"Ми сильні тим, що у нас є люди, які розмовляють російською. Сильні, тим, що різні". Інтерв'ю з міністром Олександром Ткаченком
Провести інтерв’ю "Українській правді. Життя" з міністром культури та інформаційної політики Олександром Ткаченком вдалося лише з другої спроби.
Чому не вдалося з першої – можна прочитати за посиланням.
Цього разу ми зустрілися напередодні 100 днів Ткаченка на посаді очільника Мінкульту.
Ми поговорили про:
- про святкування Дня Незалежності,
- що міністру не подобалося у мовній політиці Петра Порошенка,
- що Ткаченко планує робити в областях, які межують із Російською Федерацією,
- що він думає про конструкт "українські Мальдіви"
- та як міністерство допомагає культурним індустріям в часи коронакризи.
 |
| Олександр Ткаченко. Фото: Катерина Хорощак |
– Під час урочистих заходів з нагоди святкування Дня Незалежності виконувалися фрагменти пісень російською мовою. Це багатьох обурило.
Ви сказали, що "ми маємо пишатися всім тим, що народила українська земля і всіма тими, хто визнає себе українцями... незважаючи на те, що ми різні, ми можемо говорити у тому числі і різними мовами, це наше надбання, наша сила.
Сила в тому, що ми різні і чуємо і поважаємо одне одного".
Можна погодитися з тим, що історія різна, справді багато людей російськомовні, і частина з них відіграла чи відіграє важливу роль в українській історії.
Але ми святкуємо День незалежності, і ця незалежність зараз особливо нам важлива в контексті боротьби з Росією. А російська мова – це часто спосіб маніпуляції російської пропаганди.
– Давайте розірвемо це питання, тому що це вирвано з контексту, коли я пояснював.
Це не було пояснення саме історії, пов’язаної зі святкуванням Дня незалежності.
Питання було – не які пісні, а що звучали пісні російською. У цьому контексті ця цитата буде більш зрозумілою і доречною.
– Чи не вважаєте ви, що це може бути для Росії знаком, що "не все ще втрачено"?
Тим більше, у нас все міцнішає тренд переходу на спілкування українською, а ця подія ніби нам говорить "какая разніца".
– Україна перебуває у ситуації фактичної війни з країною-агресором. Але наша сильна сторона якраз полягає в тому, щоб унеможливити використання Росією елементів маніпуляцій стосовно мови, стосовно питань історії тощо.
Якщо ми будемо віддавати Росії те, що, на мій погляд, є нашим спадком, особливо літературні, мистецькі, наукові надбання людей, які народилися в Україні і визнавали себе українцями, лише тому, що вони розмовляли російською мовою, ми скоріше багато втратимо, ніж здобудемо.
– Ви кажете, що наша сильна сторона в тому, щоб унеможливити використання Росією маніпуляцій стосовно мови. Як ви плануєте це зробити?
– Думаю, що ніхто на сьогодні немає відповідей на це запитання. Я сподіваюся, що круглі столи, які ми розпочинаємо вже цього тижня, допоможуть у пошуках.
– Тобто як протидіяти російській пропаганді в розрізі російської мови в Україні має вирішити круглий стіл?
– Ні, це один з елементів круглого стола. В круглого столу є багато завдань: це історичні постаті, там багато тем, це тема мови, релігії, що таке щастя…
– Я бачила програму, мене зараз цікавить саме це питання.
– У мене є своє бачення. І я не хотів би його нав’язувати, хотів, щоб це стало можливим в результаті діалогу вчених.
Після розмови вчених будуть закриті зустрічі за участі політиків та лідерів думок за модерацією Аспен інституту, на яких вони спробують знайти з різними точками зору свої бачення того, як рухатися далі.
– Ви не хочете її нав’язувати, але, мабуть, людям важливо знати, що про це думає міністр культури та інформаційної політики.
– Я вважаю, що всі посадовці мають розмовляти українською мовою, але в побуті ми не можемо забороняти людям, якою мовою вони хочуть розмовляти.
Все інше стосовно того, як просувати, робити промоцію українській мові, мають напрацювати фахівці.
[BANNER1]
– В одному з інтерв’ю ви сказали, що експрезидент Петро Порошенко роздмухував ненависть і замість діалогу з’явилася риторика, що одна точка зору правильна, а всі інші – вороги.
Зокрема, ви сказали, що це стосувалося мови, війни, історії. Тобто політика підтримки української мови як державної, яку проводив Порошенко, – це роздмухування ненависті? Поясніть, будь ласка.
– Я не про політику, яка полягає в підтримці української мови.
Він взяв такі речі як мова, віра, армія на прапори своєї виборчої кампанії. І привласнив ці речі для своєї виборчої кампанії.
Фактично, це продовження того самого патерну, який робив свого часу Янукович, тільки з іншого боку, коли була оця історія поділу України на три частини. Це продовження гри в піддавки між ОПЗЖ та ЄС.
– Які тоді помилки, на вашу думку, робив Порошенко в політиці підтримки державної мови?
– Я бачу деяку непослідовність в цьому питанні, тому що коли закон про мову обговорювався і приймався, там було багато розмов, як це можна було зробити.
Але через тиск виборчої кампанії багато речей приймалося під її впливом. І багато речей, які представляли іншу точку зору, не враховувалися.
– Наприклад?
– Наприклад, штрафи за невикористання української мови в побуті.
– Але їх і не було.
– Вони залишилися.
Довідка: Виписати штраф можуть тільки суб'єктам господарської діяльності у сфері обслуговування у разі порушення ними норм застосування мови: надання інформації про послуги і товари українською, наявність українських версій сайту, персональне обслуговування українською на вимогу клієнта тощо.
Дія мовного закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів.
– Чи обговорювали ви вже співпрацю із мовним омбудсменом? Якою ви її бачите?
– Ні, не обговорював.
– Чи плануєте?
– Можливо, з часом. Ми маємо створювати умови для розвитку української мови. У міністерстві ми розробляємо інтернет-портал, який популяризуватиме українську мову.
– Якою має стати ситуація з українською мовою за 10 років? За 50?
– Я навчався в українській школі, зростав в українській культурі. З студенських років почав працювати в "Ройтерс". Але мої переконання, як і те, що я з дитиною вдома розмовляю українською, не має стати на заваді іншим точкам зору.
Ми сильні тим, що у нас є люди, які розмовляють російською. Ми сильні, тим, що різні.
Потрібно дати час, не пресувати, не намагатися їх змусити говорити українською мовою. А зробити цей вибір свідомим, добровільним.
І, безперечно, ідеально, щоб за 10 років не декларування, що "моя мова – українська", а по факту так воно і сталося.
 |
| Олександр Ткаченко: "Потрібно дати час, не пресувати, не намагатися їх змусити говорити українською мовою. А зробити цей вибір свідомим, добровільним". Фото: Катерина Хорощак |
– В ефірі одного телеканалу ви сказали, що такі чутливі питання як мова та певні історичні моменти мають вирішуватися за допомогою діалогу і знаходження компромісів.
Ви, мабуть, чули, як Шарій і його прихильники почали протестувати проти McDonald’s, бо у них немає російського меню. Як ви ставитеся до цієї ситуації?
А якщо такий скандал зроблять угорськомовні люди? Де тут може бути компроміс?
– Я взагалі не бачу в цьому випадку причини для жодного скандалу.
– Але цим маніпулюють.
– Це зворотна сторона медалі того, про що ми з вами говорили. Одні маніпулюють тим, що немає російської мови, інші маніпулюють необхідністю її заборони. Гра у крайності, нав’язування – це завжди приводить до розколів.
Я ж говорю постійно про трохи інший підхід. Я не вважаю проблемою, що в McDonald’s була тільки українська мова.
– Ви розповідали, що вас надихають приклади політиків, які змогли подолати сепаратизм діалогом, зокрема, Жан Кретьєн в Канаді. Але Канада і Україна – це різні речі.
Ви справді вірите в те, що діалог в основі нашої політики стосовно тимчасово окупованих територій допоможе нам повернути ці території?
І чи ви за те, щоб повернути їх будь-якою ціною? Чи, на вашу думку, краще їхня незалежність як компроміс для припинення війни?
– Якщо ми ставимо перед собою якісь приклади, то Канада – далеко не найгірший, а, можливо, один з найкращих прикладів в цьому сенсі. Зокрема, в толерантності до інших культур. Не тільки тому що вона двомовна, а й тому що там є багато інших національностей.
Стосовно діалогу: рано чи пізно цей діалог в якійсь формі має відбутися.
Звісно, з тим, що мова про зміну кордонів не може йти.
Але іншого варіанту, крім діалогу… Інша справа, з ким він має відбуватися, яким має бути майданчик, коли це має статися.
Але якщо ми хочемо повернути країну в межі тих територій, в яких вона була, без цього діалогу не обійтися.
– Що ви будете робити в областях, які межують із Росією?
– Спробую пояснити візію і логіку, чим ми збираємося займатися, щоб була зрозуміла відповідь на це запитання.
Це багатопластове питання. Це не тільки інформаційна безпека і не стільки інформаційна безпека. І не тільки фізична безпека.
Очевидно, що українську армію потрібно посилювати, щоб вона була спроможна дати відповідь.
Це економіка, це дороги, це центри культурних послуг, які ми збираємося робити, зокрема, пілоти саме в областях, які межують з окупованою територією – в Донецькій, Луганській, Херсонській, і, зокрема, на заході – в Чернівецькій чи Закарпатській областях.
Питання з Великою реставрацією (музеїв, замків, заповідників, які мають стати туристичними об’єктами – ред.), яку ми маємо розпочати – це теж питання не тільки збереження традицій, а й посилення можливостей для розвитку туризму, зокрема, і в цих областях.
Це наша м’яка сила, яку ми можемо мати для того, щоб українці почали пишатися тим, що у нас є, трансформаціями, які в нас відбуваються, і рухатись вперед.
Якщо ми подивимося на це як на м’яку силу, яка здатна збільшити вартість країни як такої, тому що якість культурних та інформаційних послуг, яку ми б хотіли підняти, і надає ту силу, яка дає можливість чинити супротив в асиметричній формі грубій силі, яку застосовує Росія.
Вони говорять про наративи інформаційні, які вони розповсюджують через свої ЗМІ, а ми повинні тоді говорити про медіаграмотність.
Ми свого часу на "Плюсах" в пориві патріотичної хвилі намагалися зробити відповідь Russsia Today. Не працює.
Ми не можемо працювати як вільне суспільство так, як вони. І в нас недостатньо ресурсів робити так, як вони. Тому маємо айкідо займатися. Культурним.
[BANNER2]
– Коли ви тільки озвучили ідею про круглі столи щодо мови та історії, у людей виникало дуже багато запитань: яка мета, хто це робитиме і які наслідки.
Коли ви опублікували дати круглих столів та їхніх координаторів, частина питань відпала.
Але навіть якщо там будуть озвучені важливі речі і рішення, чи не боїтеся ви, що це залишиться у вузькому колі тих, хто був присутній на конференції навіть за умов, що їх транслюватимуть онлайн?
Чи не стане це ще одним – поговорили і на тому все закінчилося?
– Сам факт того, що такі круглі столи почнуть ставати трендом, замість того, щоб вони на майданчиках телевізійних один одного обливали політичним брудом і підпалювали сенситивні теми для політичних розборок, вже свідчить, що рано чи пізно ми маємо дійти до якогось консенсусу чи результату.
Консенсус нам надзвичайно важливий. Якщо є діалог, то він має закінчуватися чимось: компромісом, знаходженням консенсусу, рухом вперед.
Такий консенсус має бути знайдений в Україні, незважаючи на всі складнощі і труднощі, пов’язані з Росією.
– Просто незрозумілий сам механізм. От зустрілися люди і поговорили. Що далі?
– Факт того, що вони зустрілися і поговорили – вже добре.
По-друге, будуть напрацьовані тези і бачення відповідей на виклики, які стоять з приводу тих чи інших тем.
По-третє, ми все-таки розраховуємо, що будуть закриті круглі столи політиків, які, використовуючи ті тези, які напрацювали вчені, зможуть задуматися, запропонувати якісь свої рішення цих питань.
– Як ви думаєте, чи погодяться наші політичні сили на те, щоб використовувати результати цих діалогів? Видається, що далеко не всі.
– В нас нема механізму примусити їх. В нас є лише механізм, щоб запропонувати.
 |
| Олександр Ткаченко: "Ми свого часу на "Плюсах" в пориві патріотичної хвилі намагалися зробити відповідь Russsia Today. Не працює". Фото: пресслужба Мінкульту |
– Ви говорили: "Мистецтво ХХ століття чиє? Радянське. Це частина нашої історії? Так. Чому його руйнують і ми не піклуємося про ці пам’ятки? Я за делікатність в цих питаннях, щоб не створювати приводів для суспільних вибухів в той чи інший бік".
Чи не перетвориться у такому випадку наша інформаційна політика на просто згладжування кутів, а не на "переварювання" болючих шматків історії?
– Є сучасне монументальне мистецтво, яке створювалося за радянських часів. Цим мистецтвом цікавляться на Заході, але його зневажають і знищують в Україні.
Ми хочемо це мистецтво, як би ми до нього не ставилися, все-таки віднести до сфери пам’яток архітектури та історії.
Це одна сторона медалі – збереження пам’яток культури. Інша – це визнання тих чи інших історичних подій: комуністичних, будь-яких інших, і переосмислення того, який вони мали вплив на нас. Це питання дискусії.
І тут я вам поставлю запитання: це не згладжування кутів – це "а який у нас є вибір"?
Або в межах розмови і діалогу знаходити спільну точку зору, наприклад, як ми ставимося до тих чи інших історичних постатей, і розуміти, де тут межа між тим, як ми ставимось до радянських воєначальників, які звільняли цю територію від нацистів, чи як ми ставимось до тих самих радянських НКВДистів, які знищували населення на території України.
На мій погляд, це дві різні речі. Так само, як відповіді на запитання щодо визвольних воєн, які вела Україна, і що там відбувалося, бо відбувалося різне.
І ми маємо відкрито давати відповіді і на ці запитання, а не робити вигляд, що таких запитань не існує.
Нас кидає то вправо, то вліво, і за цей час ми встигаємо і вулиці перейменувати, і нових героїв знайти. І так відбувається кожні 5-7 років.
Давайте вже якось зберемося і спробуємо дати відповіді на ці запитання.
– На вашу думку, декомунізацію провели правильно? Чи можна було б по-іншому?
– Я не можу не вітати цю декомунізацію з одного боку.
З іншого боку, не без перекосів. Я розумію, що це не було б можливо, якби воно так швидко не відбувалося, але є нюанси, про які варто було б подумати перше, ніж робити.
– Ви бачите радянську спадщину в українській інформаційній і культурній політиці?
– Так, я добре ставлюся до цієї спадщини. До ідеологічної спадщини – це одна справа. До спадщини культурної, архітектурної – добре.
[BANNER3]
– Ви говорили, що ринку, який може робити якісний україномовний контент сьогодні, немає. Тому, очевидно, що певний час російськомовне кіновиробництво та експорт залишатимуться.
Поясніть, що означає – немає ринку? Хіба в нас не виробляють якісний україномовний контент?
– Ми виробляємо, але давайте розберемося, яким чином.
Якщо ви говорите про фільми, то держава фінансує ці фільми. Це не ринок. Це ринок, який дотується державою.
Якщо ми говоримо про візуальний продукт на телебаченні, певною мірою для тих каналів, які є прибутковими, це ринок.
Але чи є ринок візуального продукту інформаційного ринку? Якщо ми говоримо про інформаційні канали – навряд чи. Жоден з них не є прибутковим. Тому давайте розділяти.
Ринок за обсягами невеликий. Якщо навіть порівнювати не тільки з Росією, а й зі східноєвропейськими сусідами, він значно менший.
І було б бажано розвивати всі можливості, щоб він рухався вперед, розвивався, але тут криза, COVID-19 і все інше, і тому ми маємо шукати різні способи, яким чином залучати на цей ринок іноземні інвестиції.
– На якій тоді стадії формування цей ринок, на вашу думку? І через скільки часу ми могли б відмовитися від співпраці з Росією?
– Це теж багаторівневе запитання. Кіношний кластер складається з кількох складових.
Це інфраструктура, яка в нас не найкраща.
Це можливість наших виробників розмовляти якісною англійською мовою, щоб розвивати співпрацю із Заходом.
Це можливість певних пільг і створення умов для просування україномовного візуального продукту тут і не тільки за рахунок прямих дотацій від держави, тому що там теж потрібно розбиратися, наскільки ефективні ці дотації для фільмів, які мало хто бачив.
Вирішуючи це питання комплексно, ми зможемо дати відповідь, коли і як може запрацювати цей ринок.
Я за те, щоб ми якомога ширше розвивали співпрацю зі світовими платформами, зокрема інтернет-платформами, але для цього ще має бути багато що зроблено.
– А які кроки ви робите для цього?
– Система рібейтів в нас запрацювала, англійська мова для людей в цій галузі, мистецьке навчання в кіношній галузі має бути на трохи іншому якіснішому рівні.
Можливості для просування вперед україномовного продукту не тільки в Росії – там і так самі знайдуть, але і в світі.
– Нещодавно у прокат вийшов фільм "Тенет". Частина подій за сценарієм відбувалася в Україні, але ці кадри знімали в Естонії, тому що там простіше і дешевше.
За яких умов "Тенет" зможуть знімати в Україні?
– Одна із причин – це інфраструктура і логістика. І, перепрошую, англійська мова людей, які можуть надавати ці послуги. Їх у нас недостатньо.
Ми створили програму грантів, дали можливість розвиватися. Перша стадія роздачі грантів пройшла.
Друга частина – це дати поштовх, використовуючи цю кризу, для більш-менш сталого розвитку на найближчі 3-4 роки.
Саме тому з’явився указ президента з великої реставрації, розвитку туризму, центрів культурних послуг, креативних індустрій і зміни багатьох законів.
 |
| Олександр Ткаченко: "Я за те, щоб ми якомога ширше розвивали співпрацю зі світовими платформами, зокрема інтернет-платформами, але для цього ще має бути багато що зроблено". Фото: Катерина Хорощак |
– Ви говорили, що доходи всіх сфер культурної індустрії за карантин впадуть на понад 50%. Коронавірус може бути з нами надовго.
Як культурна сфера має пристосуватися до цього?
– Це законопроект №3377. Я хотів би акцентувати, що вперше в українській історії гроші роздавати у вигляді грантів. Це певною мірою відповідь.
Це один мільярд гривень на допомогу через коронавірус.
Друге – це закон, який зараз лежить в парламенті про введення 7% ПДВ на культурні послуги.
Тобто не 20%, а зменшення до 7%. Це дасть можливість кінцевому споживачу платити дешевше, дасть можливість працювати далі.
Третє – це зміни до порядку видачі кредитів, які ми зараз готуємо, і які мають стосуватися креативної економіки.
В нас є порозуміння з Кабміном щодо цього, і найближчим часом ми сподіваємося, що ці зміни будуть прийняті.
Спадщина дуже важлива, тому велика реконструкція – це не просто реставрація, це розвиток державно-приватного партнерства, це гроші та інвестиції для, наприклад, замків, які можуть провести цю реставрацію, наповнити свої зали експозиціями, новими гідами і стати туристичними атракціями для людей, тобто запрацювати з іншою капіталізацією.
Це можливість відремонтувати багато інших інституцій і оновити зміст того, що вони роблять. Але це не тільки це.
Наразі ми працюємо над тим, щоб нарешті в Україні запрацював "культурний спецназ", який буде захищати культурну спадщину.
Як в Італії культурні карабінери — спеціально навчені спеціалісти подвійного підпорядкування МВС та МКІПу.
Коли я розмовляв зі своїми європейськими колегами, і питав, чи є у них план "Б", вони кажуть: "Ви знаєте, в нас іноді і плану "А" немає".
Тому що ніхто з такими викликами не стикався. Як буде відбуватися трансформація в багатьох галузях – ніхто до кінця не знає.
Ми можемо реагувати різними способами. Я вірю, що проінвестувавши сьогодні, ми зможемо отримати подушку безпеки не тільки на цей час, але й отримати набагато іншу вартість, капіталізацію сфери культури і креативної економіки в найближчі роки.
Я дивлюся на це не тільки, як на проблему, але і як на вікно можливостей.
– Назвіть проблеми, окрім фінансової, які ви побачили в українській культурній індустрії за цей час.
– Інституціональна неспроможність і проблеми з економічною грамотністю інституцій.
Інституціональна неспроможність не тільки в міністерстві. Ми ще й на етапі зміни системи управління.
Тобто, в міністерстві залишаються політики і стратегії, в агентств – вони здійснюють оперативне управління цими сферами.
Також трансформація з точки зору зміни пострадянської парадигми мислення, яким чином управляється ця сфера, і зміни для КРІ.
Для нас не просто важливо дати допомогу театрам, але й змінити підходи з точки зору можливостей їхнього заробляння коштів і збільшення відвідуваності театрів, збільшення кількості гастролей після COVID-19.
Розуміння цими інституціями того, що таке економіка цих інституцій, і що це не тільки і не стільки пряма державна підтримка, скільки можливостей самостійного виходу на ринок і отримання додаткової капіталізації для цих інституцій.
Йдеться про те, що держава і далі буде, особливо в умовах кризи, всіх підтримувати, наскільки це буде можливо, але не ставити перед собою цю мету ми просто не маємо права.
– Ви писали, що культуру потрібно поширювати: з великих міст привозити у малі. Коли і за яких умов її можна буде везти з малих міст у великі?
– Це теж комплексне вирішення питання.
І одна з відповідей – це середньострокова програма розвитку центрів культурних послуг.
Це трансформація колишніх клубів, бібліотек в щось набагато більш сучасне і атрактивне для місцевих громад. Робити ми це збираємося в кількох пілотних проєктах.
Є спосіб, коли самі громади виходять на нас, ми співпрацюємо з ОТГ і з областями, і вони ініціюють перетворення цих бібліотек чи клубів на щось більш сучасне, де можуть бути залежно від потреб громади і кіноточка, і спортивна точка тощо.
Принцип такий: місцеві громади частково фінансують, інша частина йде через бюджет, щоб трансформувати ці об’єкти, зокрема, як ті, що можуть приймати і колективи з великих міст.
– Тобто якщо в місцевої громади є ідея реформувати цей клуб, але в них немає достатньо коштів. Їм потрібно звернутися до вас за допомогою?
– В нас є певна модель, як це можна реалізувати. І програма, яку ми оголосили, має працювати найближчі 3-4 роки.
В нас – 16 тисяч бібліотек і 16 тисяч клубів. Є питання щодо ефективності їхньої роботи.
[BANNER4]
– У 2005 році відбулася приватизація Одеської кіностудії, де ви отримали свою частку акцій.
Представники гільдії кінематографістів Одеси кажуть, що приватизація мала ознаки складу злочину. Вони планують подавати щодо цієї ситуації у суд.
Також вас звинувачують у можливій фіктивності теперішньої угоди щодо продажу акцій.
Ось що вони говорили: "Згідно з 53 пунктом статуту закритого акціонерного товариства "Одеська кіностудія" акціонери мають переважне право на викуп акцій, якщо вони виставляються на продаж.
Є держава в особі Мінкульту як акціонер, і є ще ваш діловий партнер Вавриш, у якого дивним чином після вашого призначення раптом пройшли обшуки і позбавлення переважного права на придбання акцій".
– Я можу відповісти на це запитання дуже просто.
Якби повернутися назад в 2005 рік, я б ніколи не брав участі в цій приватизації, тому що від 2005 року я чую звинувачення або маніпуляції, які не мають жодного стосунку до реальності в тому, що я щось вкрав, збираюся щось збудувати.
Що ж я такий розумний за 15 років нічого не збудував, крім того, що відремонтував цю кіностудію і там почали кіно знімати?
І, на відміну від державних кіностудій, які знаходяться в Києві, які ми зараз намагаємося повернути в державу, наприклад, Укркінохроніку чи Національну Кінематику, а ніхто ж не говорить про те, хто ж їх вкрав, хто зробив можливим те, що Національна кінематика, частина її території, через режим санації за відносно невеликі гроші була фактично продана.
Давайте поговоримо про це, а не про фантомні речі, які вважаються в хворобливій уяві людей, які дуже часто переслідують не реальні мотиви, а часто політичні та економічні.
За цей час мені стільки цих хлопців пропонувало гроші, щоб я просто підписав угоду про відчуження земельної ділянки. Давайте про це поговоримо. І чому я за 15 років цього не зробив.
Оскільки я сам виріс на території кіностудії, правда, київської, для мене це питання скоріше совісті, ніж питання економічної вигоди, тому що за 15 років я знав тільки збитки з цим об’єктом.
– Для закріплення: ви вважаєте, що це все фікція і жодного конфлікту інтересів немає?
– Я не бачив жодного доказу в цьому питанні.
 |
| Олександр Ткаченко: "Наразі ми працюємо над тим, щоб нарешті в Україні запрацював "культурний спецназ", який буде захищати культурну спадщину". Фото: пресслужба Мінкульту |
– "У нас є новий Берлін, своя Венеція, Мальдіви". Ця фраза була у привітанні Зеленського до Дня Незалежності.
Як ви сприймаєте таку риторику? Це така стратегія тепер? Це ж приниження і комплекс меншовартості.
– У нас є унікальні місця, які, на жаль, люди мало знають.
І назвати їх брендами, які більш відомі, я вважаю абсолютно припустимо.
Хоча інше питання – чи дотягують вони до Мальдівів чи Берліну. А як зробити так, щоб Кінбурнська коса чи Джарилгач виглядали як Мальдіви – це вже питання розвитку інфраструктури і можливостей для туризму.
– Які у вас плани у сфері туризму?
– Великі.
Нам потрібно створити реєстр туристичних учасників ринку та об’єктів, програма "Велика реставрація" передбачає перетворення цих об’єктів на об’єкти туристичної атракції, зміна закону про туризм, яка створює умови для того, щоб і нас з’явився і єдиний туристичний рахунок, і можливості, щоб в цій сфері ті 7% запрацювали.
Створення маркетингового бренду для цього бренду. Закон буде внесений цього року, реєстр почне працювати цього року, бренд – наступного року.
– Ви говорили, що на це потрібно 55 млрд гривень.
– Ці 55 млрд – це програма на кілька років, розрахована для великої реставрації і зміни, які потрібні для центру культурних послуг, підтримки креативних індустрій.
– Але якщо взяти суму, яка потрібна саме на туризм і культурні пам’ятки, вона все одно – велика. Яка ймовірність того, що ці гроші будуть?
– У нас є вибір: залишатися в тому жалюгідному стані, в якому ми зараз перебуваємо, мати театри, музеї і замки, які руйнуються, людей, які мають від 3 до 8 тисяч гривень і не мають можливості заробляти.
Чи інвестувати ці суми і створити можливості для того, щоб до нас приїхали туристи, люди отримали можливість заробляти в цій сфері, підняти експортну спроможність креативної економіки та туристичної галузі?
Якщо ми хочемо це робити, зрозуміло, що це потрібно якимось чином інвестувати.
І це достатньо обережні прогнози щодо грошей, які потрібно витрачати на інвестування креативної економіки і сфери культури.
Ми звикли, що ми витрачаємо кошти на охорону нашої безпеки, на розвиток чи просування аграрного сектору і все інше. Але весь час чомусь культура стояла в темному куточку і казала: "Дайте, будь ласочка".
– Просто все одно в Україні зараз тенденція, що МВС дають гроші, а всім іншим – по залишковому принципу.
– Питання не в грошах, питання в можливостях. Сфера культури та креативна економіка дають надзвичайно великі можливості для розвитку суспільства, для розвитку економіки, і ми збираємося це робити.
– Ви анонсували, що Мінкульт готує програму із заохочення до читання. Чи можете ви розповісти про наміри детальніше?
– Останнім часом я спілкувався з видавцями і з бібліотеками і розумію, що різні погляди з приводу того, що потрібно стейкхолдерам.
Найголовніше питання – як об’єднати ці зусилля, щоб мати спільну дорожню карту, що потрібно зробити, щоб дати відповідь на головне питання – яким чином зробити так, щоб читання менше, ніж однієї книги на сім’ю чи на людину в Україні зараз щонайменше збільшувалося вдвічі упродовж короткого періоду часу.
Тут є різні відповіді на це запитання: це і оновлення бібліотечного фонду, і того, як і що має держава підтримувати в цій сфері. Йдеться не тільки про видавничу справу, а й про трансформацію кластеру про читання.
– Коли ви плануєте представити цю стратегію?
– Думаю, до кінця року.
[BANNER5]
– Що ви вважаєте своїм основним досягненням за цей час? А що не вдалося зробити? Які ваші кроки на наступні 100 днів?
– Встигли дати поштовх ряду великих стратегічних змін: реалізували законопроєкт №3377, підготували проекти законів по охороні культурної спадщини, запустили вперше механізм грантів, розробили дорожню карту реалізації найближчими роками Указу Президента по підтримці культури, туризму, креативних індустрій.
Розроблено велику програму для розкриття внутрішнього потенціалу регіонів, визначили туристичні "магніти", запустили програму рібейтів, розпочали програму медіаграмотності, турпрограму "Мандруй Україною", продовжили інституалізацію міністерства, провели розмови практично з усіма західними партнерами стосовно програм допомоги.
Серед менших, але не менш важливих кроків – відкрили Маріїнський Палац, відновили фінансування Центру Довженка, підтримали Гогольфест та Гогольтрейн, фестиваль "Odessa Classics", підготували 100-річчя театру Франка, провели пітчинг Держкіно, запустили програми Українського культурного фонду та Українського Інституту Книги.
В подальшому – запустити реставрацію, центри культурних послуг і закінчити реформу кластерів: кіношна сфера, програма читання, програма культурних діалогів тощо.
– А що не вдалося?
– Зробити більш ефективним і спроможним саме міністерство.
Я то з бізнесу – ефективність роботи бюрократичної машини – це "как бы ничего не вышло".
Ми маємо обслуговувати людей культури, а не навпаки.
В мене іноді складалося враження, що якраз бюрократи стоять в п’ятій позиції до людей щодо культури.
Ми маємо створити міністерство, не менш потужне, ніж МВС. Перепрошую, Арсене Борисовичу, давайте співпрацювати.
Нам потрібно це зробити за рік-два для того, щоб унеможливити інший розвиток подій.
Катерина Хорощак, УП.Життя
Вас також може зацікавити:
Мовний омбудсмен перевірить, чи перейшли російськомовні школи на українську мову навчання
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.