Досить обмежуватися винагородою найкращих: чому премії за результати ЗНО не вирішують освітніх проблем

4913
2 грудня 2021

1 грудня ми у Верховній Раді проголосували постанову щодо преміювання за найкращі результати ЗНО-2021. 

Чудовий привід привітати найкращих, але також – згадати про тих, хто заледве опановує навчальну програму. Давайте поміркуємо, чи правильні пріоритети освітньої політики в нашій державі? 

Ми всі звикли до премій. Звикли, що дефіцитне навчальне обладнання потрапить у найкращі школи, що міністри тиснуть руки переможцям конкурсів та олімпіад, що ЗМІ пишуть про успіхи та здобутки.

Одразу скажу – я з захопленням дивлюсь на учнів та учениць, які показують високі навчальні результати та мають наукові досягнення. Це чудова ідея – винагороджувати їх і публічно демонструвати, що гарно вчитися – це круто й престижно. 

Проте самих винагород найкращим – замало. Коли ми концентруємося виключно на преміях 0,1% найкращих, – ми дуже мало впливаємо на якість освіти для широкого загалу.

Вже багато років депутати й міністри освіти констатують проблеми з освітньою нерівністю в Україні. І саме по собі це вже перемога – принаймні про цю проблему почали говорити.

Національні та міжнародні дослідження показують, що навчальні результати й освітня траєкторія (тобто чи продовжить дитина навчання і де саме) залежать не лише від особистих вподобань, мотивації та здібностей, але й від того, де учень чи учениця мешкає, з якої він чи вона родини, в якій школі навчається. 

Міжнародне вимірювання компетентностей з читання, математики та природничих наук PISA показало, що соціально-економічний статус учнів в Україні (який визначається через рівень освіти та професію батьків і статки родини) пояснює 14% різниці в результатах з математики й 12% різниці з природничих наук.

Не новина, що в Україні освітня нерівність зосереджується навколо типу населеного пункту – з року в рік учні з сіл, селищ та маленьких містечок показують суттєво гірші результати на ЗНО з усіх предметів.

А моніторинг читацьких і математичних компетентностей випускників початкової школи показав, що цей розрив починається – ще у молодших класах.

PISA підтверджує – 15-річні школярі та школярки з українських сіл за рівнем володіння компетентностями відстають від своїх одноліток у містах на цілих два навчальних роки!

Діти, що виростають серед книжок, що з перших років життя відвідують гуртки, чиї батьки мають час, гроші й знання, щоб розвивати дітей та підтримувати у навчанні – очікувано мають вищі оцінки, кращі навички самодисципліни, самоорганізації, більш впевнені в собі.

Вони знаходять кращу роботу, більше заробляють, і тоді вже їхні діти мають суттєво вищі шанси на життєвий успіх. 

Натомість діти з бідних і неосвічених родин або не мають можливостей досягти успіху, або мають працювати в рази інтенсивніше. 

Це досить очевидне замкнуте коло нерівності, і якісна освіта, доступна для кожної дитини, традиційно була одним зі способів це коло розірвати. Така проблема існує всюди.

Однак стандартом освітньої політики у розвинутих країнах є підтримка учнів та студентів, які стикаються з проблемами в навчанні – зокрема через бідність, не найкращі умови для освіти в родині або особливості розвитку.

Так, у фінській школі до половини дітей отримують додаткову підтримку в опануванні шкільної програми. Їх не засуджують через гірші результати, а допомагають досягнути кращих. Це – правильна реакція здорової системи шкільної освіти.

Натомість в Україні влада так і не перейшла від декларації проблеми до її розв'язання. 

Уряд мав би визначитись з механізмами підтримки, які не досягають рівня функціональної грамотності. За даними дослідження PISA необхідного рівня з математики не досягає 36% українських дітей, та по 25% – з читання та природничих наук. Ці діти – не готові до свідомого та ефективного дорослого життя.

Їм буде складно бути продуктивними на роботі; вони матимуть гірший стан здоров’я та менш здорові стосунки; вони будуть більш схильні підтримувати популістичні та деструктивні політичні сили на виборах та більше віритимуть інформаційним фейкам.

Рівень освіти, зрештою, визначає не тільки якість життя окремих людей, але й суспільства загалом. Значна частка молоді з вкрай низьким рівнем знань – робить усе суспільство слабшим у протистоянні великим загрозам.

Уряд мав би організувати та профінансувати дослідження, які б чітко виявили фактори, що впливають на навчальні результати. Слід зрозуміти, куди саме потрібно вкладати ресурси – в обладнання, навчання вчителів, додаткові заняття чи універсальну дошкільну освіту.

Насправді, потрібно все це, але знати вагу кожного з факторів та механізми їхнього впливу на навчальні результати – дуже важливо. Уряд мав би подбати, щоб необхідні кроки з реорганізації освітньої мережі, освітнього процесу та професійного розвитку вчителів були складені у послідовний та чіткий план, профінансовані й запущені.

Це особливо важливо зараз, коли карантин загострив наявні нерівності та поставив дітей у складніших життєвих обставинах – у ще гірше становище.

Уявляєте дистанційне навчання, коли в родини один старий комп’ютер на всіх, повільний інтернет або його взагалі немає, і бракує особистого простору?

Дистанційка поглибила проблему з нерівністю, принаймні, так показують дослідження наслідків пандемії COVID-19 в освіті, які проводилися у розвинутих країнах. В Україні відповідних досліджень немає, але немає сумнівів, що у нас ситуація так само погіршилась.

Я зареєструвала постанову Верховної Ради про те, що необхідно дослідити вплив карантину на якість освіти та надати підтримку тим учням, що постраждали від неї найбільше. 

Однак проблема підтримки вразливих учнів, тих, кому система освіти не дала можливостей реалізувати свій потенціал, кого посадили на задню парту й забули – це щось більше за подолання наслідків пандемії. Це те, що має стати ціллю освітньої реформи загалом. 

Кожна дитина має право на якісну освіту. Не абстрактно, а цілком контретно – кожна дитина, яка не досягла рівня функціональної грамотності, – це поразка системи освіти й цілої держави. Це не провал учня чи учениці, їхньої родини чи школи.

Це провал в освітній політиці – і PISA показала масштаб нашого провалу. Поки що нічого не робиться для того, аби його залатати. Це необхідно визнати та сказати вголос: "Досить обмежуватися винагородою найкращих. Настав час надати допомогу тим, кого ми підвели".

Інна Совсун, народна депутатка України, ексзаступниця міністра освіти та науки України, спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Титульна світлина selensergen/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Освіта і пандемія COVID-19: чому навчальний процес досі не організовано безпечно та що з цим можна зробити?

ЗНО-2022: якими будуть цьогорічні тести?

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.





Головне на сайті