Від матерів до дочок: жіноче обличчя спротиву

Протягом багатьох століть наукова традиція непохитно наполягала на тому, що роль жінки вторинна з огляду на її біологічні характеристики.

А нібито низька змагальність та повсюдне прагнення до стабільності слугували аргументом настільки несуттєвої участі жінок у світовій історії.

Цей матеріал покликаний довести протилежне.

Якою є роль жінок у протестних рухах і як вони трансформуються у ХХІ столітті?

Спробуємо розібратися разом із вченими та істориками.

"Жанчыны зноў выходзяць у ланцугі!"

На початку серпня цього року світ облетіли новини про нову хвилю нечуваного насилля та жорстокості влади стосовно мирних демонстрантів.

Так у Білорусі з 9 серпня після президентських виборів не вщухали акції протестів з боку невдоволених підрахунком голосів.

Влада провела каральну операцію з масовим побиттям та затриманням мирних жителів. Затримані свідчили про катування та знущання над людьми у СІЗО. Десятки людей зникли безвісти.

Один із символів протестів у Білорусі на цій фотографії.

Жіноча акція солідарності у Мінську. Фото Scanpix/delfi.lt

12 серпня в Мінську з’явилися перші жіночі "ланцюги солідарності": дівчата, жінки, зовсім юні білоруски та їх бабусі виходили у білому одязі, з квітами, щоб показати – вони проти насилля, влаштованого силовиками.

У жінок виходить протистояти натиску силовиків, коли вони беруться міцно за руки, перетворюючись у практично нерушимі, живі фортифікаційні споруди.

Є усі передумови припустити, що жіночі ланцюги солідарності перешкодили багатьом жорстоким розгонам.

Світові ЗМІ почали писати, що у білоруських протестів жіноче обличчя, а Олександр Лукашенко сильно недооцінив своїх співвітчизниць.

Видається неймовірним, але жінкам вдавалося навіть відбивати затриманих від нарядів озброєних поліцейських.

На одному із відео, тиражованому в інтернеті, зафіксований момент, коли троє силовиків ведуть затриманого чоловіка через натовп жінок, які скандують "Ганьба!" та "Випускай!".

Після нетривалих перемовин з жінками співробітники ОМОН розвертаються і йдуть назад без затриманого чоловіка.

На іншому – колона дівчат перешкоджає спробам людей у цивільному затримати когось з протестуючих. Жінки взялися за руки і не дозволили їм це зробити.

У третьому – жінка обвисає на руках силовиків, які заштовхують в "автозак" затриманого. За кілька секунд до неї доєдналися ще понад десяток інших панянок, які походили повз і з криками "Відпустіть дитину!", "Хлопці, ви не маєте права!" добилися звільнення заарештованого юнака.

Завдяки чому жіноче начало знижує градус агресії? Як тендітним представницям "прекрасної статі" вдається зупиняти озвірілих силовиків?

Чому матері та доньки перетворюються на нездоланну перешкоду для планів деспотичних тиранів та цинічних політиків?

Відповіді приховані у глибинах людської природи та колективному несвідомому.

Матері площі Мая

Материнство і раніше промовляло своє вирішальне слово там, де закон, етика та релігія сором’язливо опускали очі.

Один з таких прикладів розгорнувся у післявоєнній Аргентині.

Наприкінці 70-х до влади в країні прийшла військова диктатура, яка боролась із незгодними викрадаючи та убиваючи їх. Противників режиму затримували та ліквідували без суду та слідства. Часто викрадали цілі родини.

У проміжку правління військових зникло без вісти понад 30 тисяч людей. Суспільство було настільки наляканим, що ніхто не наважувався шукати рідних, а на тих, хто таки насмілювався, чекав смертельний вирок.

Одного разу в розпал правління репресивного режиму, коли, здавалося, рівень страху, що охопив суспільство, досягнув свого апогею, на центральній площі Буенос-Айресу уперше зібралися 14 матерів зниклих дітей.

Оскільки гуртуватися в публічних місцях було заборонено, матері розбилися на пари і повільно ходили площею.

Відтоді подібні "марші" відбувалися щочетверга, а кількість учасниць німого протесту зростала.

Поступово, щоби пізнавати одна одну, жінки почали одягати на голову білі хустки – дитячі пелюшки. Так стало зрозуміло, що викрадених жертв режиму знано більше, ніж припускали спочатку.

Матері на площі Мая. Фото womanadvice.ru

Протести переросли у "Матерів площі Мая" – окреме об’єднання, яке розшукувало зниклих дітей.

Попри масові арешти і репресії, які чинила влада, їм вдалося звернутися до міжнародної спільноти та добитися загальносвітової уваги.

Це надихнуло аргентинців масово підтримати протест, що зрештою призвело до падіння диктаторського режиму.

Чому нещадна військова машина не змогла нічого протиставити протестному руху матерів Мая?

Відповідь на це питання варто шукати у біології людської поведінки.

Відомий нейроендокринолог Роберт Сапольскі наочно доводить, що всі організми удосконалюються покоління за поколінням задля ключової мети – збільшити репродуктивний успіх.

В фундаменті світобудови – передача майбутнім поколінням якомога більшої кількості своїх генів. Анатомія, фізіологія та поведінка підкорені задачі розмноження та турботі про добробут нащадків.

Не поспішайте звинувачувати мене у сексизмі. Зараз ми розглянемо детальніше, що ж має на увазі Сапольскі?

По-перше, людські немовлята через прямоходіння, розмір головного мозку та енерговитрати на внутрішньоутробний розвиток плоду, народжуються безпорадними та критично потребують захисту і турботи.

Цей фактор логічно пояснює високу інтенсивність материнського інстинкту.

Його мета – захистити дитинча від загроз навколишнього світу.

"Чи доводилося вам бувати в зоопарку? Бачили там левицю з дитинчатами? Думаєте клітка необхідна для її захисту?" – заявляє героїня популярного серіалу "Фарго".

По-друге, Сапольскі стверджує, що чоловіки схильні до значного більшого батьківського внеску, аніж вважається зазвичай.

Справді, турбота про підростаюче потомство в більшості людиноподібних приматів покладена саме на жіночу особину. Цю тезу активно використовують поборники консервативного патріархального устрою. Нібито чоловіки більш полігамні, а жінки – моногамні, і це закладено природою.

Однак, люди не відносяться до класичних "турнірних" полігамних видів де між самцями відбувається гостра конкуренція за право спарюватися, де не існує постійних пар та розподілу турботи над потомством між батьками. Ця теорія здобуває все більше спростувань та критики.

Роберт Сапольські дійшов однозначного висновку: "Ознака за ознакою – картина та ж сама. Ми не відносимося ані до класичних моногамних видів, ані до класичних полігамних".

Отже, чоловіки не закінчують свою еволюційну місію актом запліднення. Батьківство та необхідність дбати про нащадків – частина еволюційного коду, який отримав наш вид.

Названі фактори наділяють материнство могутністю. І могутність ця такого характеру, що тиранія і деспотизм відступають перед нею.

Десятки тисяч років становлення людини заклали в підкірці кожного Homo Sapiens’а єдині еволюційні пріоритети. Це інстинкт, який відтворюється автоматично. І ні політичний, ні культурний контексти не здатні його переписати.

Те, що стало вирішальним фактором в Аргентині, успішно працює і в Білорусі, міцно спираючись на природні начала і стимулюючи загальнолюдську підтримку.

Однак, стверджувати, що в основі жіночого протесту лише матері, не буде коректним. Подруги, сестри та доньки, які повстали на боротьбу зі свавіллям створюють новий культурний тренд і його потенціал володарює над умами не менш, як материнство визначає інстинкти.

Феномен "Грети Тунберг"

Наприкінці вересня 2019 року у Google Trends з’явилося ім’я Грета Тунберг.

Шістнадцятирічна школярка із Стокгольма зажила слави після виступу перед Генеральною асамблеєю ООН, звинувачуючи світових лідерів у бездіяльності перед обличчям глобальної екологічної загрози.

"Як ви посміли! ВИ вкрали мої мрії і моє дитинство своїм порожніми словами", – ці її слова вже стали крилатим мемом.

У 2018 році, п’ятнадцятилітня Грета починала з одиночних акцій протесту, а вже у 2019-му вона зібрала на еко-страйк понад 1 млн школярів по всьому світу, а її життя та діяльність в фокусі уваги мільйонів людей.

Після виступу в ООН вона потрапила до Топ-10 імен, які найчастіше шукали в Google у 2019 році.

Двічі її номінували на Нобелівську премію миру. И нарешті, її визнали людиною року за версією журналу Time.

Чому шведська школярка сала іконою екологічного руху, світовим кумиром і однією з найвпливовіших жінок на Землі?

Всупереч "правилам популярності", що склалися історично, Тунберг не має унікальних здібностей, не демонструє інтелектуальної переваги, та по суті, не має якихось визначних спортивних здобутків.

Попри це, мільйони людей пов’язують її з тригерами, що непокоять уми: бунтарством, геройством, готовністю відмовлятися від звичного для більшості життєвого курсу "школа-ВУЗ-кар’єра".

У чому ж криється "феномен Грети Тунберг"?

Упевнений, що ключова складова успіху Грети в тому, що вона – дівчинка-супергерой и живе втілення жіночого бунтарства.

Таке твердження не позбавлене обґрунтування.

Що полонить розум людей першочергово? Звісно ж питання щодо нас самих. "ЧИ все зі мною ок?", "Чого насправді я хочу?", "Як мене бачать інші?".

Разом з тим, ми підсвідомо шукаємо тих, з ким можна було б порівняти себе. Звідси така увага до ікон і пророків всіх мастей. Нема різниці, чи вони вигадані чи існують насправді, перш за все – це символи, це продукти наших очікувань, це казки, в які ми так хочемо вірити.

Кумири мають неймовірну силу. Вони панують над думками та серцями мільйонів. Вони мають увагу людей по всьому світу, спираються на їх співчуття та захоплення. І цей ресурс легко протидіє могутності чиновників, політиків та корпорацій.

Сьогодні є особливий запит на сильні жіночі образи і ті, хто зважуються на протест та бунтарство, як Грета чи білоруски, що збираються в ланцюги солідарності, перебувають в центрі загальної уваги та симпатії.

Якщо кумирами ХХ сторіччя були ожилі "Попелюшки", принцеса Грейс чи принцеса Діана, то у ХХІ столітті мрії про прекрасного принца та місце в королівській родині суттєво поблякли.

Варто згадати Меган Маркл. Перша в історії дружина британського принца без благородного походження, відмовилась від всіх привілеїв королівської родини, і тепер гримить на весь світ, як борець із монархічними пережитками та звичаями британської корони, що віджили своє.

А чого вартий нещодавній карколомний успіх серіалу "Гамбіт Королеви"?

Вигадана історія про геніальну шахістку, Елізабет Хармон, яка посунула чоловіків на їх одвічному поприщі, здобула статус телешоу з найбільшою кількістю переглядів.

ЗМІ повідомляють про грандіозний інтерес до шахів та шалений приплив нових гравців. Руйнування шаблонів стало причиною неймовірної популярності головної героїні усупереч тому, що гравців у шахи важко назвати об’єктом загального поклоніння.

Втім, запит на сильні жіночі образи все ще перевищує пропозицію в рази.

У 2018 році BBC America та Жіночий медіацентр провели дослідження щодо впливу візуальних образів жінок-геройок.

Дівчат запитали, чи бачать вони на екрані у достатній кількості сильних рольових моделей своєї ж статі, на що 2/3 учасниць відповіли негативно.

Проблема наслідування героїчних образів – це наслідок глибокої гендерної дискримінації, від якої потерпає масова культура. Вкрай мала кількість жіночих персонажів порівняно з чоловічими, відчутність фан-атрибутики наявних образів супергеройок та навіть "стирання" виконавиць жіночих ролей в кадрах, які переносяться на мерчандайзингову продукцію.

Культуролог Крістофер Белл у своєму популярному TED-talk детально аналізує ці факти і наочно показує, що відтворити рішучі і сміливі типажі дівчата можуть, лише прикидаючись хлопчиками.

Несправедливість такого порядку речей очевидна і обурює мільйони користувачів соціальних мереж.

Гіперпопулярні хештеги Твіттера #МыХотимЛею (реакція на відсутність мерчу із образом принцеси Леї з кіносаги "Зоряні війни"), #ГдеГамора?, #ГдеНаташа? (аналогичні ситуації з героїнями Марвеловських франшиз "Сторожа галактики" и "Месники"), – сигналізують про те, що світ гостро потребує жіночих образів.

Доки Голлівуд та маскульт пасують перед запитом на жіночих кумрів, героїні сьогодення, такі як Грета Тунберг, Меган Маркл ти вигадані Ліз Хармон, стають об’єктами колективного поклоніння. І завдяки цьому жіночі протестні образи настільки могутні.

Варто зазначити, що роль жінок у протестних рухах завжди була вагомою. Жіноче лідерство не раз змінювало хід історії людського роду. Однак саме ХХІ столітті воно відкрило нам невичерпність свого ресурсу.

Сьогодення створює абсолютно інший культурний контекст. Жінки прагнуть міняти світ, оновлювати підвалини і виявляти свою впливовість.

Не всупереч чоловікам і проти них, а використовуючи власні сильні сторони.

І те, що учора чинили лише у виняткових випадках, нині може стати повсюдним. Організації матерів, жіночі марші, школярки-супергероїні і принцеси-нонконформістки можуть не тільки посунути "сильну стать", але і присвоїти собі цю дефініцію.

Олексій Купрієнко, конфліктолог, СЕО траблшутінгового агентства "Underdog The UnLawyers", спеціально для УП.Життя

Титульне фото angelinabambina/Depositphotos

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

8 жіночих внесків, без яких не було б незалежної України

Жінки – ключ до миру. Вони мають бути почуті та побачені

Чому жінкам на Донбасі небезпечно не лише через обстріли

Через війну та труднощі: 11 світлин про те, коли жінка здатна на все

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.