Звідки беруться українські письменники? П’ять авторів про те, як видати свою книжку

"Сусідство: відкрите питання" – такою є фокус-тема цьогорічного фестивалю Книжковий Арсенал, який вдев’яте проходитить у Києві.

Відвідувачі матимуть змогу не лише придбати цікаві книжки, а й відвідати презентації новинок, побачитися та поспілкуватися з улюбленими авторами, заглибитися у фокус-тему Книжкового Арсеналу.

Напередодні події "Українська правда. Життя" поспілкувалася з молодими та досвідченими українськими письменниками.

Ми розпитали, як починати творчий шлях в Україні, де шукати натхнення та як долати виклики та перепони.

МАРК ЛІВІН

письменник, його книга "Рікі та дороги" відзначена найпрестижнішою премією дитячої літератури IBBY

У письменника-початківця в Україні дуже багато викликів. Щонайменше, у нас немає побудованого ринку літератури, а отже немає зрозумілого механізму виходу на аудиторію та заробітку гідних грошей зі своєї праці.

Не так давно я запитував у колег-видавців, які, на їхню думку, проблеми є в молодої української літератури. Часто звучала теза про те, що письменник – це професія, яка потребує постійного самовдосконалення, а це у нас практично відсутнє.

У такій реальності живе автор-початківець. Йому доводиться постійно суміщати свою роботу з іншими сферами, щоби мати гідне життя. Часто це позначається на якості текстів, які пишуть за залишковим принципом.

Я не вірю у натхнення, як щось абстрактне, що приходить, коли йому заманеться. Я вірю, що бувають ресурсні та нересурсні стани. Коли я маю ресурс – час, сили, ідеї, аргументи на їх користь, я спроможний писати. Коли я спустошений, розгублений, моя голова зайнята проблемами – писати я неспроможний: і це ок, так теж буває.

Щоби бути в ресурсі, я не забуваю вчасно їсти, займаюся спортом, намагаюся спати не менше семи годин, вчуся бути свідомим щодо своїх почуттів та думок, спілкуюся з людьми, читаю та перечитую книжки, дивлюся серіали, ходжу на події. Усе це роблю з мотивом: "Щоб що?".

У такий спосіб моя робота перестала бути для мене загадкою. Я добре знаю, що мене вмикає і коли мені краще вимкнутися, щоб не перегоріти

Ніколи не думав про свою роботу, як про виклик. Інше питання, що я писати почав досить рано – у 20 років, тому деякі свої тексти я нинішній не публікував би.

Тож викликом, мабуть, можна назвати трансформацію, яка триває досі: "Хто я? Для чого я пишу? Для кого я пишу? Що я пишу?". Це ті питання, які я часто собі ставлю. Їх іноді треба ставити не тільки собі, але й своїм читачам, щоби отримати більше знань про себе.

Бути відкритим і не остаточним – це моє внутрішнє завдання, яке я намагаюся переносити у тексти.

Повість "Бабине літо" "витекла" із кризи. Фото Видавництво "Vivat"

Моя криза почалася у 2012 році й тривала до 2016. Вона припала на період дорослішання, коли потрібно було чесно відповісти на якісь дуже прості питання. Цей пошук закінчився повістю "Бабине літо", у якій я розповів про переважно щасливе дитинство хлопчика Ждана у бабусиному селі. Це моя література, мій світ, який починається у дитинстві.

Вірю, що кризи не потрібно "долати", їх потрібно переживати якомога глибше, усвідомлюючи цінність цього процесу. У "переживанні" дуже багато енергії та знань. Це можливість піти трохи далі у розумінні себе.

На цей момент у мене вийшло три повноцінні книги, ще три у співавторстві з іншими письменниками. До своїх книжок я ставлюся, як до колишніх партнерів. Сенсу щось з ними з’ясовувати?

У теперішньому відносно минулого завжди можна зробити все краще, розумніше, професійніше. Не картаю себе, дістаю з попередніх текстів максимум конструктиву та рухаюся далі.

АРТЕМ ЧЕХ

письменник

Нині в Україні видати книжку письменникам-початківцям не складно. Найважче, я думаю, приборкати нестримне бажання видати свої перші тексти. Цим грішать більшість молодих авторів, у результаті маємо сотні сирих й невитриманих текстів.

Сам такий.

Натхнення я не шукаю. Шукаю історії й можливість їх виписувати. На певному етапі усвідомлюєш, що життєвій досвід – то і є натхнення. Тут більше ідеться про можливість знайти час і умови для писання. Коли вдається вирвати кілька тижнів для письма, відірвавшись від сім'ї й роботи – відчуваєш якесь безмежне щастя і внутрішнє світло.

Артем Чех "Точка нуль". Фото Yakaboo

На певному етапі письменницької діяльності я усвідомив, що все, що було написано – в суху землю, тоді я вирішив більше не писати. І не писав шість років. Повернення в літературу й було тим самим великим письменницьким викликом.

З письменницькими кризами не борюся. Я їх ігнорую.

Свої книжки швидко переростаю, ніколи їх не перечитую, рухаюся далі. Відверто кажучи, швидко втомлююся від них. За рік-два після виходу книжки в мене складається враження, що її писав не я.

АНДРІЙ ЛЮБКА

романіст, поет, перекладач та колумніст

Початківцеві скрізь важко, не тільки в Україні. Проблемою є відсутність фахових майданчиків для публікацій.

Раніше цю функцію виконували "товсті" літературні журнали: там були добрі редактори, які могли щось підказати, виправити та покритикувати.

Та, загалом, ситуація позитивна. Коли я робив перші кроки в літературі 15 років тому, все виглядало песимістичніше. Наразі у кілька разів більше фестивалів, видавництв, книжкова сфера стала бізнесом – тож якщо ти пишеш добре й цікаво, то видавці за тебе ще й битимуться.

Найважче було написати перший роман. Точніше кажучи, другий – бо перший я написав, він мені не сподобався, тож я його нікому й не показував. Тоді написав другий роман – "Карбід".

Важко було наважитися віддати його в друк. А вийшло, що це найпопулярніша моя книжка, наклад в Україні – кільканадцять тисяч примірників, польське видання стало фіналістом найбільшої літературної премії Центральної Європи "Анґелус", за три тижні вийде словенський переклад, а восени, сподіваюся, і сербський. Так що виклики корисні тим, що здолавши їх – отримуєш келих шампанського.

Андрій Любка "Карбід". Фото chytomo.com

Ніде не шукаю натхнення: я в нього не вірю. Знаю, що воно приходить під час роботи. Якщо ж робота не йде, то треба перечекати, поки в голові не народиться ідея, від якої аж руки засверблять – так записати захочеться.

Письменницькі кризи бувають, коли втомлююся після довгої роботи над власною книжкою чи перекладом. Рятуюся просто: нічого-не-робленням, читаю, відпочиваю, зустрічаюся з друзями, їжджу рибалити, експериментую з кулінарними рецептами, збираю гриби, щось майструю вдома. Перемикаю голову, словом: даю собі відпочити.

До власних творів я ставлюся критично, через кілька років хочеться щось змінити, переписати. Але я собі цього не дозволяю. Коли книжка вже надрукована – це як дитина, що виросла, женилася, купила собі квартиру і живе власне життя. Ви ще родичі, але дитина тебе вже давно не слухає, та й ти сам не лізеш до неї порадами.

АНАСТАСІЯ НІКУЛІНА

сучасна письменниця зі Львова, лауреатка літпремій, інста-блогерка @innspirit

В першу чергу, найскладніше для автора-початківця, щоб у тебе повірив видавець. Новачків з вулиці беруть з меншою охотою, ніж тих, хто десь засвітився. Друге – навчитися спокійно ставитись до негативних відгуків, які будуть завжди, як би ти круто не писав.

Якби в мене раніше спитали, де я шукаю натхнення, я б відповіла, що це міста, гори, море, ліси – природа. Але тепер – ні: найбільше натхнення – люди. Я активний шпигун-спостерігач і колекціонер історій. Ще я візуал: мене надихає те, що я бачу. Тому гори-море-ліси таки лишаються в активі.

Анастасія Нікуліна "Сіль для моря". Фото Yakaboo

Письменницьку кризу розцінюю як період, коли коли ти нічого не пишеш: такого в мене не було. Я пишу постійно, просто не завжди те, що треба. А так, якщо є ступор – перемикаюся: відпочиваю, багато читаю.

До власних книжок ставлюсь не як до власних дітей. Для мене кожна книга – це фіксатор певного відрізку мого життя. В одній – це рік. В іншій може бути сім років. Це – мій часовий маячок: якою я була, коли це писала.

На сьогодні у мене три сольні книги, дві у співавторстві й шість збірок з моєю участю. Просто книжкова полиця!

НАТАЛЯ МАТОЛІНЕЦЬ

письменниця

Коли ти письменник-початківець, найскладніше знайти свого видавця і не опустити руки на шляху від "я щось пишу" до "я пишу і це видають та купують".

У мене таким "місточком" між рукописом та видавництвом став конкурс "Коронація слова" та низка інших відзнак.

Коли цей етап позаду, то вистачає й інших нюансів: підготовка книг до друку – довгий і складний процес. А коли ти письменник-початківець, то часом мусиш вдвічі наполегливіше відстоювати свою думку в певних питаннях.

Натхнення шукаю всюди. Як на мене, то письменникові необхідно бути відкритим до нового досвіду та з інтересом ставитися до світу навколо, адже ніколи не знаєш, де й коли клацне внутрішній перемикач і якась деталь стане зачином історії.

Щодо творчого процесу, то я зазвичай пишу під музику і вона стає своєрідною "хвилею", яке веде текст. А ще обожнюю мандрувати і за будь-якої нагоди вирушаю в дорогу, бо ніщо так не допомагати писати, як нові враження і можливість на день-два-три пірнути у інше життя, де багато дороги, незнайомих міст, мов і людей. А хороша кава – теж натхнення – є всюди.

Наталя Матолінець "Гессі". Фото Vежа

Кожна наступна історія – це найбільший письменницький виклик. Бо вона має бути новою. Має бути кращою від попередньої – іншою: експеримент, неочікуваний поворот, випроба себе.

Часом ще викликом стає потреба балансувати. З одного боку: хочеться писати, зануритися в історію і день за днем висотувати її з себе. З іншого – тижписьменник – потрібно їздити з презентаціями, займатися промоцією, спілкуватися з читачами, планувати щось із видавцями, вигадувати цікавинки… Без цього – нікуди.

Втім, коли все це вперше впало на мене разом зі свіжими книгами, я часом мала проблеми із балансом.

Колись був страх, що я писатиму-писатиму і не зможу потрапити до хорошого видавця. Та при цьому я знала, що писатиму все одно, мені просто хотілося реалізації і хотілося, щоби ці історії знайшли читачів.

Колись, коли в текстовому файлі стояло слово "кінець", то лякала порожнеча попереду і отаке "А що коли я більше нічого не напишу?". Але тепер такого не трапляється, тепер частіше – "Коли я знайду на все це час?"

Часом бувають моменти, коли просто не йде робота – намагаюся перемикатися. З писання – не редагування. З одного рукопису – на інший. Буває, розумію, що треба просто ставити паузу, вимикатися і дати собі відпочити.

Насправді, я дуже люблю працювати. Бо нема кращого відчуття, ніж коли після стіни попереду, фінальний результат нарешті задовольняє.

До своїх книг ставлюся з великою любов’ю. Врешті, в цих історіях я проводжу велику частину часу, з героями зживаюся і переймаюся їхніми долями, та й взагалі можу довго і захоплено розповідати про всілякі деталі і "пасхалки".

В процесі роботи така любов ще породжує перфекціонізм – дуже вимогливо ставлюся до себе, багато працюю з рукописами, редагую, поки не задовольню "внутрішнього критика", потім так само вимогливо ставлюся і до людей, з якими ми видаємо книгу. Це командна робота, але вважаю, що голос автора завжди має особливу вагу.

Анастасія Бойко, спеціально для УП.Життя

Титульне фото Depositphotos та Yakaboo

Можливо, вас зацікавить:

Как попасть в шоу-бизнес. Музыканты, продюсеры и пиарщики честно рассказывают о работе мечты

Сергій Жадан: "Новий роман про війну писатиму інакше"

Автори однієї із 10 найкрасивіших книг світу – "Аґрафка": "Акцент на естетиці найвищої проби"

Тарас Шевченко: чому він став поетом №1 в Україні та чи справді ми його знаємо

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.