Як "традиційному" педагогу зустрітись із "сучасним" учнем

1806
5 листопада 2020

Питання, яке час від часу мені задають батьки, вчителі і всі, хто більш-менш причетний до сфери освіти.

І відразу постає картинка – вчитель у віці, у товстезних окулярах, із крейдою в руці, з указкою і учень – із мобільним телефоном останньої моделі.

На цьому уява про сучасність і традиційність обмежується, чи не так?

Мені неприємно і незатишно відкликається те значення, яке вкладають у слова "традиційний" вчитель.

"Традиційний" – це який? Поганий? Неефективний? Відсталий?

Чи може він – традиційно уважний до учнів, традиційно вимогливий, традиційно цікавий?

Так, наче б то інноваційний вчитель, на противагу традиційному, апріорі досягає значно кращих результатів.  

Коли ми називаємо "традиційним" академічного співака, ми не вважаємо що він відсталий, тому що не репер. Нікому ж таке не спаде на думку, бо кожен напрямок у музиці важливий, має своїх фанатів і шляхи розвитку також.

Щодо "сучасного" учня, то з точки зору фізіології діти не змінилися за останні 20-30, навіть 100 років. Додаткової пари рук, ніг чи очей не спостерігаємо.

Нинішні діти такі ж, якими були їхні батьки, чи вчителі у дитинстві, тобто фізіологічно сучасні учні – "традиційні".

Так, світ, в який вони приходять, змінився і змінюється постійно.

Світ великої кількості інформаційних потоків, каналів інформації, світ високих швидкостей. Діти адаптуються до цього світу, деякі з них скролити екран смартфону вчаться перш, ніж говорити.

Чому?

Просто діти копіюють поведінку дорослих. Це так само природньо, як взуватися виходячи на вулицю, сідати їсти за стіл, вимикати світло коли лягаєш спати.

"Подивись, яка завтра погода" – у смартфон.

"Увімкни новини" – телевізор.

Музика з кожної праски.

Наші домівки вже наповнені розумними пристроями і дитина з ними взаємодіє, отримує від них інформацію, дає команди, керує ними.

От син питає батька: "Тату, а як працює батарейка?" Що відповідає тато? Переважно: "Давай відкриємо YouTube і подивимось".

Усе просто!  

Дитина бачить, батько робить ось так – дивиться в YouTube. І потім відтворює ці дії, так як дорослий. Тобто, наступного разу син уже не у батька питатиме, а у YouTube.

А коли дитина приходить до школи – її зустрічає вчитель, який позиціонується як головне джерело інформації. А дитина вже так не вважає, навіть якщо погоджується грати за такими правилами, бо в душі знає, що є YouTube. Але шанс вчителю дитина дає!

Звичайно, конкурувати з YouTube вчитель не зможе – і не варто – бо має багато інших переваг. Вчитель живий, він може бути добрим, активним, веселим, розумним, терплячим, дотепним. Можна продовжити цей список.

І те, користується вчитель YouTube чи ні, це лише одна із його характеристик. Вона важлива для дитини, але не найважливіша.

Важливим є не технічна просунутість вчителя, а насамперед розуміння вчителем: у всі часи дитина хоче, щоб їй було цікаво; до неї були уважні, любили і поважали. Беззаперечно. Безумовно. Це ті вічні речі, на яких будується педагогічний процес.

Вміння вчителя використовувати інформаційні технології у навчання – це великою мірою прояв поваги до учня, для якого ці технології є невід'ємною частиною нинішнього життя і особливо майбутнього.

Але для цього, на додачу до бажання вчителя, потрібне матеріально-технічне, дидактичне, методичне забезпечення.

Знаєте, проти чого тихо бунтують вчителі?

Проти того, що вони не забезпечені інструментами для якісної роботи.

Проти того, що вони змушені робити не властиву їм роботу, яка не входить до їх обов'язків.

Виготовляти власними руками дидактичні матеріали, знімати і монтувати відео, готувати інтерактивний контент. До того ж все це у не робочий час, і часто на власній техніці. А якщо вчитель усього цього не робить – він вже не інноваційний.

Вчителі праві – дидактика та контент мають бути у них готовими і якісними, комп'ютер сучасним, інтернет швидкісним. А вчитель буде концентруватися на педагогічній складовій, а не саморобні анімації до відео кріпити. Хіба ми з вами не такі ж?

У вчителя має бути РОБОТОДАВЕЦЬ, який піклується про нього, забезпечує умови і вимагає якість роботи. Зараз, з точки зору вчителів, це держава. Уся держава і ніхто конкретно. І в цьому велика проблема.

У приватних школах чітко зрозуміло – ось власник, він найняв директора, він питає з мене, мені питати з нього.

А з кого питати вчителю державної школи, що у нього немає комп'ютера у класі, – не зрозуміло.

Отже, не має значення називають вчителя традиційним чи інноваційним, головне щоб він був Вчителем.

А гаджети і технологічні штуки на уроках і після них – то лише на допомогу і вчителям і учням. Треба вміти, треба мати, треба використовувати.

Але перед тим як вимагати, контролювати – подумайте, чи є у вчителя така можливість, чи є такі інструменти, чи є такі гроші.

А про компетенції він і сам подбає, бо то, в першу чергу, його авторитет, якщо він справжній Вчитель, звичайно.

Але не справжній – то і не вчитель, а просто людина з педагогічною освітою. Тут інноваційність не допоможе.

Ігор Каплаушенко, видавництво "Розумники", спеціально для УП.Життя

Титульна світлина ZouZou/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Дистанційне навчання: сучасний формат освіти, який має лишитися

Їм вдалося: учитель-ютубер Павло Віктор та вчителька ліцею Оксана Пасічник про засоби та переваги дистанційної освіти

"Коли приз занадто крутий, щоб боротись": вчительки з Києва, Сум та Львова про те, як налагодити партнерство з учнями

Опанувати Tik Tok, проводити опитування в Instagram, вести блог: три вчительки про те, як навчатись, навчаючи

Дитсадок дистанційно: що робити батькам, якщо вихователі зникли з радарів

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua