Звідки беруться українські письменники? П’ять авторів про те, як видати свою книжку

3847
23 травня 2019

"Сусідство: відкрите питання" – такою є фокус-тема цьогорічного фестивалю Книжковий Арсенал, який вдев’яте проходитить у Києві.

Відвідувачі матимуть змогу не лише придбати цікаві книжки, а й відвідати презентації новинок, побачитися та поспілкуватися з улюбленими авторами, заглибитися у фокус-тему Книжкового Арсеналу.

Напередодні події "Українська правда. Життя" поспілкувалася з молодими та досвідченими українськими письменниками.

Ми розпитали, як починати творчий шлях в Україні, де шукати натхнення та як долати виклики та перепони.

 

МАРК ЛІВІН

письменник, його книга "Рікі та дороги" відзначена найпрестижнішою премією дитячої літератури IBBY

У письменника-початківця в Україні дуже багато викликів. Щонайменше, у нас немає побудованого ринку літератури, а отже немає зрозумілого механізму виходу на аудиторію та заробітку гідних грошей зі своєї праці.

Не так давно я запитував у колег-видавців, які, на їхню думку, проблеми є в молодої української літератури. Часто звучала теза про те, що письменник – це професія, яка потребує постійного самовдосконалення, а це у нас практично відсутнє.

У такій реальності живе автор-початківець. Йому доводиться постійно суміщати свою роботу з іншими сферами, щоби мати гідне життя. Часто це позначається на якості текстів, які пишуть за залишковим принципом.

Перетворити свій текст на професію, яка може приносити гроші – виклик, у тому числі не тільки для авторів-початківців.

Я не вірю у натхнення, як щось абстрактне, що приходить, коли йому заманеться. Я вірю, що бувають ресурсні та нересурсні стани. Коли я маю ресурс – час, сили, ідеї, аргументи на їх користь, я спроможний писати. Коли я спустошений, розгублений, моя голова зайнята проблемами – писати я неспроможний: і це ок, так теж буває.

Щоби бути в ресурсі, я не забуваю вчасно їсти, займаюся спортом, намагаюся спати не менше семи годин, вчуся бути свідомим щодо своїх почуттів та думок, спілкуюся з людьми, читаю та перечитую книжки, дивлюся серіали, ходжу на події. Усе це роблю з мотивом: "Щоб що?".

У такий спосіб моя робота перестала бути для мене загадкою. Я добре знаю, що мене вмикає і коли мені краще вимкнутися, щоб не перегоріти

Ніколи не думав про свою роботу, як про виклик. Інше питання, що я писати почав досить рано – у 20 років, тому деякі свої тексти я нинішній не публікував би.

Тож викликом, мабуть, можна назвати трансформацію, яка триває досі: "Хто я? Для чого я пишу? Для кого я пишу? Що я пишу?". Це ті питання, які я часто собі ставлю. Їх іноді треба ставити не тільки собі, але й своїм читачам, щоби отримати більше знань про себе.

Бути відкритим і не остаточним – це моє внутрішнє завдання, яке я намагаюся переносити у тексти.

Повість "Бабине літо" "витекла" із кризи. Фото Видавництво "Vivat"

Моя криза почалася у 2012 році й тривала до 2016. Вона припала на період дорослішання, коли потрібно було чесно відповісти на якісь дуже прості питання. Цей пошук закінчився повістю "Бабине літо", у якій я розповів про переважно щасливе дитинство хлопчика Ждана у бабусиному селі. Це моя література, мій світ, який починається у дитинстві.

Вірю, що кризи не потрібно "долати", їх потрібно переживати якомога глибше, усвідомлюючи цінність цього процесу. У "переживанні" дуже багато енергії та знань. Це можливість піти трохи далі у розумінні себе.

На цей момент у мене вийшло три повноцінні книги, ще три у співавторстві з іншими письменниками. До своїх книжок я ставлюся, як до колишніх партнерів. Сенсу щось з ними з’ясовувати?

У теперішньому відносно минулого завжди можна зробити все краще, розумніше, професійніше. Не картаю себе, дістаю з попередніх текстів максимум конструктиву та рухаюся далі.

 

АРТЕМ ЧЕХ

письменник

Нині в Україні видати книжку письменникам-початківцям не складно. Найважче, я думаю, приборкати нестримне бажання видати свої перші тексти. Цим грішать більшість молодих авторів, у результаті маємо сотні сирих й невитриманих текстів.

Сам такий.

Натхнення я не шукаю. Шукаю історії й можливість їх виписувати. На певному етапі усвідомлюєш, що життєвій досвід – то і є натхнення. Тут більше ідеться про можливість знайти час і умови для писання. Коли вдається вирвати кілька тижнів для письма, відірвавшись від сім'ї й роботи – відчуваєш якесь безмежне щастя і внутрішнє світло.

Артем Чех "Точка нуль". Фото Yakaboo

На певному етапі письменницької діяльності я усвідомив, що все, що було написано – в суху землю, тоді я вирішив більше не писати. І не писав шість років. Повернення в літературу й було тим самим великим письменницьким викликом.

З письменницькими кризами не борюся. Я їх ігнорую.

Свої книжки швидко переростаю, ніколи їх не перечитую, рухаюся далі. Відверто кажучи, швидко втомлююся від них. За рік-два після виходу книжки в мене складається враження, що її писав не я.

 

АНДРІЙ ЛЮБКА

романіст, поет, перекладач та колумніст

Початківцеві скрізь важко, не тільки в Україні. Проблемою є відсутність фахових майданчиків для публікацій.

Раніше цю функцію виконували "товсті" літературні журнали: там були добрі редактори, які могли щось підказати, виправити та покритикувати.

Важливо, щоб текст "вистоювався" кілька місяців, або й років. Тепер же все можна надрукувати миттєво в інтернеті – і, відповідно, зросла кількість слабких, графоманських та прохідних текстів.

Та, загалом, ситуація позитивна. Коли я робив перші кроки в літературі 15 років тому, все виглядало песимістичніше. Наразі у кілька разів більше фестивалів, видавництв, книжкова сфера стала бізнесом – тож якщо ти пишеш добре й цікаво, то видавці за тебе ще й битимуться.

Найважче було написати перший роман. Точніше кажучи, другий – бо перший я написав, він мені не сподобався, тож я його нікому й не показував. Тоді написав другий роман – "Карбід".

Важко було наважитися віддати його в друк. А вийшло, що це найпопулярніша моя книжка, наклад в Україні – кільканадцять тисяч примірників, польське видання стало фіналістом найбільшої літературної премії Центральної Європи "Анґелус", за три тижні вийде словенський переклад, а восени, сподіваюся, і сербський. Так що виклики корисні тим, що здолавши їх – отримуєш келих шампанського.

Андрій Любка "Карбід". Фото chytomo.com

Ніде не шукаю натхнення: я в нього не вірю. Знаю, що воно приходить під час роботи. Якщо ж робота не йде, то треба перечекати, поки в голові не народиться ідея, від якої аж руки засверблять – так записати захочеться.

Письменницькі кризи бувають, коли втомлююся після довгої роботи над власною книжкою чи перекладом. Рятуюся просто: нічого-не-робленням, читаю, відпочиваю, зустрічаюся з друзями, їжджу рибалити, експериментую з кулінарними рецептами, збираю гриби, щось майструю вдома. Перемикаю голову, словом: даю собі відпочити.

До власних творів я ставлюся критично, через кілька років хочеться щось змінити, переписати. Але я собі цього не дозволяю. Коли книжка вже надрукована – це як дитина, що виросла, женилася, купила собі квартиру і живе власне життя. Ви ще родичі, але дитина тебе вже давно не слухає, та й ти сам не лізеш до неї порадами.

 

АНАСТАСІЯ НІКУЛІНА

сучасна письменниця зі Львова, лауреатка літпремій, інста-блогерка @innspirit

В першу чергу, найскладніше для автора-початківця, щоб у тебе повірив видавець. Новачків з вулиці беруть з меншою охотою, ніж тих, хто десь засвітився. Друге – навчитися спокійно ставитись до негативних відгуків, які будуть завжди, як би ти круто не писав.

Якби в мене раніше спитали, де я шукаю натхнення, я б відповіла, що це міста, гори, море, ліси – природа. Але тепер – ні: найбільше натхнення – люди. Я активний шпигун-спостерігач і колекціонер історій. Ще я візуал: мене надихає те, що я бачу. Тому гори-море-ліси таки лишаються в активі.

Анастасія Нікуліна "Сіль для моря". Фото Yakaboo

Письменницьку кризу розцінюю як період, коли коли ти нічого не пишеш: такого в мене не було. Я пишу постійно, просто не завжди те, що треба. А так, якщо є ступор – перемикаюся: відпочиваю, багато читаю.

До власних книжок ставлюсь не як до власних дітей. Для мене кожна книга – це фіксатор певного відрізку мого життя. В одній – це рік. В іншій може бути сім років. Це – мій часовий маячок: якою я була, коли це писала.

На сьогодні у мене три сольні книги, дві у співавторстві й шість збірок з моєю участю. Просто книжкова полиця!

 

НАТАЛЯ МАТОЛІНЕЦЬ

письменниця

Коли ти письменник-початківець, найскладніше знайти свого видавця і не опустити руки на шляху від "я щось пишу" до "я пишу і це видають та купують".

У мене таким "місточком" між рукописом та видавництвом став конкурс "Коронація слова" та низка інших відзнак.

Донедавна пробитися до видавців було складніше, не кожен морально готовий роками писати "у стіл", але за останні роки з’явилося більше можливостей для авторів, бо видати українське і видати українською – це стало трендом, позицією.

Коли цей етап позаду, то вистачає й інших нюансів: підготовка книг до друку – довгий і складний процес. А коли ти письменник-початківець, то часом мусиш вдвічі наполегливіше відстоювати свою думку в певних питаннях.

Натхнення шукаю всюди. Як на мене, то письменникові необхідно бути відкритим до нового досвіду та з інтересом ставитися до світу навколо, адже ніколи не знаєш, де й коли клацне внутрішній перемикач і якась деталь стане зачином історії.

Щодо творчого процесу, то я зазвичай пишу під музику і вона стає своєрідною "хвилею", яке веде текст. А ще обожнюю мандрувати і за будь-якої нагоди вирушаю в дорогу, бо ніщо так не допомагати писати, як нові враження і можливість на день-два-три пірнути у інше життя, де багато дороги, незнайомих міст, мов і людей. А хороша кава – теж натхнення – є всюди.

Наталя Матолінець "Гессі". Фото Vежа

Кожна наступна історія – це найбільший письменницький виклик. Бо вона має бути новою. Має бути кращою від попередньої – іншою: експеримент, неочікуваний поворот, випроба себе.

Часом ще викликом стає потреба балансувати. З одного боку: хочеться писати, зануритися в історію і день за днем висотувати її з себе. З іншого – тижписьменник – потрібно їздити з презентаціями, займатися промоцією, спілкуватися з читачами, планувати щось із видавцями, вигадувати цікавинки… Без цього – нікуди.

Втім, коли все це вперше впало на мене разом зі свіжими книгами, я часом мала проблеми із балансом.

Письменник в Україні – це людина-оркестр і хоч це цікаво та весело, водночас – виснажливо.

Колись був страх, що я писатиму-писатиму і не зможу потрапити до хорошого видавця. Та при цьому я знала, що писатиму все одно, мені просто хотілося реалізації і хотілося, щоби ці історії знайшли читачів.

Колись, коли в текстовому файлі стояло слово "кінець", то лякала порожнеча попереду і отаке "А що коли я більше нічого не напишу?". Але тепер такого не трапляється, тепер частіше – "Коли я знайду на все це час?"

Часом бувають моменти, коли просто не йде робота – намагаюся перемикатися. З писання – не редагування. З одного рукопису – на інший. Буває, розумію, що треба просто ставити паузу, вимикатися і дати собі відпочити.

Насправді, я дуже люблю працювати. Бо нема кращого відчуття, ніж коли після стіни попереду, фінальний результат нарешті задовольняє.

До своїх книг ставлюся з великою любов’ю. Врешті, в цих історіях я проводжу велику частину часу, з героями зживаюся і переймаюся їхніми долями, та й взагалі можу довго і захоплено розповідати про всілякі деталі і "пасхалки".

В процесі роботи така любов ще породжує перфекціонізм – дуже вимогливо ставлюся до себе, багато працюю з рукописами, редагую, поки не задовольню "внутрішнього критика", потім так само вимогливо ставлюся і до людей, з якими ми видаємо книгу. Це командна робота, але вважаю, що голос автора завжди має особливу вагу.

Анастасія Бойко, спеціально для УП.Життя

Титульне фото Depositphotos та Yakaboo

Можливо, вас зацікавить:

Как попасть в шоу-бизнес. Музыканты, продюсеры и пиарщики честно рассказывают о работе мечты

Сергій Жадан: "Новий роман про війну писатиму інакше"

Автори однієї із 10 найкрасивіших книг світу – "Аґрафка": "Акцент на естетиці найвищої проби"

Тарас Шевченко: чому він став поетом №1 в Україні та чи справді ми його знаємо 

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua

Головне на сайті