Як привітати жінку з 8 березня
Днями, гортаючи соціальні медіа наштовхнулася на текст, який вразив своєю простотою та важливістю значення.
Це був опис розмови наступного змісту: водій таксі запитує у пасажира: "Що подарувати жінці на 8 березня?".
На що той відповідає: "Рік звільнення від домашньої праці".
Далі, як пише автор, таксист їхав мовчки. І дійсно, явище розподілу домашніх обов’язків є настільки звичним для нас, що ми не звикли зайвий раз замислюватися над непропорційністю їхнього розподілу.
Пост надихнув згадати, скільки знаю родин з рівномірним розподілом домашньої праці між партнерами або членами родин. На думку спали лише декілька осіб, де домашні побутові обов’язки, а також піклування про дітей розподіляються майже на однаковому рівні.
Якщо вірити відповідям українців, в менше третини сімей кажуть, що готують та дбають про дітей порівну. Цікаво, що ці показники зменшилися у порівнянні з 2015 роком.
Пандемія стала тригером для ускладнення і без того непростого питання доглядової праці в Україні або вже, якщо сфокусуватися ще вужче, то мова йде саме про неоплачувану доглядову працю, яка завжди була покладена насамперед на жінок.
Маю на увазі щоденні активності, які забезпечують комфорт та життєдіяльність родини: приготування їжі, прибирання, закупівлю продуктів та речей, догляд за дітьми, літніми, хворими членами родини.
Окрім того, здебільшого жінкам потрібно поєднувати ще й забезпечення дистанційного навчального процесу або догляд за дітьми у відсутності дитячого садочка.
А "вишенькою на торті" є дистанційна або стаціонарна робота, яка нікуди не зникла, і має бути виконаною на високому професійному рівні відповідно до професійних вимог.
Чи не здається вам, що я зараз описала тут надлюдину, у якої які мінімум 32 години в добі?
Ні, я описала середньостатистичну українку, і впевнена, що не згадала ще й половини її занять.
Безумовно, гендерні стереотипи про розподіл репродуктивної праці та сімейних ролей десятиліттями формувалися у свідомості українців.
І коли до омріяної рівності ще так далеко, допомога від держави, насамперед матеріальна підтримка, а вже потім і стратегії реагування та виходу з корона-кризи були б дуже не зайвими.
Логічно було б нарешті, за прикладом більшості європейських країн, прийти до такого явища як "економіка піклування", бо саме турбота лягла в основу непростого 2020 року, а наслідки кризи будуть проявлятися набагато довше, ніж триватиме сама криза.
До прикладу, у Великій Британії, Австрії, Нідерландах, Канаді на період пандемії, було запроваджено послуги невідкладної допомоги в догляді за дітьми (Emergency Childcare) для працівників та працівниць життєво важливих сфер, а також для вразливих груп, які не мають інших можливостей догляду за дітьми.
Це один з багатьох застосованих іншими країнами, інструментів прояву "економіки піклування".
 |
| Фото alliesinteract/Depositphotos |
У 2020 році 78% опитаних соціологами українців так чи інакше погодилися, що дбати про дім та сім’ю – найважливіший жіночий обов’язок.
Тобто наше суспільство зберігає прихильність до стереотипно-традиційного поділу гендерних ролей, коли натомість прогресивний світ уже давно оцінив переваги підходів рівності.
Традиційно ми звикли сприймати таку працю як меншовартісну, або ту, яка не приносить доходу і є обов’язком жінки.
Але люди стали проводити вдома ще більше часу через карантин, отже для створення затишку в оселі треба більше ресурсу. Вірю, що розподіл цього ресурсу має розподілятися порівну.
Жінки звикли, що цього від них вимагає суспільство і вимагають від себе вони самі, не розуміючи, що насправді може і має бути по-іншому.
Під час карантину 62% жінок змушені були поєднувати догляд за дітьми та забезпечення навчального процесу з домашніми побутовими справами та своєю професійною діяльністю.
І лише 20% з опитуваних змогли вдало розподіляти домашню працю з партнером або партнеркою, поєднуючи доглядову працю з роботою.
Це результати минулорічного опитування аналітичного центру Асоціації жінок-юристок "Юрфем" "Вплив COVID – 19 на права жінок в Україні".
І якщо узагальнити аналіз суспільно-політичного та економічного контекстів, то виглядає так, що суспільство, а з ним і держава, нині компенсує свою неготовність реагувати на кризу та відсутність ресурсу, перекладаючи відповідальність та навантаження саме на жінок, істотно погіршуючи не тільки їхнє економічне становище, а й моральний та фізичний стан.
Схоже на те, що часто відсутність фінансових ресурсів заважають жінкам усвідомити та протидіяти домашньому насильству.
За даними Міністерства соціальної політики України, у 2020 році кількість офіційних звернень щодо домашнього насильства зросла на 66% в порівнянні з 2019 роком. 86% з цих звернень надійшли саме від жінок.
У нескінченній гонитві за успіхом та загубившись в павутині багатозадачності, ми забуваємо, що глобальна боротьба з гендерною нерівністю починається з урівнювання гендерних родинних ролей і відносин на рівні здорового партнерства, допомоги та підтримки один одного.
Це саме ті суспільно-важливі інвестиції, які у ширшому значенні, є рушійною силою покращення економіки та загального добробуту.
Звичайно, зміна підходів передбачає зміну звичного розуміння, зміну парадигми, крах стереотипів, руйнування зручних, комфортних для когось систем та звичок, але цього вимагають контексти та потребує суспільство.
І найголовніше, це на часі!
Здається, одна з вагомих причин вийти на Марш жінок 2021 і нагадати про це, чи не так?!
Понад 5 років тому, я приєдналася до руху за права жінок в Україні, і щорічні акції та публічні події, присвячені боротьбі та захисту своїх прав, не є новиною для мене.
Поза тим, кожного року навколо теми Маршу жінок точаться запеклі дискусії, і кожного року до нього приєднується все більше прихильників та прихильниць зі всієї України.
Причин та передумов цьому дуже багато. Це водночас і загальносвітовий феміністичний тренд, і неможливість більше сприймати та терпіти нерівність та насильство.
Це прояв солідарності, сестринства та підтримки, різноманіття фемінізмів, ситуативно об’єднаних спільними цінностями або навколо спільних загроз.
Але головна причина у тому, що все більше і більше українок усвідомлюють несправедливість, порушення своїх прав та готові заявити про це публічно.
Олександра Мельник, координаторка проєктів та програм Українського Жіночого Фонду, членкиня організаційного комітету Маршу жінок 2021, спеціально для УП.Життя
Титульне фото dashk_/Depositphotos
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Вас також може зацікавити:
"Просто скажіть ні": як відмовитися від роботи, яку ви не повинні виконувати
Як раз і назавжди перестати виконувати всю хатню роботу самотужки
У 70% сімей дружина є основним виконавцем хатньої роботи - дослідження
Дівчата в усьому світі займаються хатніми справами на 40% більше, ніж хлопці – ООН
В Україні 270 тис. мам зможуть вийти на роботу, якщо збільшити доступ до дитсадків. Дослідження
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.
Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".