"Вавилон нашої ери": чистий екшн і ніякої метафізики

У екранізації роману Моріса Дантека "Діти Вавілону" головні ролі виконали Він Дізель, Мішель Йео, Мелані Тьєрі та Шарлотта Ремплінґ.

Ще до виходу на екрани фільм "Вавилон нашої ери" здобув скандальну славу. Матьє Кассовіц був незадоволений якістю свого творіння. Він звинуватив у потенційному провалі студію FOX, що займалася виробництвом картини. Таким чином Кассовіц порушив голлівудське табу на негативні відгуки про стрічку перед її виходом на екрани.

Звичайно, Кассовіц, якого боси Fox усунули від остаточного монтажу фільму, мав право на гнів. Більше того, провал практично усіх "фоксівських" проектів цього літа, виказує кризу, що виникла на цій студії.

Втім, проблема "Вавилону наших днів" не лише у свавіллі керівництва студії-виробника. Нова стрічка Кассовіца не надто відрізняється від його попередніх проектів - "Багряних рік" (2000) чи "Ґотики" (2003).

Матьє Кассовіц так і не зміг дорівнятися до своїх ранніх картин - "Метиски" (1993) та "Ненависті" (1995), що принесли йому і міжнародну славу, і любов фестивальної публіки.

Діти Вавилону

За 5 років, що пройшли з часу, як Матьє Кассовіц прочитав роман Моріса Дантека "Діти Вавилону", ця складна, наповнена метафорами книга змінилася кардинально. Перед режисером та його партнером-сценаристом Еріком Бенаром стояло завдання вкласти роман на 600 сторінок у півтори години екранного часу та бюджет у 60 мільйонів доларів.

Письменник та музикант Моріс Дантек через кіберпанк прийшов до християнського футуризму. "Діти Вавилону" - це історія про довгу подорож найманця Туропа та невинної дівчини Марі через жахливий світ майбутнього. Марі народжує близнюків, що мають врятувати людство 22 сторіччя, а Туроп заступає їм батька.

Кассовіц прагнув уникнути релігійного спрямування, базового для роману Дантека. Щоб оминути очевидних конотацій із біблейським текстом, режисер змінив ім'я дівчини на Аврору, та перетворив її з нової Діви Марії на творіння кібернетики та генної інженерії.

У результаті "Вавилон нашої ери" став фільмом "за мотивами" оригінального твору Дантека. Навіть есхатологічні передчуття автора "Дітей Вавилону" перетворилися на ледь не "ґрінпісівський" заклик: "врятуй дитину - врятуєш планету".

Головним героєм стрічки "Вавилон нашої ери" є Туроп - найманий вбивця та терорист, що ховається від американського правосуддя далеко у Казахстані. Загалом, уся Азія охоплена війною, і Туроп мріє про повернення до тихого та спокійного отчого дому десь у штаті Нью-Йорк.

Бандит на ім'я Ґорський (Жерар Депардьє) пропонує Туропу вигідну угоду - доправити у Нью-Йорк дівчину з казахського монастиря неолітів в обмін на "чистий" американський паспорт та значну грошову винагороду.

Під час подорожі, Туропа та його супутниць - Аврору та її виховательку сестру Ребекку - переслідує загін найманців. Крім того, Туроп починає розуміти, що Аврора не проста дівчина.

Вона передбачає майбутнє, вміє керувати російським підводним човном та "відчуває" справжні наміри людей. Також стає зрозуміло, що секта неолітів хоче використати вміння Аврори для втілення свого плану про світове панування.

У "Вавилоні нашої ери" Матьє Кассовіц зміг зібрати чудову акторську команду. Окрім Жерара ДеПардьє, зірковий статус мають Шарлотта Ремплінґ, що уславилася у "Нічному портьє" Ліліани Кавані та Мішель Йео.

На роль Туропа, Кассовіц обрав зірку американських бойовиків Віна Дізеля.

У "Вавилоні нашої ери" Матьє Кассовіц зміг зібрати чудову акторську команду. Фото film.ru

Останній герой

Дізель, що з'явився на світ під ім'ям Марка Сінклера Вінсента, є найкращим втіленням ідеї "Вавилону нашої ери". За походженням Дізель є наполовину італійцем, наполовину афроамериканцем. Його мати займалась астрологією.

Актор, як і Матьє Кассовіц, мріяв бути режисером. Та син відомого французького телевізійного режисера мав більші шанси на успіх у кіноіндустрії, ніж нащадок простого астролога.

Тому на свої перші фільми Дізель заробляв працею охоронця у нічному клубі та продаючи товари по телевізору. Паралельно він грав у небродвейських виставах.

Невдачі, що спіткали Дізеля під час кастинґів у Лос-Анджелесі, надихнули його до створення короткометражного фільму "Багатоликий" (1994), що отримав несподівано позитивний резонанс на Канському фестивалі.

Дізеля помітив Стівен Спілберґ і запросив у свій новий проект "Порятунок рядового Раяна" (1998). Славу Дізелю принесла роль міжгалактичного злочинця Річарда Ріддіка, якого він зіграв у фантастичних стрічках "Чорна діра" (2001) та "Хроніки Ріддіка" (2004).

А участь у "Форсажі" (2001) та "ХХХ" (2002) дозволили йому посісти своє місце серед культових акторів бойовиків: Арнольда Шварценеґґера, Сильвестра Сталлоне та Брюса Віліса.

Головним героєм стрічки "Вавилон нашої ери" є Туроп – найманий вбивця та терорист. Фото film.ru

Втім, Віну Дізелю не бракує ні акторського таланту, ні почуття гумору, ні природного шарму. Актор зумів проявити свій комедійний талант та здатність до самоіронії у комедійному бойовику "Миротворець" (2005) (в українському перекладі "Лисий нянька"). Там актор перевтілився у "крутого" спецназівця, якому доручено охороняти п'ятьох дітлахів видатного вченого.

Він Дізель також відомій своєю роллю у стрічці класика американської судової драми Сідні Люмета "Визнайте мене винуватим" (2006). Він прекрасно зіграв італійського мафіозі Джекі ДіНорціо, якого зрадили члени власного клану просто у залі суду.

Тому не дивно, що на роль Туропа із "Вавилону нашої ери", Матьє Кассель обрав такого різнопланового у етнічному та професійному плані актора, як Він Дізель.

Матьє Кассовіц та "метафізика"

Режисер та актор Матьє Кассовіц також може похвалитися і складною генеалогією, і різноплановими ролями. Син угорського єврея та француженки-католички першу свою роль він зіграв у фільмі власного батька Петера Кассовіца, маючи лише 10 років.

Режисер та актор Матьє Кассовіц. Фото liveinternet.ru

Надалі його акторська кар'єра була надзвичайно успішною. Загалом він знявся у 32-х фільмах, зокрема у кількох фільмах Кассовіца-старшого.

Масовому глядачеві Матьє Кассовіц запам'ятався завдяки ролі скромного ремонтника автоматів миттєвих фотографій із фільму "Амелі" (2001); любителі артгаусу пам'ятають його за участю у фільмі Коста-Ґавраса "Амінь" (2002).

Кумир дитинства Матьє Кассовіца - Стівен Спілберґ - запропонував йому роль бельгійського підривника Роберта у фільмі "Мюнхен" (2005).

Втім, Матьє Кассовіц прагнув не тільки грати у фільмах, але й знімати їх. На початку 90-тих він зафільмував кілька короткометражок. Найвдалішою з них була картина "Убивці", яку Кассовіц згодом переніс на великий екран.

Слави "серйозного" режисера Кассовіц зазнав після виходу найзнаменитішої своєї стрічки "Ненависть". Цей фільм був другою повнометражною роботою молодого режисера. "Ненависть" принесла своєму творцеві приз за найкращу режисуру на Канському фестивалі та премію "Сезар" за найкращий фільм.

Можна сказати, що фільм "Ненависть" є ключовим для розуміння режисерської діяльності Матьє Кассовіца. У цій стрічці режисер торкнувся доволі дражливого для Франції способу життя міської бідноти у спальних районах.

Жителі цих районів - емігранти з країн третього світу. Вони не відчувають себе французами і творять свій власний простір, ворожий як до зовнішнього світу, так і до представників місцевої влади.

Втім, їхня ізольованість дає можливість поліціянтам бути практично безкарними у боротьбі із місцевими хуліганами. А головною причиною жорстокості, що панує на вулиці є расизм.

Слави "серйозного" режисера Кассовіц зазнав після виходу найзнаменитішої своєї стрічки "Ненависть". Фото liveinternet.ru

Боротьба із расизмом стала фактично головною темою у творчості Матьє Кассовіца. Їй він присвятив картину "Багрові ріки". У цій стрічці двоє поліцейських боролися проти університетського клану, що прагнув вивести "ідеальну людину" за допомогою біологічних дослідів та євгеніки.

Другий "американський" фільм Кассовіца - "Ґотика" - доводив, що не всі пацієнти психлікарень є хворими, просто оточуючі не розуміють їхнє "послання", вважаючи їх людьми "другого сорту".

У своїх інтерв'ю режисер не раз зізнавався, що його цікавить місце людини на Землі, існування Бога, сенс буття. Тому екранізація "Дітей Вавилону" мала для режисера принципове значення. Він прагнув зняти "крутий" бойовик із "серйозним" змістом.

Втім, скаржачись, що студійні боси вирізали "усю метафізику", а залишили лише "кров та насильство", Кассовіц був не до кінця чесний.

Попри зацікавленість у "серйозних" темах, Матьє Кассовіц поки що не готовий до їхнього перенесення на екран. Превалюючим елементом у його фільмах завжди був екшн. Кассовіц ніколи не пояснював вчинків своїх персонажів, уникаючи будь-якого психологізму.

Та кінематограф не копіює життя - для екранного вбивства необхідна серйозна підстава.

У основі навіть "найбрутальнішого" бойовика завжди лежить якийсь архетипічний сюжет, який є зрозумілим глядачеві та уможливлює усі криваві події (тим більше, що голлівудські сценаристи широко використовують напрацювання психоаналізу для розробки сюжету.)

Ми так і не дізнаємось, навіщо секта неолітів, як і секта із "Багрових рік", розпочали свої досліди із "ідеальними" людьми; навіщо милий психіатр із маленького американського містечка ("Ґотика") вбивав невинних дівчаток.

Зрештою, герої стрічок Кассовіца постійно рухаються: кудись йдуть чи їдуть, з кимось б'ються. І якщо події "Ненависті" обумовлювались гострим соціальним контекстом, то "метафізичні" стрічки Кассовіца перетворюються на перегони, підпорядковані чистому екшну.

Так що "Вавилон наших днів" не стоїть осібно від інших стрічок Матьє Кассовіца. Він розчаровує, та аж ніяк не дивує.