Художник Анатолій Криволап: "Якби політики мали зв’язок з мистецтвом, то була б інша Україна"

Анатолій Криволап – один із найвідоміших художників українського сучасного мистецтва.

Він отримав класичну професійну освіту, закінчивши Державний художній інститут в Києві, але шлях у мистецтві прокладав через власне уявлення про колір і відтінки.

Після закінчення інституту, протягом 15 років вів непублічний спосіб життя, шукаючи себе в мистецтві та не бажаючи творити в соцреалізмі.

Анатолій Криволап – один із найвідоміших художників українського сучасного мистецтва

За життя 71-річний митець створив власний впізнаваний та неповторний стиль у живописі.

Його роботи перебувають у найкращих музейних та приватних колекціях. У 2013-му році картина Криволапа "Кінь. Вечір" була продана у Лондоні за $186,200.

У 2016-му році Анатолій Криволап заснував іменну премію для молодих художників в розмірі $5 тис. Але це не живі гроші, а квиток на літак, оплата готелю і вхідних квитків у кращі музеї світу.

"Українська правда. Життя" поговорила із художником про роль мистецтва, обережне відношення до авторитетів у творчій діяльності та свободу робити те, що хочеш.

– Преса вас часто характеризує як найдорожчого українського художника. Як ви до цього ставитесь?

– Так. На жаль (посміхається), журналістика завжди шукає якусь фішку, яка була б зрозуміла і доступна масовому читачу і привертала увагу.

І в цьому випадку така фішка стала таким… фактом (посміхається).

Оця картина "Кінь. Вечір" була продана 28 червня 2013 року за $186,200

– Чи ви завжди знали, що будете художником?

– Так, я сказав це, здається, в четвертому класі.

Ми щось робили в дворі школи й така якась була душевна розмова... наша вчителька запитувала у всіх хто ким хоче стати і я, несподівано для самого себе, сказав, що я буду художником.

Сам сказав і навіть для мене це було несподіванкою. Хоча я тоді малював, але про це сказав вперше.

– У книзі Д. Кемерон "Шлях художника" говориться, що мистецтво народжується не так з уяви, як з уваги до навколишнього, з уміння прислухатися вчасно, помічати якісь речі, бути уважним.

– Я не дуже згоден з цією думкою. Думаю, що це якраз пов’язано.

Існує первісна уява, з якою народжується той, хто буде митцем, але потім уважність пов’язується з уявою, тобто вони перетікають одне в одне.

Бо без уяви не може бути художника, в такому випадку він буде статистом.

Але, з іншого боку, уяву теж потрібно поповнювати спостереженнями і аналізом баченого.

– Що для вас головне або найбільш цінне в житті, мистецтві та творчості?

– Мистецтво в мене завжди було основною метою в житті. Творчість я бачу як самоаналіз своїх почуттів, відчуттів і можливостей.

Воно (мистецтво, – УП.) не було ніколи направлено на аудиторію. Це була така лабораторна робота при якій ти сам є і предметом вивчення, і тим, хто вивчає.

Для мене це, напевно, взагалі найцікавіше, що може бути в такому факті як творчість.

Наприклад, працюючи довго з експериментами, з кольром і фарбами, я переконався з часом, що відкриваю якісь сполучення кольорові, а вони в мені – нові почуття і відчуття, які досі не знайомі, десь вони були глибоко.

Анатолій Криволап: "Я відкриваю якісь сполучення кольорові, а вони в мені – нові почуття і відчуття"

Хоча той час був для мене дуже важким, оскільки я не виставлявся та не приймав участь в жодних художніх процесах.

То був час експериментів. Рух в емоційну й психологічну площини… Це була взаємодія і це те, що надзвичайно цікаво.

Ось скажімо, звуки. Музика це чиста абстракція. Створюючи композицію і послідовність звуків, композитор дуже точно діє на ті почуття, які відчуватимуть ті, хто її слухає.

Так само кольорові сполучення. Вони якраз збуджують якісь незрозумілі, на першому етапі, відчуття і тільки сформувавши вже в точності композицію ти зможеш їх передати, й знаходяться люди, які відчувають.

Митці, як і кожна людина, мають дуже широкий і глибокий спектр почуттів, але вони ще й відкривають ті почуття у глядача чи слухача. Кожен день працюючи і з інструментами, і з самим собою, і з засобами передачі цієї інформації – це слово, звук, фарби…

– Ви використовуєте техніку нефігуративного живопису. Як ви до неї прийшли?

– Поступово. Від пейзажу. Я працював з кольоровими сполученнями, але детальність самого пейзажу відволікала від кольору і переводила не стільки на відчуття, скільки на те, щоб спостерігати за намальованим. Це мені заважало, тож я його почав прибирати і так поступово прийшов у абстракцію.

Таким чином абстракція відбудувала, напевно, цю шкалу почуттів…

А потім, вже повертаючись до пейзажу, я використовував мінімум деталей, в основному подаючи гармонію кольорових плям з відповідним настроєм.

При цьому якась невеличка деталь тільки окреслювала той стан, який я передавав, пов’язуючи такою тонесенькою ниточкою з реальністю. Дотично пов’язував.

Я думаю, що це є якийсь новий погляд на пейзаж, який вибудовується не на споглядальному рівні, а на рівні відчуття. Тому, практично, я вийшов на медитативний пейзаж, коли пейзаж не підлягає просто розгляданню якихось деталей, а це ті кольори, які діють на інші емоційно-психологічні площини.

Анатолій Криволап любить кольори, які діють на емоційно-психологічні площини

– В чому ви знаходите джерело натхнення? І чи важливо воно для вас в роботі, чи це щось, що приходить вже в процесі роботи?

– Це буває по-різному. Але, в основному, коли бачу перед собою відкриті банки з фарбами, то я тут же включений в роботу на всі сто.

– Яке на вашу думку значення мистецтва для соціального розвитку?

– Мистецтво є однією з найважливіших частин повноцінного життя людини. Це частина духовного, а без нього людина просто неповноцінна. Тому важко переоцінити цей фактор.

– Як би ви говорили про значення мистецтва з політиками, людьми бізнесу та з дітьми?

– Почнемо з початку. Потрібно привчати до мистецтва з дитинства. Навіть якщо людина потім буде далека від нього, це ніколи не зашкодить, це тільки збагатить її в моральному вихованні та моральних якостях.

Це буде дитина з розвинутою фантазією, що пов’язано з інтелектуальним розвитком. Це те, що формує якісно нову людину.

Щодо бізнесу, то, напевне, заробляння грошей теж свого роду мистецтво. Це потрібна, але тільки одна частина життя людини, більш побутова. Вона не пов’язана з духовним розвитком.

Щодо політиків… Якби вони мали зв’язок з мистецтвом, то була б інша Україна. Це була б інша українська політика.

Картина «Степ» була продана 13 травня 2011 року за $98,500

– Чи немає тут конфлікту між тим, що необхідно людині для її індивідуального розвитку і тими загальносоціальними цілями, які визначають цінності в більш широкому соціальному контексті?

Оскільки в основі розвитку сучасних західних суспільств лежать економічні цілі й економічне зростання…

– Та ні, я думаю навпаки. Зараз у всьому світі кожна серйозна компанія має в офісах картини, приймає участь у якихось благодійних акціях пов’язаних з мистецтвом, виділяє гранти.

Як показав світовий досвід, культура змінює погляди людей на життя, що також позитивно відображається на їхніх основних видах діяльності… Від того може бути тільки позитив.

Я знаю з досвіду, коли в 90-ті роки один керівник компанії купив абстракцію й вона була представлена в його кабінеті, то його західні партнери зовсім по-іншому говорили з ним. Бо вони починали з картин... Якщо людина має такі роботи, це говорить про її інтелектуальний рівень.

Тому я думаю, навпаки, коли людина не зосереджується на одному виді діяльності, а бачить ширше світ, то те, що вона може робити, вона робить більш свідомо.

– А чи сприятливі сучасні соціальні умови для митців? Сучасність зосереджена раціональному, тоді як в мистецті має місце ірраціональне.

– Я думаю, тут треба розуміти, чим людина займається професійно. Там повинно йти раціо. Інтуїція також, але раціо має бути на першому місці, тому що це і є професійність.

Якщо та ж сама людина звертається до мистецтва, то їй потрібно відкривати інші свої якісь погляди, інші свої відчуття.

Хоча мистецтво може бути не тільки на почуттях. На почуттях твориться тільки наївне, народне мистецтво, але професійне мистецтво – почуття, яке формулюється дуже точно, як формула. І тут вже потрібна математика.

Картина «Ніч» була продана 29 травня 2012 року за $81,000

Якщо почуття або думка не точно сформульовано, то це напівпрофесійно.

Тобто тут теж сполучення одного з іншим. Якщо взяти якийсь музичний твір, класичний, то це цілий комплект, який дуже точно організований.

Так само в фільмах, режисер дуже точно організовує гру кожного актора.

Так само фарби організовуються точно, для того щоб передати певне відчуття.

Якщо людина працює в бізнесі та має певне інтуїтивне бачення, то це тільки частина, яку необхідно сформулювати. Спочатку якийсь спалах інтуїтивний, а потім контроль і доводка вже інтелектуальна. Це не ті речі, які стоять один проти одного, а навпаки, вони діють у взаємозв’язку.

Якщо в інших сферах діяльності переважає більше логіка і розрахунок, то в мистецтві, навпаки, відчуття опрацьовуються вже логікою.

Вже наприкінці розмови в музеї до нас підійшла дівчина, яка при нагоді запитала, чи дає Анатолій уроки живопису.

Художник пояснив, що того не робить, оскільки знає з особисто досвіду, що до авторитетів в творчій діяльності слід ставитись обережно:

– Вплив особистості в мистецтві то є гіпноз, так само як акторська гра, музика...

Якщо людина входить під цей гіпноз, то потім дуже важко з нього вийти й особливо складно розвивати власну творчу лінію.

Виявилось, що дівчина навчається в Київському архітектурному (КНУБА) й починає малювати. Анатолій Криволап свого часу викладав у цьому навчальному закладі:

– Два місяці. Але потім приходжу в майстерню і починаю малювати так, як навчав. На тому я зрозумів – все, треба припиняти…

[L]Треба розділити чітко: це навчання, а тут творчість, де треба дозволяти проявитись всьому, що з вас виходить (дозволити собі бути дурним, бездарним, ким завгодно).

Бо тільки під те, власне, вже потім підставляється школа, а самої тільки школи буде замало.

– Якби не живопис то що? Чим би вам ще хотілось займатись професійно? До чого у вас ще є інтерес?

– Інтерес завжди був до музики, але не мав здібностей. В мене нормально було з точними науками: фізика, матиматика… Завжди мав з них відмінні оцінки.

Я думаю, що наука теж була б в колі моїх інтересів.

– Що вам допомагає у творчості?

– Допомагає, напевно, інтуїція, до якої я прислухаюся все життя, та свобода внутрішня, яка заключається в тому, що я можу робити все, що захочу. Мене ніколи ніщо не зупиняло в тому, що я хотів.

Коли стояв вибір між логікою та інтуїцією, то я йшов по інтуїції, а логіку включав вже як базу, потім.

Анна Луценко, спеціально для УП.Життя