Повернення Лускунчика на українську сцену: замінник Чайковського чи нова сторінка українського балету?
25 грудня на сцені Київської Опери на Подолі відбулася прем'єра балету "Лускунчик" на музику українського композитора Івана Небесного. За два тижні до того квитки на майбутні 17 вистав за мотивами казки Гофмана було розпродано. Поціновувачі яскравих естетичних видовищ точно не пошкодували, переконана музична оглядачка УП.Культура Наталка Писанка.
Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!
Різдво 2024-го почалося черговим масованим обстрілом українських міст. Ніби на противагу цьому на сцені Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва показували історію з гепі-ендом – "Лускунчика". Замість відомих мотивів Чайковського тут лунала музика українського композитора Івана Небесного. А перед очима постала красива голлівудська картинка, яку оформила сценографка Тетяна Бєлік, а яскраві костюми створила Катерина Маньковська.
Лібрето теж лоскотало уяву, адже події відбувалися не на початку 19-го століття, як це було в оригіналі у Гофмана, а в 1950-х. На сцені оживала історія про вередливу дівчинку Марі та світ її фантазій. Ось вона отримала у подарунок від свого хрещеного незграбну іграшку Лускунчика, згодом боролася з підступним мишачим військом і переживала гаму недитячих емоцій уже в юному віці.
Щоб унаочнити віковий стрибок у розвитку головної героїні, виконавців провідних ролей на сцені було по двоє. Роль маленької Марі виконала Діана Шпирна, Лускунчика-ляльку танцював Мирослав Черноус. Юну Марі зіграла Яна Губанова, а Принца – Данило Шостак.
Яскраві костюми, портрети Кларка Гейбла та Вів’єн Лі у вітальні будинку Штальбаумів, запальні бугі-вугі, Мишильда замість Мишачого короля, німе кіно, яке зі сцени ілюструвало історію Лускунчика – сюжетних несподіванок налічувалося чимало. Хоча сама постановка не нова, а радше реінкарнована: на початку 2020-го, перед ковідною пандемією, театр уже презентував неокласичну версію "Лускунчика", тоді ще з музикою Чайковського.
Хореографія, костюми і сценічне оформлення залишилися практично незмінними, тож цього разу головним сюрпризом стало музичне обрамлення спектаклю. Сучасна постановка отримала сучасне звучання, яке створив Іван Небесний. Відчувалося, що музика написана композитором уже під готову хореографію, тож рухи танцівників ідеально поєднувалися з музичними акцентами.
Перше ж запитання, яке поставили Івану Небесному перед прем'єрою: а чи почуємо ми "Щедрик"?
"Якщо захочете, то почуєте", – пожартував композитор.
Справді, мотиви "Щедрика" зчитувалися з самого початку. Але яке вишукане цитування при цьому зробив автор! У багатьох номерах вчувалися українські мотиви, проте вони не "випирали" на перший план, а радше завуальовано прикрашали музичне полотно балету.
Деякі композиції загравали з голлівудськими саундтреками, не обійшлося і без самоцитування. Наприклад, ліричне адажіо Марі та Лускунчика нагадало Адажіо з балету "Тіні забутих предків" на музику Івана Небесного. Проте всі ці збіги та схожості були цілком доречними у виставі з чималою часткою іронії над штампами й стереотипами.
Наприклад, Мишильда раптово добрішає від простого поцілунку – і як тут не згадати історію про жабку і принца. Або ж цікавий хід у другій дії, коли на сцені скопом з'являються персонажі різних казок і циркових вистав, демонструючи комічні номери.
Відчувалося, що композитор писав музику в стислі строки й деякі номери потребують доопрацювання, тож глядачі майбутніх вистав побачать уже вдосконалені версії українського "Лускунчика".
Особливу атмосферу на сцені створили учні Київського хореографічного коледжу, які на рівних виступали на сцені поряд із досвідченими танцівниками та демонстрували неабияку акторську майстерність.
