Там був смітник: як у Івківцях втрачали масове поховання жертв Голодомору
На Чернігівщині у селі Івківці Ладанської громади на Прилуччині бульдозерами знищили цвинтар із масовим похованням жертв Голодомору. Ця новина, що її поширив Музей Голодомору, приголомшила цього тижня багатьох.
Голова селища Роман Ювченко відкидає ці звинувачення та стверджує, що не робив нічого протизаконного – бульдозери лише впорядкували територію, щоб підготувати її до встановлення ... пам’ятника жертвам Голодомору.
Щоб з’ясувати, чи вціліло поховання у селі, журналістка УП.Культура Дар’я Лобанок їздила до Івківців. І її інформація звідти невтішна.
Попутка, що довозить мене до Івківців, зупиняється в полі. "Ось там за ним ваше кладбіще", – каже мені водій.
Поле, по якому я іду хвилин 10, закінчується свіжо перекопаною територією. На ній я зустрічаю представницю поліції та ще двох людей – чоловік та жінка – у цивільному, які не представились. Я запитую групу, чи це саме те місце, де було поховання.
"Та яке ж. Це просто ділянка. Кладовище ось тут – у хащах", – відповідає жінка. Чоловік говорить, що це не може бути поховання: "тут же жодної кістки не видно". Поліцейська лише додає, що наразі триває перевірка інформації.
Інші коментарі двоє в цивільному давати відмовилися, сказали, що не мають часу. Швиденько сіли в автівку та поїхали. Як потім з’ясовую, чоловіком у цивільному був Володимир Чернов, голова Прилуцької РДА.
Навкруги тиша. Вдивляюся в перериту ділянку та намагаюся зрозуміти, чи було тут поховання. Ще вчора я роздивлялася поодинокі могилки без хрестів на фотографіях місцевих журналістів, які вціліли від бульдозерів, а тепер і їх немає.
Одразу за переритою ділянкою хащі. Зайти вглиб нереально, але по краях бачу кілька хрестів між деревами і чагарниками.
Вкотре обходячи старий цвинтар бачу магазин, біля нього зустрічаю жінку. Вона просить мене не згадувати її ім’я в матеріалі, але радо ділиться своєю версією подій. Адже спостерігала за ними разом з багатьма іншими мешканцями Івківців.
Бульдозери почали роботи у середу два тижні тому. У час, коли до цвинтаря приїхала техніка, жінка йшла до магазину. Там уже було кілька місцевих жителів, які так само дивилися на цю техніку та не розуміли, що відбувається.
"Я спочатку думала, що може будуть чистити територію перед кладбіщем, бо тут з усіх боків вже все поросло чагарниками. Як бачу – почали на кладбіще заїжджати. Ми ж підійшли до водія техніки спитати, що тут відбувається. Питаю: "Ви що кладбіще збираєтеся рівнять? Ви зараз їздите по ньому та рівняєте могилки", а він мені й відповідає, що нічого не знає. Відійшов комусь передзвонив, повернувся та продовжив свою справу", – згадує жінка.
Наступні кілька днів цю територію рівняли, чистили й усе в кучі скидали, а під кінець тижня вивозили нарите камазами. Позаминулої неділі, 16 березня ділянку остаточно зачистили культиватором. Разом з тим, наполягає жінка, усі корені та залишки чагарників робітники викинули на іншу частину кладовища.
Жінка розповіла, що раніше це усе була територія кладовища. Чи були там поховані її родичі – їй невідомо. Проте тут і неозброєним оком було видно горби могилок. Хоча ані хрестів, ані інших надгробків на них вже не було.
Натомість, поруч із цим місцем є пам’ятний хрест жертвам Голодомору.
"Біля нового кладовища стоїть хрест – як пам’ять жертв Голодомору. Там гарно зроблено розмірами 3 на 3. Вони навіть цього не можуть довести до ладу", – каже мешканка Івців. "Буквально поруч ще купа чагарників, все поросле. Чому саме цю ділянку він вирішив прибрати?".
"Він" – це селищний голова Роман Ювченко. Свої дії він пояснює тим, що це просто чистка території від чагарників – не більше. Ця територія відповідно до генплану села не є кладовищем.
"Ви там подивіться в хащах там же горбики. Видно, що це одна територія. Вони половину знищили. Усе сміття, яке тут було, зібрали та викинули на інші могили. Повирубували навіть молоді дерева, які люди по краях кладовища повисаджували. Краще б найняв нормальних працівників, які б благоустроєм тут займалися", – каже жінка.
Вона радить мені поговорити з найактивнішим мешканцем – Миколою Данілішиним, чий дід був похований у братській могилі трохи далі. Він ініціював колективну заяву до прокуратури. 26 березня правоохоронні органи почали приїздити в село. Відкрили кримінальне провадження за статтею 297 Кримінального кодексу "Наруга над могилою або іншим місцем поховання".
Пана Миколу я теж зустрічаю біля магазину поруч із старим цвинтарем. "Учора вони [прокуратура] приїхали вдень обдивилась усе, склали протокол, зібрали свідчення свідків, а потім ввечері зателефонували і попросили знайти людей, які готові дати показання", – каже чоловік.
За словами Данілішина, це кладовище було засноване ще у 19 столітті. Він вважає, що тут могло бути поховано кілька десят тисяч людей.
"Тут починалося кладовище", – пан Микола вказує на перерите місце. І розказує про свого діда: "Бо на тій стороні мій дід похований Череп Денис Петрович. Ми ту територію доглядаємо. Але кладовищу вже 200 років. Звісно, що і дерев’яні хрести вже могли зруйнуватися і воно вже не виглядає так, як нове. От якби вони копали тут по півтора метри, то й кістки б дістали".
Наразі чоловік чекає на офіційну відповідь від прокуратури по розгляду справи.
"Рішення [щодо знесення могил] мало проходити на сесії, потім мали затвердити кошторис та провести тендер. Але нічого з цього не було проведено. Навіть громадських слухань", – каже Данілішин.
На моніторинговій системі Prozorro досі цей тендер не опубліковано. За поясненнями я іду в селищну раду. Ну як іду – шукаю чергову попутку. Бо селищна рада Івківців за 10 кілометрів звідси в іншому селі, а автобус ходить туди лише один і лише тричі на день.
Ладанська селищна рада, де працює селищний голова Івківців Роман Ювченко, розташовна в селі Ладан. Біля його кабінету мене зустрічає його секретарка і юрист.
Під час роз’яснення, навіщо я сюди прийшла, пані починає посміхатися та питати, чи дійсно я вважаю, що Роман Ювченко міг би так вчинити. Якби там дійсно було кладовище, невже він би його зніс?
"А мені от просто цікаво", – посміється секретарка. "Це ж люди були поховані ще у 1930-х роках. Звідки вони взагалі мають уявлення, хто і де похований? Мої батьки мені теж в дитинстві розповідали різні історії: де і що знаходиться, але я от вже нічого і не пам’ятаю".
До нашої бесіди приєднується чоловік, що представився юристом. Він намагається пояснити, що на генеральному плані громади все чітко зазначено. А от на мапі Національного музею Голодомору немає жодних окреслень цих територій.
Згодом до адмінбудівлі приїздить сам Роман Ювченко: "Вибачте за затримку. Бачите, як у нас. Більше ж важливих новин в країні немає, аніж у нас".
Щойно ми заходимо до кабінету Романа Миколайовича, він одразу каже, що перерита ділянка не є кладовищем згідно генерально плану. І показує роздруківку з позначками: червоним виділена територія, яка належить кладовищу, а зеленим – не належить. Саму цю ділянку, мовляв, і прибрали.
За словами Ювченка, цьогоріч у селі планувалося навести лад біля пам’ятника загиблим у Другій світовій. Нині вже викорчували чагарники та висадили дерева на алеї вздовж головної дороги.
Не встигла я поставити питання, що він думає про те, що мешканці Івківців впевнені, що перерили старе поховання, він досить емоційно мене перебиває. "Ми що, будемо рахувати все, що написано на заборі? Виходить, що чотири дні моєї робити і нервів були витрачені не зрозуміло на що. Хтось молодший за мене прийшов і починає розповідати про те, що там колись було. Там так само була сила силенних людей, які підтверджують, що нічого там не було", – зауважує Роман Миколайович.
Він також додає, що деякі мешканці села йому навпаки, дякували за прибирання.
"Зараз за дорученням губернатора, поліція проводить опитування та дає оцінку тому, що там коїться. По факту там був смітник: чагарник, пляшки, банки, склянки. Ось так усе виглядало, за словами небайдужих мешканців, пам’ять про щось там", – додає селищний голова Івківців.
Переходимо до питання про звернення Національного музею Голодомору та карти масових поховань жертв, яку він створив у 2019 році. Ювченко відповідає, що Музей, мав би зробити картографію з виділенням цих місць. Однак, селищний голова зауважує, що працівники музею лише зібрали інформацію і не надали ніяких точних відомостей про місце розташування поховання.
"Те, що вони написали на своїй сторінці – посилання на абсолютне недолуге медіа, де зробили сюжет про те, що кладовище зрівняли із землею. Однак там не було жодного натяку на щось. Музей Голодомору не володіє жодною інформацією. По картографії є чітке місцеположення кладовища, яке діяло до 1946 року, де проводились поховання і в 1932, 33 та 45 роках. Ось воно відмічено на карті. Більше ніяких відповідей в них немає. Все інше маніпуляція", – стверджує Ювченко.
У селищного голови Івківців немає сумнівів, що саме Національний музей Голодомору мав би надати цій ділянці певний статус, виокремити територію під пам’ятний знак. Зокрема й ексгумація мала б бути ініційована з боку саме столичного Музею. На цьому ми прощаємося.
Перед тим, як звернутися до Музею Голодомору по коментар, я вирішую поспілкуватися з музеєм, що набагато ближче до Івківців. Це Прилуцький краєзнавчий музей. Щоб встигнути до його закриття беру таксі.
Двоповерхова будівля музею розташована прямо в центрі Прилук. Намагаюся розпитати на вході, хто б міг розповісти мені про село Івківці та сільські історії про Голодомор, показати старі карти. Зі мною на вході до музею зустрічається його директорка Тетяна Зоць. Вона каже, що в Краєзнавчому музеї не мають абсолютно ніякої інформації про Івківці, окрім року, коли це село було засноване.
Тож моя подорож завершується майже на тому, на чому і почалася - на Національному музеї Голодомору.
За даними Національної книги пам’яті жертв Голодомору Чернігівщини, поіменно встановлено 162 жертви геноциду в селі Івківці Прилуцького району.
Музей Голодомору зібрав свідчення людей, які тут проживали про поховання на кладовищі, а також зробив фото місця, де були ці масові поховання.
В Інформаційному листі Голови Прилуцького райвиконкому А. Гречки до Голови облоргкомітету М. Голубятнікова про голод в селах району під грифом "таємно" від 20 травня 1933 р. йдеться:"Одвідуючи деякі опухлі сім'ї в с. Івківцях, я натрапив на такий факт, що в сім’ї, яка складалася з шести душ, залишилося всього двоє дітей, старшому 11 років. Троє дітей померло раніше, а 19 травня померла і мати (це не поодинокі випадки)".
Я розмовляю з директоркою Музею Голодомору телефоном. Леся Гасиджак пояснює, що мапу створили, щоб зафіксувати місця масових поховань. Їх створювали за свідченнями свідків геноциду. До кожного місця зробили фотографії. Для того, щоб точно окреслити межі кожного з таких масових поховань, треба проводити ексгумацію.
Інакше точні довжину і широту не встановити, каже Гасиджак.
"В Україні близько тисячі таких місць поховань. У жодному селі, якщо старожили вказували, що отут було місце з масовою ямою, куди скидали всі тіла. Ніде не спало на думку питати, де точна лінія меж. А тим паче щось там будувати".
За словами директорки, ніде не проводилася ексгумація, історія про Голодомор базується на свідченнях людей.
Також, пані Леся додає, що має інформацію від жителів громади, що карта з генпланом, яку показував мені голова селища, неправильна. "Раніша там були інші координати кладовища", – каже Леся Гасиджак. І досить емоційно додає:
"Я такого цинізму у своєму житті ще не зустрічала. Замість того, щоб поставити пам'ятний знак, хоча б хрест якийсь та огородити територію. Він далі продовжує розказувати, захищаючи себе абсолютно маніпулятивною інформацією".
Гасиджак нагадує, що Закон України про Голодомор зобов’язує саме громади утримувати та упорядковувати місця масових поховань. За її словами, Роман Ювченко навіть не звертався до Музею щодо будь-якої інформації. Вже під час уже знищення ділянки, директорка Музею Голодомору сама телефонувала голові села, щоб розібратися у ситуації.
"Нікому ми нічого не повинні, не зобов'язані, тому що це не наша функція. Ми науковий і музейний центр", – додала Гасиждак.
Залишається очікувати на результати розслідування від правоохоронних органів.
