Закупівлі або смерть: як процеси закупівель ліків впливають на кожного українця
У Каті з Івано-Франківська первинний імунодефіцит. Діагноз дівчинці встановили 8 років тому. Зараз їй 12.
Хвороба змушує дівчинку страждати від нестерпного болю. Єдиний вихід – щодня робити укол дороговартісного препарату Анакінра.
Цей препарат дуже дорогий. Тому мама Каті змушена була спершу шукати кошти, потім шукати ліки за кордоном, а потім шукати людей, які ці ліки провезуть. У валізі і нелегально.
Невеличке полегшення в цій історії було три роки тому, коли ми, працюючи в МОЗ, змогли закупити ці ліки за державний кошт. Але потім закупівлі знову довго не відбувалися. Лише цього року їх закупила і завезла в Україну британська агенція Crown Agents для Міністерства охорони здоров'я.
Державні закупівлі ліків в Україні – колись корумпована, тепер – громіздка і забюрократизована машина. Керувати нею дуже важко. Але саме від них залежать життя сотень тисяч дітей і дорослих, які мають тяжкі, а часом і невиліковні хвороби в Україні.
І найгірше стається тоді, коли такі закупівлі залежать від одного корумпованого керівника МОЗ.
Трохи передісторії:
У 2007 році я працювала у Всеукраїнській мережі людей, що живуть з ВІЛ (зараз БО "100% ЖИТТЯ"). Тоді ми почали моніторити державні закупівлі ліків і вжахнулися: переплати іноді сягали х28.
Тобто МОЗ купувало один і той же лікарський препарат від СНІДу у 28 разів дорожче, ніж громадські організації. Відповідно, у 28 разів менше пацієнтів отримували ліки.
Тоді пацієнти били на сполох, виходили на мітинги під міністерство, щоб хоч якось зупинити цю несправедливість. Іноді вдавалося – іноді ні.
Але остаточну крапку в корупції МОЗівських закупівель поставив перехід України після Революції Гідності на закупівлі через міжнародні організації. З 2015 року нам вдалося просунути реформу, яка дала можливість Україні купувати ліки через всесвітньо визнані фонди – ЮНІСЕФ, ПРООН та Crown Agents.
За ці роки міжнародним організаціям вдалося заощадити величезні кошти для держави.
Наприклад, вакцини від поліомієліту ЮНІСЕФ закупили у 8,3 рази дешевше, ніж це робило МОЗ (0,89$ проти 7,35$ за одиницю), а препарат для лікування онкохворих Іматініб Crown Agents закупили дешевше у 67! разів.
З 2018 року до реформи доєдналося новостворене ДП "Медичні закупівлі України" – українська організація, яка успішно перебирає естафету і далі заощаджує державі кошти на закупівлях ліків (див порівняння цін в табличці).
 |
| Натисніть на зображення, щоб збільшити |
Здавалося б, усе мало стати чудово і всі пацієнти мали би відтоді отримувати свої ліки – в кожній лікарні і безоплатно.
Але як виявилося, відсутність корупції в закупівлях – ще не гарантія 100% забезпечення ліками пацієнтів.
За останні кілька років сума, яку держава виділяє на закупівлі ліків, збільшилась до 10 млрд грн. На ці гроші МОЗ – через ДП або через міжнародні організації – купує ліки за десятками медичних програм. Це і ліки від СНІДу, туберкульозу, онкології, деяких рідкісних хвороб, вакцини…
 |
| Програми закупівель 2022 року. Натисніть на зображення, щоб збільшити |
Але далеко не всі ці ліки вчасно доходять до пацієнта. Навіть за умови нібито 100 % фінансування.
Чому? Нижче кілька причин.
2020 рік став одним із найгірших для закупівель ліків. Саме тоді ексміністр Степанов і його соратники почали атакувати як міжнародні закупівлі, так і ДП "Медичні закупівлі України".
Навіщо? – відповідь проста: щоб забрати закупівлі (а точніше 10 млрд грн) в тендерний відділ МОЗ. І в ручному режимі цими закупівлями керувати. Так як він це зробив із закупівлями костюмів захисту для лікарів. Результат можемо бачити в свіжому звіті Рахункової палати.
- З бюджету 2020 на закупівлі взагалі не використано 1,26 млрд грн. Ці гроші просто "згоріли", бо їх не використали до кінця року. Ця сума могла би забезпечити ліками 23 маленьких пацієнтів зі СМА або 18 тисяч жінок з раком молочної залози!
- МОЗ провалило підготовку до закупівель-2020. Спочатку – не надало ДП "Медичні закупівлі України" технічних завдань. А коли уряд дозволив ДП самостійно їх визначати, погоджувало документи з липня аж до кінця вересня. Тобто три місяці закупівлі просто стояли. А люди – не отримували потім своїх ліків місяцями.
- Аналогічна ситуація і з міжнародними закупівельниками – їм МОЗ погоджувало техзавдання за 2020 рік аж до травня 2021 (!).
Чим це обернулося для пацієнтів? – відсутністю ліків, яка відчуваються навіть зараз, коли Степанова вже нема на посаді. Бо від початку закупівель і до поставки ліків в лікарні іноді проходить 1-2 роки. Саме через бюрократичні процеси і загальмовану державну систему.
І хоч зараз і немає зазіхань на 10 млрд грн з боку МОЗ, закупівлі все одно рятують не стільки пацієнтів, скільки хотілося б.
Що з цим робити?
По-перше, вдосконалювати формування потреби в ліках.
Це такий процес, який запускає закупівлі – щороку МОЗ збирає з регіонів кількості ліків, які потрібно закупити. На це іноді йде по кілька місяців. Бо часто в цифрах бувають помилки і виправлення. Але навіщо кожного року питати потребу в регіонів?
Вона формується з року в рік і по більшості хвороб не сильно змінюється. Саме тому МОЗ потрібно впровадити методику збору потреб на основі статистичних даних. А там, де це зовсім неможливо – максимально спростити і перевести в електронний формат.
Терміново потрібно вирішити проблему, за якої при формуванні потреби щороку вираховуються залишки і планові поставки. Вони з'їдають іноді половину бюджету, виділеного на ту чи іншу хворобу. Так, наприклад, відбулося з гемофілією:
100% потреба в ліках для гемофілії на 21-й рік складала понад 788,2 млн грн. МОЗ закупило (після віднімання залишків/поставок) на 128,3 млн грн. Це – 16% від потреби. У січні 22-го поставки ще не відбулись, залишки майже використані, закупівлі 22-го року лише на етапі верифікування заявок.
Тепер ми маємо ситуацію: 16% від 100%-потреби потрібно розтягнути на увесь 2022-й рік – до поставок препаратів за кошти 22-го року, які відбудуться приблизно в січні 2023 року.
Розуміючи необхідність контролю використання ліків і недопущення псування, МОЗ також має дбати про те, щоб пацієнти не лишалися без ліків взагалі.
По-друге, зробити гнучкою логістику і прозору комунікацію з лікарнями.
Часто буває так, що якийсь регіон замовив забагато ліків. Інший – замало. Відбуваються постійні перекоси – десь ліків на 2 роки наперед, десь – нуль. Тому варто в регіони розвозити 50% від замовленої потреби, інші 50% – залишати у логіста. Щодватижні аналізувати залишки і щомісячно робити поставки в регіони відповідно до попередньо погодженої реальної потреби.
При цьому кожна лікарня має розуміти і узгоджувати графік поставок ліків принаймні на пів року наперед. Тоді лікарні припинять жалітися на те, що вони не знають, коли і які ліки приїдуть, а процеси будуть прогнозовані.
Договори із виробниками мають укладатися на 3 роки. Відповідно, потреба також збирається на 3 роки. Це дозволятиме оперативно реагувати на реальну потребу регіонів та закуповувати додаткові партії ліків без тривалих тендерних процедур. Так відбувається з 2018 року для вакцин і має відбуватися для всіх ліків.
По-третє, Уряд повинен максимально спрощувати процеси реєстрації ліків.
Бо часто ліків в Україні немає саме тому, що виробник не хоче стикатися з українською бюрократією в реєстрації. Зараз діє спрощена реєстрація для міжнародних закупівель і коремо для ДП "Медичні закупівлі України". Але саме через неузгодженість цих двох процесів ДП так і не змогло закупити ліки для маленької Каті.
Саме тому ми внесли зміни в проєкт закону "про міжнародні закупівлі" 6416, який скоро має розглянути Парламент. У той же час, помічаємо шкідливий в цьому питання законопроект №6535, який ускладнить реєстрацію ліків від Кабміну.
Довгострокова мета – максимально націлювати ці кошти на потреби пацієнтів: переводити громіздку програму закупівель ліків до Програми медичних гарантій або програми "Доступні ліки". Тобто ті ліки, які пацієнт може отримати в аптеці – від трансплантації до деяких типів онкології – доєднувати до переліку в програмі "Доступні ліки". Щоб пацієнт сам обирав те, що йому підходить і отримував безоплатно, а держава за це платила аптеці.
Якщо ж мова про ліки, які мають надаватися в стаціонарі – додавати їх в послугу з надання медичної допомоги в рамках Програми медичних гарантій. Тоді кожна лікарня буде відповідальна за забезпечення ліками пацієнтів. А Національна служба здоров'я буде їх оплачувати. При цьому купувати ці ліки для лікарень не повинен тендерний відділ цієї ж лікарні – через потенційну корупцію або просто неспроможність.
Вони мають використовувати ДП "Медичні закупівлі України" як центральну закупівельну організацію (ЦЗО), адже це вже дозволено законодавством. Саме ДП сьогодні може групувати закупівлі з регіонів і мати набагато нижчу ціну на ліки, ніж кожна окрема лікарня. Ефективно, зручно та економно.
Ольга Стефанишина, народна депутатка від партії "Голос", ексзаступниця міністра охорони здоров’я, спеціально для УП.Життя.
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Вас також може зацікавити:
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.