Чому серіал "Бріджертон" став таким популярним в різних аудиторіях

21674
23 січня 2021

Американський серіал, знятий у Великій Британії, "Бріджертон" став одним з найбільш популярних серед українських підписників Netflix.

Чому?

Бо це – казка, красиве фентезі чи фантастика про паралельний світ.

Але така відповідь вимагає складнішого, як мінімум довшого і точного пояснення з конкретизацією.

Тому для того, хто воліє простого і однозначного, підійде відповідь про романтичність, мелодраматичність і... костюми.

Запакований в англійські шати епохи регентства початку XIX сторіччя, сюжет 8-серійного серіалу крутиться навколо суперечливих стосунків молодої дівчини-на-виданні Дафни Бріджертон (Фібі Дайневор) та герцога-ловеласа Гастінгса Саймона Бассета (Реґе-Жан Пейдж).

На початку вони вирішують змовитися, і зробити вигляд зацікавлених один одним, аби від нього відстали всі мамочки, які прагнуть втюхати йому своїх доньок, а від неї – неприємний залицяльник, поза все воліючи мати її за дружину, проти чого вона, хоч і виступає, але, за правилами того часу, нічого не може вдіяти.

Потім, вже за законами жанру, вони обидва нічого не можуть зробити зі своїми почуттями, та між ними виросли стіни-обставини, створені їх же змовою.

Серіал екранізує однойменний роман американки Джулії Квінн, частої гості в списках бестселерів New York Times.

Квінн пише любовні романи і робить це хвацько, красиво і вільно, в тому сенсі, що вільно переставляє знаки епохи в часі та просторі, тасуючи минуле і майбутнє, не цураючись модифікації самої історії.

Вона оперує романтичними стосунками, які хоч і складні, але мають приємний хеппі-енд.

При цьому ситуації між її героями доволі гострі, і не тільки гостросюжетні, скільки гостросоціальні та чуттєві, до дідька сучасні, об них і порізатися можна.

Тому її читач, здебільшого сміливий і молодий, і цей читач жіночої статі, а саме це – найбільша й глядацька аудиторія. І саме тому серіал за будь-яким з її романом приречений на успіх.

Дизайнерські плаття та костюми, здається, з-під руки Гальяно чи Ів Сен-Лорана, помпезні бали у фешенебельних палацах і променади у квітучих скверах та реставрованими вулицями. А ці зачіски і прикраси, ці картини, оздоблення та декорації, ці красуні-жінки та імпозантні чоловіки.

В "Бріджертоні" все блищить та сяє, все танцює та посміхається. Це свято життя, кольорів, форм та стилістично бездоганного слова...

А ще тут вулицею Лондона походжає весь в блакитному з дамою в жовтому афроєвропеєць.

А ще головний герой – герцог – так само афроєвропеєць, із Зімбабве.

А ще – королева теж афроєвропейка, із Гаяни!

Ця кричуща демократичність абсолютно не відповідає тогочасній расистській дійсності, але в такій формі спочатку не викликає схвалення, радше подив, зневіру, сміх, обурення, знову сміх.

В якійсь мірі різноколірна єдність виправдовується сценарною придумкою, що, мовляв, люди з двох різних суспільств, розділених кольором шкіри, з’єдналися в новому, єдиному суспільстві тільки завдяки коханню короля до чорношкірої жінки.

Очевидно, такого не було і статися ніяк не могло. Але промова однієї з героїнь, леді Данбері (Аджоа Андо) до герцога Гастінгса, з оповідкою з альтернативного всесвіту, легко переводить серіал в ідеальну фантазію, де все стає на свої місця, залишаючи на глядача другу, після расової, проблему – статеву.

І ось вона вже звучить у весь голос майбутнього суфражизму і фемінізму, протестуючи проти існуючих правил, і всілякими лексичними і практичними способами показуючи зухвале недоумство матримоніальної системи з примусу виходити дочкам за вигідних кавалерів.

І тут вже дошкульність виявляють і жінки, і чоловіки: "Мій успіх на шлюбному ринку вплине на вас", – каже головна героїня сестрам, розуміючи свою долю у вигляді товару в бізнесовій угоді.

Натомість головний герой приймаючи рішення про шлюб відрізає щодо обумовленого звичаєм посагу: "Не варто платити мені за шлюб – цей звичай образливий".

За цей текст, красномовний, іронічний та точний, слід подякувати персонально пані Квінн, зважаючи на вкрай помірний досвід у заявленої сценарної групи.

В’їдливість та дотепність тут щохвилинна. "Що таке закоханість? Це як летіти зі ступки на скелі". "Нащо мені потрібні 5 нічних сорочок? – Вони не для вас, моя мила. Вони для вашого чоловіка". "Тобі доведеться навчитися багатьом речам для виходу у високе товариство. – Вести світські бесіди і робити вигляд, що мені не стоптують ноги на танцях?"

Про "журналістку" взагалі в яблучко: "Розумна жінка з бізнесом, яка перехитрила весь світ і пограбувала кожного".

Персонаж "журналістки" Леді Віселдаун – це окрема історія, одна з центральних. Ховаючись за псевдонімом, вона, щоденно чи щотижнево видаючи "газету", розлого і знущально описує факти і плітки про вершки суспільства, впливаючи на нього і примушуючи реагувати навіть королеву.

А це однозначний реверанс в бік сучасної преси, британської чи американської, яка одночасно є і карою Божою, і благодаттю демократії з її величністю свободою слова.

"Жовта газетка" в "Бріджертоні" викриває й інформує, але й збурює, підколює, збиткується з окремих людей і загалом товариства.      

Кричуща демократичність "Бріджертона" абсолютно не відповідає тогочасній расистській дійсності

Фізіологічні, еротичні моменти (без натуралізму, звісно) і пікантні евфемізми в цьому серіалі безпрецедентні як для романтичного жанру і костюмованих любовних історій.

Наприклад, як Дафна дивиться на мускулисті руки Гастінгса крупним планом, коли він закочує рукави (і гримери в цей момент додали їй на лоба і щоки трохи вологи, щоб стало очевидно – вона спітліна від збудження).

Або коли Дафна, сумніваючись в намірах Гастінгса, каже: "Якби ви по справжньому залицялися, то купили б усі квіти в місті", на що він, близько підходячи, відповідає: "Якби я залицявся, квіти не знадобилися б – вистачило і 5 хвилин з вами на одинці".

А потім розказує їй про нехитрі способи замозадоволення жінки, і вона таки користається цієї інформацію, ввечері у себе в кімнаті втілюючи спосіб на практиці.

І фінальний – шах і мат: "Я хочу тобі показати більше"... Таким чином пуританство, притаманне минулому загалом, Англії зокрема й фільмам-серіалам означеного жанру, тут беззастережно відсторонене від справ.

Натомість введена сучасна відвага. І з відвагою тут робиться більшість речей, залишаючись лише в приблизних межах жанру.

Серіал "Бріджертон" – костюмована любовна історія

З натяками на "50 відтінків сірого" перед нами розгортається епічна любовна драма тематично осучаснених "Гордості та упередження", пронизана деталями і сенсами "Попелюшки", "Джейн Ейр" і "12 років рабства".

Авторка роману Джулія Квінн і шоураннер серіалу Кріс Ван Дусен ("Скандал", "Анатомія Грей") створили достатньо переконливий світ, попри його нереалістичну базу.

Але якщо прийняти цю основу, ці правила гри, і не сприймати їх за намагання переписати історію (що не так і просто зробити, з огляду на тенденцію американських виробників і Netflix зокрема), легше зрозуміти популярність "Бріджертона".

Звісно, жанр костюмованих і любовних драм не всім пасує, особливо під статус любителя бойовиків чи фільмів жахів, але "Бріджертону" аж ніяк не можна відмовити в сміливому ламанні жанрових меж, коли легка і ні до чого не зобов’язуюча романтика дівчачих рожевих замків напувається драматичними соками "Замку Броуді" та чорним соціальним протестом.

А крім того, треба говорити і про позажанрові вдачі – акторське виконання і текстуальні перли.

Роль Аджоа Андо – це справжнє задоволення для очей і вух: перебрана у фантастично квітчасті та хитромудрі костюми, з гримом леді-вамп і своєю знаменитою театральною манерою грати всім тілом, обличчям і голосом, вона перетворює кожну екранну появу на дійство кольору, звуку й артистизму.

Роль Аджоа Андо (зліва) – ментора герцога – справжнє задоволення для очей і вух

Її участь в серіалу у вигляді ментора герцога і голосу його совісті, створює добру доріжку для голосу совісті всієї епохи, і щодо моралі, і щодо виховання.

І сексуального також. Питання розуміння того, що таке шлюб до моменту вступу в нього, тут одне з найбільш серйозних і правильних.

Мама Дафни не може елементарно розказати доньці про те, що ж діється під час шлюбної ночі і як утворюються діти, видушуючи з себе кволу метафору про дощ і появу на землі квітів.

"Ну, якщо це так важко обговорювати, – питає Дафна, – то наскільки ж це можливо втілити?" Її непідготовленість, врешті, й призводить до проблем заміжжя.

Непідготовленість, позбавлення інформації, прав і адекватності – ось, як кажуть автори, перелік головних проблем тогочасного суспільства.

Але й надмір інформації, тим паче, інформації інтимного характеру – це занадто, про що і є образ "журналістки".

Так, їй заздрить одна з сестер Дафни, кажучи: "Уяви, яке у неї життя – незалежне! Вона не стоїть біля стіни на балах щовечора, вимолюючи зацікавлення чоловіка і шлюб".

Та незалежність від моралі та правил цілком може перетекти в тероризм, підрив суспільства та окремих людей.

Ось так і гуляє вектор впливу "Бріджертона", від однієї важливої теми до іншої, будучи формально схованим за невибагливою lovestory.

З першого погляду мелодраматичне шоу з претензією на "ща ми зробимо революцію в склянці", серіал виходить на сильну позицію вмотивованого вислову в межах добре прописаних законів власного світу. І це працює. Причому так, що "Бріджертон" стає популярним в різних аудиторіях.

Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст, кінокритик, редактор, спеціально для УП.Життя

Вас може також зацікавити:

Серіали січня-2021: "Ваша честь", "Невидиме", "Протистояння" та ще 4 новинки

HBO зніме продовження серіалу "Секс і місто", але під іншою назвою. Трейлер

YouTube через скарги "1+1" банить українськомовний канал, який критикує серіали

ТОП-10 фільмів 2020 року, які варто переглянути всім

7 серіалів про епідемію з хеппі-ендом

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.



powered by lun.ua