"А ви з Маріуполя?". Чотири з половиною стіни Платформи ТЮ показують у Києві

Чи можливо познайомитися з місцем, якого вже немає? Як відтворити знищений незалежний мистецький простір Маріуполя у невеликій квартирі на столичному Лівому березі?

Виставка "Митрополитська 19" присвячена маріупольському феномену - Платформі ТЮ та спільноті, яка розвивалась навколо неї з 2016-го по 2022-й рік. У суботу 20 січня вона відкрилась у Києві у невеличкій квартирці-галереї. В ній роботи про море, активізм та пам’ять про вільне місто.

Журналістка УП.Культура Анастасія Большакова розповідає, чим ця мініатюрна подія визначна.

Читайте УП.Культура у Telegram

Простір depot12_59, в який мені потрібно потрапити, знаходиться у звичайній квартирі хрущовки на лівому березі столиці. Подібний район з такою радянською забудовою і сама п’ятиповерхівочка цілком могли б існувати і в Маріуполі.

Тепер тут, в квартирі, адаптованій під галерею, намагаються відтворити місце, про нинішній стан якого майже нічого не відомо – маріупольську платформу ТЮ. І хоч будівля артцентру покинута, атмосферу митці привезли з собою до Києва. ТЮ як явище продовжує жити.

Маленький коридорчик квартири звертає на право, у вітальню і головну залу виставкового простору. Над кімнатою знак вулиці "Митрополитська, 19" – я прийшла за адресою.

На маріупольській вулиці Митрополитській, в будівлі старого спортзалу 8 років тому вперше з’явилась Платформа ТЮ – місце тусовки митців та мисткинь з усіх куточків України.

В однокімнатній квартирі (згодом виявиться, що кімнат там все ж дві, але використовують одну) місця не так й багато, тому обережно заходжу в "головну залу" і розглядаю роботи. Всі картини, фото і колажі висять на голих стінах. Замість табличок про митців розповідають написи олівцем прямо на штукатурці.

Вказівник, що переносить глядача з Києва у Маріуполь.

Тут зібране різне: фотографії вулиць міста, моря та тих частинок Маріуполя, які вдалося задокументувати. Серед картин серія робіт з пенсіонеркою-лесбійкою, пасічником-праворадикалом та іншими представниками сучасного суспільства. А ще тут три пейзажі з розбомбленими чорними будинками в такому ж чорному димові. По центру на стіні – картина, що переносить глядача в будівлю ТЮ, з двоповерховою виставкою, гостями та маленькими експонатами.

Читайте також: "Нагадує руїни". Маріупольська міськрада показала, який вигляд має знищена росіянами центральна бібліотека

Шкарпетки чіпляються за паркет – не той виставковий простір, до якого звикла. Але хіба це погано? Точно ні, підлога тут теж маскується під андеграунд. Тим паче ближче до центру розстелений килим кольору цегли.

Лише на перший погляд здається, що простір маленький, насправді потрібно багато часу, щоб роздивитися деталі усього, що тут зібрали.

Роботи митців на білих обдертих стінах.

Офіційне відкриття о 16:00, тому маю достатньо часу на розмови. Засновницю платформи ТЮ Діану Берг складно впіймати навіть в обмеженому просторі: вона дає коментарі журналісткам, вітається зі знайомими з Маріуполя, що якраз прибувають на відкриття. Паралельно вона розповідає про експонати та імена митців.

Тому поки йду на кухню, в іншу імпровізовану залу мистецького простору – там точаться розмови між старими друзями, а в тих, кого не впізнають, питають кодову фразу: "а ви з Маріуполя?". Вікно тут завішане полотном із зображенням Азовсталі, на стіні поруч яскравими штучними квітами викладений великий вигук "ТЮ" і підсвічений синьою лампою. А за всіма іншими ознаками це, все ж таки, кухня: на столі стоять стаканчики та напої, у шафках складений посуд, поруч місце займає мікрохвильовка. Біля неї, вже не так очевидно, ще один експонат – листівки з плівковими фотографіями одного із резидентів платформи. Їх можна взяти з собою, на пам’ять про море.

Кухня, ще одна виставкова зала.

Повертаюся до вітальні, тепер йду до наступної стіни. На ній роздруківка з учасниками виставки, майже кожен підпис супроводжується словами "роботи були втрачені в 2022". Поруч ще одна паперова згадка – офіційний лист з печаткою і підписом від чеченського батальйону імені Шейха Мансура за 2019 рік. Тоді ці військові на маріупольському напрямку врятували колекцію митця з села Широкине Віктора Павлюка та передали платформі. 339 робіт не вдалося врятувати вдруге, з початком повномасштабної війни.

Далі стоїть великий колаж на пробковій дошці – "стіна Віри", як пізніше про неї скаже Діана. На ній багато фото і вирізок: тут посміхається Андрухович, на столі танцює Жанна Кадирова, поруч наклеєна новина про те, що на день народження ТЮ в Хелловін приїде святкувати панк-гурт "Хамерман Знищує Віруси". Віра Процких, авторка колажу, поділилася пам’ятними моментами, але й чесно написала на папірці над дошкою:

Колаж Віри Процких.

"Тут мали бути зібрані спогади про те, як ми створювали Платформу ТЮ, що з нами відбувалося за час існування. Я хотіла розповісти більше, але вибачте, я не пам’ятаю".

Ще одна яскрава робота знаходиться на стіні навпроти – великий український прапор з гербом. Під ним також підпис:

"Цей прапор був майже єдиним предметом, що було врятовано з Платформи Тю в березні 2022. Створений у 2018 на Митрополитській 19, він є справжнім історичним артефактом, що пережив в Маріуполі численні акції, ризики та напади, а потім побував в багатьох містах та країнах. Він уособлює активізм Платформи Тю та нашу боротьбу за справедливість, за права людини і за нашу свободу".

Стіна активізму Платформи ТЮ.

Поки розглядаю планшет з вирізками про активізм та акції на підтримку жінок, людей з інвалідністю, ЛГБТК+ спільноти, нарешті кодове питання доходить до мене.

"А ви з Маріуполя?", – запитує мене чоловік.

"Ні, але сьогодні прийшла з ним знайомитись", – чесно йому відповідаю.

Він журналіст, що вже довгий час живе у Києві. Розповідає про спогади з роботи в рідному місті, ділиться як все змінилося, коли туди прийшла Росія. І ці спогади теж своєрідні експонати, маріупольці намагаються згадати погане й хороше, зберегти усе в пам’яті інших.

Читайте також: Роковини знищення драмтеатру в Маріуполі: колектив розповів, як відновлював роботу в Ужгороді

Ловлю момент і вихоплюю Діану Берг на розмову. Вона розповідає, що сьогодні тут справді зібралося багато "своїх", також тут кияни, що були знайомі з творчістю Платформи ТЮ.

"Тут представлені митці, чиї роботи в нас були (на платформі, – прим.). Тепер ми попросили їх дати щось своє, щоб зафіксувати їхню присутність. Тому що роботи відновити вже не можна, але саме люди створювали ту атмосферу. Митці, підлітки, які до нас ходили, усі ті, хто часто долучався до наших акцій – це все люди, які створювали цей стиль", – розповідає Діана.

Експозиція виставки.

Вона швидко показує на кожну стіну, проводить кураторську експрес-екскурсію: тут мистецтво Віктора Павлюка, тут залаштунки платформи від Віри Процких, далі омаж на маріупольське мистецтво у вигляді маленького фрагменту мозаїки в рамці, поряд прапор та пам’ятки про активізм ТЮ.

"Ми поки не можемо робити акції в Києві, я не відчуваю цей простір поки своїм. Як в Маріуполі, то будь ласка!, – жартує, – Уся вулиця була наша".

Діана пояснює, що ТЮ – це той простір, який від самого початку був реакцією на війну, часто в неможливих умовах, тому відтворити його будь-де вже не вийде. Проте команда рада, що отримала свій тимчасовий дім на місяць, в якому має свободу дій.

Експозиція виставки.

"Я знаю, як це бути переселенкою (вперше Діана виїхала з Донецька у 2014, далі – з Маріуполя у 2022), не мати дому. А тепер виходить, що і ТЮ – ВПО".

Раптом Діана бачить знайоме обличчя хлопця, що заходить до вітальні та майже в сльозах його обіймає. Він одразу після вітання говорить: "Сьогодні я хочу кожного питати: а ви з Маріуполя? а де були? а де жили?".

Діана повертається до розмови, розповідає, що планують працювати далі – ця виставка може стати першою з серії, проте це вимагає багато ресурсів і повертає до спогадів про те, що втратили ТЮ.

"Але це все потрібно якось робити. Поки ми пам’ятаємо – ТЮ живе, це надія на те, що ми повернемося. Тому що будівля точно встояла, завжди лишається надія".

Читайте також: Маріупольська камерна філармонія відкрила сезон у Києві – оркестрантам аплодували стоячи

Вже майже 16:00, а це значить, що прийшов час відкривати "Митрополитську, 19". Організатори запрошують всіх брати паперові стаканчики з напоями з кухні, натовп збирається в коло. Починається вітальна промова.

Діана Берг вітає гостей, що прибувають, щоб згадати Маріуполь.

ТЮ – це низовий простір, і те місце, в якому опинились відвідувачі, чимось його нагадує. Діана розповідає про життя артплатформи, про те як мистецтва в будівлі на Митрополитській, 19 було настільки багато, що в підвалі не було місця, де його зберігати. Увесь цей час дзвонить домофон, все більше охочих приходять поглянути на спогади мистецького Маріуполя.

Навіть під час урочистостей люди довкола діляться згадками про місто, раптом починається дискусія про "Приазовського робочого". Після згадки про цю газету в колі прокочується сміх від тих, хто зрозумів прикол.

Віра Процких, авторка що приїхала з Риги, щоб допомогти у створенні виставки, також розповідає про свій пам’ятний колаж:

"Мені хотілося ще показати якусь частину того, що було поза цими дописами, поза проектами. І з цього вийшла невелика стіна заміток, як Діана називає це — "стіна Віри". Але, на жаль, не пам'ятаю більшість речей, тому що так сталося, що забрали і дім, і якусь частину пам'яті. Але я вже бачу багато людей з Маріуполя, і дуже прошу колежанок та друзів розказати і показати про все, щоб ми всі відчули, наче ми знов на Митрополитській 19 в найкращі роки платформи".

Перед відкриттям шампанського попереджають про гучні звуки. Вилітає корок — тепер виставку офіційно відкрито. Із сумки Діани Берг на килим кольору цегли летить кольорове конфеті.

Читайте також: Від стану безпеки до стану боротьби. Як українській художниці (не)взаємодіяти з російськими