"Біла ворона": як особистості вижити у колективі

"Я постійно питаю себе, чому людей не надихають мої досягнення. Чого вони всі бояться?

Маю сказати, що це було не просто визнати. Але в цьому і полягає моя сила. Мені довелося визнати, що моя сила, мої досягнення та спосіб пробитися і вижити не надихає інших людей. Люди не приймають і бояться цього.

Думаю, люди бояться думати самостійно, боротися за себе і намагатися зреалізувати свої мрії. Їх лякають ті, кому це вдається.

Ми живемо в такому світі, в такому суспільстві, де успіх розцінюється як слабкість. Як те, чого потрібно соромитися.

Багато людей панічно бояться поразки. І коли вони бачать успіх інших людей – думаю, такою є людська природа – вони хочуть його зруйнувати. Для того, щоб почуватися краще, вони намагаються звести успіх інших людей до свого рівня".

Ці слова належать Мадонні. Найвпливовіша та найуспішніша в світі поп-виконавиця виголосила їх в одному зі своїх інтерв’ю.

У відповідь на зауваження, що за багато років своєї кар‘єри їй вдалося привчити публіку до думки, що їй байдуже, як до неї ставляться люди, Мадонна сказала: "Я просто хороша актриса".

Хіба в цих одкровеннях мега-поп-діви вам не чується біль одинака, який постійно змушений доводити, що він гідний чиєїсь поваги?

Напевно вам теж знайоме, як це бути скрізь інакшим та завжди зайвим. Мова про людину, що маркується оточуючими як "не наша", "чужа", "інша".

Поговоримо про "білу ворону".

Колектив завжди прагне до одноманітності і впорядкованості. А особистість палко бажає бути унікальною.

Конфлікт між бажанням "бути як всі" і страхом "нічим не відрізнятися від інших" описував Еріх Фромм в своїх дослідженнях авторитаризму.

Він же виводив два рівні організації спільнот.

Перший – це безпосередньо колективізм. Тут діє принцип: "Будь з нами – стань як ми".

Другий – солідарна спільнота, яка складається з різних індивідуальностей. Такій групі притаманне толерантне ставлення до кожної особистості. Вона ніби проголошує: "Ти не схожий на нас, тому будь з нами. Ми приймаємо тебе, як ти приймаєш кожного з нас".

Щоб бути частиною колективу, як його розумів Фромм, особистість має підігнати себе під загальний стандарт. Солідарна спільнота об'єднує індивідуальностей і тим самим збагачує і укріплює себе.

Задумайтесь, як ми доходимо до думки, що та чи інша спільнота підходить саме нам?

Коли ми спостерігаємо за військовою колоною на параді, нас вражає її численність, злагодженість, ворядкованість рядів. Ми сприймаємо таку спільноту як сильну, тому що тисячі в ній діють як один.

Але коли ми спостерігаємо за іншими об'єднаннями – інтелектуальними клубами, університетами, громадськими організаціями – "знаком якості" для нас є присутність серед її членів якомога більшої кількості відомих особистостей. Тут спрацьовує думка: "Якщо вже той вважає що це гідна спільнота, то я теж хочу бути її членом".

І колективізм, і солідарність кожна особистість обирає сама, виходячи з власних уподобань.

Але відносини між особистістю і колективом більш складні. В контексті драми між індивідом та колективом часто наводять казку про гидке каченя.

Пам’ятаєте, як весь курник цькував маленьке пташеня лише через те, що він був лебедем?

Ця картина викликає обурення. Якісь гуси нав‘язують нащадку вільних птахів стандарти краси та поведінки. Кури, гуси, лебеді... Вибір всіх гидких каченят планети очевидний.

Читаючи казку, люди співчувають одинаку. Але чи роблять вони це в реальності?

В контексті драми між індивідом та колективом часто наводять казку про гидке каченя. Фото jehsomwang/Depositphotos

Ця історія сприймається, як розповідь про диктат сірості над витонченою істотою.

Але що, якщо б мова йшла про поневіряння каченятка в лебединому гнізді?

Якщо б це лебеді скубли дитинча за те, що він "замориш" і є не гідний звання королевського птаха?

Причиною того, чому спільнота не сприймає одинака, завжди є його несхожість. І тут елітарні групи є не менш жорстокими, ніж маргінальні об'єднання.

Бути "білою вороною" означає відчувати свою невідповідність.

Психолог Роберт Чалдіні пояснює, чому колектив відторгає того, хто здатен на демонстративне порушення загальноприйнятих правил.

В своїй роботі "Психологія впливу" він описує експеримент, коли на людному перехресті спеціальний помічник мав спочатку зупинитися, як і інші перехожі, а потім виділитися з натовпу і перейти вулицю на червоний сигнал світлофора.

Інколи експериментатор мав бути вдягнений у дорогий костюм, а інколи на ньому була одежа робітника. Психологи помітили, що за добре вдягненим чоловіком інші люди на перехресті слідували охочіше.

То чи варто дивуватися, що сталі соціальні групи не просто насторожено ставляться до тих, хто виділяється, а й намагаються протидіяти їм?

Не дарма авторитарні режими та диктатори полюють на індивідуалістів, шельмують їх та протиставляють "хорошим конформістам". Стримати успіх індивіда для колективу – це питання збереження єдності.

Логіка тут проста. Якщо кожен почне записувати альбоми трьохсотмільйонними тиражами, або рушить на пошуки Шамбали, то хто тоді працюватиме в колгоспі?

Суцільна червона доріжка, концептуально несумісна з боротьбою за підвищення надоїв. Тому коли вам здається, що оточуючі не сприяють вашій самореалізації, в багатьох випадках вам це не здається.

Самотність серед натовпу завжди нестерпна. І неважливо, чому людина піддається обструкції.

Більшість робить дуже простий вибір: зламатися та підлаштуватися під загальні стандарти, або боротися проти них все своє життя.

Тож, чи можна навчитися бути іншим і при цьому не розгубити друзів, близьких і знайомих?

Можна. Але, це набагато складніше, ніж може здатися на перший погляд.

Починати потрібно з себе. Скільки разів, відчуваючи відторгнення, ви втішали себе, що то через заздрощі або через вашу вищість?

Скільки разів ви все списували на заздрість? Фото Prazisss/Depositphotos

Задумайтеся, а чи поважаєте ви той колектив, який не хочете сприймати вас за рівного?

Чи бачите ви цікаве в тих людях, які не хочуть визнавати вас?

Шлях "білої ворони" до самодостатньої особистості починається з усвідомлення, що немає "гірших і кращих". Інший – це просто інший.

Бути високофункціональною "білою вороною" означає просто бути. Не потрібно намагатися змінити себе під очікування оточуючих. Варто простити собі деяку недосконалість.

"Біла ворона" потрапляє в пастку, коли вирішує стати бездоганною. Мовляв, так її неможливо буде не полюбити. Якщо заради збереження стосунків ви маєте перестати бути собою, то чи дійсно люблять і цінують саме вас? Припиніть доводити, що ви гідні.

Подумайте над тим, що коли вас закликають стати кращим, вам одночасно дають зрозуміти: "Друже! Ти, звісно, непогана людина, але таким ти мені не подобаєшся". Хіба це не принизливо постійно отримувати від близьких нагадування, що вони поруч з вами авансом? Що ваше з ними спільне – то велика поблажка з їх боку.

Припиніть конкурувати за статус кращої птиці у курнику. Це не раціонально, а інколи може бути і небезпечно. Цькуванням оточуючі спонукають особистість включитися в боротьбу, почати старатися вислужувати собі повагу.

Кожна "біла ворона" має пам'ятати, що в світі бройлерів кращі птиці першими опиняються на святковому столі. В якості вечері.

Секрет в тому, щоб навчитися захищати свою індивідуальність, принципи і цінності не тільки від критиків, але і від тих, хто постійно очікує від вас більшого.

Мадонна в своєму інтерв‘ю називає "силою" усвідомлення, що людська природа така, яка вона є. Марна справа намагатися переробити колектив під себе.

Так що ж буде ознакою успішно вирішеного конфлікту між особистісним та колективним?

Ви маєте визначити ступінь близькості і виставити бар'єри. Це ваше право просити близьких не торкатися якихось тем, або не переходити кордонів.

Якщо, звісно, вони бажають збереження відносин так само, як і ви.

Якщо ж ні... Це складніше.

Але і тут є вихід. Поставте собі питання: "А чи хочу я зберігати стосунки з людиною, яка на мої наполегливі прохання, відповідає ігнором?". Якщо оточуючі не сприймають вас попри намагання встановити з ними здорові стосунки, то може це просто не ваша спільнота?

Багатогранна особистість здатна до функціонування на багатьох рівнях: особистісному, колективному і солідарному. Спробуйте знайти з кожним ту безпечну емоційну відстань, яка буде комфортною для вас обох.

Люди можуть бути відмінними від вас. Але завжди є щось, про що можна потеревенити за чашкою чаю.

З кимось ви могли би піти в розвідку без вагань, але похід до супермаркету з цією ж людиною перетворюється на пекло. То не ходіть з нею до супермаркету.

Цінуйте надійність, душевність, простоту і глибину. Не в одній людині, а в багатьох.

Лариса Волошина, психолог, телеведуча, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина s.rumiantsev/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Експерти про проблему "буллінгу": дитина-ізгой може з’явитися і в успішному дитячому колективі

Закон про цькування і штрафи за такі дії. Чому це стосується не лише шкіл

Булінг в школі. Хто винен, і що робити? Думки 4-х експертів

"То хай дає здачі!". Звідки береться цькування в школі – пояснює психолог

Вчитель за допомогою яблук показала, як дітей ранить цькування

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.