"Зерно нелюбові, посіяне батьками, проростає братовбивством": Театр Заньковецької оновився "Землею"

Зерно нелюбові, посіяне батьками, проростає братовбивством: Театр Заньковецької оновився Землею

У Львові відбулась очікувана прем’єра – Національний театр Заньковецької показав першу виставу під керівництвом нового очільника Максима Голенка. Відомий театральний режисер, який "переїхав" до Львова з Одеського Театру Василька цього червня, вже встиг залучити до команди колег з київського театрального середовища.

Вистава "Земля" за повістю Ольги Кобилянської стала цією прем’єрою. Її поставив Давид Петросян, режисер-постановник столичного Театру Франка, разом із Даниїлою Колот (сценографія, костюми) та Ольгою Голдис (пластика). Афішу для вистави створив Сергій Маслобойщиков.

Загалом Голенко і команда анонсували щонайменше 16 нових постановок, які мають поступово трансформувати театр. На його думку, "у театрі імені Марії Заньковецької сформувалась певна естетика, у ній присутні елементи традиційності, великий прошарок комедійного, постколоніального контенту. Я вважаю, що треба це міняти. Нам треба приводити нового глядача, який ніколи не ходив в цей театр…Ми розуміємо, що цей процес слід дуже обережно просувати".

У Львові показали "Землю" за повістю Кобилянської. Фото: Руслан Литвин

Робити це Максим Голенко планує, спілкуючись із аудиторією: "..ми маємо вести діалог із глядачем. Ми живемо у час раптової катастрофи, йде війна. Тому в театру є обов’язки: він не може і не має права тільки розважати. Слід розуміти, де театр має зняти стрес із глядача, а де він повинен розмовляти із ним про той простір, де ми усі разом зараз існуємо."

Серед запланованих прем’єр 106 сезону – "Доця" Тамари Горіха Зерня від Ігоря Білиця, "Життя прекрасне" Фредеріка Строппеля у постановці В’ячеслава Жукова, "Я, "Побєда" і Берлін" за твором Кузьми Скрябіна (Андрія Кузьменка) від Вероніки Літкевич, Влада Белозоренко поставить "1984" Джорджа Орвелла.

РЕКЛАМА:

Читайте також: Чи рятує казкове забуття від пекельної реальності? Нотатки з "Конотопської відьми" у театрі Франка в Києві

Сам Голенко працюватиме щонайменше над двома виставами. Це – "Вороги. Історія любові" за Ісааком Башевісом Зінгером, яку можна буде побачити вже у цьому році, та "Червона Рута" за п’єсою Наталки Ворожбит, яку готують до дня народження Володимира Івасюка у березні.

Про "Вороги. Історія любові" Максим Голенко розповідає, що дія відбуватиметься у просторі античної трагедії. Розкриває й інші деталі: "вистава буде екзистенційною мелодрамою, препарованою єврейським чорним гумором. Про такий важкий час так (з гумором) легше говорити. Згадайте перші місяці війни – скільки дивного чорного гумору з’явилось, і як він нас рятував."

Виставу "Земля" поставив у Львові Давид Петросян. Фото: Руслан Литвин

У цій виставі глядачі зможуть побачити Юрія Хвостенка, для якого це буде перша велика роль після повернення на львівську сцену. До роботи у постановці Максим Голенко запросив Римму Зюбіну, Марка Дробота, Анастасію Євтушенко. Режисер сподівається, що у вистави буде гастрольне майбутнє і в Україні, і закордоном.

Все ж сезон прем’єр вирішили відкрити "Землею". За словами Голенка, для нього було важливим "почати працювати на полі національного театру з української класики, а Давид Петросян – це людина, яка вміє і любить працювати із класикою, і може її адекватно модернізувати."

Сам режисер Давид Петросян пояснює вибір твору лаконічно: "Земля" – мій улюблений твір української класики. Після першої проби втілити повість (Давид Петросян поставив "Землю" у 2018 році на камерній сцені київського театру імені Івану Франка – ред.), мені дуже хотілось до неї повернутись і поставити інакше. Тому коли Максим Голенко запросив в театр, я одразу подумав про "Землю"...

Вперше Давид Петросян поставив "Землю" в Києві у 2018, тепер новий варіант вистави презентували у Львові. Фото: Руслан Литвин

Для мене Кобилянська, як і Леся Українка, це – дійсно світова література, в якій біблійні сюжети трансформуються через призму української ідентичності… Поєднання тонкої психології та епічного масштабу трагедії не може не спонукати звертатись до твору Кобилянської."

Для Давида Петросяна – це перший досвід роботи із заньківчанами: Андрієм Козаком (Батько), Любов’ю Боровською (Мати), Володимиром Пантєлєєвим (Михайло), Ярославом Дерпаком (Сава), Оксаною Козакевич (Анна), Діаною Каландарішвілі (Рахіра). Для Оксани Козакевич та Діани Каландарішвілі вистава двічі прем’єрна, адже акторки долучились до трупи театру лише цього сезону.

Читайте також: Фестиваль "Мельпомена Таврії" повертається до деокупованого Херсона

Режисер відзначає, що "після того, як ми пройшли з акторами разом цей шлях, я можу лише сказати, що вони – чудова команда, якій я сміливо можу довіряти. Дуже дисципліновані та віддані. Їхньому терпінню просто позаздрити можна". Терпінням мали запастись і глядачі, адже "Землею" театр імені Марії Заньковецької розпочинав довгоочікувані зміни.

Ольга Кобилянська відкриває повість цитатою норвезького драматурга Юнаса Льє: "кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша", присвятивши твір своєму батькові, Юліану Кобилянському.

Для двох акторок театру вистава "Земля" – прем’єрна. Фото: Руслан Литвин

Давид Петросян із командою переносять цей епіграф, як і тему відносин батьків та дітей, у виставу. Трактуючи твір по-своєму, вони подекуди відходять від оригіналу, проте філігранно витримують задум авторки, де земля – не так матеріальна цінність, як передусім метафора самого життя.

Побут родини Федорчуків (батька, матері, двох синів) обертається довкола землі. У безземельній Буковині кінця двадцятого століття вона – не лише символ достатку і поваги, але передусім – незмірної праці.

Читайте також: Зелений – колір любові і ненависті. Зірковий Франківський драмтеатр відкрив 85-й сезон

Батьки поклали ціле життя на те, щоби передати синам (Михайлу та Саві) у спадок землю, яку вони зможуть примножувати, проте як старший Михайло, так і молодший Сава мають свої уявлення про майбутнє – і в жодного воно не сходиться із батьківським. На непевному ґрунті ілюзій між батьками та дітьми ростуть непорозуміння, які тектонічними розламами сягають основ сім’ї і руйнують її.

У виставі світ буковинської родини має свій, чітко обмежений простір – чи то латочка поля, вкритого стернею, чи господарське обійстя після молотіння збіжжя, чи стріха хати, посічена негодою. Актори виходять на сцену – то майже невагомо пробиваючись паростками крізь ріллю, то тяжко піднімаючись під вагою не так праці, як почуттів, що каменями лежать на них.

"Землю" поставили в театрі Заньковецької у Львові. Фото: Руслан Литвин

Батько і Мати переживають за Михайла, якого забирають у військо. Михайло – за свою кохану Анну, яку, як і його вибір розпочати нове життя у місті, не приймуть батьки. Саву душить заздрість до брата і розуміння власної меншовартості в очах Батька і Матері. Рахіра тамує у собі бажання панування і відплати за приниження, які роками несе її рід. Анна – "тяжка" дитиною і передчуттям її нелегкої сирітської долі.

У кожного і кожної – своя ноша, яка виявляється непосильною. Давид Петросян готує глядачів до цього із самого початку: сім’я Федорчуків постійно латає стріху, що зяє вирвами дір, проте вони продовжують вдивлятись у майбутнє своєю чорнотою впродовж цілої вистави, ніби віщуючи про марність праці.

Читайте також: Театр на експорт: Як приймають наших театралів за кордоном протягом "воєнного" сезону та що вони розповідають світу про Україну

Цей сізіфів труд виклично контрастує з життєвим кредо Батька і Матері, які, не покладаючи рук, заробили і статки, і повагу у людей. Усталений побут сім’ї враз летить під укіс. Момент, коли Мати струшує яблука, щоби віднести їх Михайлу – чи не ключовий у виставі. Життя скочується стиглими яблуками із стріхи додолу. Земля, "жадаючи жертви", всотує його сік, щоби за деякий час знову забуяти плодами.

Символізм простору у виставі вражає. Покрівлею рідної хати режисер унаочнює чи не найглибшу прірву, що запала між батьками і дітьми: недолюбленості. Сава з’являється перед глядачами, крадучись, він підслуховує плани, молитви батьків, побивання за Михайлом, спостерігаючи за життям сім’ї ззовні.

У Львові показали оновлену виставу "Земля" режисера Давида Петросяна. Фото: Руслан Литвин

Між ним і батьками – стіна (чи то пак стріха?) нелюбові. Він відчуває цей бар’єр, може тому й залишається інфантильним переростком, який, бунтуючись, шукає прихистку в коханні Рахіри. Не випадково, що вперше до серпа, знаряддя вбивства у виставі, Сава береться саме після того, як необачно зронені Матір’ю слова западають йому у серце. Зерно нелюбові, посіяне батьками, проростає братовбивством.

У виставі Сава, бунтуючись проти батьків, підпалює хату, і таким чином пориває з традиційним укладом життя, який його гнітив. Дивовижно, але тут постановка перегукується із реальною історією, під враженням якої Ольга Кобилянська і написала повість.

Прототип героя Сави емігрував в Канаду. У виставі на згарищі старого світу видніється заграва нового. Земля, скроплена кров’ю, дає початок новому життю – в Анни від Михайла народжується дитина. Як каже сам Петросян: "після багатьох страждань, болю, загибелі завжди буде місце в чорній землі, де проросте ніжне та світле дерево. Все на землі циклічне".

Вистава Давида Петросяна – глибоке, символічне, сучасне бачення твору Ольги Кобилянської, "документу мислення нашого народу", як про нього писав Іван Франко. У відповідь на виклики війни вона звертається до наших коренів, пророче нагадуючи нам, що "ми – люди, що знаємо лиш землю", а отже ми знаємо, що вистоїмо і проб’ємося крізь чорноту ґрунту життям.

Реклама:

Головне сьогодні