Мінкульт переназвали (знову), призначили міністра (нарешті), стратегія вcтояти – не з'явилась (поки що?)
Мінкульт після понад року без очільника нарешті має міністра і знову оновлену назву. Відтепер це не міністерство культури та інформаційної політики, а міністерство культури і стратегічних комунікацій.
Незмінною залишається слово "культура", хоча в останні роки це відомство можна було б назвати міністерством подій. Адже проведення заходів була основною складовою його планування.
У оновленого міністерства залишається спокуса скласти івент календар, замість нарешті зайнятись тим, чим і належить займатись такій державній інституції – виробляти політики. І слово "стратегія" має тут відігравати ключову роль.
Зараз саме той момент, коли потрібно домовитися на березі, перед черговим запливом. Оновлене міністерство має багато викликів і очевидний брак ресурсів, отже відкритість, прозорість, довіра до дієвців і прагматичність є екзистенційно важливими в найближчі місяці.
Культурна політика є однією з найважливіших політик для порятунку, існування і процвітання держави. ЇЇ реалізація має засадниче значення для збереження ідентичності й безпеки України як суверенної національної держави, для збереження державної мови, культурних цінностей і національних традицій, історичної пам’яті, а також для суспільного розвитку та створення нових майбутніх культурних цінностей у всіх секторах культури.
Культурна політика має бути невід’ємною частиною безпекової політики.
Війна, що веде РФ проти України триває з 2014, а війна після повномасштабного вторгнення 2022 року має ознаки геноциду, спрямована на знищення української ідентичності й державності, стирання історії, руйнування та привласнення матеріальної спадщини.
Стратегія культури воєнного часу за визначенням суттєво відрізняється від повоєнної. Це не означає, що не треба думати про відновлення і готуватися до відбудови. Але якщо в хаті пожежа, то спочатку треба ліквідувати вогонь і врятувати найцінніше.
За умов постійної втрати людей, територій і об’єктів, зростання дефіциту ресурсів, варто реалістично оцінити спроможність держави реалізовувати політику і визначити пріоритети в горизонті "до закінчення війни".
В рамках програми Ukraine Facility, що передбачає 50 млрд. допомоги від Європейського союзу, є лише одне зобов’язання щодо культури – Міністерство культури … має розробити стратегію на 5 років до кінця березня 2025 року. Цей маркер є обов’язковим для отримання чергового траншу від партнерів, який, натомість, не обов’язково, бодай частково, бути спрямований на сферу культури.
Стратегія культури є програмним політичним документом, який, зокрема, дозволить в перспективі апелювати до західних партнерів щодо надання фінансової підтримки.
Засадничим викликом для створення Стратегії є відсутність чітко артикульованої державної культурної політики, сфери і векторів докладання зусиль. На що саме в сфері культури, під час війни, держава повинна спрямувати кошти платників податків?
Що є важливим, але потребує пошуку партнерської і донорської підтримки? Що можна відкласти на "після перемоги"? - Це наступні питання, які пов’язані з першим.
Це про відкритість, прозорість і довіру, як із своїми громадянами, так і міжнародними партнерами. Це, також, про справедливі вимоги до влади, про можливість об’єктивно оцінювати ефективність рішень і дій політиків та чиновників.
Наприклад. Стратегія "Збереження української культури та ідентичності" 2025 - 2027.
Горизонт – період війни.
Візія. Україна існує як політична і культурна нація, як суверенна держава. Місія - вберегти державу, людей і українську ідентичність.
Наш кінцевий бенефіціар – ті, хто виживуть і їхні нащадки, які почуватимуть себе народом-переможцем, зберігатимуть українську ідентичність і пам’ять.
Цілі.
Передати майбутнім поколінням спадщину в усьому різноманітті, вберегти максимум. За умов браку ресурсу, можливо, варто зосередитися на цій єдиній опції – збереження.
До чого це приведе в процесі пошуку інструментарію. Гіперболізуючи – все, що можна – в бункер. Все, що нерухоме – накриваємо і цифруємо. Саме ця діяльність фінансується державою. Інша має максимально ліберальні умови для того, щоб зберегти людей в професії та інституції.
Зберегти ідентичності. Освіта, посилення гуманітарних знань: культура, історія, спадщина – фінансується державою, як і посилення спроможності інституцій культури бути носіями пам’яті інтегрованими в просвітництво. Інша діяльність має всі інструменти і кредит довіри, щоб розвиватися без використання коштів державного бюджету.
Зберегти державу. Культурна дипломатія посилює загальну дипломатію, спрямовану зараз на здобуття міжнародної підтримки. Діяльність митців й інституції, які працюють на залучення міжнародної допомоги, має підтримку держави. Решта…як в попередніх пунктах.
Перелік цілей може бути скорочений або розширений залежно від реальних можливостей.
Кожна ціль має бути розшита на складові: інструменти, ресурси, ризики, маркери досяжності тощо.
Очевидно, що прагматична стратегія призведе до негативної реакції великої кількості культурних закладів. Оптимізація, скорочення, злиття, закриття, – це все має вплив на добробут людей. Саме тому лібералізація господарювання, свобода прийняття управлінських рішень і делегована на місця відповідальність можуть сприяти посиленню спроможних керівників і позбавленню інституцій завченої інфантильності.
Зважаючи на те, що відбулися чергові зміни не лише очільника профільного міністерства, але і назви державного органу, можна очікувати, що держава взяла курс на інструменталізацію культури. "Стратегічні комунікації" в назві і перші публічні коментарі міністра (під час засідання профільного комітету ВР) говорять про те, що зусилля будуть спрямовані на посилення культурної дипломатії.
Важливо усвідомлювати, що дипломатія не може відбуватися виключно за кошти партнерів. Інакше нам не уникнути нав’язування форматів, прийнятних для донорів. Як то фестивалі за участі "хороших" руських митців, відмова від "агресивного" контенту…Отже доведеться інвестувати.
Ольга Сагайдак, Голова правління Коаліції дієвців культури, співзасновниця Dofa.Fund, спеціально для "УП. Життя"
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
