Незворушний герой мінливого світу: Що потрібно знати про композитора Сергія Борткевича

З 20 по 24 березня у Києві триває Міжнародний молодіжний музичний проект "Борткевич в Україні", що присвячений 140-річному ювілею з дня народження українського композитора-емігранта Сергія Борткевича.

Поява подібних ініціатив із виконання напівзабутих в нас українських авторів у музичній царині – велика рідкість.

Тут варто згадати виконання музичною агенцією Collegium Musicum п’ятої симфонії незаслужено забутого композитора Романа Сімовича у рамках проекту "ГаліціяКульт", або нещодавній філармонійний концерт-реконструкцію, в якому прозвучали твори українських композиторів-шістдесятників (Сильвестрова, Грабовського, Годзяцького).

Так, поступово відбувається реабілітація забутих з різних (в тому числі ідеологічних) причин творів декількох поколінь українських композиторів. Це, в свою чергу, дозволяє нашій слуховій пам’яті заповнити білі плями незнання цієї колись втраченої музики.

Аби краще зрозуміти, що чекає на слухача проекту "Борткевич в Україні" УП.Культура поспілкувалась з одним із його організаторів, аспірантом музичної академії ім. П.І. Чайковського, що досліджує творчість цього композитора, скрипалем Темуром Якубовим.

Темур Якубов. Фото з архіву музиканта

– На яку цільову аудиторію ви розраховуєте?

– Музика Борткевича з одного боку високопрофесійна і буде для музикантів цікавим зразком українського романтизму (а такої музики насправді не так багато).

Водночас вона доступна для "непідготовленого" слухача, для широкої аудиторії. Це щира музика, що йде від серця. Вона не залишить байдужим жодного.

До того ж вона не звучить на кожному кроці, перетворюючись на звуковий шум, що вже не сприймається людиною як твір мистецтва. Так музика Россіні завдяки рекламі асоціюється із консервованими овочами, Верді – з пивом, а Гендель – з футбольною Лігою Чемпіонів.

А отже, музика Борткевича має всі шанси стати свіжим джерелом для людської душі. І ще, вона просто красива, а отже її можна слухати і задля розваги, не поринаючи у глибокі філософські роздуми про "марність людського буття".

– Наскільки я зрозуміла, в програмі заходів будуть концерти за участі не тільки українських, а й зарубіжних виконавців. Чи формат фестивалю передбачає інакші способи комунікування з аудиторією окрім концертів?

– Так, ми запланували і творчі зустрічі з артистами.

Наприклад, маємо в планах презентації дисків з музикою Борткевича, що записані нашими гостями – піаністами Надєждою Влаєвою (Болгарія/США), Альфонсо Сольдано (Італія) та Павлом Гінтовим (Україна/США).

Через прикру помилку лейблу "Divine Arts" диск Борткевича у виконанні пана Сольдано потрапив до серії "Russian Piano Music". Це, до речі не тільки їх провина, але й української музичної спільноти.

Ми поки що не продемонстрували світові, що належним чином цінуємо та опікуємося своїм культурним надбанням. Де українські компакт-диски з музикою Борткевича? Чому єдина на сьогодні монографія про Борткевича видана якою б ви думали?.. Італійською мовою.

Цю книгу презентуємо під час творчої зустрічі з Сольдано у Мистецькому салоні Національної бібліотеки імені В. Вернадського 24 березня.

Чому ноти Борткевича в Україні – раритет, їх треба шукати, іноді довго і цілеспрямовано? Дякувати інтернетові, це зараз не так критично.

Тим не менше, підозрюю, що казус із диском "Divine Arts" не останній такого роду. Позицію лейблу я чудово розумію. Російська фортепіанна музика – це бренд, представлений іменами Чайковського, Рубінштейна, Рахманінова. Диск з таким написом легше продати та отримати прибуток.

В наших силах виправити ситуацію, і проект "Борткевич в Україні", маю надію, – то лише перша ластівка. Ми плануємо і запис диску з творами Борткевича з українськими музикантами, і видання нот.

Основна проблема – фінансування. Іноді ще виникають питання стосовно авторських та суміжних прав, що часто належать видавництвам, з якими співпрацював Борткевич, або їх правонаступниками.

Але саме відсутність коштів не дозволила презентувати впродовж проекту збірку ексклюзивних вокальних творів композитора, рукописи яких ми отримали з Нідерландів.

– Коли слухаєш Борткевича, згадуються Лядов, Рахманінов, Шопен, Чайковський, але ці відчуття зчитуються досить поверхово, якщо глибоко вслухатись – інтонаційні витоки його музики не подібні на стилістику жодного з вищезгаданих композиторів. Розкажіть про власне бачення його музики. Чи змінюється з роками його музична мова?

– Це нормальна властивість людської свідомості – притягувати нову інформацію до вже існуючої за принципом подібності чи протиставлення. Такий підхід дає ключ до розуміння нового матеріалу.

Борткевич продовжує традиції романтизму, використовує весь арсенал виразних засобів, який дала музиці ця епоха, тож зовсім не дивно, що слухачам згадуються Чайковський, Рахманінов, Шопен, Лядов, Рубінштейн, Шуман, Крейслер.

І це залежить не стільки від змісту музики, скільки від тезаурусу слухача. Показово, що в одній і тій самій мініатюрі (з ор. 17) дослідниця-піаністка вказала на вплив Скрябіна, а я одразу ж почув цитату з "Лоенгріну" Вагнера.

Проблема в тому що в наш час світ перенасичений інформацією і спостерігається те, що я називаю інтелектуальною лінню – людина не бажає проникати в суть матеріалу, а одразу присвоює "ярличок": Калькбреннер – це щось типу Шопена (але ж гірше, бо Шопен більш відомий), Борткевич схожий на Рахманінова, тощо.

[L]Таким чином людина починає варитися в соку власних сталих уявлень, а приток нового, свіжого зводиться до мінімуму. А що таке стояча вода? Болото!

Чи змінюється з роками музична мова Борткевича? Безумовно. Революційно? Ні, музика митця еволюціонує, і, спираючись тільки на творчість, дуже важко провести межу між періодами.

Композитор прожив довге і плідне життя – протягом 75 років з-під його пера вийшло 74 опуси та низка творів, що до опусів не увійшли.

Борткевич шукав себе, його ранні твори найчастіше тяжіють до німецької або російської традиції (адже він навчався у Санкт-Петербурзі, згодом у Ляйпцизі, потім десять років прожив у Берліні). Іноді митець звертається до стилістики французької.

Не знаю, наскільки можна говорити саме про традиції в українській інструментальній музиці початку ХХ ст. (на відміну багатої від хорової спадщини).

Скоріше, вони якраз формувалися і Борткевича можна було б розглядати як одного із засновників такої традиції, якби він мав змогу більше часу творити на рідній землі, впливати на діяльність молодшого покоління українських музикантів. Та сталося інакше.

Зрештою, тяжкий удар, яким була еміграція для композитора, призвів до появи нової якості стилю. Твори написані у Австрії після 1922 року більш цілісні, стрункі за формою. Більш самостійні стилістично.

В нього на той час уже формується власна неповторна музична мова, як наслідок синтезу отриманого досвіду. Чи не вперше проникає в його музику глибокий трагізм, хоча композитор все життя вперто вибудовує драматургію так, щоб наприкінці вийти на оптимістичний фінал. І це, мабуть, дуже показово якщо ми говоримо про Борткевича як особистість.

– Мені видається, що формулювання "останній романтик", яке закріпилось за постаттю композитора у ЗМІ не зовсім вдале (до слова – стиль творчості Валентина Сильвестрова також не оминули щоб охрестити "новим романтизмом").

– Залежно який зміст вкладати в ці слова. Борткевич, як і Рахманінов, свідомо обрав продовження музичних традицій ХІХ ст., які прийнято називати hомантизмом.

Це, до речі, сміливе рішення для кожного з них. Бо дуже важко сказати щось нове, користуючись стандартним набором виражальних засобів, коли до тебе вже є ціле ґроно геніїв, що писали тією ж музичною мовою.

А те, що спостерігається відновлення інтересу до романтичної манери уже в наш час – то це вже свого роду реконструкція, правда? Адже та традиція перервала своє існування. Тому в такому ось аспекті можна говорити про Борткевича як "останнього романтика".

Але особисто для мене hомантизм – навіть не стан душі (адже стан може змінюватися у відносно короткі терміни), а скоріше світогляд, спосіб позиціонування себе як особистості.

І в такому ракурсі вираз "останній" – дійсно недоречний, адже скільки існує людина як індивід, стільки існуватиме і нездоланний онтологічний конфлікт її з оточуючим світом.

– Мені якось запам’яталась дуже влучна метафора російського філософа Валерія Подороги. В одному з досліджень він називає Франца Кафку "неподвижным героем быстрого мира". Мені видається, що ці слова влучно резонують з особливістю характеру Борткевича, адже його свідоме неприйняття новітніх авангардних експериментів у академічній музиці початку XX століття стає певною маркою його стилю. Складається враження, що геніальна у своїй простоті музика Борткевича стала уособленням тихої молитви серед апокаліптичних настроїв бурхливого XX століття.

– Вибачте, але не погоджуся з формулюванням "тиха молитва". В християнському дискурсі, на базі якого формувалась європейська культура, тиха молитва – це вияв смирення. Це Сад Гетсиманський. "Нехай буде Твоя воля", розумієте?

У Борткевича інакше. Він або протестує відкрито, або протиставляє тій буремній епосі інший, кращий, але все одно наш, земний світ. Такий, яким він міг би бути, яким мусив бути, якби людство не втратило Людське обличчя.

Характер Борткевича, як мені видається, найкраще ілюструє не окремий епізод з його життя, а весь його довгий творчий шлях. Незважаючи на волю батька неодмінно бачити сина юристом, на надзвичайно тернистий шлях його музики до визнання, композитор цілеспрямовано і ретельно працював над собою.

Уявіть, як у Німеччині нацистський режим скасував постановку його опери "Акробати", створив такі умови життя, що митець був змушений виїхати до Австрії.

Для багатьох "творчих особистостей" такий удар призвів би до тривалої кризи (згадаємо хоча б прем’єру симфонії Рахманінова та її наслідки). А от Борткевич пише одна за одною дві симфонії. Пише фактично "в стіл", бо Європу вже лихоманило перед Другою світовою війною.

А потім Борткевич продає безцінний рукопис у Штати, в колекцію мецената, який утримував в Америці любительський оркестр. Симфонії, які могли би стати коштовними перлинами в репертуарі будь-якого професійного оркестру Європи.

Можете уявити, що відчував він на той час. Але продовжував творити. Бо вірив, що рано чи пізно його музика отримає належну оцінку, буде визнана і житиме у серці вдячного слухача. Дійсно, "незворушний герой мінливого світу".

Так чи інакше, музика Борткевича пережила випробування часом і вже скоро зазвучить у стінах консерваторії та на інших локаціях київської столиці. Тож, слідкуйте за новинами проекту на Facebook.

Севіндж Ідрісова, спеціально для УП.Культура

Заголовне фото на сторінці: stokkete/Depositphotos