Помолимось на Мінкульт: Чого очікувати від зміни керманича та нової команди МКІП

Почати хотів би з того, чи взагалі потрібна ця рудиментарна організація. Немає жодної впевненості. Сама установа, її дочірні органи управління у регіонах – це апарати з минулої доби. В їхніх стінах набагато частіше розводять інтриги, й більше заважають митцям і арт-товариству своїми чиновницькими пастками та марудними бюрократичними правилами. Це негоже впливає на свободу творчого процесу.

Тому я відверто за повне реформування і демонтаж не тільки міністерства, а й управлінь культури при держадміністраціях. Вони можуть бути спрощені до одного кабінету, за розподіл бюджетних коштів відповідатиме застосунок, подібний до ДІЯ.

Мрію, що це не далеке фантастичне майбутнє, а вже завтрашня реальність. І це реально під силу зробити Віцепремʼєр-міністру Михайлу Федорову. От тоді нам усім дійсно стане легше жити. Амінь.

За звільнення міністра Ткаченка проголосував 321 депутат. Фото: Facebook Олександра Ткаченка

Але поки повернемось до того, що маємо наразі. Отже, з другої спроби Олександрові Ткаченку таки вдалось звільнитись з теплого місця очільника Міністерства культури та інформаційної політики України.

Цікаво, що міністра звільнили за результатами голосування – 321 депутат "за". Хоча за день до події комітет Верховної Ради з гуманітарної та інформаційної політики, який до 2020 року очолював сам Ткаченко, більшістю голосів не підтримав його звільнення. Ситуація збиває з пантелику та створює ілюзію свободи вибору, ніби рішення приймаються не "на горі". Але насправді це не так.

Читайте також: Всім серіалів! Мінкульт розподілив 448 мільйонів на виробництво телевізійних фільмів

Три довгих роки керування Мінкультом паном Ткаченком були надскладні не тільки для культурної сфери, а й особисто для міністра. Такої кількості супротиву та негативу не отримав навіть януковичівський Михайло Кулиняк. Останній, до речі, успішно керує Національною академією керівних кадрів культури і мистецтв. Всі пристроєні.

Олександр Ткаченко був міністром Культури й інформполітики з червня 2020. Фото: Facebook Олександра Ткаченка

Будь-яке міністерство – це все ж, у першу чергу, про інституцію, а вже потім про особистість. Тому не можу розділити радість всієї мистецької тусовки щодо відставки Ткаченка.

Але глобальній кризі та декадансу культури за час війни ми завдячуємо системі на всіх рівнях.

Читайте також: Важливі прем'єри 2022: як українські театри творили дива під обстрілами

Так, наприклад, у Звіті діяльності МКІП за 2020-2023 роки таке слово як "театр" просто-напросто відсутнє. Тобто, по суті, якщо зробити в цьому напрямі зовсім трошки – вже буде значно краще.

Почати варто з проблеми субʼєктності театрів. Вона існує по всій вертикалі влади й особливо зачіпає регіональні культурні установи. Бо на місцях часто-густо відсутні спеціалісти, які можуть поставити релевантні задачі культурним установам та виставити KPI. Коли ж у світі ставки на розвиток креативних індустрій роблять саме на регіони.

Будівля Рівненського обласного академічного музично-драматичного театру. Фото: Facebook Театру

Хоча можна спостерігати певні зрушення. Минулого року Національний театр імені Лесі Українки очолив Кирило Кашліков, змінивши на посаді Михайла Резніковіча. Останній керував театром із 1994 року, а на його звільнення десятиліттями чекали театральна тусовка.

Якщо Кашліков абсолютно логічно перейняв театр від свого вчителя, то призначення Максима Голенка керівником театру імені Марії Заньковецької у Львові стало абсолютним ковтком свіжої ейфорії для всієї театральної спільноти. Але таких дискусій взагалі не повинно виникати, має бути обмежена кількість каденцій на законодавчому рівні.

Новий очільник Театру Лесі Українки Кирило Кашліков приймає в театрі іноземну делегацію. Фото: Театр Лесі Українки

По УКФ, давайте чесно. Після виходу Юлії Федів і її команди Фонд перестав відігравати важливу роль у підтримці мистецтва. Хоча після повномасштабного вторгнення всі культурні підприємства особливо потребують додаткового фінансування, ще більше, ніж в часи пандемії.

Музейникам необхідно надати інструменти по налагодженню повернення артефактів, адже це тепер справа на десятиліття. Та обовʼязково розробити правову базу щодо евакуаційних кроків у разі, не дай Боже, нових наступальних дій ворога. Але особливо гостро відчувається відсутність музею сучасного мистецтва (звісно, крім PinchukArtCentre), розробку якого свого часу зачинав Олександр Ройтбурд.

У PinchukArtCentre представляють сучасне мистецтво. Фото: Facebook PinchukArtCentre

Питань повно: створення офісу підтримки та розвитку креативних індустрій, про які ми нічого не знаємо; розробка та створення програми культурної деокупації; відкрита та поглиблена співпраця з МЗС у рамках культурної дипломатії; створення держзамовлення по навчанню менеджерів із профільної сфери, та багато багато інших специфічних питань. Усі вони потребують стратегічних управлінських рішень, і вже сьогодні, а не чекаючи закінчення війни.

Читайте також: Помилки міністра Ткаченка. Або яке Міністерство культури нам не потрібне

Кіно – тут все складно, і вже довгий час. Скандали та інтриги – розслідування про які не зробив лише лінькуватий.

Та різких рухів від міністерства наразі очікувати не доводиться, адже повторюсь – проблема набагато ширша.

Виконуючим обовʼязки міністра став Ростислав Карандєєв, який з 2014 року працює при Міністерстві культури і є досвідченим управлінцем.

Очільниця Мистецького Арсеналу Олеся Островська-Люта фігурує серед ймовірних наступників Ткаченка. Фото: Facebook Олесі Островської-Лютої

Є великі шанси, що він залишиться надовго, адже немає нічого більш постійного, ніж тимчасовий виконувач обовʼязків. Ходили чутки також про призначення Олесі Островської-Лютої, відомої артменеджерки та директорки "Мистецького арсеналу". Спільнота мріяла про Галину Григоренко, яка звільнилась із Мінкульту одразу після відставки Ткаченка, та проявила себе як дуже класний фахівець.

Тому вангую, що ми будемо бачити класичні протокольні дії, а не авангардні підходи. Стабільність – наше все. Залишається тільки молитись.

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.