"Грецька дружина": чому і навіщо українка знімає фільм про шлюб з іноземцем

8111
20 листопада 2020

Нещодавно закінчилася краудфандингова кампанія для збору коштів для монтажу фільму Поліни Мошенської "Грецька дружина", дуже особистого документального фільму про життя української дівчини, яка знайшла свою долю в Греції.

Доволі розповсюджена тема "наші заробітчани за кордоном" до цього фільму стосунку не має.

Поліна Мошенська є мисткинею і режисеркою, з вищою освітою Києво-Могилянської академії, і до 2014 року думала про закордон не інакше, ніж як про відпочинок чи відвідини фестивалів.

Та 2014 року в Греції, поїхавши на кінофестиваль, у Салоніках вона зустріла чоловіка, який змінив її життя.

Фільм "Грецька дружина" саме про це – як вона змінилася, точніше – як вона мінялася, перебуваючи, мов супутник, під впливом тяжіння двох країн, між силами тяжіння власної, української родини і родини чоловіка, який 2015 року став її чоловіком офіційно.

Цей фільм – це фіксація життя людини в кадрі за останні 6 років і з оглядом на 6 сторін світу, включаючи зеніт та надір, бо в об’єктив потрапляло майже все.

Наразі Поля в Салоніках. Переважно там тепло. Море поруч постійно. Але їй з вікна не видно. Може ще й тому, що не може підняти голову, монтуючи фільм.

Їй в цьому буде добра допомога у вигляді двох супер-монтажерів – з України від Миколи Базаркіна ("Вулкан" Романа Бондарчука, "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго" Надії Парфан) і з Америки Адама Курніца ("Gimme Danger. Історія Іггі і The Stooges" Джіма Джармуша, "Бум по-справжньому: пізні підліткові роки Жана-Мішеля Баскіа" Сари Драйвер).

Власне, саме Курніц консультував монтаж попереднього фільму Полі, 11-хвилинну короткометражку "Йоргос і Поля" 2019 року, що став своєрідним прологом до "Грецької дружини", фільму, ідея якого виникла під час стосунків на відстані двох закоханих.

Йоргос і Поля

Поля так про це розказує: "Я познайомилася з Йоргосом в 2014 році. Протягом багатьох місяців ми не мали можливості зустрітися знову.

Йоргос втратив роботу через кризу у Греції, я шукала роботу в Києві.

Соціальні та економічні негаразди, і, особливо, військові дії на сході України, сипалися на наші країни та виводили їх у топ всіх світових новин, відкладали нашу зустріч, місяць за місяцем, а посольства просто не давали віз. Незважаючи на це, ми відчували зв’язок та підтримку.

Психологічний тиск збільшувався, і ми мали приймати рішення щодо нашого майбутнього разом. Всі ці передумови і наштовхнули мене на ідею фільму.

Власне, сама назва проекту, яка містить багато сенсів, також відсилає до бюрократичної реальності: живучи в країні третього світу ти можеш мати візу, наприклад, "дружини громадянина ЄС"... Є над чим замислитися у плані прав людини".

Знімати Поля почала ще 2014 року, коли повернулася з Салонік до Києва, пізніше – на півострові Халкідіки, в Афінах та на Криті, звісно, піднялася на гору Олімп.

На землі, в містах, знімала політичну маніфестацію людей та релігійну ходу, танець сиртакі та сльози щасливих людей, трохи грецького неба і багато Егейського моря, бари, ресторани, кудлатих кіз, знайшла вивіску "Україна", натрапила на спів українських колядок, знімала своїх рідних в Києві, а потім в Греції, куди вони приїжджали, родичів Йоргоса в Греції з їх порадами, як готувати і жити. І все це перемежоване політичними подіями, новинами, плакатами та вигуками.

"Хотілось показати моє повсякденне життя, – розказує Поля.

Середовище, природу, новий дім, нових людей, події, але також свої настрої та стани. Цей фільм – спроба зрозуміти себе та іншого, місце, звідки я прийшла, його людей, місце, людей, до яких я завітала, а також спостереження за важливими історичними обставинами у країнах, з якими пов'язане моє життя".

"Фільм вибудовується як щоденник", – пояснює структуру Поля. В цьому є сенс, але перевага фільму в тому, що він стосується не тільки "щоденного" життя однієї людини.

В ширшому розумінні він стосується двох закоханих людей.

Ще ширше – двох країн.

А є ще ширший сенс – весь світ.

Поля це розділяє на три рівні: "... стосунки з моїм чоловіком (наш розпис, наприклад) і стосунки з моєю сім'єю і мій зв'язок з Києвом (приїзд моїх батьків, моєї сестри та її родини, відео-дзвінки та повідомлення).

Моя дев’ятирічна племінниця, яка є важливою героїнею фільму, ми маємо особливий зв'язок, і вона, зростаючи разом із фільмом, ділиться своєю точкою зору та гумором з приводу таких речей, як стосунки, шлюб, життя в іншій країн.

А третій рівень, наразі найбільш важливий для мене, який виник і розвивався у процесі роботи – це стосунки з самою собою, турбота про себе та власний розвиток, він показаний через моє середовище, взаємодію з ним, сни та настрої, підкріплені голосом за кадром".

Фільм вибудовується як щоденник

Драматичним був момент, коли проблема зі щитовидною залозою викликала потребу термінової шпиталізації. Крапельниці, наркоз, операція, кілька днів болю в загальній палаті посеред білих стін з іконами на них. Чоловік був поруч.

А потім, вже після лікарні, у них була складна розмова, як у всіх буває, коли розбирають життя, коли спільне життя може завершитися, коли серце калатає, температура піднімається і в очах стоять незмивні сльози.

Цей момент Поля якось додумалася записати на відео. І чомусь вставила у фільм.

"Чомусь" – бо таке не вставляють, бо це занадто особисте, бо воно щемливе, і дає себе відчути стороннім, побачити заплакану Польку, попри її чорні окуляри, і серйозного Йоргоса, попри його чорні окуляри.

Тут герої викликають інші емоції, дійсно примушуючи глядача відчувати ситуацію, ставитися до героїв, як до живих людей, може навіть ставити себе на їх місце. Емоційніше переживати все. По-жіночому. Режисерка робить стать важливою в сенсі іншості сприйняття історії, в сенсі специфічного куту зору на історію.

Від переосмислення геополітичних та питань про права людини фільм рухатиметься
до античного та вічного питання самопізнання себе

Пряма мова Полі: "Так, та розмова, як і деякі інші, надзвичайно важлива для розуміння стосунків, партнерства, гендерних ролей, стереотипів, можна сказати, що вона навіть універсальна, зачіпає кожного глядача, викликає абсолютно різні і, часом, протилежні реакції.

Цей фільм, в першу чергу для мене самої, має бути відвертим та сміливим, має показувати живі емоції, страхи, сумніви, часом, неможливість порозуміння…

Вона і про складнощі життя в іншому середовищі, мій внутрішній конфлікт і його невирішеність.

Конфлікт про те, де і як мені/нам жити. В ньому проступає незадоволення та розгубленість, а також загострений пошук внутрішнього балансу у все ще нових для мене умовах...

Я розглядаю роль жінки в традиційному і сучасному українському та грецькому суспільстві і сім’ї. Для мене важливо показати ситуацію переходу між двома країнами, між двома культурами, між різними соціальними станами, а також діалог між людьми двох різних культур.

Від переосмислення геополітичних та питань про права людини фільм рухатиметься до античного та вічного питання самопізнання себе".

Разом з тим, філософські та психологічні теми і завдання, поставлені режисеркою, вставлені в різноманітну форму, в тому сенсі, що фільм знімався на різні камери – телефоном на велосипеді і коптером з неба, за допомогою залучених операторів (одна з них – Марина Ляпіна), на штативах і зі світлочутливими рідкісними об’єктивами на камеру, яку Полі позичила її колега та добра подруга Світлана Зінов’єва.

"Я бачу цей фільм еклектичним, переданим через різні кути зору та оптику, красивий та комплексний, драматичний та сюрреалістичний, бо саме такою є спроба віднайти та по-справжньому відчути себе у хаосі та фрагментарності сучасності".

"Грецька дружина" вже пройшов з десяток ворк-шопів, незмінно залишаючись незалежним проектом, який твориться за власні кошти учасників команди.

Міняються лише його деталі – щось додається, щось перемонтовується.

Він – як життя, постійно в стані руху, і рух передає, поєднуючи відсторонене орієнтальне кіно і home video.

В цьому його глибокий сенс і задача, продемонструвати життя як воно є, життя однієї людини, одних людей, одного світу. Але так, щоб було по-справжньому і чесно, непідробно і відкрито.

Фільм знімався на різні камери – телефоном на велосипеді і коптером з неба,
за допомогою залучених операторів

Цим Поля завершує своє зізнання про себе: "Це надзвичайно важливий досвід, і він ще триває.

Він відкрив мені саму себе, розуміння, що часом можна ставити цілі, і йти до них, але, насправді, не розуміти їх і реальність, обманювати себе і бути у полоні ілюзій.

Я зрозуміла, що деякий час робила фільм про якусь уявну себе, це стало критичним моментом для зміни курсу фільмування, для сміливості та справжньої відвертості, бажання бути вірною собі та своєму баченню".

Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст, кінокритик, редактор, спеціально для УП.Життя

Вас може також зацікавити:

Яке кіно прямо зараз знімають в Украні: шість стрічок, які мають потрапити на екрани кінотеатрів

7 українських фільмів 2020 року, які вам варто переглянути

7 кращих українських фільмів останнього десятиліття

Фільм "Заборонений", або Чому варто подивитися кіно про Василя Стуса

Українські кінокритики вручили свою премію 2020 року

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua