Навчання vs освіта, або Дещо про пубертат, як виклик пандемії людству

У березні виповнилось рівно 10 років з того часу, як я працюю з дітьми, різного віку, у різних освітніх напрямках – від фізики до філософії, від роботи з тілом до розвитку мислення.

10 років тому ми з однодумцями створили освітній проект БеркоШко – домашню школу, де можна багато експериментувати з формою і змістом освіти, спостерігати за дорослішанням і розвитком, отримувати зворотній зв’язок.

На перший погляд здається, що в цьому проекті дорослі навчають дітей, але насправді значно більше дорослі навчаються самі, завдяки дітям.

Одним з важливих усвідомлень на цьому шляху для мене стало розрізнення освіти і навчання.

Користуючись запрошенням Євгена Лапіна взяти участь в обговоренні фундаментальних викликів, що постають перед сучасною освітою, я вирішила поділитися цим своїм баченням.

Навчання – це передача знань про світ, тренування навиків, опанування ремесла, розширення кругозору.

Для навчання легко знаходити практичне застосування, масштабувати, відтворювати, відстежувати ефективність – у формі тестів, практикумів, майстер-класів тощо. В тому числі – переводити їх в онлайн.

ВАРТО ЗНАТИ: Фінанси, етика та добросусідство: як зміниться навчання 5-9 класів у 2022

А освіта – це дещо інше. Це розвиток світогляду і виховання причетності до культури, в самому широкому розумінні цього слова. З вибудовуванням зв’язків і рефлексією.

Помітити, чи відбувається прогрес в освіті складніше, але можливо – наприклад, за ускладенням поставлених запитань, розширенням кола інтересів, здатністю імпровізувати і переносити досвід з однієї сфери в іншу. І я наразі не впевнена, чи можливо це дистанційно, без особистої присутності.

Ці процеси – навчання і освіти – впродовж життя людини розгортаються дуже нерівномірно. Є періоди, коли людина всмоктує знання як суха земля дощ, а бувають – затяжні паузи.

Так, наприклад, з дітьми 8-10 років можна робити найрізноманітніші проекти. Досліджувати будову тіла людини, вивчати історію явищ – столових приборів, спідньої білизни, багатомачтових вітрильників – чого завгодно, проводити фізичні досліди і вивчати історію мистецтва – від наскельного живопису до сучасних перформансів.

Це дуже вдячний вік, оскільки адаптація до освітнього середовища вже відбулась, а відкритість у бік дорослих (батьків і вчителів) ще дуже велика.

А от у віці 12-14 років починається пубертат і статеве дозрівання забирає чимало ресурсів, в першу чергу – за рахунок навчання.

Саме цей вік є природним gap year – усі вчителі помічають спад у навчанні, але, що цікаво, – не в освіті.

В цей час дуже виразними стають власні зацікавлення підлітків: позашкільні активності, улюблені предмети, яким хочеться приділяти більше часу, і водночас увиразнюються ті напрямки, які хочеться скоротити. Це все потребує глибокого самоусвідомлення.

Психологічною задачею підліткового віку є становлення в спільноті однолітків. Якщо дорослим вдається зберегти контакт з підлітками, то їм можна трохи допомогти – навчити розпізнавати власні емоції і почуття інших людей, розвивати вміння чути і доносити свою думку, а також звертатись по допомогу і не полишати спроб у разі невдачі.

Щоправда, це не завжди вдається, бо підлітки схильні закриватися і не надто прислухатись до дорослих в цей час.

Тобто перехідний вік – це не лише підліткова криза, це криза і дорослих, які поруч.

Підлітки починають пробувати те, що не схвалюють батьки, прагнуть самостійності та незалежності, але ще не можуть її собі влаштувати, намагаються пристосуватись до змін тілесності і перепадів настрою.

Дорослі ж в одних ситуаціях продовжують опікуватись підлітком як дитиною, а в інших – вже вимагають відповідальності, як від дорослого.

І те, і інше підлітків дратує і бентежить, тож у відповідь вони захищаються бунтом і сплесками агресії.

Найцікавішим у підлітковому віці є не лише біологічна перебудова тіла, не лише соціальна сепарація від батьків і прийняття дедалі більшої відповідальності, а світоглядна криза – потреба переглянути картину світу, закладену батьками, заперечити те, що виглядає абсурдним, безпідставним чи застарілим, а якщо пощастить і протест буде не надто сильним, то перейняти у батьків той досвід, який виявився вартісним.

Батьки, виховуючи дітей, передають їм повний комплект установок, за якими живуть: тут і власні усвідомлення, і досвід отриманий від їхніх батьків, і соціальні норми, і лайфхаки, і якісь забобони.

Менші діти сприймають батьків некритично і приймають усе, що ті пропонують.

Але підлітковий вік цінний саме тим, що людина отримує внутрішнє право в усьому сумніватися, ніщо не приймати на віру, бунтувати проти встановлених норм, перевіряючи їх на міцність. Так відсівають зерна від полови.

У кожної людини є як цінний досвід, так і абсолютно неконструктивні погляди.

І часто загострення конфлікту батьків і дітей виникає саме тоді, коли дитина, у своїй хаотичній боротьбі з нав’язуваними правилами, раптом втрапляє у слабке місце світогляду батьків, у те судження, яке складно обґрунтувати, пояснити, лишається тільки "треба так робити, тому що так треба!".

Коли ж людина спирається на власний досвід чи міркування, то може пояснювати свою позицію не дратуючись, шукаючи нові й нові аргументи. Але визнати, що замість зваженої думки маєш безпідставне упередження, це означає, що необхідно буде знову почати сумніватися і шукати відповіді.

Але не всі дорослі мають на це ресурс.

ТАКОЖ ВАРТО ПРОЧИТАТИ: Коли батьки перестають бути супергероями. Психолог про 7 завдань підліткового віку

У підлітків же цей ресурс з’являється завдяки розстановці пріоритетів: навчання відходить на другий план, а чільне місце займає осмислення цінностей.

У своєму розвитку кожна людина проходить різні етапи: є час вивчати правила гри, час грати за правилами, потім – спроби порушувати правила і досліджувати наслідки, згодом приходить переосмислення, а відтак – встановлення власних правил.

І кожний з цих етапів цінний та важливий.

Все те, що підліток піддає сумніву, він буде перевіряти власним досвідом під час дорослішання, і вибудовувати власний світогляд, зазвичай більш відповідний сучасним умовам. Так суспільство розвивається.

З покоління в покоління взаємодія між людьми ускладнюється, урізноманітнюється і правила життя минулих поколінь потребують перегляду.

Недарма у багатьох народів є міфи, в яких нові боги воюють зі старими: у греків – боги Олімпу долають титанів, у скандинавів – аси воюють з ванами, у індусів – асури з девами.

Підлітковий вік – це час, коли людина відсторонюється від культури. Спрощується її мовлення, тривають експерименти із зовнішністю, зневажаються соціальні норми, змінюється поведінка – від відлюдькуватості до епатажності, частішають перепади настрою.

Але завдяки цьому в цей вік найбільш активно формується система цінностей, тих ознак, які будуть відрізняти це покоління від попереднього.

В березні також минув рік із запровадження локдауну. Який приніс вимушене обмеження пересування і взаємодії людей, зумовив тривале перебування на карантині у замкненому просторі.

Але можливо ця пауза – відповідь на наш запит на самоусвідомлення в ситуації пришвидшення світу, коли бракує часу на рефлексію, на перегляд своїх поглядів.

Люди масово опинились у стані підлітків, які прагнуть свободи і незалежності, але не можуть собі її влаштувати, які розгублені у виборі шляху і невпевнені в собі.

І так само, як і у підлітків, така ситуація може спричинити глибинне переосмислення і власного тіла, і соціальних ролей, і світогляду.

Тіло, виявилось неготовим витримувати багатогодинне перебування в онлайні, воно прагнуло руху й обіймів з близькими.

Соціальні ролі розширились під нові формати віддаленої роботи та дистанційного навчання. У багатьох змінились форми дозвілля – скоротились фестивалі і подорожі, побільшало серіалів і комп’ютерних ігор.

Культура завжди грунтувалась на взаємодії між людьми, і була пов’язана з перебуванням в одному просторі, обміном враженнями і думками, співтворенням. І коли цього всього стало обмаль, проявилась її особлива цінність – створення відчуття "усенсевленості" і насолоди життям.

А можливо – це час на створення чогось нового, заснованого не на популярності й модних течіях, а чогось більш щирого, як усе, що народжується, коли ми лишаємося наодинці з собою.

Зараз ми тільки на самому початку шляху: заперечення, втрати зв’язку з попереднім досвідом. Зараз ми можемо відкинути те, що лишалося просто за звичкою, те, від чого ніяково було відмовитись. А також виявити те, чого завжди хотілось, але на втілення бракувало ресурсів.

Будь-яка криза дозволяє усвідомити, чого ж бракує найбільше і зосередитись саме на цьому. Час "танцювати так, ніби ніхто не бачить".

Відсутність неперервного зв'язку і перебування на публіці, дає нам розкіш побути з собою.

Кризу пубертату підліток долає за кілька років. Для суспільства це, ймовірно, забере кілька десятиліть.

Але попереду нас чекає непевний і захопливий період перехідного віку – спершу безкомпромісності, критики стереотипів, а тоді – прагнення самовираження, пошуку нових форм, спроб і помилок, і зрештою формування власного запиту на сенси і естетику.

І головне – зародження готовності цей запит втілювати.

Валентина Мержиєвська, співзасновниця і викладачка БеркоШко, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина Wavebreakmedia/Depositphotos

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Пандеміали: як зарадити розчаруванню молоді в освіті та майбутньому

Молодіжні й не тільки обміни. Чому їх має бути якомога більше в нашій освіті

15 шляхів, якими молодь може боротися з корупцією

Почуваєте себе молодше свого віку? Науковці пояснюють чому і що це означає

Українська молодь дуже мало подорожує. Це планують змінити

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".