Це читомо: книжка-квест українською незалежністю, історії волонтера, роман-одіссея ХХ століттям та інші літературні новинки
Новий сезон – час для нових літературних досвідів. Українські видавці невтомно працюють, щоб відкривати читачам незвичайні літературні формати, блискучих авторів та особливі літературні теми.
УП.Життя рекомендує новий книжковий огляд, який спеціально для нас зробила книжкова експертка з "Читомо" – медіа про мистецтво читання та книговидання. В огляді – роман про Першу світову, книжка-квест українською історією, роман про громадський активізм та інші книжкові новинки.
Перекладна проза
Александар Гемон. Світ і все, що в ньому є
переклад Єлизавети Болотової. – Київ: Лабораторія, 2024. – 304 с.
Перша світова війна в культурі повсякчас постає територією знищення старого світу з його чіткою ієрархією, зрозумілою естетикою і комфортною впорядкованістю. Цей настрій присутній і в романі Александара Гемона, американсько-боснійського письменника, що народився і виріс в Сараєво, адже він розгортає перед нашими очима картину новітнього Апокаліпсиса. Це красива, багатогранна й небанальна історія, про митарства людини кривавою пустелею ХХ століття.
На початку роману ми зустрічаємо аптекаря Пінто. Він – характерний персонаж австро-угорської імперії початку століття: пише вірші, вживає опіум і посміюється з уявлень свого батька-єврея, протиставляючи його знанням про світ свою модерну освіту, здобуту у Відні. Крім того Пінто – гомосексуал. Але його Belle Époque розпадається в хлопця на очах.
Починається перша світова, а разом із нею – роки митарств, втрата сенсів і земної тверді під ногами. Пінто опиняється на війні, де він втрачає будь-яку пристрасть до поезії, але знаходить Османа, за любов до якого герой тримається, як за соломинку в потопі жаху й невідомості. Ссоломинка йому і справді знадобиться, адже з рідного Сараєва й окопів Галичини Пінто занесе в Ташкент і Шанхай, а його поневіряння триватимуть ще дуже довго.
В літературі ХХ століття ми бачили і Австро-Угорщину, і війну доволі одноманітним простором. Німецька мова, віра в австрійський престол, нівелювання національних відмінностей. Натомість "Світ і все, що в ньому є" показує нам багатомовний Вавилон.
Герої цього роману говорять різними мовами й весь час вживають незнайомі слова. Значення деяких із них ми легко вловлюємо. Значення інших лишаються такими ж незбагненними, як і для персонажів самого роману. Автор не залишає нам жодних приміток, щоб ми відчули мовний хаос.
В оповідь Пінто вриваються слова, що пов’язують його з домом, його інтимна лексика. Він не говорить «матір і батько», він говорить «манучі і падрі». Інше іншомовне словосполучення він вживає на позначення смерті, що дихає йому у спину – ла гран ескурідад, тобто велика темрява. Згадуючи батька, Пінто говорить, що інколи лють повертала його до мови минулих століть, до мови пророків і заборон, якої сам Пінто збагнути не міг.
Через цю мовну розрізненість в роман приходить і відчуття самотності: ми завжди говоримо різними мовами, навіть з найближчими людьми. Але водночас слова – це єдине, що лишається нам на згадку про людей. Їхні пісні, їхні оповідки і їхні зізнання в любові, сказані наостанок своєю рідною мовою.
Саба Тахір. Серед золи вуглина
переклад Вікторії Сабельникової. – Київ: Nebo Booklab Publishing, 2024. – 384 с.
"Серед золи вуглина" – перша частина фентезійного циклу книжок американки пакистанського походження. Цей роман переносить нас у світ жорстокої антиутопії. Імперія тримає в страху усіх, і підкорювачів, і підкорених, але герої цієї книжки готові ризикнути своїм життям і спробувати змінити свій світ.
Елаяс – солдат імперії і претендент на звання майбутнього імператора. Солдати в цьому романі не мають облич – вони отримують маски, що поступово зливаються з їхньою шкірою. Все дуже символічно, адже щоб бути мечем імперії ти не можеш мати власну ідентичність, бажання та ідеали. Маски натреновано бути вірними, безликими і зломленими. Елаяс, як і інші солдати, виховується в жорстокості й покорі.
Багато хлопців (бо дівчат в Чорноскельній академії обмаль) не витримують і роблять відчайдушні спроби втечі, що розцінюється як дезертирство. Елаяс і сам дуже довгий час виношує план опинитись на свободі. Проте за день до втечі йому дають зрозуміти: єдиний спосіб щось змінити в імперії – залишитись і боротись, а не шукати шлях назовні.
Лайя – підлітка, що починає шпигувати для руху опору. Вона опиняється в Чорноскельній академії як рабиня, але рухи її тіла видають поставу вільної жінки. Як і в Елаяса, в дівчини є вибір. Скоритись долі і спробувати жити непомітно, сподіваючись на краще або ж взяти відповідальність на себе.
Це цікавий роман про опір системі і про тисячі способів, якими тоталітаризм залазить людям в мозок, перетворюючи на маріонеток. А ще це фентезі відгукнеться українській аудиторії з перших сторінок, зі слів про важливість зброї.
Просвітники в цьому романі програли і опинились в підневільному становищі, бо не мали достатньо хорошої зброї, щоб захищатись. І тепер вони шукають її в намірі повалити імперію. Скільки б на Заході не тішили себе високоцивілізаційним пацифізмом, та здоровий глузд про важливість тримати напоготові зброю проступає навіть у фентезійній літературі.
Українська проза
Дар'я Чайка. Майже хороші хлопці
Київ: Видавництво, 2024. – 452 с.
"Майже хороші хлопці" – підлітковий ЛГБТ-роман, хоч зважаючи на популярність романтичних історій і брак дорослих українських квір-історій, читатимуть його далеко не лише підлітки.
Перед нами українська старша школа в місті Сміла. Хтось злив в інтернет особисте листування двох хлопців, один з яких – Кім, і тепер всі в школі знають, що він – гей. Цей неспланований камінг-аут викликає різноманітну реакцію в середовищі, але аж ніяк не підтримку. Навіть від найближчих друзів.
Вчитель хімії нічого не говорить хлопцю, але починає систематично занижувати Кіму оцінки (все в найкращих радянських традиціях: одне закреслення в зошити – мінус один бал), хлопці в роздягальні демонстративно закочують очі ("ні, я не буду роздягатись поруч із ТАКИМ"), а один з колишніх товаришів Кіма влаштовує хлопцю розправу (як виявляється згодом, не через гомофобію).
Як і личить всім романтичним історіям, ми з перших сторінок знаємо, між ким мають виникнути романтичні почуття і стосунки, хто кого має поцілувати, але авторка тримає напругу і не дає цьому статись аж до останніх сторінок. Оповідач цього роману – найкращий друг Кіма – намагається спокутувати власну провину, повернути собі прихильність друга і, звісно, переживає про свої стосунки значно більше, ніж про уроки.
В цьому романі описано чимало яскравих юнацьких переживань, ревнощів, ніяковіння та блукання в пітьмі власної недосвідченості. Саме цей емоційний шар і є основою книжки. З приємних бонусів: в романі є один другорядний герой, чия кімната замість плакатів музичних гуртів чи аніме-постерів завішана українською національною атрибутикою.
Роман розгортається в час до повномасштабного вторгнення, батьки хлопця – військові. А сам персонаж не толерує звучання російської музики на телефонах своїх однокласників. Хочеться бачити більше таких героїв у популярній підлітковій прозі.
Валерія Савотіна. Незалежність: перезавантаження
Харків: Vivat, 2024. – 176 с.
Зазвичай література не дає нам особливого вибору, як її читати. В стосунках автор-текст-читач останньому залишається пасивна роль сприймати та інтерпретувати прочитане, проте не мати жодної влади над друкованим словом. Щоправда, 20 століття дало нам чимало прикладів нелінійного читання та гри з формою тексту, як у відомому «Хозарському словнику» Павича чи "Грі в класики" Кортасара.
"Незалежність: перезавантаження" – книжка-квест або ж книжка-гра. Її сюжет і кінцівка повністю залежать від того, який вибір роблять читачі. Тож читати цю історію, як і проходити комп’ютерні ігри, можна в багато різних способів отримуючи різний результат. Тож на сторінках цієї книжки читачі не просто стають активними учасниками написаного, а й повертаються до роздумів про важливість вибору як такого.
Перед нами дві героїні: Аня та її дочка Христя. Разом із ними ми стрибаємо від моменту оголошення незалежності України до Помаранчевої революції, Революції Гідності, повномасштабного вторгнення і варіантів майбутнього, яке може чекати на нас. Ідея книжки проста: ми не просто маємо вибір, а й несемо за нього відповідальність.
Що цінно, вибір у цій книзі стосується не випадкових подій, а поворотних моментів української історії. Щодо більшості з них читачі або ж їхні батьки вже зробили свій вибір в реальному житті.
Але книжка дає простір задуматись, чи вчинили б ми так само за інших обставин? Чи наважилися б піти на Майдан у 2004, якби були у свідомому віці? Чи задумалися б виїхати з України в 2022, якби мали дітей?Зрештою, чи зробили б ми все те саме, що в реальному житті, якби знали, що на нас чекає далі?
Книжка нагадує, якою невдячною справою є йти на компроміси та дозволяти іншим обирати за тебе. Питати в чоловіка чи мами, що вони думають про ті чи інші політичні події й беззаперечно приймати їхню точку зору. Адже наша пасивність і уникання вибору – це теж вибір, за який доведеться платити нам самим.
Христина Морозова. Фанатка. Біполярна історія
Київ: Віхола, 2024. – 248 с.
Владислав – популярний арткритик і мистецтвознавець, що читає публічні лекції й повсякчас з’являється в медіапросторі зі своєю експертною думкою. Анна – його фанатка, жінка з біполярним розладом, що не пропускає жодного виступу Владислава і споруджує в себе вдома імпровізований вівтар з його книжками й фотографіями.
Колись його голос на радіо став єдиним, що тримало дівчину на зв’язку з життям. Тож тепер вона готова принести в жертву своєму кумиру частинку себе. І якщо спочатку Владислав не звертає уваги на її сталкінг та нав’язливу допомогу, то місцями в цьому романі з’являються сцени, гідні психологічного трилеру.
Це могла б бути історія хворобливої любові й обожнювання, яке доводить принаймні одного з героїв до катастрофи. Але авторка роману "Фанатка" вирішила інакше. Замість спрямувати всю свою маніакальну енергію на Владислава, Анна несподівано переспрямовує її на громадський активізм і порятунок київської садиби Мурашка.
Авторка спробувала скомбінувати в романі кілька різних тем, яким в цій книзі явно тісно поруч. Як і сама Анна, яка в фазах манії та депресії – дуже різна людина, так і книжка повсякчас поривається в кілька протилежних напрямків.
З одного боку це роман про мистецтво і громадський активізм, про колишніх коханок і натурниць великих художників, що сьогодні сидять в держвідділі охорони пам’яток і справляють на покоління активної молоді суперечливе враження. З іншого ж боку, це книжка про біполярний розлад, про життя, затиснуте в рамки лікарських приписів і рекомендацій, а ще про людей, що притягаються одне до одного своїми хворобами.
