Актор В'ячеслав Довженко: Не вірю, що у нас масовий глядач тупий
В'ячеслав Довженко – актор впізнаваний і затребуваний.
У Театрі на Подолі, де ми розмовляємо, він грає у декількох аншлагових виставах.
У його творчому доробку – десятки ролей у кіно і театрі.
Після "Кіборгів", де він зіграв "Серпня", багато хто його пам'ятає саме за цим персонажем, але Довженко постійно приймає різні виклики у професійному сенсі, й тому наразі частіше його можна побачити у серіалах.
Восени глядач спостерігав за долею його героя Толіка у "Подорожниках".
А 29 лютого у столичному Театрі на Подолі Вячеслав зіграє роль Дон Жуана у прем'єра "Камінний господар" (за Лесею Українкою) у постановці Івана Уривського.
 |
| В'ячеслав Довженко: "Якщо люди підходять і дякують, то ти недарма працюєш" |
– Один из останніх серіалів, що вийшов останнім часом – "Подорожники". Ви чимось схожі на свого героя – Толіка?
– Кожну роль актор наділяє своєю енергію, бо від себе не втечеш.
У Станіславського є фраза – "що треба йти від себе", яка має продовження: "Якомога далі від себе".
Тобто ти через себе все пропускаєш. Але кожен персонаж відзначається вчинками, що характеризують його.
Толік – більш м'який за натурою, ніж я. Він простий, романтичний чоловік: любить свою родину, дітей. Це не визначна постать, а з тих, що серед нас ходять.
– Чи була якась людина, з якої, ви, можливо брали щось для свого персонажа?
– Конкретної людини немає.
Але за цим стоїть професійний досвід. Знаєте, коли актор навчається у театральному виші, то є завдання – спостерігати за людьми навколо: метро, магазині... Так "заточується" певний механізм, який потім з тобою на все життя.
Ти придивляєшся до людей, і коли створюєш певний образ, то підсвідомо щось використовуєш з набутого. Це такий акторський інструмент.
– Ви працювали строго за сценарієм чи імпровізували?
– Звичайно були імпровізації! На жаль, сьогодні сценарна професія бореться з тандемом у кіно, хоча сценарій – це базіс у серіалі.
Є окремі випадки, коли сценарист наполягає на своєму, але це рідко буває. Тому були імпровізації, придумки.
– А що було найскладніше під час зйомок?
– Погода. Ми знімали цілий рік літню пору року.
Пам'ятаю: на дворі зима –12°C, а ми на вулиці з Лесею Жураківською у сорочках стоїмо і зустрічаємо якихось мафіозо.
– Ви дивитеся кіно чи серіал, де знімаєтеся?
– Кіно – так. А серіал – декілька сцен можу подивитись і все, бо немає часу.
– Маючи вагомий досвід у серіальному продукті, не здається вам, що український серіал втрачає якість, через те що опускається до рівня глядача, все спрощується?
– Спірне питання. Кажучи, фраза "ми спускаємося до глядача" означає, що ми його не поважаємо.
– До масового глядача.
– Я не вірю, що у нас масовий глядач, вибачте, тупий.
Є певна структура ТВ-простору, яка диктує певні правила. Наприклад, канал для домогосподарок налаштований на вербатім, тобто, його здебільшого слухають.
 |
| В'ячеслав Довженко: "Я вірю і борюсь за те, щоб український продукт мав міжнародний рівень" |
Вважаю, що не дивлячись ні на що, ми не маємо право робити серіал як підводку до реклами. Не секрет що телебачення – це рекламний бізнес. Створювати серіали, щоб дивились рекламу – це смішно. Треба робити навпаки.
Але здебільшого багато людей, які очолюють канали, так не вважають. Наприклад, нещодавно вийшов серіал "Схованки" у стилі нуар.
Ви не уявляєте, яка кількість відгуків була від глядачів. На Канському фестивалі цей продукт увійшов до 10-ки кращих серіалів.
Треба частіше робити подібні продукти, бо це приклад як свідомо і професійно робити художню складову.
– Чому у нас такого контенту мало?
– Перш за все справа у фінансах.
Як правило, у нас намагаються серіали знімати у швидкому темпі, "не заморочуючись" над певними питаннями.
Якщо вже чесно говорити, то наразі маємо великий наплив російського контенту – акторів, замовлень. Я називаю це "молдавські серіали", там де немає прапорів або автономерів.
– З чим це пов'язано?
– Продюсер думає куди продавати продукт, а Україна – невеликий ринок.
Ну, припустимо, Грузія, Прибалтика... А Росія – більше, тому и роблять копродукцію, знімають з нашими акторами.
– Це якимось чином пов'язано зі зміною влади?
– Не знаю, чесно кажучи.
– А гонорар акторів відрязняются?
– Звичайно. У них вище.
– Чому так?
– Вони досі диктують правила, тому що ринок вище там.
Якщо ви продюсер невеличкого каналу і ведете перемовини з якимось "ОРТ", де ринок збуту величезний, то у них буде більше доля вкладення капіталу.
У нас все життя було дешевше знімати, тому і знімали.
– Повертаючись до ваших здобутків. У 2019 році ви отримали звання Заслуженого артиста України.
Це сталося завдяки "Кіборгам" чи комплекс досягнень, як вважаєте?
– Я отримав звання від театру, де служу 7 років. І це здобуток за певний час перебування у нашій галузі.
Я не відношусь до тих, хто прагне цього сильно чи кичиться цим. Для життя звання нічого не дає і не змінює. І сонце світить так само. Це формальна річ.
Інша справа – це застаріла структура.
– "Пережиток совка"?
– Так. Але відмовляючись, треба щось запропонувати. Альтернативи не придумали.
По суті, ця система має більш вагоме значення до провінційних театрів.
 |
| В'ячеслав Довженко: "Фраза "ми спускаємося до глядача" означає, що ми його не поважаємо" |
– Чому?
– У акторів регіональних театрів немає різноманіття для підробітку, а звання дає певні доплати до зарплати. Для них це важливо.
Але на місцевому рівні є інше питання: ризик корупційної складової, коли чиновнику "заносять" певні документи для отримання звання. А хто його отримує і наскільки заслужено – не переймаються.
– Якщо ми вже заговорили про "Кіборгів", то чи змінилось ваше життя після фільму? Може пропозицій стало більше?
– Я б сказав інакше: "Кіборги" вийшли в той період, коли мали вийти.
Люди, які передивились його, стали більш громадсько свідомими людьми.
Ми – актори, в цьому "соусі варилися", зустрічалися кожен день з ветеранами, бійцями, з тими, хто приїжджає "з нуля". І ми досі товаришуємо з ними.
Культурний простір – це теж непростий фронт. "Кіборги" затвердили нашу національну свідомість, зацементували це питання.
Хочеш зрозуміти, що відбувається у нашій країні – з’їзди на передову, подивитися як хлопці захищають нас, поспілкуйся з ними. Бо величезна кількість людей живуть в якомусь іншому просторі.
– Це їх власний вибір, чи щось інше?
– На сьогодні ми абсолютно програємо інформаційну війну, як не крути. І це не на користь держави.
Коли знімали "Кіборгів", підійшов один боєць, трохи випив і почав говорити, мовляв, ви там "у войнушкі граєтесь" лише. Я йому відповів: ось ти повернешся додому, сядеш з товаришами, а потім підеш дивитися телевізор, де показують "Менти".... Так, що ми на війні захищаємо?
І оце питання свідомості – питання не до людей, а до культурної і політичної складової.
– А до вас звертаються з пропозиціями з російської сторони?
– Ні.
По-перше, там я не сприйнятий.
По-друге, нізащо б туди не поїхав. Я вірю і борюсь за те, щоб український продукт мав міжнародний рівень.
Ті ж "Схованки" якщо були б зняті українською мовою, то виграла б держава. А ми пішли на компроміс, і це мінус.
– Наша нація у багатьох речах схильна до компромісів.
– Може досить? Давайте якісь умови ставити? Ми ж держава!
Найстрашніше – бачити як вмирає нація, коли немає ні мови, ні культури.
– Ви вбачаєте наразі таку загрозу для України?
– Вона існує для нас все життя. Але наразі – ще не ясно, бо нова влада в культурі не проявила ще себе.
– В яких нових серіалах глядач зможе побачити вас найближчим часом?
– У січні вийшов серіал "Женатики". Це про те, як чоловік з жінкою міняються місцями. Для мене це була провокативна історія.
– Чому?
– А як грати жінку? Як знайти грань, щоб не скотитися до якоїсь історії "незрозумілого хлопця". Наш глядач сприймає усе за чисту монету.
З іншої сторони – це виклик для мене, як актора – етап розвитку і професійного зростання.
Взагалі акторська професія – це величезний гардероб, а не один костюм. Зняв костюм – зняв роль. Живеш далі.
Мені пощастило, бо є різноманітність у ролях, за що подяка режисерам. Якщо я розумію, що чогось не зроблю, то відмовляюсь від ролі.
 |
| В'ячеслав Довженко: "Кожну роль актор наділяє своєю енергію, бо від себе не втечеш" |
– Від яких пропозицій ви відмовлялися?
– Я не прихильник пропаганди ворожої нам держави! Я не маю ані права, ані бажання підтримувати міф про "великі і могутні силові структури РФ", бо у нас є свої.
По-друге, від ролей, які абсолютно не цікаві, з точки зору акторської майстерності.
– Ви відомий і впізнаваний актор. Якщо звертаються до вас у публічних місцях – це може вас дратувати чи ні?
– Ні. Це, звичайно, приємно.
– А за якими ролями здебільшого впізнають?
– За серіальними. Популярність приносить, в першу чергу, телевізор, бо його дивляться більша кількість людей, ніж кіно.
Якщо люди підходять і дякують, то ти недарма працюєш.
Бувають деякі випадки нав'язливого спілкування, зокрема, у соцмережах. Це вже моя справа відповідати чи ні.
– Ви завжди всім відповідаєте?
– Ні.
– З яких причин?
– Буває вже по перших рядках зрозуміло з ким маєш справу, і краще не починати цю історію.
Або через певний час припиняєш спілкування, делікатно вибачаючись.
– Часто у акторів питають: театр або кіно, бо інколи постає питання вибору через щільний графік або інші причини. А як у вас?
– Театр – це той простір, де ти постійно перебуваєш в процесі: від першої репетиції до того, поки виставу не знімають з репертуару.
Вистава кожного разу на сцені має різну енергетику, тому і глядачі ходять на одну й саму виставу по кілька разів.
А кіно – це результат в першу чергу. Якщо ти, як актор, поєднуєш театр і кіно одночасно, то це історія про твою затребуваність і професійність.
Ірина Голіздра, спеціально для УП.Життя
Фото Ірини Марконі
Вас також може зацікавити:
7 найкращих українських фільмів 2019 року, які ви могли не бачити
Режиссер Виталий Манский: Украинское кино слишком замыкается внутри себя
Фільм "Заборонений", або Чому варто подивитися кіно про Василя Стуса
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.