20 видатних фільмів, які номінувались на "Оскар", але його не отримали

5042
19 лютого 2013

Вже 24 лютого відбудеться церемонія нагородження премії Американської кіноакадемії "Оскар".

У найпрестижнішій номінації "найкращий фільм року" змагатимуться картини, які вже мають чимало прихильників, зокрема, "Кохання" Міхаеля Ганеке, "Знедолені" Тома Гупера, "Джанго звільнений" Квентіна Тарантіно, "Ціль номер один" Кетрін Бігелов та сенсація минулорічного Санденсу "Звірі Дикого Півдня" Бена Зайтліна.

Втім, дехто з експертів пророкує перемогу стрічки "Арго" Бена Еффлека - такого собі компромісного варіанту серед дуже різних і непростих картин.

Зрештою, в історії "Оскара" траплялося чимало випадків, коли видатні фільми поступалися своїм менш талановитим конкурентам у боротьбі за золоту статуетку.

Серед оскарівських "невдах" можемо згадати "Громадянина Кейна", який з дев’яти номінацій (зокрема за найкращу режисуру та найкращий фільм), здобув лише одну статуетку – за сценарій, що її поділили між собою Джозеф Манкевич та Орсон Веллс. Іще один революційний для кінематографа фільм "Космічна Одиссея 2001 року" отримав "Оскар" тільки за спецефекти і навіть не потрапив у номінацію "найкращий фільм року". Без жодного "Оскара" (маючи чотири номінації) зостався свого часу і "Таксист" Мартіна Скорсезе.

Сам Скорсезе – це один хрестоматійний випадок "несправедливості" кіноакадеміків: попри численні номінації на "Оскар", він лише раз здобув режисерську відзнаку - за фільм "Відступники" 2006 року. Його старший колега Альфред Гічкок взагалі не мав жодного "Оскара" за режисуру – лише наприкінці життя кіноакадемія вручила йому золоту статуетку за внесок у кіно.

 Серед акторів також є свої невдахи: найсвіжішим прикладом може бути минулорічна церемонія, коли за перемогу в номінації "найкраща чоловіча роль другого плану" змагалися вісімдесятилітні Макс фон Сюдов та Крістофер Пламмер. Для кожного із цих уславлених акторів це міг бути перший "Оскар" за кар’єру, нагорода дісталася Пламмеру.

Отож двадцятка кіношедеврів, які повинні були отримати титул "найкращого фільму року", проте не зуміли цього зробити.

1945 року номінація мала назву "найкращий ігровий фільм", а нагорода вручалася студіям. Лише у 1950-х нагороду в цій номінації стали отримувати продюсери картин-переможців, ця система тримається й понині. У останній воєнний рік "найкращим ігровим фільмом року" став мюзикл "Йди власним шляхом" Лео Маккері, знятий на студії Парамаунт. Його конкурентами були два трилери, що їх наразі вважають класикою кінематографу.

Подвійне страхування (реж. Біллі Вайльдер, студія Парамаунт, у ролях: Барбара Стенвік, Фредді Макмюррей)

Однією з жанрових ознак нуару є присутність фатальної жінки, яка спокушає та використовує героя, який не здатен встояти перед її чарами. Героїня Барбари Стенвік із "Подвійного страхування", з погляду багатьох, є найвідомішою фатальною жінкою в кіно.

Вона зачаровує страхового агента і переконує його вбити свого чоловіка. Матеріальним заохоченням для коханців має стати "подвійна страховка" чоловіка - сума, яку сплачує страхова компанія у разі смерті клієнта від нетипового нещасного випадку. Страховий агент влаштовує для своєї жертви нещасний випадок на залізниці, справу нібито злагоджено, проте у справу вплітаються цілком непередбачувані чинники.

Газове світло (реж. Джордж К’юкор, студія Метро-Ґолдвін-Маєр, у ролях Інгрід Берґман, Шарль Буайє)

У цьому майстерно знятому атмосферному трилері жертвою облудної "половинки" стає закохана жінка. Знамениту оперну співачку вбивають у власному будинку. Свідком злочину стає її племінниця Пола.

Дівчинку відправляють вчитися до Італії, подалі від поганих спогадів. Вже доросла Пола, яка теж стала співачкою, виходить заміж за красеня Антона, який вмовляє молоду дружину повернутися до будинку тітки. Там із дівчиною починають відбуватися дивні речі – вона чує дивні звуки, які лунають з горища та бачить дивне мерехтіння газових ламп.

Усі ці химерні події, підсилені дитячими спогадами, доводять Полу до божевілля. Антон переконує її у облудності видінь, проте його, здається, радує божевілля дружини, і він прагне остаточно закрити її від світу.

1947 року найкращим фільмом року стала знаменита військова драма "Найкращі дні нашого життя" Вільяма Вайлера, знята студією Семюел Ґолдвін Пікчерз. Одним із її конкурентів був не менш визначний для американського кіно фільм "Це чудове життя" Френка Капри – правдива класика та один із найцитованіших кінофільмів у світі.

"Це чудове життя" (реж. Френк Капра, студія Ліберті Філмз, у ролях: Джеймс Стюарт, Донна Рід)

Мешканець маленького містечка Джордж завше мріяв побачити світ, проте життєві обставини весь час не давали йому здійснити свою мрію. У дванадцять від втратив слух на одне вухо, врятувавши братика із крижаної води, згодом змушений був забути про коледж, щоби доглядати хворого батька і вивчити брата.

І ось, Джордж, порядний сім’янин та улюбленець усього міста, стає жертвою хитрощів старого конкурента, і опиняється на межі банкрутства. У святвечір він збирається вкоротити собі віку та стрибнути з мосту. Проте йому перешкоджає ангел-охоронець, який мріє отримати крила за допомогу у порятунку джорджевого життя.

1951 був роком тріумфу драми Джозефа Манкевича "Все про Єву", яка здобула з дев’ять з чотирнадцяти номінацій, у тому числі за режисуру та найкращий фільм року (статуетку отримала студія ХХ століття Фокс). Її головним конкурентом був трилер "Сансет Бульвар" Біллі Вайльдера, який теж розповідав про хворобливу любов до мистецтва та одержимість славою. Фільм мав одинадцять номінацій на "Оскар" і переміг лише у трьох – зокрема, за найкращий сценарій.

"Сансет Бульвар" (реж. Біллі Вайльдер, студія Парамаунт, у ролях: Вільям Голден, Ґлорія Свенсон, Еріх фон Штронґейм)

Ця трагічна історія розповідає про занепад "золотої ери" Голлівуду. Молодий сценарист мимоволі стає помічником примхливої зірки німого кіно, яка не може забути про свою втрачену славу та блиск. Він повинен написати сценарій, який би повернув її на екрани. Проте незабаром немолода жінка починає втручатися у його особисте життя.

Стрічка запам’ятовується не лише образами напівбожевільної зірки Норми Дезмонд та її камердинера Макса – колишнього режисера німого кіно, але й похмурими декораціями її занедбаного палацу, в якому на гру в карти збираються нещодавні кумири кіноекрану. Фільм показує, що фабрика мрій однаково безжальна і до старих невдах, і до молодих амбіційних початківців.

1958 року "Оскар" за найкращий фільм року вже вручали не кіностудії, а продюсеру картини. Тоді тріумфував Сем Шпігел, який долучився до створення військової драми "Міст через річку Квай". Ця велична робота Девіда Ліна, яка здобула загалом сім "Оскарів", змальовувала поєдинок між британською гордістю та американським прагматизмом, символом якої став міст через річку Квай, побудований британцями у японському полоні.

Втім, на почесне звання фільму року претендувала іще одна знакова картина, в якій ідеться про людську гідність, співчуття і справедливість – "12 розгніваних чоловіків" Сідні Люмета. До речі, саме ця стрічка надихнула Ельдара Рязанова на створення фільму "Гараж", а Нікіту Міхалкова - на драму "12".

"12 розгніваних чоловіків" (реж. Сідні Люмет, продюсери Генрі Фонда і Реджинальд Роуз, у головній ролі Генрі Фонда)

Мабуть, найвідоміша та найвпливовіша картина у жанрі судової драми. Пуерто-ріканського підлітка звинувачено у вбивстві батька. Усі докази свідчать проти нього. Дванадцять присяжних ідуть у кімнату для нарад, де мають винести одностайний вирок. Одинадцять чоловіків квапляться швидше оголосити хлопця винним і піти у своїх справах, але у присяжного під номером вісім зароджуються сумніви щодо вірогідності доказів.

Крок за кроком, у крихітній кімнатці, він відтворює деталі убивства, аби довести безпідставність звинувачень.

1965 року номінація вже звучала значно простіше "найкращий фільм", і у ній переміг мюзикл "Моя чарівна леді" Джорджа Цукора, знятий за продюсерства Джека Л. Ворнера.

Того ж року на звання найкращого фільму претендувала знаменита антимілітаристська сатира "Доктор Стрейнджлав або Як я перестав хвилюватися і полюбив атомну бомбу" Стенлі Кубрика.

"Доктор Стрейнджлав або Як я перестав хвилюватися і полюбив атомну бомбу" (режисер та продюсер Стенлі Кубрик, у головній ролі Пітер Селлерс)

"Доктор Стрейнджлав" висміював гонку озброєнь, яка за рік до виходу фільму призвела до сумнозвісної Карибської кризи. У цій стрічці знаменитий комік Пітер Селлерс зіграв одразу три ролі: президента США Маффлі, колишнього нацистського науковця доктора Стрейнджлава та капітана британських ВПС Мандрейка.

У фільмі Кубрика йдеться про божевільного американського генерала, який вирішив остаточно поквитатися із Радянським Союзом і відправив туди кілька літаків із ядерними бомбами на борту. Аби порятуватися від міжнародного скандалу та війни, американський президент Маффлі збирає військову нараду. Незабаром російський посол, запрошений до товариства, повідомляє, що СРСР встановив у себе хитрий пристрій, який знищить Америку масованим ядерним ударом, якщо на територію Союзу впаде хоч одна атомна бомба. Хитрість машинки у тому, що її неможливо вимкнути.

Найкращим фільмом 1968 року стала "Опівнічна спека" режисера Нормана Джуїсона та продюсера Волтера Мірша. Йшлося про складні стосунки між недружнім до чорношкірих білим поліцейським, та його напарником-афроамериканцем. А конкурували з цією картиною знамениті "Бонні і Клайд" Артура Пенна та "Випускник" Майка Ніколса. Зрештою, Ніколс таки отримав свій "Оскар" за режисуру, а "Бонні та Клайд" здобули статуетку за операторську роботу (Барнетт Ґаффі) і найкращу жіночу роль другого плану (Естелль Парсонс).

"Бонні та Клайд" (реж. Артур Пенн, продюсер Ворен Бітті, у ролях: Фей Данавей та Ворен Бітті)

Ця стрічка базується на реальній історії двох грабіжників банків Бонні Паркер та Клайда Берроу, які "працювали" під час Великої Депресії. Фільм зображає Бонні пересічною дівчиною з глибинки, яка втекла разом із симпатичним злочинцем у пошуках веселішого життя.

Спочатку їм таланить у пограбуваннях, проте незабаром за ними починає полювати поліція, і фінал любовної історії Бонні та Клайда буде видовищним та кривавим. "Бонні та Клайд" викликали неоднозначну реакцію як у керівників студії, так і у тогочасних критиків. Багатьох шокували неприховані сцени насильства, як от постріл у голову крупним планом або ж сама сцена розстрілу Бонні та Клайда, яка одразу перетворює злочинців на правдивих мучеників, а законників - на катів та садистів.

Випускник (Майк Ніколс, продюсер Лоренс Турман, у ролях: Дастін Гоффман, Енн Бенкрофт)

Іще один знаковий для Нового Голлівуду фільм розсуває межі тодішньої екранної сексуальності. У ньому йдеться про випускника коледжу Бенджаміна, якого спокушає "жінка бальзаківського віку" Місіс Робінсон.

"Випускник" створює особливу атмосферу спекотного літа, непевності нового дорослого життя, сум’яття химерних сексуальних стосунків та юнацького бунту, який спонукає Бенджаміна викрасти свою кохану прямо з-під вівтаря, де вона виходила заміж за іншого.

1972 року найкращим фільмом цілком заслужено став детектив "Французький зв’язковий" режисера Вільяма Фрідкіна та продюсера Філіпа Д’Антоні. Втім, його суперником на "Оскарі" був не менш чудовий "Механічний апельсин" Стенлі Кубрика.

"Механічний апельсин" (режисер і продюсер Стенлі Кубрик, у головній ролі Малкольм МакДавел)

Екранізація роману Ентоні Берджеса виявилася непростим досвідом для усіх своїх авторів: самому письменнику фільм не сподобався, Стенлі Кубрику погрожували вбивством після виходу стрічки в прокат, а молодий актор Малкольм МакДавел серйозно пошкодив собі рогівку ока металічним розширювачем для очей.

Втім, історія юного садиста Алекса, який разом за своєю бандою займається "ультранасиллям" під музику Бетховена, а потім стає жертвою колишніх друзів, і досі залишається взірцевою стрічкою про природу людської жорстокості.

1974 рік запам’ятався перемогою десятирічної Тейтум О’Ніл – виконавиці другопланової ролі в фільмі "Паперовий місяць", яка стала наймолодшою лауреаткою "Оскара" у дорослій акторській номінації. Цього року її рекорд може побити восьмирічна Кувенжане Волліс, номінована за роль у фільмі "Звірі Дикого Півдня".

Іншою сенсацією "Оскара-1974" стала комедія "Афера" Джорджа Роя Гілла, яка здобула перемогу у дев’яти номінаціях і також отримала титул найкращого фільму року. Стрічці вдалося обійти кілько іменитих конкурентів, зокрема драму "Шепоти і крики" Інгмара Берґмана та горор "Екзорцист" Вільяма Фрідкіна, які теж претендували на цю нагороду.

"Шепоти і крики" (режисер і продюсер Інгмар Берґман, у ролях: Лів Ульман, Інґрід Тулін)

Історія про стосунки трьох сестер - Марії, Карін та хворої на рак Агнес, а також їхньої служниці Анни. Зараз вони не ладнають одна з одною, хоча колись були дуже близькими. І ось, в останні дні життя Аґнес, усамітнившись у родовому маєтку, сестри згадують моменти свого безтурботного дитинства і щасливих днів минулого.

"Екзорцист" (режисер: Вільям Фрідкін, продюсер Овен Роізман, у ролях: Макс фон Сюдов, Лінда Блер)

У дванадцятирічну дівчинку Ріґен вселяється демон – вона починає непристойно поводитися та лаятися. За ї порятунок беруться двоє католицьких священників: отець Меррін, який і знайшов скульптурку демона під час розкопок в Іраку, та отець Каррас, який втратив віру після смерті матері.

Старий Меррін береться рятувати не лише душу дівчинки, але й свого молодого колеги. Незабаром демон перетворює свою маленьку жертву на правдивого і огидного монстра і священики розуміють, що подолати його буде непросто. Це глибока та незабутня стрічка стверджує важливість віри, яка здатна подолати навіть найсильніші недобрі сили.

1975 року тріумфував фільм Френсіса Форда Копполи "Хрещений батько 2", який здобув шість "Оскарів", і став першим сіквелом, який отримав цю нагороду. Його конкурентом був трилер "Китайський квартал" Романа Полянського, який мав одинадцять номінацій і переміг лише у одній – "найкращий сценарій" (нагороду отримав Роберт Таун).

"Китайський квартал" (режисер Роман Полянський, продюсер Роберт Еванс, у ролях: Фей Данавей, Джек Ніколсон)

"Китайський квартал" є переломним фільмом у долі Романа Полянського. Це була перша голлівудська картина режисера після жорстокого убивства його вагітної дружини бандою Менсона 1969 року, і остання робота Поланського у США. За чотири роки режисер втече зі Штатів, аби уникнути покарання за сексуальний зв’язок із тринадцятилітньою акторкою, і більше не повертатиметься до цієї країни.

"Китайський квартал" є одним із найпохмуріших фільмів Поланського. Фільм, у якому добро так і не перемагає, головний герой втрачає все, а невинна дівчинка потрапляє до рук старого садиста, відображає стан загального розчарування та безнадії, в якому перебував режисер після загибелі своєї дружини.

1977 року найкращим фільмом став "Роккі" Джона Евілдсена. Автор сценарію стрічки та виконавець головної ролі Сильвестр Сталлоне із маловідомого актора перетворився на правдиву знаменитість. Того ж року на "Оскар" номінувався і фільм "Таксист" Мартіна Скорсезе, але не переміг у жодній з чотирьох номінації.

Таксист (реж. Мартін Скорсезе, продюсери Майкл та Джулія Філіпс, у ролях: Роберт Де Ніро, Сібіл Шепард, Джоді Фостер)

Ветеран В’єтнамської війни Тревіс страждає від безсоння та працює нічним таксистом у Нью-Йорку. Розчарований любовною невдачею та збентежений випадковою зустріччю з малолітньою повією, Тревіс вирішує вдатися до рішучих дій. Його охоплює бажання "вичистити весь бруд" з вулиць Нью-Йорка. Він купує чотири пістолети і вирушає на свою власну війну. Ця стрічка є знаковою для американського кіно 1970-х. Вона фактично закриває собою еру Нового Голлівуду, яка відійшла у минуле із появою суперкасових родинних блокбастерів на кшталт "Щелеп" - гіта1976 року. "Таксист" знімався на нью-йоркських вулицях, які у фільмі постають тьмяним лабіринтом, де блукають різні заблудлі душі на чолі з відчайдушним самітником Тревісом.

Вручення "Оскарів" 1980 року запам’яталося перемогою в номінації "найкращий фільм" родинної мелодрами "Крамер проти Крамера", яка несподівано отримала перевагу над військовою драмою "Апокаліпсис сьогодні" Френсіса Форда Копполи та тематично непростим мюзиклом Боба Фосса "Весь цей джаз".

"Апокаліпсис сьогодні" (режисер та продюсер Френсіс Форд Коппола, у ролях: Мартін Шин, Марлон Брандо, Скотт Ґленн)

Масштабна кіноепопея, на яку Коппола витратив кілька років свого життя і усі свої заощадження, стала непростим випробуванням для режисера. Монтаж стрічки тривав два роки, а чорнова версія мала п’ятигодинний хронометраж. Історія капітана спецназу Віларда, направленого у камбоджійські джунглі, щоби вбити тамтешнього диктатора – божевільного полковника Курца – переросла у правдивий маніфест антивоєнного кіно.

Дорогою Вілард повністю розчиняється у хворобливій та дикій реальності, яка його оточує; він стає свідком військових злочинів та абсурдної жорстокості і, врешті-решт, починає розуміти полковника Курца, який зі своєю агресивною філософією є прямим породженням безумної машини війни.

"Весь цей джаз" (реж. Боб Фосс, продюсер Роберт Алан Артур, у ролях Рой Шайдер, Джессіка Ланґ)

"Весь цей джаз" - це незвичний мюзикл про зустріч із неминучою смертю, яка приходить не аби як, а танцюючи у власному шоу. У фільмі йдеться про хореографа Джо Ґідеона, який готує новий мюзикл на Бродвеї. Для нього робота, реальність та візії майбутньої вистави вже давно злилися воєдино. Через перевтому Джо потрапляє у лікарню, де йому мають зробити операцію на серці. І навіть під час хірургічного втручання, його оточують танці та музика, які фактично є останньою виставою в його житті.

1981 рік приніс "Оскар" фільму "Звичайні люди" - режисерському дебюту Роберта Редфорда, за продюсерства Рональда Шорі. Разом зі стрічкою Редфорда за титул найкращого фільму змагалися "Людина-слон" Девіда Лінча та "Шалений бик" Мартіна Скорсезе.

"Людина-слон" (реж. Дейвід Лінч, продюсер Джонатан Санґер, у ролях: Ентоні Гопкінс, Джон Герт, Енн Бенкрофт)

Це перша велика робота Дейвіда Лінча після дебютної "Голови-гумки". Стрічка базується на реальній історії британця Джозефа Мерріка, який жив у ХІХ столітті. Благородний доктор Трівз знаходить у цирку потвор молодого чоловіка Джона із жахливими наростами по всьому тілу та забирає його до себе у лікарню.

Там він дізнається, що хлопець має здібності до навчання, тож незабаром вчорашній експонат фрік-шоу стає рафінованим джентльменом. Проте минуле не покидає Джона навіть у затишній кімнаті на лікарняному горищі. Картина розповідає сумну історію доброї та витонченої душі, замкненої в потворному тілі. Меррік стає жертвою вікторіанського суспільства, яке на словах звеличувало людську доброчесність, а у житті обожнювало химерні видовища, не думаючи про почуття людей, змушених стати мимовільними акторами у цих огидних забавах.

"Шалений бик" (реж. Мартін Скорсезе, продюсери Ірвін Вінклер та Чартофф, у ролях: Роберт ДеНіро, Джо Пеші)

Реальна історія італійського боксера Джейка Ла Мотти, який втратив кар’єру, родину та друзів через власний нестерпний характер, пияцтво та агресію. Ідея стрічки з’явилася у Роберта ДеНіро ще під час зйомок у "Хрещеному батьку 2". Він прочитав автобіографію Ла Мотти і почав вмовляти знайомих кінематографістів взятися за екранізацію. Усі відмовляли акторові, у тому числі і Скорсезе, який не розумів героя і не любив фільми про спорт.

Та якось, лікуючись від кокаїнової залежності, режисер перечитав сценарій і побачив подібність між власним життям та історією Ла Мотти. Разом із ДеНіро він прагнув досягти максимальної правдоподібності оповіді. готуючись до зйомок, Де Ніро навіть потоваришував із Ла Моттою. Зрештою, зусилля актора не були марними – за роль у "Шаленому бику" він отримав свій другий "Оскар"

1995 року в двобої за титул "найкращого фільму року" зіткнулися два фільми, які визначили два шляхи у тогочасній кіноіндустрії – зворушлива мелодрама про американського дурника "Форрест Гамп" Роберта Земекіса і постмодернстській бойовик "Кримінальне читво" Квентіна Тарантіно. "Оскар" дістався Венді Фінерман, Стіву Тішу та Стіву Старкі - продюсерам "Форреста Гампа". Натомість Квентін Тарантіно та Роджер Ейвері отримали свою статуетку за найкращий оригінальний сценарій.

"Кримінальне читво" (реж. Квентін Тарантіно, продюсер Лоуренс Бендер, у ролях: Джон Траволта, Семюел Л. Джексон, Брюс Вілліс, Ума Турман)

Синефіл Квентін Тарантіно відкрив нову сторінку в американському кінематографі, переосмислюючи його давнішні здобутки, та витворюючи нові сюжетні й оповідні форми. Хлопець із пункту прокату відеокасет поєднав у своєму фільмі нелінійну структуру оповіді Ґодара, сюжети з популярних бойовиків та криваву нестримність кінематографа 1970-х.

Попри анархічну структуру картини і насилля, яке точиться у ній майже безперестанно, герої "Кримінального читва" мають чіткі морально-етичні позиції. Щоправда, Тарантіно не забуває занизити пафос своїх персонажів, руйнуючи еротичну напругу передозуванням та вміщуючи дорогоцінний фамільний годинник у дупу військовополоненому солдату.

2010 року за звання "найкращого фільму" вперше за 67 років претендувало рекордні десять картин замість п’яти. З тих пір "багатокартиння" в цій номінації стало традицією "Оскара". Тоді перемогу здобула стрічка "Повелителі бурі" Кетрін Біґелоу. Серед її конкурентів було чимало сильних картин, і, зокрема, "Безславні виротки" Квентіна Тарантіно.

"Безславні виротки" (реж. Квентін Тарантіно, продюсер Лоуренс Бендер, у ролях: Крістоф Волц, Бред Пітт, Дайян Крюґер, Ілай Рот)

"Безславні виротки" здобули шалену популярність завдяки своєму нетиповому для воєнних фільмів фіналу. У цій картині режисер знову звернувся до переосмислення своїх улюблених спагеті-вестернів та бойовиків про війну. Вміло граючи із почуттями глядачів, він вкладає зброю в руки традиційним жертвам історичних драм і дозволяє їм жорстоко мститися ворогам. Стрічка розпочинається як бойовик, розгортається як шпигунська драма, а закінчується фантасмагорійним побоїщем у кінотеатрі.

Тарантіно примушує своїх героїв лицедійствувати і прикидатися, а королем брехні та лицемірства у стрічці виступає інфернальний та прекрасний садист Ганс Ланда. Зрештою, напрацювання із "Безславних виротків" режисер вдало використав у своєму наступному фільмі "Джанго звільнений", який цього року боротиметься за "Оскар" у п’яти номінаціях.

Переможцем 2011 року стала стрічка "Король говорить!" режисера Тома Гупера та продюсерів Айяна Каннінґа, Еміля Шермана та Ґарета Анвіна. Серед номінантів на премію була і драма Девіда Фінчера "Соціальна мережа".

"Соціальна мережа" (реж. Девід Фінчер, продюсери: Скот Рудін, Дейна Брунетті, Майкл Де Люка, Шон Чаффін, у ролях: Джессі Айзенберґ, Джастін Тімберлейк, Ендрю Ґарфілд)

Не секрет, що екранна біографія юного комп’ютерного генія Марка Цукерберга насправді мало відповідає його життю. Девід Фінчер зняв іще одну картину про свого улюбленого героя - інтровертного і заглибленого у власні переживання соціопата. У "Соціальній мережі" вповні виявився талант сценариста й драматурга Алана Соркіна, який тяжіє до багатошарової оповіді і примушує своїх персонажів розмовляти довгими мудрованими фразами, а також режисерський геній Фінчера, уважного до найдрібніших деталей у екранному зображенні.

У результаті вони створили абсолютно аутичний фільм, де найбільш видовищними виявляються якісь малозначущі для сюжету епізоди (як змагання з греблі), а сцена розставання Марка з дівчиною відбувається у тьмяному барі. І такий метод найкраще виявляє суть екранного Цукерберга – хлопця, який завів мільйон віртуальних друзів, але втратив усіх справжніх.

Фото на титулі kinopoisk.ru



powered by lun.ua