Чому медичні асоціації нині не дієві в Україні та як це змінити

Існуючий топ-менеджмент у охорони здоров’я й досі виявився не здатним визначити можливості взаємодії професійних медичних асоціацій з державою щодо забезпечення зростання професіоналізму лікарів, а також спроможність та потенційну готовність взяти асоціаціями на себе нові функції щодо забезпечення професійного зростання лікарів.

Ситуація насправді вже є "перезрілою", зі створенням медичних самоврядних організацій в Україні ми запізнилися років на п'ятнадцять – двадцять.

Слід зазначити, що членство в професійних медичних об’єднаннях у багатьох країнах є обов'язковим.

Якщо фахівець не входить до медичної асоціації або палати, це означає, що контроль за його роботою недостатній.

Більш того, лікар не має права працювати за фахом, якщо не є членом професійної медичної асоціації (палати).

Досвід новітньої історії в Україні показав, що створені в країні всілякі медичні асоціації за малим винятком, не конкурентноздатні та не ефективні. Вони не зіграли більш-менш значущу роль в поліпшенні якості медичної допомоги.

Трагізм вилився в розчаруванні в їх ефективності та лікарів, і пацієнтів. Держава не стала повноцінним партнером.

Тому, в таких умовах, цілком зрозумілим стало превалювання думки немедичних громадських об'єднань без розуміння основ охорони здоров’я, але з великим досвідом СММ і споживання зовнішньої допомоги у вигляді грантової, технічної допомоги та запозичень.

Тим часом саме у цих розвинених країнах, що дотують наших лідерів суспільної думки без медичної освіти, держава активно співпрацює з професійними медичними асоціаціями для підвищення якості надання медичної допомоги.

В Україні функції, які мають бути передані професійним медичним об’єднанням, з контролю за лікарським професіоналізмом (наприклад, палатам), поки активно дебатуються в професійному співтоваристві.

Медичні об`єднання сьогодні конкурують між собою за вибір шляху, по якому треба буде йти заради позитивних змін в нашій галузі охороні здоров'я.

Конкуренція серед претендентів на місце лідера помітно послаблює асоціації та інші форми об’єднань, і робить можливість їх спільної роботи досить проблематичною.

На цьому фоні зростає не лише кількість суб’єктів, зростають також неясність щодо уявлень про їх функції і специфіку діяльності.

Сильні та впливові професійні об’єднання насправді можуть бути провідниками, основними механізмами професіоналізму як контролю в організації зайнятості та в положенні на ринку праці високоорганізованих професійних груп, що надають експертні послуги. Ця форма контролю відмінна від контролю з боку державної бюрократії і ринку.

Її специфіка – у високому ступені професійної автономії і свободи дій, яку мають професії в прийнятті рішень і самоорганізації.

Тут виникає світоглядний розлом та постає питання прийняття закону про самоврядування, або лiкарiв перемелють жорнова діючої концепції ліцензування від МОЗу.

А саме: оскільки наразі в Україні немає розуміння скільки загалом лікарів практикує і чи достатня їх кваліфікація для лікарської практики то усі лікарі, зобов’язані будуть підтвердити свою професійну кваліфікацію та отримати ліцензії.

Тобто ми усі будемо обов’язково складати комплексний та складний іспит на зразок "Крок 3", після чого Міністерство вирішить хто з нас буде ліцензованим, а кого, можливо, але не факт, все той же МОЗ проатестує та дозволить працювати лише молодшим медичним персоналом.

Логічно, що зайняття лікарською професією за відсутності ліцензії буде заборонено.

Заборонено за рішенням чиновника, який не завжди, як виявилося може мати у минулому навіть дотичність до медичної професії.

Фото Miroshnikova_Viktoriia/Depositphotos

Отже, МОЗ визначило, що чинна на сьогодні система атестації лікарів не виконує своєї функції забезпечення належної кваліфікації лікарів. Тому допуск до подальшої практики усіх практикуючих лікарів не дозволить досягти належного рівня якості медичної практики. Частину з нас просто не допустять до професії, до ліцензування.

Більш того, Міністерство охорони здоров’я не зацікавлено у розвитку цього питання та у передачі важелів адміністративного впливу та знищення корупційних складових, тому вкотре МОЗ пропонує перенести та ввести концепцію до 2024 року.

Громадськість почала обговорюватиме це питання ще у буремних 90-х… але тільки в червні 2018 року під тиском професійної спільноти та іноземних партнерів з’явився проект Концепції професійного ліцензування лікарів в Україні де зробили імітацію урахування думки лікарів.

Так, у 2019 Міністерство охорони здоров'я організувало обговорення ліцензування лікарів в Україні у вигляді публічних консультацій з медичними працівниками по всій країні за підтримки знов такі іноземних донорів.

Але у звіті публічних консультацій щодо впровадження ліцензування лікарів ми отримали лише два несуттєвих висновки:

1. Необхідно передбачити розроблення та впровадження автоматизованої системи збору аналізу та верифікації інформації про лікаря.

Така система має передбачати можливість інтеграції з іншими національними реєстрами для отримання достовірних даних про виконання вимог до проходження безперервного професійного розвитку зафіксовані правопорушення розгляд скарг наявність дисциплінарних чи адміністративних стягнень.

2. Питання дотримання професійних вимог та стандартів має бути визначено шляхом розроблення та закріплення стандартів професійної діяльності.

Чому було таким поспіхом нашвидкуруч вирішено таке досить важливе питання?

Бо запровадження професійного ліцензування лікарів було компонентом середньострокового плану пріоритетних дій Уряду на період 2017-2019 років.

На жаль, професійна спільнота не побачила очікуваних рекомендацій та висновків ані про медичне самоврядування та колегіальне прийняття рішень, які стосуються нашого професійного життя, ані щодо зростаючої необхідність передачі частини функцій держави по контролю за професіоналізмом лікарів громадським організаціям, в особі професійних асоціацій або палат, ані чіткого розуміння щодо розподілу функцій між об’єднаннями (асоціаціями/палатами) і державою.

Стало зрозуміло, що відповіді на ці питання не є і не можуть бути простими, та не знаходяться на поверхні.

На думку авторитетних іноземних дослідників, західні професійні медичні об’єднання, зокрема палати, грають важливу роль у активному просуванні серед медичних працівників високих стандартів надання меддопомоги та користуються незаперечним моральним авторитетом як усередині лікарської спільноти так і суспільства в цілому.

Іноземні консультанти та провідні фахові експерти звертають увагу на те, що професійні об’єднання, зокрема палати, можна розглядати як джерело влади групи в цілому.

Зрозуміло, що окремий професіонал має тільки обмежений вплив (навіть, якщо його авторитет найвищий), великі об’єднання (палати) можуть та повинні мати в руках широкі повноваження.

Тому за кордоном їх функції у забезпеченні зростання професіоналізму лікарської спільноти досить різноманітні – починаючи від формулювання і встановлення жорстких етичних професійних норм, організації професійними медичними асоціаціями наукових конференцій і симпозіумів, курсів підвищення кваліфікації, створення практичних посібників, національних стандартів та до професійної сертифікації і ресертифікації лікарів, що знімає велике навантаження з діяльності урядів та всіляко підтримується державою в особі урядових структур, відповідальних за організацію і фінансування охорони здоров'я.

Що передує становленню?

На порядку денному головне – це взаємовідносини з владними державними структурами, пов'язані з правовими підставами визначення професійних зацікавлених груп, яким владні структури надають певні гарантії і укладають регулюючі угоди.

Перш за все у вигляді перемовин та набуття порозуміння щодо питань професійної освіти, ліцензування професійної діяльності, законодавчих норм, що стосуються соціального закриття, контролю над входом в професійну групу, розвитком та відповідальністю.

Тобто професійні проекти найбільш успішні і перспективні там, де починається плюралізм та децентралізація.

В Україні єдиним керуючим регулятором є держава, а визначений спосіб управління виключно адміністрування, тобто нормативно-правовий акт рівня наказу. Законодавством механізм професійного регулювання як система не передбачений.

Отже, щоб перейти від адміністрування до об’єктивного регулювання ми маємо створити нову систему професійних об’єднань (палат), до складу яких увійдуть в першу чергу безпосередньо лікарі, організатори охорони здоров'я та науковці визначеного профілю.

Відмінність даної моделі має принциповий характер від наявних медичних асоціацій та об’єднань громадян.

Подібні структури мають бути системою корпоративного управління і регулювання професійної діяльності лікарів, здійснювати свою діяльність за загальним, а краще спеціальним законом, отже, бути складовою частиною національної системи охорони здоров'я.

Чому законом?

Бо ця позиція цілком оправдана нездатністю лідерів суспільної думки та професійних спільнот домовлятися між собою, що формує значні обмеження в імплементації зазначеної концепції.

В цій ситуації надзвичайно важливі регіональні контексти. Провінційна та столична медицина живуть із різним баченням та сприйняттям, так само, як по-різному сформовано бачення та готовність фахівців окремих регіонів до участі у повноцінній дискусії.

Не можна очікувати, що готовність київських чи львівських об’єднань лікарів до змін означатиме можливість сформувати єдині фахові системи самоврядування в цілому та готовність медичних еліт до розширення своїх функцій.

Звісно ці обмеження цілком можуть бути подолані за допомогою прийняття чітких правил гри, які слід державі в кінці кінців їм запропонувати. Так простіше їх прийняти як керівництво до дії.

Зміни потрібні, тому заради них можна пожертвувати статусами, адже професійний авторитет при цьому все одно не зникне.

Більше того, у виграші залишаються усі:

• медичні працівники, нарешті, отримають механізм професійного захисту, механізм захисту честі і гідності, чіткі протоколи взаємодії з пацієнтом і реалізації своїх прав;
• центральна і регіональна виконавча влада у свою чергу, в умовах реформи децентралізації, отримають додаткову систему самовідповідальності медичних працівників за свою роботу, а пацієнти отримають більш якісну медичну допомогу і зможуть перейнятися, нарешті, довірою до медиків в перспективі.

Час змін настав і для професійного середовища, ми просто не маємо морального права лишатися осторонь.

Лариса Дахно, к.м.н., лікар-стоматолог, голова правління всеукраїнської Спілки стоматологів України, експерт МОЗ зі стоматології, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина AndreyPopov/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Які університети України краще готують майбутніх лікарів: аналіз за результатами іспитів

Коронахаос: як волонтери роблять роботу держави та захищають лікарів

Не хочу вчитися. Як українських студентів-медиків змушують складати американський іспит

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.