Згадати все. Головні культурні відкриття 2015 року

81
29 грудня 2015

Кожен рік нашого життя наповнений безліччю важливих новин, подій, знайомств і відкриттів. Ми відкриваємо для себе нові досвіди, нових людей, нові країни і нові континенти. Ми фіксуємо їх у наших фотоальбомах чи на сторінках соцмереж, аби не забути і поділитися із друзями.

Мистецькі враження особливо складно зберегти, бо в житті людини, яка цікавиться культурою і для якої вона є щоденною потребою, на зміну одному приголомшливому відкриттю приходять інші.

УП.Культура звернулася до українських митців та арт-менеджерів, аби вони згадали найяскравіші культурні враження 2015 року.

Їхні поради будуть цінними не лише для того, щоби згадати і запам’ятати, але й для того, щоби сформувати список книжок, фільмів, вистав, альбомів, художніх проектів, міст і місць, з якими обов’язково слід познайомитися наступного року.

Про свої культурні відкриття розповідають Владислав Троїцький, Каша Сальцова, Олександр Ройтбурд, Мар’яна Савка, Тіберій Сільваші, Ірма Вітовська, Тарас Прохасько, Ната Жижченко, Наталія Жеваго, Павло Гудімов та Іван Козленко.

ВЛАДИСЛАВ ТРОЇЦЬКИЙ 
режисер, керівник Центру сучасного мистецтва "Дах", засновник "ГОГОЛЬFEST"

На першому місці у списку моїх цьогорічних відкриттів фільм Паоло Соррентіно "Юність". Попередній його фільм "Велика краса" мене не дуже вразив, а цю стрічку я дивився і пив невеличкими ковтками, немов якесь коштовне вино. У мене народжувалося під час перегляду стільки образів і думок, що кожні 10-15 хвилин доводилось ставити фільм на паузу. Дійсно велике кіно.

 Владислав Троїцький. Фото: focus.ua

Також дуже вразив балет Stabat Mater, який поставила команда Дениса Матвієнка і який ми показали на "ГОГОЛЬFEST". Це дійсно прекрасний балет з дуже хорошою хореографією Едварда Клюга. Я був здивований, що в Україні роблять балет такого світового рівня.

Цього року відкрив для себе книгу "Мистецтво війни" Сунь-цзи, китайського філософа і стратега. Читав українські та російські переклади. Цей текст багато чого змінив у моїй свідомості, додав дивовижних обертонів до мого сприйняття світу.

В Таллінні я подивився спектакль "Театру  No.99", назву якого можна перекласти як "Бруд". Естонія начебто не дуже театральна країна, але цей театр не може не викликати повагу. Сильні враження також залишила вистава "Річард ІІІ" Томаса Остермайєра, яку я подивився на театральному фестивалі в Авіньйоні. Могутній режисер і дуже хороші актори.

Не можу не згадати Музей Гуггенхайма в іспанському Більбао. Взагалі, це місто з точки зору урбаністики й архітектури — дивовижний феномен. В Більбао неконфліктно поєднуються стара і модернова архітектура, а саме місто спроектоване дійсно для такого правильного життя. А завдяки музею маленьке місто стало туристичним центром, який щороку відвідують сотні тисяч туристів.

Будівля Музею Гуггенхайма в Більбао, спроектована архітектором Френком Гері. Фото: MykReeve

З музичних відкриттів згадаю дивовжного британського піаніста Яна Пейса, який виступав на "ГОГОЛЬFESTі" і який робить прем’єри робіт багатьох великих сучасних композиторів. Передовсім мене вразив його підхід до виконання. Кілька годин поспіль перед початком концерту він репетирував. Я не міг зрозуміти — для чого? Він же грав ці твори раніше. Але потім я збагнув, що Пейс підлаштовував звучання своїх творів до того простору, в якому він мав виступати. Такий рівень мислення музиканта просто захоплює.

Не тільки цього року, але й весь час я читаю Біблію. Її недарма називають Книгою Книг. Краса цієї книги і краса образів, якими вона наповнена, дійсно заворожують. Ти підживлюєш себе якимись духовними, естетичними й етичними відчуттями. Це дуже важлива частина мого художнього сприйняття світу.

КАША САЛЬЦОВА 
солістка гурту "Крихітка"

Минулої осені мене вразив запис голосу однієї з муз Анрі Тулуза-Лотрека — співачки Іветт Гілберт, який я почула на виставці постерів і принтів французького художника у Нью-Йоркському музеї MoMA. Її іронічні пісні у супроводі фортепіано вже століття не виходять з моди, а тепер і мене Гілберт надихнула на експерименти у цьому жанрі. 

 Каша Сальцова. Фото: Kryhitka

Також я переконалася, що не можу примусити себе полюбити роботи американського художника Джефа Кунса, відвідавши ретроспективу його робіт в Музеї Вітні у Нью-Йорку. Натомість дуже сподобалися роботи Анни Звягінцевої та інших номінантів на Премію Pinchuk Art Centre 2015

Цього року перечитала роман "Метеори" Мішеля Турньє і відкрила у книзі багато речей, на які не звертала увагу раніше.

Дуже сподобалися фільми "Надновий заповіт" ван Дормеля та Birdman Іньярріту. 

Також хочеться відзначити вистави "Щоденники Майдану" Андрія Мая за п’єсою Наталії Ворожбит у театрі імені Франка та "Шалену кров" Алли Рибікової в театрі імені Лесі Українки.  

 Сцена з вистави "Щоденники Майдану" Андрія Мая в театрі ім. І. Франка

Із найсвіжіших вражень — реставрація старовинної барокової ораторії XVII століття Rappresentazione di Anima e di Corpo, показ якої нещодавно влаштував "Культурний Проект". 

ОЛЕКСАНДР РОЙТБУРД 
художник

Із книжок це передовсім "Фелікс Австрія" Софії Андрухович. Дійсно дуже хороша книжка, яка не може не вразити. Також збірка Володимира Єрмоленка "Далекі близькі". Це європейський рівень есеїстики — вишуканої, глибокої та легкої.

 Олександр Ройтбурд. Фото: Innart

Із цьогорічних виставок найбільше вразили "Катерина Білокур. Хочу бути художником!" у "Мистецькому арсеналі" і проект "Спецфонд. 1937-1939" у Національному художньому музеї.

Згадаю також "Гольдберг варіації" Баха у виконанні піаніста Олексія Ботвінова і турецького перкусіоніста Бурхана Очала на фестивалі Odessa Classics.

МАР’ЯНА САВКА 
поетка, головна редакторка "Видавництва Старого Лева"

Це був рік, коли я унікально мало змогла побачити фільмів, виставок, вистав чи концертів, бо на руках мала дитина, яка потребує моєї постійної уваги.

Мар'яна Савка

Отож, я була замкнена в колі подій (літературних, мистецьких), які стосувалися "Видавництва Старого Лева". Тому для мене стали справжнім відкриттям прозові книги Жанни Слоньовської ("Дім з вітражем"), Арама Пачяна ("Робінзон"), Василя Махна ("Дім у Бейтінґ Голлов") і Оксани Луцишиної ("Любовне життя").

Найяскравішими нашими виданнями 2015 року вважаю книгу есеїв Володимира Єрмоленка "Далекі близькі", книгу віршів Люби Якимчук "Абрикоси Донбасу", а безперечним мистецьким, книжковим відкриттям для мене стала книжка "Шептицький від А до Я" і творча пара – Романа Романишин та Андрій Лесів.

Звичайно, я звертаю увагу на те, як розвиваються інші видавництва. Приємною несподіванкою для мене стала поява кількох поки що малих, але вже цікавих видавництв – наприклад, "Чорні вівці". Подобається, як підходять до справи видавництва "Наш формат", "Фонтан казок", "Видавництво Аннети Антоненко", "Основи" та "Урбіно".

І все ж, напевно, найважливіша кіноподія цього року – це фільм "Брати" Вікторії Трофименко. Пронизує, пробирає до мурашок. Вселяє надію, що українське кіно насправді живе і сильне.

А з музичних вражень найяскравішим був, мабуть, концерт творів Яна Сібеліуса у прекрасному виконанні Академічного молодіжного симфонічного оркестру "INSO-Львів". Незабутнє враження справила диригент – Даля Сташевська. Це той випадок, коли слухаєш музику, ніби читаєш роман.

ТІБЕРІЙ СІЛЬВАШІ 
художник

Я вже давно перестав використовувати слова "подобається" чи "не подобається", бо нині я ширше дивлюся на всі мистецькі події. Так що вразити мене нині дуже складно.

Тіберій Сільваші. Фото: ArtUkraine

Але із книжок, звичайно, маю відзначити роман Софії Андрухович "Фелікс Австрія". Як на мене, Софія — вишуканий стиліст. Мені здається, що майбутнє у неї дуже велике.

З музики виділю майже все, що зробила цього року агенція "УХО". Я побував на більшості їхніх концертів. Це фантастично.

 Виступ УХО-ансамблю під керівництвом італійського диригента Луїджі Гаджеро на відкритті фестивалю нової музики Visionaries & Illuminati в Dovzhenko Centre Art Cluster 4 листопада 2015 р. Фото: Vogue Ukraine

Зазначу ще, що вже втретє за час існування Премії PinchukArtCentre я вгадав майже всіх лауреатів. Так що серед головних мистецьких вражень цього року варто назвати і об’єднання художників "Відкрита група".

ІРМА ВІТОВСЬКА 
акторка, телеведуча

Передовсім це балет Radio and Juliet хореографа Едварда Клюга, в якому всі чоловічі партії виконав Денис Матвієнко.

Ірма Вітовська. Фото: Юрій Бакай

З кіновідкриттів згадаю "Братів" Вікторії Трофименко. Я давно знаю Наталку Половинку, тому її дебют у кіно став для мене дуже знаковою подією. Роман Луцький і Микола Береза теж добре зіграли. І взагалі це класно, коли адаптують для українського глядача якийсь твір закордонного автора. Я вважаю, що це великий успіх українського кінематографа.

Також мене вразила вистава Максима Голенка в театрі "Золоті ворота" "Королева краси, або Перед смертю не надихаєшся" за п’єсою Мартіна МакДонаха. Після "Вія" Максим ще раз підтвердив, що він дуже цікавий режисер.

Нарешті цього року дійшла на Morituri te salutant Дмитра Богомазова в театрі імені Франка. Дмитро — це вже метр, тому я знала наперед, що мені сподобається.

2015-го з’явилося багато хітів у моїх друзів-музикантів, але справжнім відкриттям для мене стали пісні Фагота (Олега Михайлюти) з його майбутнього сольного альбому.

Із книжкових відкриттів — "Карбід" Андрія Любки. Андрій Бондар подарував свої збірки, які я до того ще не читала повністю. Так само тільки недавно прочитала роман "Фелікс Австрія" Софії Андрухович.

Цього року також читала п’єси Павла Ар’є. Саме за його текстом були поставлені "Сталкери" в Молодому театрі. 22 січня відбудеться прем’єра нової вистави Стаса Жиркова "Слава героям". Це спільний проект театру "Золоті ворота" та Івано-Франківського драмтеатру, в основі якого теж — п’єса Павла.

ТАРАС ПРОХАСЬКО 
письменник

Я був дуже втішений збіркою есеїв Володимира Єрмоленка "Далекі близькі". Так само дуже важливою для мене стала його попередня книжка "Оповідач і філософ. Вальтер Беньямін та його час".

Тарас Прохасько. Фото: kmbs

Ще одне цьогорічне книжкове потрясіння — "Європеана" Патріка Оуржедніка. Це перекладена з чеської історія ХХ століття, розказана в такий дуже простий спосіб, який мені нагадав мою власну авторську манеру у псевдоповісті "З цього можна зробити кілька оповідань".

Так само мене потрясли дві прозові книги Олега Лишеги, особливо "Старе золото".

Як явище, як факт літературного життя мене вразило повернення в український контекст Василя Махна із книгою оповідань "Дім у Бейтінґ Голлов".  Ця книга, а також перемога Василя у "Книзі року ВВС" підтвердили, що твори письменників-емігрантів є частиною загальноукраїнської літератури.

Особисто для мене дуже важливим стало те, що українською з’явився перекладений мною "Схід" Анджея Стасюка.  Я вважав, що Стасюк замало знаний в Україні. Але минулого року з’явилися його "Галицькі оповідання", а тепер маємо ще одну дуже важливу книжку. Це такий спосіб письма, який обов’язково варто пізнати.

 

Ще я помітив цього року, яким активним знову стало видавництво "Основи". Я ще не заглядав усередину, але мені дуже сподобалася обкладинка їхнього видання "Кайдашевої сім’ї" Нечуя-Левицького.

Дуже погано запам’ятовую прізвища режисерів, але цього року до списку тих, кого я таки запам’ятав, додався Соррентіно. Виявилося, що "Юність" — це саме таке кіно, яке мені подобається.

НАТА ЖИЖЧЕНКО 
вокалістка гурту ONUKA

Цього року ми брали участь у фестивалі Sziget, на якому потрапили на концерт британського гурту Jungle. Їхній виступ надзвичайно мене вразив, і я можу сказати, що це був напевне найкращий концерт у моєму житті. Професійність музикантів, світло, звук, манера виконання — це було надзвичайно круто! Я мрію, щоби мої концерти досягли в майбутньому хоча б десятої частини такого рівня професіоналізму.

Ната Жижченко. Фото: Alena Nayda

Із прочитаних цього року книжок мене вразило видання "Владимир, или Прерванный полет" Марини Владі. Я не є прихильником творчості Висоцького, але після цієї книги він відкрився для мене в новому світлі. Владі написала книгу про 1970-ті роки, але з позиції людини з нерадянського світу. Навіть якщо ви не цікавитеся Висоцьким, це видання варто прочитати, щоби зрозуміти, що таке справжнє кохання і якою жорстокою була радянська епоха до митців.

З фільмів, які дійсно вразили, — стрічка "Найкраща пропозиція" Джузеппе Торнаторе. Я би цей фільм радила всім — і друзям, і батькам. Сюжет, гра головного актора, рівень зйомки доводять, що це справді витвір мистецтва і кіно з великої літери, причому кіно, я би сказала, близьке до театру.

Музичним відкриттям у 2015-му став гурт The Erised. Їхня творчість доводить, що українська музика дійсно відроджується.

Цього року ми з Євгеном Філатовим також побували в Музеї кіно в Амстердамі (EYE Film Institute Netherlands). Я — фанат кіно, тому мене там вразило все, тим більше, що експозиція, яку ми подивилися, була присвячена творчості Мікеланджело Антоніоні. Там я вкотре переглянула улюблений фільм цього режисера "Пригода", який просто заворожує красою зйомки.

НАТАЛІЯ ЖЕВАГО 
засновниця і керівниця "Культурного Проекту"

2015 рік подарував мені найбільше музичних відкриттів. Усе почалося з "Електри" у Віденській державній опері. Потім був курс "Культурного Проекту" "10 найвеличніших опер" і поїздка у Версаль на реконструкцію опери "Арміда" Жана-Батіста Люллі. Це барокова музика, яка стала головною моєю любов’ю цього року.

 Наталія Жеваго

У форматі реконструкції ми також провели вільний лекторій "Культурного Проекту" "Київські лекції Малевича". Я взагалі вважаю, що знахідка невідомих текстів Казимира Малевича, написаних з кінця 1920-х до 1930 року, — це головна українська культурна подія цього року.

Вразили концерти музичної агенції "УХО" (особливо концерт "Музика для 18 музикантів", на якому виконувалися твори Стіва Райха) й Alfa Jazz Fest, на який цього року потрапила вперше.

З фільмів згадаю "Юність" Паоло Соррентіно і "Любов" Гаспара Ное. Виділю також "Чілдрен Кінофест", який організував "Артхаус Трафік". У рамках цього фестивалю ми з дітьми подивилися чудовий мультфільм "Пісня моря" Тома Мура. Дуже важливо, що на фестивалі діти не просто могли переглянути фільми, але й узяти участь в оцінюванні й обговоренні.

Також цього року я взяла дітей на перформанс Владислава Троїцького "Мистецтво війни", показаний в рамках "ГОГОЛЬFESTу" . Це ще одне моє цьогорічне відкриття: діти подорослішали, і тепер я можу з ними розділити свої мистецькі враження.

Я продовжую захоплюватися діяльністю резиденції Алевтини Кахідзе в Музичах. Найбільше вразив проект бельгійського художника Стіва Шепенса CLUB LA CABANE.

Ще одна масштабна арт-подія цього року — бієнале "Київська школа". Я рада, що її таки вдалося провести і що вона відродилася в новому форматі.

ПАВЛО ГУДІМОВ 
куратор і засновник арт-центру "Я Галерея"

Із книжок, які стали для мене знаковими, передовсім назву "Аналіз краси" Вільяма Гоґарта. Ще одну книгу я привіз із Кельна — це дослідження французького куратора Жана-Юбера Мартена, присвячене проектам художників Емілії та Іллі Кабакових.

 Павло Гудімов. Фото: Anton Logov

Також мене дуже зачепив арт-бук Андрія Хіра "Забобони". У цьому виданні він посилається на роботи Володимира Гнатюка й інших етнографів, досліджує карпатську міфологію і демонологію. Так само сильним відкриттям стала і його однойменна виставка в "Я Галереї", до якої і було створено цей арт-бук. Андрій обрав дуже складну тему, але втілив її максимально інтелігентно і доступно.

Не можу також не згадати альбом "Україна й українці" Івана Гончара, який для мене став уже настільним.

 

Нещодавно разом зі співкуратором Андрієм Алфьоровим почав працювати над новою виставкою, яка буде присвячена "Тіням забутих предків" Сергія Параджанова. Понад 50 років від моменту створення — і ця стрічка сприймається абсолютно інакше.

З інших кіновражень — "Готель "Гранд Будапешт" Веса Андерсона. Для мене як львів’янина атмосфера цього фільму виявилася дуже близькою. І, звісно, маю згадати "Меланхолію" Ларса фон Трієра.

З музичних відкриттів назву останній альбом Popular Problems Леонарда Коена. Знову в моє життя повернувся диск Dark Wood Девіда Дарлінга. Він записав його ще 1993 року, але якось нещодавно я зайшов до одного зі своїх улюблених художників Ігоря Яновича, який слухав цей альбом, — і звідтоді він не йде з голови.

Згадаю також останні альбоми "ДахиБрахи", The Dead Weather й один з останніх альбомів Даніеля Лануа Flesh and Machine. Він прославився як продюсер U2, Пітера Гебріела і багатьох інших, але сам по собі Даніель також феноменальний музикант.

Я — великий шанувальник проектів Владислава Троїцького. Цього року мені дуже сподобалася його опера "Коріолан", хоча на неї були неоднозначні відгуки. Але мене вона вразила, власне, й тому, що це така непроста постановка (і з театрального, і з музичного боку) з моментами імпровізації, простою і сильною сценографією

З виставкових подій в Україні мене особливо зачепив проект Павла Макова "Межа", який "Я Галерея" показувала в Києві і Дніпропетровську. Із зарубіжних відкриттів — виставка Sade. Attaquer le soleil, присвячена маркізу де Саду, в Музеї д’Орсе в Парижі.

В Музеї Фолькванг в німецькому Ессені я подивився експозицію "Моне, Гоген, Ван Гог. Натхненні Японією". А в Єврейському музеї Берліна мене просто "розірвала" виставка "Покора" режисера і художника Пітера Грінуея і його дружини Саскії Боддеке, присвячена жертвопринесенню Ісаака Авраамом. Це такий авангард виставкового руху в світі.

ІВАН КОЗЛЕНКО 
екс-директор Національного центру Олександра Довженка

Передовсім назву виставу "Баба" Львівського театру ім. Лесі Українки. Це геніальна історіософська сага про час, долі людей і землі впродовж жахливого ХХ століття, яке для нас ніяк не закінчиться. Перевтілення актора Олега Стефана в бабу Прісю — воістину бучмівського масштабу.

 Іван Козленко

З виставкових проектів відзначу проект "Спецфонд, 1937-1939" Національного художнього музею. Неймовірно важлива спроба системного переосмислення радянського художнього канону і його інтеграції в тіло сучасної історії мистецтва України. Доленосна виставка, після якої історія українського мистецтва ХХ століття має бути якщо не переписана, то бодай значною мірою переглянута.

Кіновідкриттями цього року для мене стали фільми "Діпан", "Вікторія", "Син Саула", "Плем’я", "Під електричними хмарами" та "Російський дятел". Свіжість трьох перших стрічок, кожна з яких позначена винахідливою операторською роботою, доводить, що про смерть старого європейського кіно говорити ще зарано.

"Вікторія" Себастьяна Шиппера, знята одним кадром, — це вже метакіно, яке своєю життєвою переконливістю затягує глядача всередину кадру, примушуючи бути учасником, а не спостерігачем подій на екрані.

"Під електричними хмарами" Олексія Германа-молодшого – це не лише талановито зняте, але й у певному сенсі "епохальне" кіно, в якому в екзистенційному ключі осмислюється травматичний досвід пострадянської руїни.

Цей фільм, а також "Російського дятла" Чеда Грасії я називаю не лише через їхні художні достоїнства, але й для підкреслення важливості атрибуції цього кіно як українського.

Із книжок виділю роман "Фелікс Австрія" Софії Андрухович. Ця книга вводить в оману читача, який, дивуючись банальності поведінки та міркувань героїв, не помічає, як стає жертвою маніпуляції автора.

 

Ще одне книжкове враження — "Одеса: велич та смерть міста мрій" Чарльза Кінга — нетривіальна спроба комплексного аналізу історії міста крізь призму літератури, така собі ревізія історичного міфу Одеси, яку так важливо зробити також і з української позиції.

Музичним відкриттям цього року для мене став перший концерт ансамблю "УХО" на "Книжковому Арсеналі", на якому вони виконали мінімалістський твір In C Террі Райлі. Я ще раз переконався, що музика – це ритм небесних сфер, як про неї говорили піфагорійці. 

powered by lun.ua