Час "Ч" для консерваторії Чайковського. Що з нею не так і чому проблема не лише у назві
Надією на "російський бунт в серці Києва" стали для московської пропаганди... ні, не залишки фракції ОПЗЖ в парламенті. А цілком неполітичні на перший погляд керівники та викладачі Національної музичної академії України, яка досі носить назву російського композитора Петра Чайковського.
Небажання колективу колишньої консерваторії позбутись імені російського композитора у назві та гучний корупційний скандал засвідчили глибоку кризу навчального закладу, якому годилося бути провідним. Ця криза вкрай негативно впливає і на всю музичну галузь, і на репутацію України за кордоном.
У цьому переконалася музична оглядачка Наталка Писанка. Спеціально для УП.Життя вона поспілкувалася з експертами і композиторами, щоб дослідити цю кризу та зрозуміти, як музична спільнота та орган, якому підпорядковується НМАУ, – Міністерство культури та інформаційної політики – можуть її подолати.
Навіть такі ще донедавна непорушні твердині, як пам`ятник Катерині ІІ в Одесі, ім’я Пушкіна у назві Харківського драмтеатру та російська драма в Театрі Лесі Українки розчинились у минулому. Проте столична консерваторія продовжує вперто чіплятися за ім’я "трубадура" російської імперії Петра Чайковського. Він і справді, поміж іншим, мав українське коріння, проте впевнено називав себе росіянином і просував російський імперський міф. Згадаймо хоча б його оперу "Мазепа", яка вслід за пушкінською "Полтавою" мала на меті назавжди закріпити за видатним українським гетьманом статус "зрадника" і виставити за двері російської історії.
Незадовго до повномасштабного вторгнення музакадемії відреставрували фасад |
Відчайдушно чіпляється київська консерваторія не лише за Чайковського, а й за всю імперську та радянську спадщину. І навіть війна Росії проти України не спонукає її цієї спадщини зректися.
Відголоски грудневого засідання, коли колектив Національної музичної академії відмовився прибрати ім’я Чайковського з назви, чути і дотепер. Днями стало відомо, за який саме Статут НМАУ проголосував тоді колектив навпомацки – без ознайомлення та обговорення. Виявилося, що в його текст внесли історію створення іншого закладу: "Історія Національної музичної академії бере свій початок з відкриття у 1868 році Київського музичного училища...". Хоча ще у 2013 році Консерваторія святкувала своє лише 100-ліття від дня заснування – з дня перейменування училища в консерваторію Головною дирекцією Імператорського російського музичного товариства.
Скрін з частини Статуту Національної музичної академії. Поки невідомо, чи затвердить його в такому вигляді Міністерства культури та інформаційної політики. |
В документі, який потрапив нам до рук, автори не цураються згадати без рефлексій і інститут імені українського композитора Лисенка, чиє ім’я зникло з вивіски, і орден Леніна, і 1940 рік. Щоправда, не зазначаючи, за яких умов ім’ям Чайковського нарікли вищий музичний заклад освіти.
Це ім`я Київській державній консерваторії було присвоєно сталінським урядом. Здається, відтоді керівники консерваторії зберегли радянські методички, щоб і нині, під час повномасштабної війни Росії проти України, виправдовувати присутність Чайковського в серці Києва, на Майдані Незалежності.
Після ІІ Світової війни музакадемію перемістили на Майдан Незалежності (тоді Майдан Калініна) у відреставрований готель "Континенталь" з добудованою концертною залою. Фото 1967 року з сайту "Київ від минулого до майбутнього" |
"Не буде Чайковського – не буде і фінансування", "Чому ми маємо віддавати Чайковського Росії, як свого часу Крим?" – майже блюзнірське ставлення до питання яскраво окреслилося під час конференції трудового колективу НМАУ у грудні 2022-го. Попри спротив музичної громадськості, всесвітньо відомих випускників і студентів консерваторії, умовна більшість трудового колективу вирішила, що прибирати ім’я Чайковського не на часі.
І ненароком у своєму річному звіті ректор Академії Максим Тимошенко "забув" згадати про корупційний скандал за участі своїх підлеглих, зокрема і проректора.
Читайте також: На хабарі викрили проректора і директора студії музакадемії імені Чайковського
Ця ситуація яскраво освітила кризу усієї мистецької освіти в Україні, вважає композиторка і викладачка НМАУ Алла Загайкевич. Вона виступає і за перейменування, і за реформування закладу.
"Музичний навчальний заклад є частиною суспільних та мистецьких процесів. У ситуації навколо перейменування юридична "автономія" музичної академії виявилась фактично толеруванням застою, узаконила ігнорування суспільного життя країни та сучасних мистецьких процесів в Україні та світі", – вважає Алла Загайкевич.
Алла Загайкевич, лауреатка премії імені Лисенка, заслужена діячка мистецтв, лауреатка Національної премії імені Довженка, голова асоціації електроакустичної музики України, доцент НМАУ. Фото: Kyiv Daily |
На противагу позірній зовнішній "автономії" навчального закладу, викладацький склад академії демонструє повну залежність від керівництва. Показовим є голосування за Статут Академії без попереднього ознайомлення.
Рівень цієї залежності композиторка вважає загрозливим. Ані деколонізація, ані декомунізація не торкнулись більшості викладацького складу консерваторії:
"Наші викладачі – інструменталісти, співаки, симфонічні диригенти – дуже рідко насправді розуміють мистецький сенс української класичної музики. Вона для них ще залишається десь на маргінезі від "умовного Чайковського". Атмосфера нашої академії така, що орієнтується "на викладача". У світі ж – "на студента".
Орієнтація на викладача – одна з причин кризи музичної освіти, вважає композиторка.
Загайкевич пояснює це на прикладі студентів-композиторів, які не залучені до реальної музичної практики консерваторії, їхні твори непомітні для музичної спільноти.
"Студенти-композитори в Києві почуваються зайвими, чужими, несоціалізованими в загальну структуру закладу. Натомість наші випускники за кордоном (чи студенти, що опинилися там в результаті російського вторгнення) одразу залучаються до спільних проєктів з виконавцями, диригентами, музикознавцями. Я мрію, що кожен твір студента звучатиме на студентських концертах".
Алла Загайкевич викладає не лише в Києві, а й в Австрії та Латвії. Як запрошена лекторка вона відвідала музичні академії Франції, США, Канади, Німеччини. Музикантка вважає, що консерваторія ігнорує також і сучасні процеси викладання:
"У сучасних моделях музичної вищої освіти програми постійно змінюються, а педагогічний колектив оновлюється. Окрім постійних викладачів, запрошують з коротким курсом чи окремою лекцією колег-іноземців. Це дає можливість "тримати руку на пульсі часу". Реагувати на все, що відбувається в світі.
У них практично відсутні немузичні дисципліни, рутина, "реферати для галочки". Студенти на рівні з викладачами розробляють спільні проєкти. Студенти значно ініціативніші, відповідальніші, вільніші…"
І в результаті продуктивніші. За спостереженнями Загайкевич, студент-композитор магістратури Монреальського університету, наприклад, пише 60 хвилин музики на рік. Студент київської музичної академії – вдвічі менше.
Невтішною є ситуація з матеріальним забезпеченням.
"Рівень шуму в аудиторіях у Києві – найбільший з усіх мені відомих навчальних закладів. Технічне забезпечення (комп’ютерна техніка, електроакустичні засоби) теж практично ігнорується. Це при тому, що в нашій Академії відкрита перша в Україні студія електроакустичної музики в 1997-му, ми щороку виконуємо музику студентів на концертах електроакустичної музики і в Україні, і за кордоном, тільки не в НМАУ.
Лабораторія фольклору Академії має унікальний архів, але розробили і опікуються ним етномузикологи практично самотужки. Йдеться про технічний бік – сучасні засоби архівування вимагають значних коштів", – каже Загайкевич.
Держава й досі демонструє "сталінські підходи" до національної культури, фінансуючи великі, ще радянські колективи, водночас ігнорує питання збереження автентичного фольклору.
"В Академії дуже маленькі курси вивчення фольклору. Є великий відділ народних інструментів, але навчитися народній фольклорній інструментальній традиції певних українських регіонів зараз в Академії неможливо", – пояснює композиторка.
Зберігати і передавати досвід, не лише фольклорний, – одне з першочергових завдань консерваторії, закладене у самій назві (лат. conservare – зберігати). Проте у Київській консерваторії спостерігається ефект "консервації" викладачів і навчальних програм.
На думку музикознавця Юрія Чекана, одна з причин спротиву у перейменуванні Академії – страх вийти за межі власного комфорту, адже всі вчилися на музиці Чайковського.
Сучасна система освіти вимагає адаптивності від викладача і студента, а це – оновлення навчальних програм. В академії деякі з них десятиліттями не змінювалися.
Юрій Чекан, музикознавець, доктор мистецтвознавства, лауреат премії імені Миколи Лисенка, професор кафедри історії світової музики НМАУ |
Юрій Чекан уточнює: "Сучасність – це ж не лише про сучасну музику. Це може бути історично поінформоване виконавство, наприклад, бароковий спів. У нас на вокальному факультеті немає жодного фахівця, який би займався бароковим співом. Вважають, що це дурня, бо навчені романтичною радянською школою. Тому студенти їдуть закордон, де потрібні їм спеціалізації є".
У консерваторії є своя сильна сторона – індивідуальні заняття з викладачем. Але водночас немає гарантії, що студент потрапить до того викладача, який дасть йому потрібні знання і навички.
Якщо репертуар викладача обмежений класико-романтичним періодом, чи може він працювати зі студентом, що прагне грати, наприклад, сучасну українську музику?
"Чому б не вивчати інші практики, наприклад, ненотовану фольклорну або хіп-хоп культуру? А викладачі часто бояться відірватися від нот", – каже Юрій Чекан.
На думку Юрія Чекана, слід зберігати наявний "безцінний досвід", але не обмежуватися лише ним. Потрібна змінність кадрів, нормальна система стажування для викладачів і система контролю – теж для викладачів. Така практика – оцінка студентами курсу і викладачів – розповсюджена у багатьох навчальних закладах у світі. Це і є так званий зворотній зв'язок.
Боротьба між прихильниками Чайковського і поціновувачами здорового глузду триває. Після того, як консерваторію вчергове не перейменували, а міністр культури обмежився декларативним незадоволенням, на сайті Президента створили петицію про перейменування. Ініціатор петиції Олег Приходько пропонує прибрати ім’я Чайковського з назви, не додаючи жодного іншого імені. Наразі петиція зібрала менше тисячі голосів.
Інші небайдужі збирають підписи під відкритим листом до Президента. Саме він своїм указом може змінити назву закладу.
Читайте також: Найкращі події української класичної музики 2022
Поки точиться ця боротьба, музикознавець і композитор Олексій Войтенко пропонує поміркувати про "майбутню консерваторію нашої мрії".
На його думку, більш ефективною була б децентралізована мережа умовних Вищих шкіл, кожна з яких спеціалізується на певному музичному напрямку.
Музична освіта здорової людини має спиратись на спільну методичну базу та активні переклади і видавництво сучасних музикочнавчих творів.
Олексій Войтенко, композитор, музикознавець, лауреат премії імені Л. Ревуцького, старший викладач кафедри теорії музики НМАУ |
Кожен співробітник "консерваторії мрії" має отримувати достойну заробітну платню і пенсію, аби максимально зосередитися на фаховій роботі і не думати про "підробітки". Навчальне навантаження має бути раціонально розподілене, з акцентом на фахові дисципліни.
Зрозуміло, що процес розбудови цієї "консерваторії мрії" тривалий і може затягнутися років на 20-25.
"Результатами таких освітніх новацій можуть скористатися наші онуки, але суттєві зрушення побачать вже й наші діти", – пише Олексій Войтенко.
Наразі діюча Національна музична академія України поки що імені Чайковського існує у двох вимірах. У першому – уявному – заклад процвітає: на методичних засіданнях регулярно роздають почесні звання і нагороди, на офіційному сайті пропонують долучитися до боротьби з корупцією, хизуються міжнародною співпрацею.
В іншому ж – дійсному вимірі – проблеми прикриваються ремонтом фасаду, декоративними гаслами і підміною понять. Консерваторія потребує ефективного кадрового оновлення. Завдяки якому студенти стануть повноправними учасниками процесу і отримуватимуть усі необхідні знання і навички у стінах академії.
Для цього Національній музичній академії України не обов'язково мати чиєсь ім'я на табличці, важливо, щоб у неї було своє обличчя.
Читайте також: "Росіяни від нас вже не сховаються": розмова про європейський тріумф української сучасної опери з композиторами Opera Aperta