"Рефлорація" українських плагіаторів, або як "рятували рядового" Л

Рефлорацією або гіменопластикою називається операція по відновленню цноти. 

Саме з цією процедурою виникає асоціація при знайомстві з постановою КМУ №502 від 19.05.2023, яка дозволяє добровільну відмову від наукового ступеня. 

Вже через кілька днів, 30 травня, новою опцією скористався міністр МОН Оксен Лісовий, якого із моменту призначення звинуватили в плагіаті кандидатської дисертації. Компанію міністру склав голова Комітету з питань освіти, науки і інновацій Верховної Ради України Сергій Бабак, про плагіат в докторській дисертації якого було відомо давно. 

Втім, ані Лісовий ані Бабак не є першопрохідцями у збережені високих посад за рахунок скидання наукових ступенів, що, після того, як були сповна використані, стали тягарем. Тому що зазначена новація, схоже, також є плагіатом. І, у відповідності до традицій українського плагіаризму, з російських джерел.

Перший прецедент відмови від вже присудженого наукового ступеня на пострадянському просторі мав місце ще 2013 року. Тоді в рф, яка сьогодні є країною-агресором, викритий на плагіаті в кандидатській дисертації міністр науки в уряді Москви Комісаров добровільно відмовився від наукового ступеня. Це дозволило йому зберегти міністерську посаду, а у подальшому, дослужитися до очільника найбільшого російського ЗВО – російської академії народного господарства і державної служби при президенті росії (наразі за підтримку російської агресії в Україні Комісаров внесений до санкційних списків України і ЄС).

Щодо українського міністра, то плагіатний скандал, який вибухнув одразу після його призначення, змусив Лісового заявити, що він готовий відмовитись від наукового ступеня кандидата філософських наук, якщо наявність академічного плагіату підтвердить Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.

Втім, не чекаючи цього рішення, обидва очільника освітньо-наукової галузі терміново подали заяви до МОН, і МОН заяву свого очільника на самого себе та заяву його колеги негайно задовольнив.  

Поспіх, з яким зазначену опцію інкорпорували до українських нормативно-правових актів, котрі не передбачали відмову від вже присудженого наукового ступеня, дає підстави вважати, що завдання полягало у тому, аби за будь-яку ціну зберегти пана Лісового на посаді міністра (зокрема, на мій погляд, заради забезпечення заздалегідь визначених призначень окремих суб’єктів, яких треба було завести до ЦО виконавчої влади в галузі освіти і науки).

До змін же законодавства під конкретну людину українцям не звикати: достатньо пригадати історію призначення Луценка Генеральним прокурором України.

Що ж до рішення НАЗЯВО, якого не стали навіть чекати міністр із головою профільного комітету ВРУ, то воно обом нічим би не загрожувало. Тому що згідно написаних самим собі правил, Агентство перевіряє на академічний плагіат лише ті фрагменти, які вказано у скаргах або у повідомленнях.

А вказано у заявах: 4 фрагменти у докторській дисертації Бабака і 3 фрагменти в дисертації Лісового.

Для того ж, аби кількість плагіатних фрагментів в зазначених дисертаціях, які б мусило верифікувати Агентство, не збільшилась, НАЗЯВО, посилаючись на формальні причини, відкинуло заяви інших суб’єктів звернень: Українського руху пацифістів і Шестакової.   

При цьому порушень формальних вимог в повідомленнях Лісового і Бабака Нацагентство не побачило. 

Як і замовчало те, ще з 2020 року в НАЗЯВО знаходиться повідомлення ВГО "Українська федерація вчених" стосовно плагіату Бабака, котре Агентство (тоді  на чолі з Квітом), пославшись на те, що його рішення оскаржуються в судах, відмовилось розглядати. Припускаю, в обмін на підтримку голови профільного комітету у протистоянні Агентства із тодішнім міністром МОН Шкарлетом.

Відсікання усіх зайвих скаржників дозволить НАЗЯВО заявити, що академічного плагіату немає або якщо і є, то мінімальний і на загальний високий рівень дисертацій не впливає. І взагалі це не плагіат, а "низька академічна якість". (Цей  блюзнірський прийом був апробований Агентством при збереженні у складі НАЗЯВО Олександра Длугопольського, в докторській дисертації, монографії і кількох статтях якого було виявлено плагіат зокрема з російських джерел. 

(Результати розгляду Агентством поданої в останню мить заяви Смирнова про плагіат міністра на ситуацію після добровільно-примусової відмови Лісового від наукового ступеня вже не вплинуть).

Легкість, із якою міністр і голова профільного комітету ВРУ відмовились від наукових ступенів, свідчить про те, що вони дисертацій, за які їм ці ступені присудили, не писали. Людина, яка своїми кров’ю і потом вистраждала науковий ступінь – ніколи сама від нього не відмовиться. 

Одразу після цього камінг-ауту Бабак поспішив заявити, що в його докторській "є часткові збіги тексту з іншими роботами. Хоча їх всі можна пояснити, формально це є порушенням".

А Лісовий написав на своїй сторінці у ФБ, що "науковий ступінь – це про цінність та довіру, а ще про здобуття, а не отримання". 

(Під враженням від глибини цієї думки міністра освіти і науки  так і хочеться процитувати героя п’єси М.Старицького: "когда такой человек, ежели он вчёный, поднимется умом своим за тучи и там умом своим становится ещё выше Лаврской колокольни").

Щоправда з цінністю та довірою як раз ані до Лісового, ані до Бабака не складається. Оскільки жоден з них не наважився  чесно, без неоковирних вивертів визнати, що плагіат в їхніх дисертаціях представлений у "промислових масштабах".

Так, в дисертації Лісового "Соціокультурна самоідентифікація особистості" (2012)  обсяг академічного плагіату сягає 50% основного тексту (сс. 4 – 169)  (Таблиця 1). (Для порівняння: за словами О.Смирнова, в дисертації Шкарлета 24% плагіату).  

Плагіатом є всі пункти наукової новизни. Плагіат містять усі п’ять пунктів загальних висновків, два з яких повністю. Як і висновки до кожного з чотирьох розділів дисертації, причому висновки до першого і четвертого є 100% плагіатом. 

Об'єктами  плагіату в дисертації Лісового стало 92 джерела.Зокрема: 4 дисертації (2 з яких належать російським авторам) і 12 авторефератів (2 російські). Має місце навіть плагіат з анотації російськомовної книжки (фр.196). 

Не обійшлось і без плагіату зі студентських робіт російських студентів. Наприклад, (фр.41) з курсової роботи 2004 року російської студентки з Оренбургу, переклад українською якої розміщено на сайті рефератів. 

Плагіат російського походження також міститься у статтях Лісового "Самоідентифікація особистості в умовах відродження національної культури" (Таблиця 2) і "Криза самоідентифікації особистості в умовах соціальних трансформацій" (Таблиця 3).

Щодо академічного плагіату в докторській дисертації Бабака "Комп’ютеризовані системи контролю довкілля об’єктів енергетики на базі безпілотних авіаційних комплексів" (2016), то плагіат становить близько 20% (Таблиця 4). Решта – тексти публікацій у співавторстві, в яких Бабак був тим, що називається guest writer – "гостьовий автор".

Що не дивно у випадку, коли людина взагалі без технічної освіти (якщо вона не з'явилась заднім числом, як це було з однією статтею Бабака) виявилась здатною стати доктором технічних наук. Та ще й видати купу статей, переважно у співавторстві, геть із різних галузей технічної науки, починаючи від спеціальності 05.13.05 елементи та пристрої обчислювальної техніки та систем керування і закінчуючи 05.14.14 – теплові та ядерні енергоустановки.

При тому не переймаючись морально-етичними питаннями. Так, описуючи в дисертації (с.15) свій внесок до статей: "Проблемы расчетного определения кризиса теплоотдачи в тепловыделяющих сборках реакторов ВВЭР на основе современных версий теплогидравлических кодов", "Проблемы диагностики виброакустической безопасности реакторов ВВЭР.Ч.1." і "Актуальные проблемы расчетного определения параметров безопасности водоохлаждаемых реакторов на основе современных версий теплогидравлических кодов" (у співавторстві з Н.М.Фіалко (член-кор. НАНУ, д.тех.н., Заслуженою діячкою науки і техніки України, Лауреаткою державної преміі Украіни у сфері науки і техніки) та іншими науковцями) Бабак "скромно" зазначив, що його внесок до цих статей полягав в обґрунтуванні "ключових наукових положень, що покладені в основу методик проведення натурних та лабораторних випробувань із застосуванням створених  засобів вимірювання".

При цьому рівень технічних знань Бабака, який "обґрунтовує ключові наукові положення" член-кору НАНУ і докторам технічних наук, демонструє, наприклад, плагіат зі статті Ткачука та ін. "Система автоматизованого управління польотом і корисним навантаженням тактичних безпілотних літальних апаратів", фрагменти якої без посилань Бабак включив до своєї статті "Структура систем управління польотом і багатофункціональним контрольно-вимірювальним обладнанням безпілотних летальних апаратів", перетворивши при цьому апертуру – на апаратуру (Таблиця 5.) Анекдотичність цієї статті Бабака ще й у тому, що розміщена ніби у 2014 році, вона містить посилання на публікацію Бабака, яка вийшла у 2015 році.

Статті Ткачука та іншим "пощастило" бути не тільки майже повністю сплагіаченою в дисертацію Бабака, але ще й сфальсифікованою: посилання на статті третіх осіб, які у ній містились, майбутній голова профільного комітету ВРУ замінив посиланнями на свої публікації, які вийшли вже після статей наведених у ній авторів (Таблиця 4).

Аналогічно, при плагіатуванні не ним написаної частини спільної з к.тех.н. Єременко статті (ця частина була надрукована Єременко раніше і без Бабака), замінивши посилання, привласнив собі авторство на розробку, зроблену іншими вченими кількома роками раніше (Таблиця 4).

Додає пікантності технічним знанням голови комітету ВРУ і багаторазовий плагіат з опублікованих у 2013 і 2015 роках статей російського студента Гірничого університету у Санкт-Петербурзі Данилова: в дисертації (Таблиця 4) і у кількох статтях (Таблиці 5,6,7).  

Крім плагіату в докторській дисертації, плагіат містять щонайменше вісім публікацій Сергія Бабака. (таблиці 5-8,9).

Найцікавіше ж у тому, що після того, як Бабак позбувся докторського ступеня, у нього залишився ще ступінь кандидата економічних наук, який він теж отримав за плагіатну дисертацію "Організаційний механізм інвестування промислового виробництва в економічних регіонах"  (2004 рік), в якій запозичив без посилань розділ з дисертації к.е.н. М.Манилича "Регіональний господарський комплекс: особливості відтворення в умовах трансформації", захищеної роком раніше у тій же спецраді Інституту регіональних досліджень у Львові (Таблиця 10).

То чи буде голова профільного комітету ВРУ просити позбавити його ще й кандидатського ступеня? 

Отже, спрогнозуємо подальший розвиток подій.

Перше. Плагіатори залишаться на своїх посадах: міністра і голови профільного комітету ВРУ. Для цього нормативно-правові зміни і зроблено. Бо не для того Лісового міністром ставили, аби через якийсь плагіат його знімати. 

Між тим, в Європі викриті плагіатори не відкупаються відмовами від ступенів, а йдуть у відставку. Тільки у Німеччині міністрів і політиків Аннетте  Шаван, Карла-Теодора цу Гуттенберга, Франциску Гіффай, Сільвану Кох-Мерін було відправлено у відставку як таких, що "не заслуговують на довіру". 

Але ж не в Україні. Тому, на відміну від ганьби, як у тій же Німеччині, на українських міністра і голову профільного комітету Верховної Ради чекають бурхливі оплески, що переходять в овації, і славослов’я.

Прогнозую, що обох проголосять навіть академічно доброчесними. І зроблять це ті ж самі полум'яні борці зі Шкарлетом, які вже на захист Лісового встигли виступити, доводячи, що "у дисертації Лісового є одна помилка, однак вона не така масштабна, щоб не призначати автора роботи на посаду міністра. Один абзац у нього виглядає скопійованим з попередньої праці. Більше таких випадків у нього не було. Напевно, це була одна помилка з його боку" (народна депутатка Наталія Піпа).

Втім, головне – це навіть не  глорифікація названих осіб, яка вже розпочалась зусиллями деяких народних депутатів та лідерів суспільної думки. 

Головне – що усім іншим плагіаторам надсилається сигнал про те, що, пройшовши  аналогічну процедуру репутаційної "рефлорації", вони теж збережуть свої посади: ректора, директора, декана, завкафедри тощо.

А це значить, що залишаться й усі фабрики дисертацій. І що продовжать  писати дисертації численним кивам "Фантомаси української науки". 

До того ж, якщо можна зберегти будь-яку адміністративну посаду в системі освіти і науки, тим більш це можливо за межами освітньо-наукової галузі. 

Особливо з огляду на відсутність правового обгрунтування підстав і широкого спектру наслідків (фінансових, кадрових, статусних, наукових тощо), які мають слідувати за таким рішенням.   

Жодних негативних наслідків не буде і для тих, кого згідно з чинними (і усіма попередніми) нормативно-правовими актами мають покарати у разі позбавлення плагіатора наукового ступеня: для наукового керівника або консультанта, опонентів, рецензентів, голови спеціалізованої вченої ради. Не буде також розпуску СВР і заборони на створення спецрад  у даній установі протягом певного часу.

Зникають і супутні покарання для самих плагіаторів:  неможливість повторного захисту тієї ж дисертації  та  певний строк,  протягом якого неможливий захист взагалі.

Тому що у разі відмови від наукового ступеня немає юридичних підстав для заборони захисту тієї ж самої дисертації вдруге, після того, як її буде почищено від виявленого плагіату. І чекати для цього рік чи два теж не треба.

Теоретично не існує і правових перешкод для повернення наукового ступеня, від якого людина відмовилась. 

До речі, а як бути з дипломом доцента (Лісовий отримав його 2015 року)  або професора, які  видаються саме на підставі наявності відповідного наукового ступеня? За логікою, вони мають автоматично анулюватись. Але внесені нашвидкуруч зміни цього не передбачають. Отже, плагіатори залишаться не лише при своїх посадах, але й зберігатимуть вчені звання і відповідні доплати.

Тому не буде ані очищення, ані оздоровлення вітчизняних науки і освіти. Зате відбудеться остаточна дискредитація інституту позбавлення наукових ступенів за порушення академічної доброчесності. А добровільна відмова від наукового ступеню стане амністією для плагіаторів і просто перетвориться на фарс: украв – упіймали – повернув (відмовився) і на свободу із "чистим сумлінням", тобто з відновленою науковою репутацією.   

Проте добровільно-примусова відмова від наукового ступеню під тиском публічного викриття  інтелектуальної крадіжки  не робить плагіатора чесним. 

Тому що плагіат, особливо 50-відсотковий, – це не  помилка, на яку "має право" Бабак, який разом із кількома нардепками не так давно у стінах Верховної Ради хизувався футболкою із подібним написом. Плагіат – це свідома брехня.

Тому усі якості  – і моральні і інтелектуальні, що обумовили плагіат у власноруч зробленій дисертації або підштовхнули до придбання чи в інший спосіб отримання дисертації, написаної гоустрайтерами, залишаються при людині. Як і не підвищуються професійний рівень та компетентності у знов репутаційно "невинної" особи.  

Але така людина є дуже зручним об’єктом для маніпулятивного управління. Особливо з боку, можливо й не набагато розумніших, але вельми зацікавлених осіб, які прикриваються гаслами про необхідність  чергової реформи  в сфері освіти і науки заради якості. Хоча зрозуміло, що підвищення якості освіти аж ніяк не пов’язано із запропонованою "оптимізацією", коли ЗВО, що визначені "обраними", ввіллють до складу "флагманів" із плагіаторами на адміністративних посадах  та з ректорами, які  вже переобрались на третій або четвертий термін.

Як-от КНУКіМ з Катериною Кириленко та Інною Костирею. Чи  НПУ імені Драгоманова, в якому отримав науковий ступінь за дисертацію з плагіатом  теперішній міністр. Або НУБіП, який очолює плагіатор Ніколаєнко і в якому захистили плагіаторку Кириленко.

Адже подібні "флагмани" не тонуть. Навпаки, вони мають бути в авангарді боротьби за якість вищої освіти і з академічною недоброчесністю, тобто із самими собою. А у боротьбі нанайських хлопчиків переможених не буває.

І останнє. Щирий патріотизм, навіть у вигляді оборони Контрактової площі від російського десанту, який не висадився, заслуговує на повагу. Як і перебування у Добровольчому формуванні територіальної громади, хоча добровольці цих формувань і не є військовими (до речі, Шкарлет, як і Лісовий, був також добровольцем ДФТГ). 

Втім, патріотизм – не індульгенція для отримання міністерської посади. 

Скільки справжніх вчених з науковими ступенями, присудженими за чесно написані дисертації, з перших  днів війни добровільно пішли військовими на фронт, хоча мали імунітет від мобілізації, який надає їм закон. Скільки з них віддали своє життя за те, аби Україна була вільною і незалежною – вічна їм пам'ять і вічна слава! 

Але вони точно не віддавали своє життя за те, аби міністерське крісло знов посів черговий, навіть відбілений, плагіатор, як і не віддавали своє життя за те, аби за його спиною вітчизняною галуззю освіти і науки керували ті, хто, повернувшись із безпечного зарубіжжя, під гаслами оптимізації цю галузь нищитиме. Руками плагіаторів та в їхніх же інтересах.

Тетяна Пархоменко, доктор філософських наук, професор, керівник відділу з питань етики секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти 2017-2020 рр., спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.