Гід сучасною українською скульптурою: 13 митців про свої роботи і те, що їх надихає

3757
12 грудня 2020

Тривимірне мистецтво сьогодні переживає трансформацію.

З появою нових технологій, зі зміною уявлення про світобудову, з тим, як обертаються парадигми у суспільстві, змінюються й художні образи та методи мистецького висловлювання.

В Україні сьогодні відбувається потужний сплеск у розвитку образотворчого мистецтва.

Тут мають місце всі можливі процеси, що пов'язані  з одного боку з переосмисленням досвіду минулого та з поглинанням нескінченних пропозицій від майбутнього.

Пропонуємо "відвідати" майстерні 13 сучасних митців, аби скласти достатньо повне враження про те, які образи народжуються у художників та скульпторів у 2020 році.

Всі ці автори нині змагаються за головний приз інтернаціональної професійної премії для скульпторів M17 Sculpture Prize.

Данило Галкін працює зараз над темою урбанізму та public art і створює проєкт "Зорепад".

Використовуючи естетику оздоблення декору будинків радянського періоду, автор звертається до теми декомунізації та порушення певної етики у опрацюванні історичної спадщини: "Якщо порівнювати коренеплід рослини з фундаментом споруди, то радянське минуле для України є "коренеутворюючим", базовим елементом всіх нинішніх структур.

Його фізичне викорчовування, яким воно бачиться нинішній владі, загрожує лише знищенням монументів, пам'ятників архітектури та інших об'єктів  культурного значення".

Звертаючись до форми ready-made та інсталяції, автор досліджує тему декомунізації та руйнації сенсів, замість адаптації.

Данило Галкін працює зараз над темою урбанізму

Тему символічності радянської архітектури продовжує художник Михайло Алексеєнко.

В своїй роботі "Кришталева мрія" митець розкриває тему нездійсненних очікувань, певної утопічності, закладеної філософії у багатьох елементах радянського побуту.

Художник Михайло Алексеєнко розкриває тему нездійсненних очікуваньчерез елементи радянського побуту

"Недосяжність шпилю, який знаходиться високо, така сама, як кришталю в серванті, який був нібито поруч, – наводить приклад він.

Радянська ідеологія будівництва кращого життя, стрімкий рух угору, пафосна велич знайшли своє відображення у побуті звичайних людей.

За допомогою колекції кришталю демонструвалися статки та заможність. Крихка мрія залишає по собі тінь, створюючи відчуття мінливості та нестабільності всього існуючого.

Дивним чином модуль радянської архітектури, особливо сталінського ампіру, співпадає з модулем в утилітарних речах. Силует збудованих об’єктів з кришталю нагадує шпилі будинків та купола православних храмів".

За допомогою таких сервізів коли демонструвалися статки та заможність

Ще один скульптор, що захоплюється формою архітектурних рішень в свої роботах – Даніїл Шуміхін

У скульптурі "Нестійкі зв'язки з майбутнім в даних умовах" автор розповідає про усунення надмірностей у проектуванні і будівництві СРСР.

На початку 50 років керівництвом СРСР було дане завдання розробити архітекторам і інженерам швидкозводимий панельний житловий будинок.

Завдання полягало в тому, щоб створити саме економічне житло і недороге в обслуговуванні, але дешево не може бути добре, а скупий завжди платить двічі.

Припускали, що "хрущовки" простоять 25 років, до того часу, коли в СРСР остаточно буде побудований комунізм, але пройшло понад 50 років, а вони так і стоять, формуючи наше мислення.

Зразок індивідуального житлового будинку в Ленінграді

Вершиною експерименту став пробний зразок індивідуального житлового будинку в Ленінграді.

Проект було припинено. За словами Хрущова, він міг виховати у радянській людині надлишки індивідуалізму, бо проектанти розуміють архітектуру занадто естетично, як художню діяльність, а не як засіб задоволення насущних проблем радянського народу.

Таким чином Хрущов, якби скинув естетику в архітектурі, сформувавши безликий вигляд сотень радянських міст.

Тему трансформації міста досліджує берлінська мисткиня українського походження Марта Дяченко, будуючи тонкі композиції з різних архітектурних елементів.

"Наше оточення має вплив на наше сприйняття простору та світу, – зазначає вона.

Ландшафт в нашому довкіллі є в постійному русі. Він змінюється, будується, руйнується. Деякі ідеї не закінченні, лишаються залишками, фрагментами.

У моїх спогадах про простір в дитинстві домінують післявоєнні інфраструктури великих доріг, які сполучають "спальні" райони з центром міста Києва.

А також напіврозвалені структури 90-х та початку 2000, як закинуті басейни, тунелі, житлові будинки.  

Обшарпаний бетон з виглядаючую арматурою або залишки плитки описують певний "руйнозний" стан простору, через який можна впізнати метод побудови та конструкцію ціх будівель.

Саме цей стан вплинув, під час мого навчання в Берліні, на моє бачення та сприйняття простору. Моя творча робота сконцентрувалась на сприйнятті інфраструктури, будівельних елементів та антропогенних структур, як частини естетичного ландшафту, як нагадування про нереалізовані об’єкти часів "Грандіозних планів".

Твір "Залізна завіса" Влада Голдаковського апелює до теми інформаційного вакууму, обмеженості та закритості.

"Залізною завісою було огороджене моє коріння, – розповідає митець.

Але країни змінюються і тепер я живу в сучасному світі. Тепер я можу поїхати та пустити коріння де захочу. Можу змінюватися зі світом вільно.

Але наскільки вільно? Тепер я думаю так, як мені кажуть думати. Я ненавиджу тих, на кого мені вказує медіа. Я відчуваю, що залізна завіса знову тут".

Тему карбування пам’яті дуже інноваційно розкриває скульптор Тарас Попович у творі "Лабіринт часу", що являє собою інсталяцію з використанням веб-камери та сенсорних екранів.

Робота скульптора Тараса Поповича

"Поки що немає відповіді чому час безупинний, але він однонаправлений і завжди протікає від минулого до майбутнього. Різниця між минулим і майбутнім є принциповою", – підмічає автор.

Інсталяція дозволяє глядачу подивитись одночасно на минуле та теперішнє. У ній накладається і одночасно транслюється відображення того що відбувається прямо зараз і того що відбулося в цьому ж лабіринті раніше.

Часовий розвиток та умови в яких розвивається країна, нація, впливає на формування образу її культури.

Андрій Кириченко звертається у своїх керамічних інсталяціях до теми пам’яті крізь образи книг 

В Україні процес культурної самоідентифікації є дуже актуальним для українського суспільства і відповідно постійно червоною лінією проходить у творчості художників.

"Культурна самоідентифікація націй створює потужний бар’єр у світовій спільноті, що вже давно подолала межу географічних кордонів.

Але комунікація і надалі здійснюється шляхом експлуатації стереотипів, що обмежують розуміння контекстів", – вважає Андрій Кириченко, звертаючись у своїх керамічних інсталяціях до теми пам’яті крізь образи книг, спонукаючи замислитись над важливістю дослідження та пізнання.

Форма книги, куб, як довершена формула, точка початку перспектив, та точка відліку розподілу. Це фігура, що приховує в собі, й в той самий час відштовхує від себе.

Куб – інертний квант культурного простору з нульовою валентністю.

Форма книги – куб – довершена формула

А мисткиня Катерина Бучацька вважає, що не існує однієї, назавжди усталеної, історії чи постійної пам’яті. Культура повторює себе, але її сенсовий зміст у той самий час не змінюється.

"Створення історії" означає необхідність розуміти також і своєрідні "правила", які включають в себе необхідність пам’ятати, що ми окреслені в нашому розумінні минулого хоча б тому, що перебуваємо у сьогоднішньому, – зазначає авторка.

Основна релевантність історії полягає в тому, що у світі, в якому ми знаходимося зараз, діє пряма спадкоприємність людей та дій минулого, і те, як ми розуміємо історію зараз, також нерозривно пов'язано з подіями минулого.

"Як ми знаємо те, що знаємо?" Неважливо, до якої саме форми звертатися, коли звертаєшся до теми минулого, коріння, тому що попереднє проявлене всюди і прямо зараз. Через об’єкти, через нашарування історії, через текст".

Бучацька пропонує сучасному глядачу твір Preset у якості аргументу своїх думок.

Мисткиня Катерина Бучацька вважає, що не існує однієї, усталеної, історії чи постійної пам’яті
Бучацька пропонує сучасному глядачу твір Preset

Василь Грубляк, що працює зі світловими інсталяціями, пропонує своє бачення розвитку культури та демонструє у своїй роботі "Егрегор" систему вибудови зв’язків та традицій.

"Щоб наочно уявити, що таке "еґреґор", уявіть гурт, колектив людей, об'єднаних ідеєю. Наприклад, фанатський клуб чи партію політиків, – пропонує автор.

Вся їх енергія, думки і емоції будуть формувати якусь субстанцію. Таким чином, можна розуміти під "еґреґор" сукупність загальних мислеформ людей".

Василь Грубляк працює зі світловими інсталяціями

Кожен елемент твору митця складається з трьох ліній, які перетинаються між собою утворюючи об’ємне перехрестя.

"Хрест один самих древніх символвів. Символізує постійний перетин, думок, подій та їх взаємозв’язок, – пояснює Василь.  

Може вказувати на місцеперебування речі, бути позначкою власності, табу або оберегом. Світло символізує початок, зародження".

Дуже нагальною для митців є тема землі, миру та гармонії.

Землі, як організму, що здатний відтворювати нове та поглинати віджиле, що здатен зберігати та проводити селекцію, "сортуючи" в пакунку своїх надр.

Тему війни піднімає у своїй творчості Василина Буряник.

Її твір "Сльози твердіють, а кров не згортається" метафорично розповідає про жертовність, яку вимагає конфлікт.

У мистецтві Буряник загалом вражає здатність авторки балансувати на межі концептуальності та досліджень нової мови.

Досить часто Василина використовує для своїх робіт прості матеріали, такі як текстиль, фарби, вода, скляні куби, але вона створює за допомогою них дивовижно складний світ нової реальності.

Вона здатна будувати вишукані, композиції в тілі об’єкту мистецтва, нашаровуючи частини матеріалу, надаючи йому життя.

Її роботи приваблюють своєю тимчасовістю, динамічністю, але водночас дуже сильним посланням. Буряник піднімає такі теми, як політична стабільність, екологія, стосунки в суспільстві тощо, занурюючи глядача у світ тендітних і красивих творів.

Ганна Тарадіна "Збирання гербарію"

Дуже цікаво працює з темою природи, та спорідненістю з нею людини, Ганна Тарадіна.

У роботі "Збирання гербарію" можна розгледіти дуже інтимний процес спілкування з природою, той особливий момент, коли людина звертає увагу на природні структури і починає помічати світ, у якому ми знаходимось постійно.

Намагаючись зберегти цей швидкоплинний момент єднання з природою, ми ховаємо його на книжкових полицях.

Дуже цікаво працює з темою природи Ганна Тарадіна 

Ленд артисти Богдан Локатир та Маргарита Журунова у роботі "Не/втручання, або об’єкт з натури" розкривають тему цінності землі, що не порушена ще цивілізацією.

Вони надихнулися регіоном Могриця, що є заповідним місцем України, та вже 10 років слугує для митців місцем дослідження структури землі, природності.

Ленд артисти Богдан Локатир та Маргарита Журунова

Всі зазначені твори можна буде побачити на виставці номінантів M17SculpturePrize у ЦСМ М17 з 17 грудня 2020 року.

Катерина Рай, кураторка M17 Sculpture Project, спеціально для УП.Життя

Вас може також зацікавити:

5 скульптур, которые ломают стереотипы и предлагают переосмыслить город

Скульптор із Луцька засадив соняхами узбіччя доріг до Києва та Львова. ФОТО

"Моє тіло перетворилося на супермаркет": митець кожного дня змінює коханців, в рамках арт-проекту про самотність

Чому українським митцям варто інтегруватися в європейське культурне поле

Що для фотографа фотографія? Троє митців розповідають про сокровенне

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.



powered by lun.ua