На перетині світів

Мистецтво і бізнес багато сторіч існують поряд, але часто сприймаються нами як "паралельні реальності", які майже ніколи не перетинаються. Що ж насправді відбувається між бізнесом і мистецтвом? І чим вони можуть бути корисними один одному?

Про це дискутували директор Фундації "Центр сучасного мистецтва" Катерина Ботанова та декан Києво-Могилянської бізнес-школи Олександр Саврук.

- Що спільного у бізнесу і мистецтва?

Катерина Ботанова: Митці мають уявлення, ідеї, які не завжди можуть бути посаджені в реальний ґрунт. І, власне, не мають бути такими. Вони повинні провокувати, змушувати суспільство замислюватись над тим, що є сьогодні і що буде завтра, давати певну перспективу. А бізнес може реалізувати цю перспективу.

Для мене важливіше не те, що роблять митці і бізнесмени, а заради чого вони це роблять. Мистецтво, в принципі, створює утопії. Воно існує завдяки постійній потребі людини рефлексувати над своїм життям, над тим, заради чого вона прийшла в цей світ, що тут лишить і куди піде далі.

Всі ці питання – про сенс життя. Це і є рушійна сила мистецтва. Мені хотілося б вірити, що це є водночас і рушійною силою бізнесу, що компанії також прагнуть лишити по собі щось, що допомагатиме людям.

Олександр Саврук: "Мешканці" обох цих світів щось створюють: правила гри, продукти і т.д. Але у них різні засоби впливу на оточення. У митця цей вплив – концептуальний, у бізнесу – більш практичний, проте все ж також концептуальний.

Хороший митець – це людина, яка може створити абсолютний концепт. І в якийсь спосіб – чи то музика, чи то художній образ, чи перформанс, тощо - його показати світу. Митець залишає за собою право жити в світі абстракцій. А бізнес більш приземлений: він будь-яку абстракцію може не просто реалізувати, але й знайти їй підтвердження у зовнішньому світі. Скажімо, з боку клієнта, партнера, суспільства. І це визнання має конкретну форму: наприклад, грошову.

Якщо копати глибше, то серед митців є ремісники – і їм цього достатньо (адже можна багато чого корисного зробити в цій ролі). І є ті, хто створює концепти, які потім можуть бути реалізовані ремісниками. В бізнесі – так само. Є ті, хто придумує моделі і правила – і нав‘язують їх своєму оточенню. Тобто також створюють концепти, продовжуючи в такий спосіб себе.

В таких людей від природи є якийсь "вірус", що не дає їм спати по десять годин на добу. Їм мало бути простими ремісниками, вони хочуть змінити щось і в собі, і навколо. І часом це відбувається безконтрольно, як у творця: його рукою "бог водить". Таких людей небагато, їхня доля і карма - створювати. Вони постійно знаходяться в пошуку сенсу свого життя. А ремісники навряд чи будуть шукати сенс. Вони вже збалансували себе на іншому рівні, і вони певною мірою уже досконалі і корисні суспільству.

В цьому проявляється найбільша схожість між бізнесом і мистецтвом: і там, і там є ті, хто створює концепти. І їм цікаво один з одним. Вони переймаються одними й тими ж питаннями.

Катерина Ботанова: Я не можу погодитись із тим, що природа людини задана від самого початку – чи то бізнесу це стосується, чи мистецтва. Я бачила багато прикладів, коли людина, яка спочатку була ремісником і виконувала багато механічних завдань, згодом виходила на інший рівень.

Внутрішній неспокій може проявитись у тому, що людина буде просто кожного дня все краще підмітати підлогу чи виконувати щось інше. І, можливо, одного дня зробить якісний стрибок. Хоча для цього, звичайно, потрібна внутрішня робота над собою як особистістю. І саме це мені здається найважливішим у мистецтві.

Олександр Саврук: Бізнес не є бізнесом, якщо він не може забезпечити результат. А для цього часом потрібно розуміти людей краще, ніж вони самі розуміють себе.

Якщо філософ може міркувати взагалі, то бізнес повинен розмірковувати більш конкретно, і в тому числі враховувати особливості людини. Можливо, в мистецтві кожен має потенціал творця. Але в бізнесі треба набагато швидше робити висновки про природу людини. При всій складності людської природи бізнесмени змушені бачити певні передбачувані типажі людей, і з ними працювати.

Катерина Ботанова: Напевно, в цьому полягає головна різниця між бізнесом і мистецтвом. Для мистецтва все навпаки: для нього цінність полягає в складності та внутрішній суперечності людської сутності взагалі й власного світу художника.

Саме про це завжди йдеться, навіть коли нам дуже хочеться це питання спростити.

- В історії людства лишається пам'ять про великих філософів, художників, письменників, композиторів і т.д. Трохи менше – про великих правителів. І значно менше – про великих бізнесменів. Чому так?

Олександр Саврук: Напевно, тому, що бізнесмени все-таки займаються більш приземленими речами. Вони часто формують певну "базу", підґрунтя для того, щоб людство могло рухатись далі. А проривні ідеї реалізують найчастіше митці або вчені. Людство майже завжди знає перших людей в парадигмах, а других-третіх-п‘ятих – дуже рідко. Хоча вони можуть робити щось краще, ніж першовідкривачі.

Можливо, бізнесменам і не треба бути відомими чи лишатись в історії. Вони часто самодостатні, їм досить того, що вони роблять. А митцю потрібен ще хтось: без цього він не відчуватиме себе реалізованим.

Катерина Ботанова: А про яку саме історію ми говоримо? Гуманітарний світогляд передбачає множинність, багатовимірність історії. Вона завжди конструюється в інтересах когось: держави, якоїсь групи людей тощо.

Крім того, існує поняття мікроісторії: скажімо, є історія смаків, історія торгівлі і т.д... І вони не менш цінні, але менш відомі. Бізнесмени можуть займати ключові позиції в якійсь з мікроісторій: не було б підприємців, не було б великих міст, скупчення людей, перетину смаків і досвідів – і, зрештою, не виникло б і мистецтво.

- Що світ мистецтва і світ бізнесу можуть дати один одному?

Катерина Ботанова: Бізнес може, як мінімум, дати мистецтву ресурси. Адже історично так і було. Необов’язково у грошовому еквіваленті, але бізнес міг надати мистецтву можливості проявляти себе, реалізувати свої ідеї. Творцям потрібен не тільки талант, але й сприятливі умови. Без цього вони не зможуть рости.

Олександр Саврук: Є теза, що мистецтво не повинно комусь щось давати. Але я з нею категорично не погоджуюсь. Навіть якщо митець робить щось лише заради реалізації свого "я" - він вже дає щось самому собі. Він також є клієнтом, споживачем своєї ж творчості.

А взагалі, мені здається, що бізнес, зростаючи, сам приходить до митців.

Катерина Ботанова: А митці, зростаючи, приходять до суспільства. Таким чином це коло замикається: митці-суспільство-бізнес.

- Стів Джобс якось сказав, що проміняв би усі свої технології на обід с Сократом. А на що б ви поміняли свої "технології"?

Олександр Саврук: Я трактую цю фразу таким чином: "технології" – це якась конкретна реалізація, а "Сократ" – це робота з ідеєю. Тобто суть у тому, щоб обміняти ремісничу частину роботи на концептуальну.

Можливо, митці можуть розказати, якими засобами можна побачити саму суть речей, природу - не лише людини, а всього світу. Адже людина є лише маленькою частиною природи. Я проміняв би свої технології на таку лінзу.

Катерина Ботанова: Мені здається, що така лінза вже існує. Митці тим і займаються, що створюють ці лінзи. Та в нас нема часу, щоб ними користуватись – ми хочемо отримати все і швидко.

Ритм нашого життя, темпи зростання бізнесу не дозволяють нам провести півгодини з Бахом або подивитись фільм, після якого світ перевертається. Насправді навколо дуже багато цих лінз. Проте поки що тільки найбагатші можуть дозволити собі "купити" час, щоб зупинитись і провести цей "обід з Сократом".