"Вир" як відповідь вирвам. Сенсація в Палаці Потоцьких

Музейна спільнота України проходить випробування, зокрема і на мистецьку зрілість. Евакуація колекцій у 2022-му забрала усю наявну в музейному фонді країни історію мистецтва з публічного доступу. Ніби строго наказавши: тепер живіть тим, що створять митці тут і вже.

З березня 2022-го в музейних залах оселилось відчуття спустошеного простору, який, однак, почав наповнюватися іншою формою візуального життя. Найчастіше це заміна постійних експозицій виставковими. Вони демонструють сильне "колективне зусилля", що в умовах війни сприймається тимчасовим, але неминучим об’єднанням індивідуальних стратегій.

Та з’являються висловлювання, в яких проростає інше ставлення до музейних просторів, до перезапуску у них такої крихкої матерії, як час. Його біжучих тривог і спротиву його пустотам, де оголення музейних кімнат – лиш одна з метафор агресії, що знищує звичний плин життя.

У Палаці Потоцьких, що входить до найбільшого в Україні музейного комплексу "Львівська національна галерея імені Возницького", художниця Олена Придувалова демонструє персональний проєкт "Вир". Саме в залах другого поверху Палацу, де до війни розміщувалась постійна експозиція європейського мистецтва ХIV-XVIII століть.

У Палаці Потоцьких художниця Олена Придувалова демонструє персональний проєкт "Вир". Фото надані авторкою

Читайте також: Про візуальний опір закоханих. Пам’яті митців Володимира Мельниченка та Ади Рибачук

У цьому сенсі проєкт сенсаційний. Галерея не вперше організовує виставки актуального мистецтва, але не у цьому приміщенні. Від кінця лютого 2022 року воно пережило евакуацію артефактів і не функціонувало.

Вперше у його історії киянка показує, як нестандартно можна вписати власну творчість у простір неокласицистичного типу і, що важливо – велетенського об’єму. Навряд чи в країні знайдеться щось подібне до цих різних за кольором залів із довжелезною анфіладою і специфічним денним освітленням, де музейники вирішили залишити деякі артефакти колекції.

Художниця Олена Придувалова створила проєкт актуального мистецтва в історичній локації. Фото надані авторкою

Цей виклик присутності "решток експозиції" Олена Придувалова сприйняла як нову можливість, зокрема і щоб візуально розповісти про деякі свої практики часу обстрілів, повітряних тривог, блекаутів, локдаунів. Часу вир від бомб на землі й у свідомості.

Читайте також: "Це мистецтво про нас і про наші досвіди війни": співкураторка виставки "Форми присутності" в Мистецькому арсеналі Наташа Чичасова

Як розповідає художниця, з музеєм було домовлено про виставку, що мала відбутись 2022 року у Палаці Лозинського – просторі, де не один рік проходили масштабні проєкти (згадаю лише "Ангелів" куратора Павла Гудімова у 2019 році), і де виставлятись сучасним художникам було і зручно, і престижно.

Для неї художниця підготувала концепцію експозиції із назвою "Єдина", її присвяти гімну нашої країни. Цьогорічну експозицію зібрала дуже швидко, за місяць, що було певною авантюрою і для інституції, і для художниці, яка майже перед відкриттям знайшла назву не менш символічну – "Вир".

До війни в Палаці Потоцьких розміщувалась постійна експозиція європейського мистецтва ХIV-XVIII століть. Фото надані авторкою

Полотно з такою назвою на виставці також є, та вир, у який затягує художниця і авторка експозиційного висловлювання, стосується погляду як екстремального досвіду. На запрошеннях і постері, розміщеному біля входу до палацу по вулиці Коперніка, є фрагменти кількох її автопортретів – поєднання кількох велетенських очей на чорному тлі.

Читайте також: В естонському Таллінні показують легендарну виставку про український авангард – як адаптували "Футуромарення" до нового контексту

Очі, що існують окремо від обличчя або переміщені в інший контекст, рясно використовували європейські сюрреалісти у міжвоєнні десятиліття, для них очі стали больовим переосмисленням "Всевидячого ока" із арсеналу сакрального мистецтва.

Палац Потоцьких входить до найбільшого в Україні музейного комплексу "Львівська національна галерея імені Возницького". Фото надані авторкою

В українському мистецтві ще 1912 його використала у квітковій композиції наївістка Ганна Собачко-Шостак, а після Першої світової спробував увести його в сценографію "Вія" Анатоль Петрицький (1925). Фізичне знищення модерністів і артефактів українського модернізму в часи сталінського терору надовго табуювало такі спроби гри з оком, відділеним від тіла.

У проєкті "Вир" художниця використала килими й текстиль. Фото надані авторкою

Придувалова повертає цю практику в актуальне мистецтво. Художниця постійно рефлексує над метаморфозами зовнішності, образу себе, вона чемпіонка не лише серед українських художниць, які працюють у цьому жанрі. Автопортрет залишається для неї намагніченим яскравістю, навіть у дуже гротескних ракурсах, гіперболізованих поворотах, нестандартних форматах, як от форма тондо чи овоїду (вона їх називає "писанками").

На відміну від класика сюрреалістичного фото Ман Рея, який фотографував себе у відображеннях металічних і мильних кульок, Придувалова обирає велетенський розмір, найбільший, який дозволяє їй розмір майстерні. А коли суміщає картини поряд на одній стіні в експозиції – глядач бачить не зсув, а маніфест сміливості. Колористичної, композиційної, ніби концентрат нещадності в утвердженні жінки бачити себе "з усіх сторін".

Проєкт "Вир" показують у спорожнілому палаці Потоцьких. Фото надані авторкою

Палац має довгу анфіладу кімнат, і один з її автопортретів витримує удар майже вбивчої для живопису перспективи, – лаконізм ліній і гіпернасиченість кольорів дозволяє не здрібнитися зображенню у довгому коридорі холодного освітлення.

Читайте також: Харківський літмузей номіновано на премію Webby Awards

Авторський проєкт Придувалової повертає легітимність й іншим практикам взаємодії з болем. Художниця навчалась у майстерні видатного сценографа Данила Лідера, а з Борисом Фірцаком, що багато працює у театрі – ще у республіканській художній школі. Як співрежисер мізансцен і частин експозиції-вистави, він дружньо допомагав художниці. Інтонації окремих циклів, створених пані Оленою, стали у стриманих залах тим колористичним набатом, що блістером з емоційними пігулками піднімає у глядачів рівень кортизолу і дофаміну.

Виставка "Вир" стала подією в історичному палаці. Фото надані авторкою

У центрі однієї зали музейники залишили барокову скульптурну групу "Вакханалія путті", і автопортрети-тондо на стінах навколо них утворили театральне дійство, яке Олена називає "одою радості". Ніби гра дітей підтвердила, що ті дивні ракурси, в яких художниця себе побачила, вийшли із підсвідомого спогаду про твори цього, можливо, найважливішого для української культури стилю.

Читайте також: Старовинний музей, "камасутра" і вітрина із повітряними кульками: у Ханенків відкрилась виставка сучасного мистецтва

Ігрова стихія спрацювала й у залі, де залишено кілька вітрин з холодною зброєю. Серію "Тривоги" Олена починала робити у майстерні, коли лунали сирени повітряних тривог: вона згадує, що уявляла й візуалізувала спочатку графічно, а потім на полотні, як ув’язнювала, брала в полон нападників. Графічний і живописний цикли стали потоком медитацій на тему зв’язування, знерухомлення ворогів, і вони виглядають як арабески, а виставлені разом стають подобою килимових композицій.

"Після того, як стався якийсь виплеск злості й страху в графічному вираженні, настало переосмислення цих емоцій колористичне й композиційне. Ніби й не я вирішувала, як і яких додати кольорів. І поряд зі східною зброєю стався контакт іншого рівня: у екстремальній ситуації поєднання зброї із моїми картинами склалось у єдність образу".

У Львові проходить виставка актуального мистецтва. Фото надані авторкою

Український килим у оселях колекціонерів часто слугував тлом для холодної зброї як прикраси. Живописні "тривожні килими" Придувалової у спокої музейних зал нагадали: годинам повітряного терору можна протидіяти, перетворюючи емоційний стан на постери, малюнки, полотна, чия яскравість також є відповіддю на бажання агресора пригнітити, знищити саму потребу в творчості.

На стіні однієї зали уміщена композиція з ляльками-мотанками. "Я їх робила, коли був локдаун, плела нескінченно, ніби якісь покоління безмовного народу. І коли ми зібрали їх докупи, поряд – композиційно вийшов образ "народу", – розповіла художниця. Її ляльки тут ніби по-вертепному, та дуже міцно "тримають стрій".

Читайте також: Зловмисник, який пошкодив картину про воєнні злочини в Бучі, виявився політиком проросійської партії

Чому такий важливий "Вир" Придувалової і для гладачів, і для музейників не лише Львова?

Коли війна закінчиться нашою перемогою, музейні експозиції треба буде не так відновлювати, скільки створювати заново. Концептуально і естетично, із врахуванням того, що зали палаців і кімнати музеїв пережили під час цієї війни. Тоді уміння художників із театрально-ігровим типом мислення працювати з арт-об’єктами і просторами, враховуючи мову сучасного мистецтва, стане безцінним набутком військового часу.

І музеї мають шанс перетворитись на сцени, куди прийде глядач, щоб побачити не лише експонати, за якими скучив, поки вони переховувались чи тріумфально гастролювали в Європі. Бо не лише у виставкових проєктах присутній слід музейних експозицій, а й навпаки: те, як демонстрували сучасне мистецтво, має впливати на майбутнє наших музейних просторів.