Як і навіщо виховувати в дітей громадянську позицію

Не так давно в мережі з’явилося відео, на якому київські випускники називали Крим російським і принижували кримських татар.

Так вочевидь, вони відреагували на складні для них питання в ЗНО.

Школа, у якій навчалися підлітки з відео, попросила вибачення за таку поведінку, а от Меджліс запросив підлітків до свого офісу, щоб вручити книги з історії кримськотатарського народу.

Я кілька днів намагалася проаналізувати цю ситуацію, усе крутила в голові запитання "Чому так сталося?" і, зрештою, не знайшла жодного варіанту відповіді, де б провина за цей випадок не лягала на дорослих.

Не думаю, що підлітки повністю усвідомлювали значення тих слів, що вони говорили.

Можливо, вони насправді не мали прямого наміру когось образити.

Але оця "несвідомість" і є чи не найбільшою загрозою нашому майбутньому.

Гадаю, цей випадок – чудовий приклад того, як ми – дорослі – укотре провалюємо спроби виховати здорові гуманістичні цінності і громадянську позицію в молодшого покоління.

Коли я говорю про виховання громадянської позиції в підлітків, я маю на увазі виховання в них почуття відповідальності за публічний простір, повагу до історії й контексту країни, у якій живуть, розуміння необхідності міжнародної солідарності, гуманізму, а також розуміння, що демократія, до якої ми всі так прагнемо, вимагає участі кожного й кожної.

Якщо ж дуже коротко, то я говорю про небайдужість, людяність і свідомість, яких нам усім бракує.

Тож, навіщо самим підліткам всі ці громадянські позиції й цінності?

По-перше, це може дати їм певні орієнтири для прийняття як щоденних, так і доленосних рішень.

Будь-яких рішень: щодо книг, які читати; щодо професії, яку вибрати; щодо людей, із якими спілкуватися.

Життєвий досвід підлітків зазвичай доволі невеликий через їхній вік, тому всі ці цінності – ніби як дорожні знаки, що хоча би трохи допомагають не загубитися в цьому величезному й далеко не завжди зрозумілому світі, переповненому гігабайтами неправдивої, неточної та часто відверто токсичної інформації.

По-друге, це допомагає їм у соціалізації. Наявні у людини цінності та життєві позиції визначають коло людей, із якими вона комунікує.

Саме тому сформовані цінності та життєві позиції можуть допомогти знайти підліткам ту спільноту, у якій їх прийматимуть і в якій вони матимуть своїх друзів і подруг.

По-третє, це дозволяє їм краще пізнати самих себе. Кожна родина має власні цінності, далеко не кожен підліток сприймає їх усі, але саме в цьому (не)сприйнятті діти й починають краще розуміти себе.

Вони розпізнають близькі й неблизькі їм позиції чи переконання, вчаться наполягати на своєму (нерідко, певна річ, із властивою підліткам гіперболізацією), і, зрештою, стають ближчими до самих себе.

Пошуки, прийняття, адаптація, відмова – усе це в контексті формування переконань є невіддільною частиною розвитку будь-якої особистості.

[BANNER1]

Як же допомогти дітям знайти свої цінності та позицію без нав’язливого, а тому нецікавого їм, патерналістського моралізаторства?

Починати змалечку. Книги, історії на ніч, казочки – усе це оточує малечу вже з перших днів.

Спробуйте замість того, щоб розповідати типові історії про машинки чи тваринок, пошукати цікаві дитячі видання про історію України, історії розвитку цивілізацій, розповідайте історії життя великих українок, розповідайте дітям про явища з повсякденного життя (наприклад, чому дорослі ходять на роботу, що таке любов, чому важлива доброта, хто насправді створює всі ці будівлі і дороги навколо).

Так у дитини формуватимуться кращі знання про світ, і вона відчуватиме безпосередній зв’язок із публічним простором, що надалі може перерости в більш активну залученість до життя громади.

Створюйте простір для діалогу. Трохи вище я вже писала, що кожна родина має власні цінності, утім, важливо давати дітям простір для вироблення власних переконань.

Диктатура "ти живеш під нашим дахом, отже, віриш у те ж, що й ми" рідко допомагає розвиткові свідомої та вільної особистості.

Спробуйте разом із дитиною обговорювати цінності, у які вірите; вислухайте її запитання, пропозиції чи заперечення; спробуйте разом дійти до компромісу, поговоріть про те, як вам жити в одному просторі з різними поглядами.

Ваша дитина має відчувати, що вона бере участь у житті родини, а не просто слідує за дорослими.

Це не тільки допоможе їй виховати вміння обґрунтовувати свою позицію, це також додасть відповідальності, адже ви разом створювали атмосферу, у якій живете.

Починайте прививати цінності змалечку. Фото cunaplus/Depositphotos

Навчайте і навчайтеся. Історії про те, як функціонують речі навколо, не мають закінчуватися разом із етапом "Чомучки" у дитини. Чим дорослішою вона стає, тим складнішим стає і її світ.

Спробуйте використати сімейні години з користю: обговоріть із дитиною новини (залежно від віку); спробуйте поміркувати, чому стаються ті чи інші речі; не бійтеся "знудити" її розповідями про комунальні послуги чи облаштування прибудинкової території, – ці знання їй напевне знадобляться.

Зрештою, поговоріть про права людини, адже це невіддільна складова нашого життя.

Важливо, щоб ваша дитина розуміла, що її навчання у школі – це не "обов’язок перед батьками", а право на освіту, якого досі не мають усі діти у світі; а можливість написати в соціальних мережах про те, як не подобається карантин чи зміни до порядку проведення ЗНО – право на свободу вираження думки.

Зокрема, ми в Amnesty International створили короткий і практичний онлайн-курс, який підійде і дітям і дорослим для кращого розуміння, що таке права людини.

Підліткова безтурботність – один із найприємніших періодів життя. Утім, важливо, щоби вона не переросла в дорослу байдужість.

Адже остання вбиває в нас історичну пам’ять, повагу до культури і прагнення змінювати світ і себе, своє оточення, на краще.

Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Україна, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина AlexLipa/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Покажіть це дітям і гляньте самі: три мультики про кібербулінг

Батьківська залежність від ґаджетів шкодить дітям. Яким чином

15 запитань, які варто ставити дітям для покращення їхнього мислення

6 найгірших порад, які батьки можуть давати своїм дітям: пояснює психолог