Навіщо класичному театру авангардна опера і як рятувати перформативну сферу під час війни: розмова з очільником Національної оперети Богданом Струтинським

Навіщо класичному театру авангардна опера і як рятувати перформативну сферу під час війни: розмова з очільником Національної оперети Богданом Струтинським

У розпал дискусій чи треба і як саме змінювати імперський чи радянський репертуар українських театрів, в столичній Національній опереті відбувається велике повернення сучасної авангардної опери "Чорнобильдорф". Після прем’єри в Мистецькому арсеналі 2020 року та тріумфальних минулорічних гастролей в Європі, епатажний твір від української формації Opera Aperta вдруге показують в Києві при повному солдауті.

Гра на препарованих інструментах, оголені артисти та уламки радянської спадщини – композитори Ілля Разумейко та Роман Григорів називають свій твір археологічною оперою. Вони і справді, наче археологи, збирають з решток класичної культури, що знайшли на розкопках, конструкт нової музичної реальності. Як і годиться конструкту, "Чорнобильдорф" адаптується до стін і сцени класичного театру оперети і стає іншим твором, відмінним від того, що глядачі могли бачити на другому напівреконструйованому поверсі Мистецького арсеналу 2,5 роки тому.

УП.Життя вирішило розпитати, як керівництво Оперети наважилось на такий експеримент. Богдан Струтинський керує театром вже 19 років, також він головує у Національній спілці театральних діячів. Ганна Щокань говорить з ним про те, що авангардні твори в репертуарах театрів дають їх глядачам, як стимулюють розвиток перформативного мистецтва, як театральна галузь переживає війну і чи зможе нарешті використати шанс системно переосмислити радянську чи російську класику.

– За Вашого керівництва Театр оперети отримав статус Національного. Нині, ось цим показом експериментальної опери "Чорнобильдорф" Ви хотіли засвідчити певні орієнтири як керівник національного театру? Чи не побоюєтесь критики за те, що запросили до класичного театру твір, прем’єра якого відбулась для, скажімо так, "нетеатральної публіки"?

– Не сказати, що в мене повний імунітет – але я не звертаю особливої уваги на критику, якщо вірю в проєкт.

ВІДЕО ДНЯ

"Чорнобильдорф" для мене це люди в першу чергу. З Романом Григорівим колись познайомився у Франківську. Згодом він працював в Театрі оперети. І наш перший Оперета-фест почали робити саме з Романом і з Іллєю Разумейком.

Думаю, що кожен проєкт, який ставимо в Опереті – чи гастрольний, чи наш – однозначно певний загад на майбутнє. Чи спеціально ми хотіли вказати, щоби це стало орієнтиром для інших – не думаю. Але всі мої кроки в театрі за 19 років – майже завжди були проти течії.

В Національній опереті показали експериментальну оперу "Чорнобильдорф". Фото: Facebook Opera aperta

Читайте також: "Дерадянізація театрів і опер – домашня робота для їх керівників": заступниця міністра культури Галина Григоренко

Свого часу ми поставили "Марусю Чурай". Чув тоді від колег: як то – Маруся Чурай і оперета? Задаю питання: якщо театр оперети – то він має карму, він прив’язаний, на ньому є ошийок і він повинен ставити лише жанр оперети? Ми би так не зрушили з місця.

На пальцях можна порахувати надзвичайно круті оперетні вистави – це 5 назв. А так їх загалом 10 – і що навколо цього крутитись? Тому для себе я прийняв колись рішення, що це театр широкого профілю, який не обмежується одним жанром: це і оперета, і опера, і опера-буф, мюзикли і музично-драматичні вистави, і навіть кантата.

У Національній опереті вдруге в Україні показали "Чорнобильдорф". Фото: Facebook Opera aperta

А про що для Вас "Чорнобильдорф"? Чому він вартий того, щоби поставити його в національному театрі?

– "Чорнобильдорф" – це нова експериментальна історія, яка говорить про модерн і про вбивство страхів. І, певною мірою, вбивство канонів. Не кажу, що канони це погано. Але поряд має бути нове. У нас не повинно притіснятись одне за рахунок іншого.

Якщо ми заглянемо в репертуарні афіші Гранд опера чи Опери Бастилії, то побачимо, скільки сучасних постановок іде в репертуарі! А у нас який сьогодні є режисерський, композиторський чи оперний портфель, який стоїть в черзі на постановку? Не маємо готових цілісно драматургічно, композиційно вибудуваних історій.

Ми говоримо-кричимо, як в Європі замінити ринок. Чим? Це є проблема.

В нас є багато гарної симфонічної музики, наприклад невідомої барокової. І тут постріл в голову самі українці собі зробили, бо починаючи з Мінкульту і закінчуючи митцями, керівниками театрів чи філармоній, оркестрів – майже нічого не зроблено для її відновлення й популяризації.

Це може важко продаватись – але ринок потрібно рухати в цю сторону теж. Якщо ти його рухаєш тільки топовими назвами, які самі продаються – то не будеш рухати театр. Будемо стояти на місці.

На фото – сцена з вистави "Маруся Чурай". Фото: Національна оперета

Читайте також: Війна і мир і опера. Чи може Україна дерусифікувати європейські сцени і в який спосіб

– Як змінились Ваші підходи за 19 років керівництва театром Оперети?

– Дуже змінились. Інші театри мали на старті все – ми не мали нічого. Коли я прийшов до театру – в залі було 53 людини. Відчував, що це "махрова оперета" – починаючи від естетики і закінчуючи тим, що бачили на сцені. І я з цим жив. Спочатку тут нічого не розумів.

В театрі складно до кінця розібратись – це постійний пошук. Але я завжди старався йти наперекір. Спочатку боявся оперету ставити – бо не знав як. Починав із казки – приходили народні артисти й казали: це що Театр юного глядача?

Згодом поставив драматичний твір – "Моя чарівна леді" Бернарда Шоу. Там класна музика. Був такий жанровий перехід. А потім лише я пішов у "Містер Ікс".

Потрібно було ламати саме стереотипне сприйняття оперети. Чи воно зламане до сих пір – ні. Але ті стандарти, які я бачив в Європі, які є на сьогоднішній день – однозначно, що наш український театр став їм відповідати.

Загалом підхід в роботі за ці 19 років змінився кардинально. Ми багато запрошували людей з-за кордону, які робили постановки. Театр оперети за цей час зробив 2 великі фестивалі – "Оперета Фест" і "Карпатський простір" – там ми є авторами, і це була повністю наша велика міжнародна діяльність.

Раніше був занурений в лінійний менеджмент, щоби відчути людей. Зараз ми домовляємось про генеральну лінію – і далі це питання до керівника цеху. Не диктую йому, як і що робити. Це стосується і головного диригента, балету, хору.

Так ми від театру, який не мав навіть статусу академічного, перейшли до національного і стали театром, який мав кілька років підряд перше місце з продажів. І це не тому, що я ходив на вулиці і заганяв людей. До речі, я був першим, хто відкрив сувенірну крамницю в українському театрі, запровадив електронний продаж квитків. Коли не було коштів, я шукав спонсорів.

Зараз у нас, наприклад, є п'ять сцен – щоби грати вистави паралельно. Є брендові проєкти, які проводимо з року в рік: вечір мюзиклу, вечір симфонічної музики, "Крістмас Тайм", "Тобі коханій", "Музика сердець", "Музика з кінофільмів" – до Дня закоханих. Проєкти стали популярними – для глядача це подія.

Світлина з Вечора музики українських композиторів епохи бароко та классицизму.
Фото: Національна оперета

Читайте також: "Ярослав Мудрий" знову в Національній опері. Навіщо туди повернули радянський витвір, що прославляє тоталітаризм?

– Окрім того, що Ви керуєте театром, Ви ще є головою Національної спілки діячів театру. Навіщо Україні організація, яка була заснована радянською системою? Що зараз вона дає театрам?

– Знаю це питання: "сталінські спілки" і так далі... По перше, треба подивитися в корінь – ця організація не була створена в радянські часи. Так звані творчі спілки були створені ще 100 років тому. І членами їх були і Курбас, і інші діячі початку ХХ ст. Була Українська акторська спілка, потім Незалежна спілка. А вже потім їхня діяльність була виокремлена так званою радянською системою.

Чи є мертвими деякі спілки? – Звичайно, є. Я це визнаю. Але знову ж таки, це питання до органу управління. Міністерство культури має поставити задачу і вимагати натомість, використовувати спілки як рух, який допоможе в розвитку української культури.

Що таке спілки, яку виконують роль на сьогоднішній день? Наприклад, наша ніша, яку ми зайняли – продукуємо нові проєкти для театрів. Організовуємо заходи підвищення кваліфікацій, обмін творчими практиками. На базі спілки проводимо різні творчі школи, майстер-класи, зараз готуємо школу диригентів і школу драматургії. За результатом роботи нашої школи у видавництві "Фоліо" зараз виходить збірка п’єс.

Читайте також: "Ярослав Мудрий" знову в Національній опері. Навіщо туди повернули радянський витвір, що прославляє тоталітаризм?

Якщо, скажімо, сьогодні ви заберете наші сезонні школи національної спілки – в цій ніші нічого не залишиться.

Завдяки нашій премії "Гра" дехто цього року поїхав на фестиваль у Францію. Всі роками говорили про національну театральну премію. А "Гру" зробив Струтинський і його команда. Мало того, що зробив, я вибив фінансування. І в мене кожний рік йде війна з Мінкультом, який постійно ріже ці кошти. На сьогоднішній день в нас п'ята церемонія, тобто ювілейна.

Як спілка ми спонукаємо і даємо рух. Це також певний клуб за інтересами. Спілка має бути як центр комунікації між театрами.

Повністю реанімували будинок ветеранів сцени – починаючи від автономного опалення, закінчуючи автономною водою. Там не було жодного туалету.

Є закон про національні спілки, в якому чітко прописана діяльність спілок. І є структурні зобов'язання в кожній спілці окремі, які регулюють роботу. Друге питання, що, до кожної спілки окремо треба задавати питання щодо функціоналу їхньої роботи і питомої ваги впливу на той чи інший сектор.

Національна оперета організувала концерт "Об’єднані заради перемоги".
Фото: Національна оперета

– Нещодавно у Театрах на Лівому березі й ТЮГу були напруження через відсутність керівників та непроведення конкурсу на посаду директора. Чи потрібно, на Вашу думку, зараз проводити конкурси?

– Я був в курсі цих моментів. Моя відповідь однозначна, що дивлячись на практику, яка сьогодні є в Україні, дивлячись вже на результати конкурсів, дивлячись на те, що в законі про конкурси не вказано, що їх не можна проводити, і дивлячись на постанову Кабміну, який теж не обмежує проведення конкурсів – то я не розумію, чому не відбуваються конкурси. Вони мають проводитись!

– Ви вже кілька разів згадали Міністерство культури. Нещодавно я спілкувалась з заступницею міністра Галиною Григоренко і в мене склалось враження, що МКІП відмежовується від впливів на театри, мовляв, воно не має права втручатись у репертуарну політику, нав’язувати своє бачення? Як Ви на це дивитесь?

– Якщо ти звернешся до міністерства – воно дасть листа-відписку. В мене по лінії Спілки є багато відповідей, які написані під кальку: "це не наше питання – це питання децентралізації". Якщо звернутись з Дніпра, чи з Харкова – дадуть відповіді, що не мають впливу.

Сьогодні це не Міністерство культури і інформаційної політики – а тільки міністерство національних театрів. Але воно має втручатись у те, що роблять всі театри, щоби рухати, спонукати ринок. Головне щоби було бажання домовитись з театрами, показати зацікавленість. Міністерство культури має продукувати ідеї, а не відхрещуватись від них. На сьогодні це так.

Читайте також: Час "Ч" для консерваторії Чайковського. Що з нею не так і чому проблема не лише у назві

І не треба говорити, що ми не можемо нав’язувати – а хто може нав’язувати? А як тоді слово "політика" трактувати?! Це ж нав’язування. Головне це робити – пробувати, не боятись.

Національна оперета провела концерт "Музика з кінофільмів".
Фото: Національна оперета

– Зараз Ви викладаєте у вашій альма-матер – університеті Карпенка-Карого. Часто чую несхвальні відгуки й критику на адресу цього ВИШу. На Вашу думку, що можна зробити, щоби він був конкурентним?

– З однієї сторони, цей ВИШ залишається все рівно номером один, який надає театральну й кіноосвіту. Але він однозначно потребує реформи. Проте давайте подивимося, в чому та реформа. Казати педагогу, як працювати?

В нас сьогодні немає досконалих програм. Раніше вони базувалися на системі Станіславського. Сьогодні чим це заміняти? Ми говоримо всі про Курбаса, але у Курбаса немає системи. Я використовую для роботи практичні лекції Курбаса. Але це все рівно не класичний підхід до формування дитини. Вона має відчувати різні напрямки.

Також якщо говорити про саму систему управління – університет Карпенка-Карого кинутий сьогодні. Будівля на Львівській площі не придатна для навчання. Але чи винен у цьому тільки ВИШ? Якщо не хочуть подовжувати оренду на Хрещатику – то тут питання до того ж Міністерства. На
сьогодні руху назустріч в органів управління і в керівництва університету немає.

Добре, що ВУЗ може сьогодні закупити обладнання сам. Але це має бути бюджетне замовлення. Я робив аудиторію за свій рахунок, Тому що просто не міг зайти в ту аудиторію – було соромно. Тобто на сьогоднішній день це іспит, який не склав ані очільник університету ані жодні міністри.

Богдан Струтинський створив барокову програму Концерт при свічках. Фото: Національна оперета

– Нещодавно в Одеській опері було одразу два скандали, пов’язані із виступами артистів на одній сцені з росіянами? Чи можете це прокоментувати?

– До недавнього часу майже всі київські театри грали частково російською мовою у репертуарі. Це було нормально. А Одеса має свою специфіку. Але позиція керівництва театру має бути однозначною.

Коли ми мали концерти в Паризькій філармонії – я листувався з керівником міжнародного відділу і неодноразово уточнював, чи нікого не буде з Росії. Зараз це неприпустимо. Бо виходить так, що ми самі, винні з цих загарбань, зокрема і в культурі.

Подивіться, з 2014- го року, коли заборонили ці всі дешеві антрепризи – як піднялися українське кіно, як піднявся український театр. От, в нас є молоді режисери, от в нас є свої актори, а не "кушать подано", які грали в тих російських серіалах. Оце є результат державної політики.

Квоти, запроваджені Княжицьким і Кириленком, дали свій результат на каналах і в ефірах українських радіо. Почали з'являтися нові гурти, про яких ми ніколи не знали. Так це саме правильна державна політика.

Чому на сьогоднішній день країни Балтії відмовилися в своїх репертуарах від деяких композиторів, а в Україні ще думають? Напівміри приводять завжди до знищення самоідентифікації. Замість толерувати культуру, літературу росіян – ми могли б використати це як зброю. Беремо "Хаджи-Мурат" Толстого. Відкриваємо і читаємо, як Лєв Толстой пише про знищення чеченського народу там і яка противна Росія. Російською мовою почитайте це, запишіть це як відеоролик. Розуміємо, що це інформаційна війна. Але ж ми програємо її повністю.

Національна оперета провела концерт для військових.
Фото: Національна оперета

– Які найбільші виклики зараз бачите перед українським театром? Ну, окрім виїзду митців за кордон?

– Ну, зараз, якщо ми говоримо, виїзд за кордон, це тут не відрегульована історія. Я, як керівник театру, не знаю, чи я зможу вивезти чоловіка з театру, бо маю невпевненість, чи він повернеться. І це лише моя відповідальність. Тобто немає механізму.

Я думаю, що найбільшим викликом для театру є визначити: яка місія театру в період війни – це в Україні. І друге – яка місія популяризації України через театри за кордоном. Оце два найбільших виклики, які не врегульовані на державному рівні на сьогоднішній день.

А найбільша проблема в тому, як це буде взагалі відновлюватися далі. Країна не може надалі так само ставитися до мистецтва, як це було до війни.

Хоча перше питання це відновлення зруйнованих закладів культури, але це вирішить питання приміщень. А в театрі ми зараз втрачаємо цілий період. Театральні колективи здебільшого зараз виживають майже самі.

– Що вже й казати про незалежні театральні колективи. Яким чином ще можна не втратити, врятувати цей період. Чи допоможе Україні створення, наприклад, аналогу Інституту театру, як в Польщі, який би опікувався підтримкою і збереженням?

– У Польщі є декілька інститутів театру. Є один Адама Міцкевича та один Збіґнєва Рашевськтго, а також Єжи Гротовського. В Україні поки дійсно нема жодного і зараз саме час його створювати. Я хотів, щоби такий Інститут був створений у нас на базі Спілки. Думаю, що він має працювати якраз за принципом Інституту Єжи Гротовського. Там має бути управління статистики, яке займається збором інформацій, потребами театрів. Бо статистика, це не є просто збір і акумулювання цифр в одному місці пройденого чи бажаного – статистика має розказати, що зменшити чи збільшити. І надалі розроблятись політика покращення сфери.

Інститут має бути державним, йому потрібно фінансування. До роботи мають бути залучені фахівці зі сфери. І в ньому має бути окремий відділ міжнародної політики, який би мав працювати спільно з УКФ і Українським Інститутом. Я волів би, щоб Український інститут опікувався тотально усім, що стосується українського театру, як в Україні, так і закордоном – щоби забрати це від Мінкульту.

– На останок, оскільки Ви згадали про репрезентацію українського театру за кордоном. Ви вже казали про українську барокову музику – вона могла б стати нашою візитівкою. Натомість Україну представляють зовсім іншими творами – ось сьогодні трапилась на очі афіша з "Наталкою Полтавкою" Львівського театру Заньковецької в Лондоні. Бувають і не українські твори в гастрольних репертуарах.

– Не знаю, що відповісти. А що, є програма якась? Немає програми. Знову ж таки, це питання органів управління. Я думаю, що це наше велике недопрацювання.

Ми, як театр, якраз зробили проєкт музики українських композиторів епохи бароко та классицизму. Починався як "Музика при свічках", коли були блекаути. Там музика Дилецького, Бортнянського, Березовського, Веделя. Тоді на вечорі, серед 26 послів інших країн, у нас був посол Іспанії. І він, буквально, через тиждень приїхав ближче познайомитись, і запропонував, щоби спільно поставити сарсуелу – це їхній жанр оперети.

Тож про нашу музику європейці більше дізнаються завдяки випадку і налагодженим особистісним зв’язкам. Зараз якраз цей Бароковий проєкт хочемо вивезти за кордон – ідуть переговори.

Взагалі, це крута історія. Зараз хочу створити новий проєкт – мюзикл "Березовський" з його музикою. Він у нас не відомий і не "розкручений". Переконаний, що це буде нормальним продуктом, який можна продавати в Європі. Ще в планах показати в Європі виставу про Мазепу – такого, загадкового, Байронівського.

Читайте УП.Культура у Telegram

Реклама:

Головне сьогодні