фандрейзингові зусилля треба як мінімум подвоїти.
Усвідомлюючи всі труднощі і намагаючись врахувати всі ризики, наша команда в УКУ все ж налаштована позитивно і бере на озброєння твердження, що криза – це нагода, а отже, добрі університети її переживуть, а кращі – вийдуть сильнішими.
Наталя Климовська, проректор із розвитку та комунікацій Українського Католицького Університету, спеціально для УП.Життя
Титульна світлина Rawpixel/Depositphotos
Вас також може зацікавити:
Українці вкрай низько у світовому рейтингу благодійності. ОПИТУВАННЯ
Кто и почему дает деньги на благотворительность в Украине
Вчимось робити добро. 10 ідей благодійних заходів: як поєднати приємне з корисним
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.