Психіатрія без стигми: як змінюється ставлення українців до психічного здоров’я
Під час моєї правозахисної діяльності у 2020 році я відвідувала одну з обласних психіатричних лікарень. Там ще перебували люди, які потрапили до закладу в радянські часи. Один із пацієнтів розповів мені, що його переслідували через жовто-блакитну краватку.
У радянські часи психіатрія використовувалася як інструмент репресій. Людей, які мали іншу думку, відстоювали українську ідентичність або просто ставали незручними для системи, могли примусово госпіталізувати до психіатричних лікарень. Існували й вигадані діагнози на кшталт "млявоплинної" або "мозаїчної" шизофренії, які використовували для обґрунтування таких госпіталізацій.
Наслідки тієї системи відчуваються й сьогодні – у страхах, міфах і недовірі українців до психіатричної допомоги.
Від "психлікарні" до доступної допомоги поруч
Сучасна психіатрія в Україні – вже інша система. Вона поступово відходить від стаціонароцентричної моделі до допомоги, максимально наближеної до людини, з акцентом на її права, добровільність, конфіденційність і партнерство з лікарем.
МОЗ за підтримки ВООЗ впроваджує модель, за якою сімейні лікарі навчаються за програмою mhGAP: проводять базовий скринінг психічного здоров'я, надають первинну психологічну допомогу, розпізнають психічні розлади та визначають, коли людину потрібно скерувати до психіатра.
Важливим кроком стало створення центрів психічного здоров'я на базі звичайних лікарень. Сьогодні в Україні працює близько 200 таких центрів. Це амбулаторні мультидисциплінарні команди, до яких входять психіатри, психологи, психотерапевти, клінічні психологи, соціальні працівники та медичні сестри. Людина може звернутися самостійно, без направлення, і отримати спеціалізовану допомогу.
Це змінює саму точку входу в психіатрію. Психічне здоров'я більше не обов'язково асоціюється із закритим спеціалізованим закладом. Людина може звернутися до центру при багатопрофільній лікарні так само, як до інших медичних фахівців.
Ця трансформація відбувається і в приватній медицині. У нашому Центрі психічного здоров'я ми свідомо відійшли від традиційного уявлення про психіатричний кабінет. Нам було важливо створити простір, який не нагадує лікарню, а допомагає людині відчути спокій, безпеку й довіру ще до початку розмови з лікарем. Тому кабінети натхненні природними екосистемами, а фахівці Центру не носять білих халатів.
Від "лікаря для крайніх випадків" – до звичайного лікаря
Поступово змінюється й сприйняття самого психіатра. Ще донедавна багато хто уявляв, що це лікар, до якого звертаються лише тоді, коли ситуація стала критичною. Сьогодні ця модель трансформується.
Все більше українців звертаються до фахівців не тоді, коли вже втрачають здатність нормально функціонувати, а раніше – коли продовжують працювати й виконувати свої обов'язки, але відчувають, що психологічна ціна такої "нормальності" стає надто високою.
Цій зміні сприяли відкриті розмови про психічне здоров'я, інформаційні кампанії та особливо – війна.
Війна зробила психічне здоров'я видимим
Повномасштабна війна одночасно збільшила потребу в психіатричній та психологічній допомозі й зменшила стигму навколо неї. Ми почали відкритіше говорити про тривогу, депресію, втрати, травматичний досвід, порушення сну та вигорання.
Мені добре запам'яталася розмова з моєю бабусею, яка колись сказала: "У наш час депресій не було". Я запитала її: "А скільки людей у вашому селі наклали на себе руки?". Вона замислилася і відповіла: "Було багато".
Можливо, депресії тоді називали інакше. А можливо, не називали ніяк. Психічні розлади існували завжди. Просто про них не говорили.
Війна зробила цю проблему видимою. Ми побачили наслідки окупації, полону, втрат, бойових дій і постійного життя в умовах небезпеки. І зрозуміли, що психічне здоров'я – це частина загального здоров'я людини.
"Мене поставлять на облік", "Діагноз – це тавро" та інші страхи
Попри зміни, старі страхи нікуди не зникли. Один із найпоширеніших – що після звернення до психіатра людину "поставлять на облік". В Україні психіатричний облік у тому вигляді, в якому його звикли уявляти, був скасований ще у 2017 році. Інформація про психічне здоров'я людини також має особливий рівень захисту. Наприклад, у наших медичних центрах доступ у медично-інформаційній системі до висновків і призначень, що стосуються психічного здоров'я пацієнта, має лише психіатр, а інші фахівці та працівники, включно з генеральним директором, – ні.
Ще один страх – що психіатр одразу госпіталізує. Насправді консультація не означає автоматичної госпіталізації. У більшості випадків допомога надається амбулаторно, а госпіталізація без згоди пацієнта можлива лише за визначених законодавством умов, зокрема, коли через тяжкий психічний розлад людина становить безпосередню небезпеку для себе чи інших або не здатна самостійно забезпечувати свої базові життєві потреби. Окремо закон передбачає застосування примусових заходів медичного характеру за рішенням суду.
Ще один бар'єр – страх самого діагнозу. Люди бояться, що він стане тавром, який назавжди визначатиме їхню особистість, роботу чи майбутнє.
Насправді діагноз – це інструмент, який допомагає зрозуміти, що відбувається з людиною, і підібрати відповідне лікування. Іноді правильний діагноз — це пояснення, якого людина чекала роками.
У сучасній психіатрії лікар дивиться не лише на діагноз, а передусім на стан людини: симптоми, їхню вираженість, перебіг та вплив на життя. На цій основі формується план лікування.
Що насправді приводить людей до психіатра
Лише за рік по допомогу до нас звернулися близько 13 тисяч пацієнтів. Найчастіше люди звертаються із тривогою – це запит №1. Далі – панічні атаки та порушення сну. Серед інших поширених причин – депресивні симптоми, емоційне виснаження, професійне вигорання, дратівливість, імпульсивність, втрата енергії, труднощі з концентрацією та реакції на втрату.
ВООЗ зазначає, що на територіях, де тривають війни, конфлікти чи масштабні катастрофи, ризик розвитку психічних розладів може зростати вдвічі чи втричі. Ми бачимо це і в своїй практиці. Йдеться не лише про збільшення кількості стрес-асоційованих розладів, а й про зростання поширеності психотичних та афективних розладів, зокрема біполярного афективного розладу, шизофренії та інших тяжких психічних станів.
Водночас важливо пам'ятати: тривога під час війни – природна реакція і не завжди свідчить про психічний розлад. Завдання фахівців – допомогти не допустити, щоб природна тривога переросла у розлад. І що раніше людина звернеться по допомогу, то більше можливостей вплинути на ситуацію.
Змінюються й конкретні запити. Наприклад, жінки все частіше звертаються через післяпологову депресію та інші психічні розлади постнатального періоду. Те, що раніше списували на "втому" чи "характер", сьогодні дедалі частіше розпізнають як стан, який потребує професійної допомоги.
Психічне здоров'я – це континуум
Сучасна психіатрія поступово стає частиною звичайної медичної допомоги. Психіатр працює в команді з психологами, психотерапевтами, неврологами, ендокринологами та іншими фахівцями, тому що психічне здоров'я неможливо відокремити від фізичного.
Ми часто мислимо категоріями "здоровий" або "хворий". Але психічне здоров'я так не працює. Це континуум. Людина може не мати психічного розладу, але переживати сильний дистрес. Може мати розлад, але завдяки лікуванню добре функціонувати й отримувати задоволення від життя.
І це, мабуть, одна з найважливіших змін в українському ставленні до психіатрії: звернення по допомогу поступово перестає сприйматися як ознака слабкості. Насправді це прояв відповідальності за себе і своє здоров'я. Це не втрата контролю, а можливість його повернути.
Ми не завжди можемо змінити обставини, у яких живемо. Не можемо скасувати війну чи прибрати всі джерела стресу. Але можемо допомогти людині не залишатися сам на сам із тим, що вона переживає. Саме для цього існує сучасна психіатрія.
Яна Українська, лідерка напряму психічного здоров'я медичної мережі "Добробут", спеціально для "УП. Життя".
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.