Їм вдається обманути навіть лікарів: що таке синдром Мюнхгаузена та як з ним живуть
Один чоловік чи не щодня приходить до лікарні щоразу з новими скаргами: то його бентежить нестерпний головний біль, то біль у суглобах, то жахлива втома. Результати тестів не підтверджують жодної хвороби, але це не зупиняє його. Він наполягає на додаткових обстеженнях і все більше переконує лікарів у своїй тяжкій недузі. Але є одна річ, про яку він нікому не зізнається: хвороби – це лиш його фантазія.
Це не сюжет детективного серіалу, а реальність людей з синдромом Мюнхгаузена – розладом, який змушує людину жити у світі своїх вигаданих недуг. Що це за синдром, чому він виникає, як проявляється та чому лікарям так складно його діагностувати, для "УП. Життя" розповіла психіатриня Алла Кушнір.
Що таке синдром Мюнхгаузена?
Синдром Мюнхгаузена – це психічний розлад, при якому людина свідомо вигадує або перебільшує симптоми хвороб, щоб привернути до себе увагу та отримати співчуття. Пацієнти з таким синдромом розуміють, що вдаються до симуляції, але не усвідомлюють глибоких психологічних причин, які їх викликають.
Назву розлад отримав на честь барона Мюнхгаузена – персонажа, який розповідав неймовірні вигадані історії про свої пригоди. Так і люди з цим синдромом вибудовують свою біографію зі страшних діагнозів і постійної боротьби з недугами, яких насправді ніколи не було. Вперше розлад описав англійський лікар Річард Ашер у 1951 році.
"Люди з синдромом Мюнхгаузена можуть симулювати різні захворювання: від болю в животі до серйозних інфекцій. Вони часто мають глибоке знання медичних термінів і процедур, тому їм вдається бути переконливими у вигадуванні симптомів", – пояснює фахівчиня.
За словами психіатрині, такі люди звертаються до лікарів зі скаргами на різні недуги, хоча насправді вони здорові. Їхня мета – бути в центрі уваги та отримати турботу, яку вони не можуть отримати іншими способами.
Які основні симптоми синдрому Мюнхгаузена?
Як зазначає експертка, розпізнати синдром Мюнхгаузена можна за такими ознаками:
- Вигадування симптомів: люди з синдромом Мюнхгаузена можуть розповідати про страшні головні болі чи судоми, хоча жодних медичних доказів цього немає. І, звісно, чим драматичніше, тим краще;
- Самостійне провокування симптомів: іноді пацієнти з синдромом Мюнхгаузена завдають собі шкоди, щоб справді виглядати хворими. Вони можуть зумисне заражати рани або навіть вживати небезпечні речовини, щоб отримати потрібний ефект;
- Невідповідність медичної історії: їхні історії про хвороби можуть бути дуже емоційними, але часто не збігатися з результатами медичних тестів.
"Усі ці вчинки продиктовані потребою привернути до себе увагу як до хворого або травмованого – і це не через бажання отримати гроші чи вигоду, а через внутрішню потребу в увазі. Їхній мотив – глибока емоційна порожнеча, яку вони намагаються заповнити чужою турботою. Вони грають роль хворого так переконливо, що часом самі починають у це вірити", – розповідає психіатриня Алла Кушнір.
Які основні причини розвитку синдрому Мюнхгаузена?
За словами фахівчині, здебільшого люди з синдромом Мюнхгаузена – це люди з важким минулим. Багато з них пережили емоційну або фізичну нестачу уваги в дитинстві: їх або ігнорували, або любили тільки тоді, коли вони були слабкими та потребували допомоги. Хвороба ставала способом отримати хоч трохи тепла – і цей сценарій закріплювався на рівні підсвідомості.
Такі люди часто артистичні, вміють маніпулювати. Вони можуть переконати навіть найдосвідченішого лікаря у своїй хворобі, бо вивчають симптоми, читають про новітні методи діагностики, чудово розбираються в медикаментах. Деякі навіть завдають собі фізичних ушкоджень або приймають препарати, що викликають реальні симптоми, аби їх не запідозрили в брехні.
Як зазначає експертка, за цими симптомами ховається низька самооцінка, страх бути непоміченим, глибока емоційна залежність від схвалення інших. Людям з цим розладом потрібно, щоб про них говорили, співчували, захоплювалися їхньою "витривалістю". Їм важливо чути фрази на кшталт "Не уявляю, як ти це терпиш", "Тримайся, ти борець" тощо.
Синдром Мюнхгаузена — це розлад, при якому людина вигадує або викликає у себе симптоми хвороби
"Навіть коли їх викривають, вони не зізнаються у брехні. Вони обурюються, звинувачують лікарів у некомпетентності, вимагають повторних аналізів або просто йдуть до іншої лікарні, починаючи виставу знову.
Це замкнене коло, вибратися з якого важко. Адже визнати проблему означає позбутися єдиного механізму отримання любові, який вони знають. А для них це страшніше, ніж сама хвороба", – пояснює психіатриня.
Як часто зустрічається синдром Мюнхгаузена у практиці психіатрів?
За словами психіатрині Алли Кушнір, визначити, скільки людей насправді мають синдром Мюнхгаузена, дуже складно. З одного боку вони навмисне перебільшують або вигадують симптоми, щоб привернути увагу лікарів. З іншого – можуть приховувати сам факт своєї поведінки й можуть звертатися до різних лікарів навіть під іншими іменами.
За приблизними оцінками, серед усіх пацієнтів психіатричних лікарень від 0,6% до 3% можуть мати цей розлад.
"Але ці дані – фактично припущення, адже справжня кількість може бути вищою через те, що не всі випадки розладу помічають або правильно діагностують, – зазначає фахівчиня.
Вона додає, що синдром Мюнхгаузена частіше зустрічається серед чоловіків, хоча загалом вони рідше звертаються до лікарів. Жінки ж схильні до іншої форми розладу – делегованого синдрому Мюнхгаузена, коли вони вигадують хвороби не у себе, а у своїх дітей чи близьких.
Часто синдром помічають у людей, які мають медичний досвід або доступ до лікарської інформації – серед колишніх медпрацівників, фармацевтів, студентів-медиків. Вони знають, які симптоми найбільш переконливі, як імітувати захворювання і які аналізи можуть дати хибні результати.
Що таке делегований синдром Мюнхгаузена?
Зазвичай при синдромі Мюнхгаузена людина вигадує або провокує у себе хворобу, щоб отримати увагу. Але, за словами психіатрині Алли Кушнір, є ще небезпечніший його різновид – делегований синдром Мюнхгаузена, коли жертвою симуляцій стає хтось інший. Найчастіше це дитина, але іноді – літній родич або людина з інвалідністю.
"Розгляньмо на прикладі: матір з делегованим синдромом Мюнхгаузена постійно водить свою дитину до лікарів, розповідає про її страшні діагнози і наполягає на складних обстеженнях. Їй хочеться здаватися турботливою, відданою, майже святою. Але правда в тому, що вона сама ж і провокує симптоми у дитини: підмішує у їжу отруйні речовини, дає непотрібні ліки або просто бреше, що дитина хворіє. Її мета – не нашкодити, а отримати увагу, співчуття, визнання своєї "жертовності", – розповіла фахівчиня.
За її словами, діти, які стають жертвами батьків з делегованим синдромом, можуть проходити через десятки непотрібних аналізів, болючих процедур і навіть операцій. Деякі виростають з переконанням, що вони дійсно невиліковно хворі, і самі починають симулювати хвороби. Інші не доживають до дорослого віку через ускладнення, викликані "лікуванням".
Опікун навмисно викликає або вигадує хворобу у своєї дитини чи залежної особи заради уваги та співчуття
Розпізнати такий синдром складно, адже медики зазвичай вірять батькам. Але є тривожні сигнали. Наприклад, варто дитині опинитися подалі від опікуна – і всі симптоми зникають. Або ж коли аналізи не підтверджують вигаданий діагноз, а мати все одно наполягає на лікуванні.
Відомі випадки, коли матері труїли дітей або давали їм ліки, що викликали зупинку серця, лише щоб залишитися в центрі уваги. Найвідоміша історія – справа Лейсі Спірс, яка роками отруювала свого сина сіллю і при цьому вела в соцмережах блог про його "боротьбу за життя". Хлопчик помер у 5 років через важке отруєння натрієм.
"У таких випадках єдиний спосіб врятувати жертву – вчасно виявити проблему та ізолювати її від опікуна. Головна складність у тому, що люди з цим синдромом зазвичай не визнають своєї провини. Для них це не жорстокість, а спосіб відчути свою значущість", – говорить психіатриня.
Реальні випадки синдрому Мюнхгаузена
Хоча синдром важко діагностувати, у медичній літературі та в медіа описані кілька реальних резонансних історій синдрому.
Так, наприклад, був зафіксований випадок 65-річного чоловіка, що звернувся до психіатричної клініки зі скаргами на низку недуг, як-от біль у шиї, головний біль, проблеми зі шлунком, часте сечовипускання, задишка та різка втрата лібідо. Він пояснював свої страждання тим, що має діабет і гіпертонію, хоча жоден лікар не підтвердив ці діагнози.
Ситуація погіршилася після того, як він пережив смерть сина в автокатастрофі. Тоді його симптоми стали ще більш дивними, хоча після численних медичних обстежень не було виявлено ніяких фізичних причин для болю.
Чоловік неодноразово звертався до лікарів і навіть до кількох психіатрів. Усі результати аналізів і досліджень були нормальними. Під час госпіталізації та спілкування з лікарями він уникав обговорення справжніх причин своїх проблем, але надавав великої ваги симптомам.
Про ще один випадок синдрому Мюнхгаузена стало відомо з історії 6-річної дівчинки на ім'я Анна. Її мати зверталася до лікарів зі скаргами на те, що дитина часто відчуває біль у животі, слабкість та нудоту. Лікарі не знаходили жодних фізичних причин симптомів. Проте мати знову і знову приносила дитину на обстеження.
Спочатку лікарі вважали, що ці симптоми могли бути результатом психосоматичних проблем або стресу. Однак згодом медики почали підозрювати, що мати може надавати дитині спеціальні стимуляції, щоб викликати симптоми.
Коли після ретельного дослідження у дитини не виявили ніяких фізичних захворювань, медики поставили матері діагноз – делегований синдром Мюнхгаузена.
Такий діагноз мала й американка Клоддін "Ді-Ді" Бланшар, яка вигадала інвалідність своєї доньки Джипсі Роуз, і зрештою загинула від рук таємного бойфренда дівчинки. На основі цієї історії зняли серіал "Удавання".
Ді-Ді Бланшар переконувала людей, що її донька Джипсі страждає на численні захворювання, зокрема лейкемію, астму, м'язову дистрофію та інші хронічні стани. Вона тримала Джипсі в інвалідному візку, годувала її через зонд і навіть видаляла здорові зуби, стверджуючи, що вони гнилі.
Однак обстеження не підтвердили більшість з цих діагнозів. У 2015 році вже повнолітня Джипсі разом зі своїм хлопцем вирішила втекти від матері. Вони спланували вбивство Ді-Ді, щоб звільнитися від її контролю.
Мюнхгаузен, іпохондрія та інші "невидимі" хвороби: як відрізнити
Як зазначає експертка, синдром Мюнхгаузена можна сплутати з іпохондрією чи іншими розладами, де люди надмірно фіксуються на своєму здоров’ї. Але ключова відмінність між ними – мотивація.
Пацієнт з синдромом Мюнхгаузена вигадує собі недуги через психологічну потребу в увазі та співчутті, тоді коли насправді не відчуває фізичного дискомфорту.
Лікування вигаданих хвороб може призвести до серйозних фізичних та психологічних наслідків
Натомість людина з іпохондрією щиро вірить, що вона хвора. Вона може панікувати через незначний головний біль, шукати симптоми в інтернеті й переконати себе, що в неї смертельна недуга. Іпохондрик не вигадує хвороби навмисно – він справді відчуває тривогу й потребує підтвердження від лікарів, що все гаразд.
"І якщо іпохондрію та соматоформні розлади можна лікувати, працюючи з тривожністю, то синдром Мюнхгаузена – значно складніший випадок. Адже його носії не хочуть лікуватися. Вони хочуть хворіти", – пояснює психіатриня.
Які ризики від "лікування" вигаданих хвороб?
Психіатриня Алла Кушнір зазначає, що намагання лікувати неіснуючі хвороби, як це трапляється у людей з синдромом Мюнхгаузена, можуть обернутися серйозними наслідками.
"Найочевидніша загроза – фізична. Пацієнти можуть навмисно приймати сильнодіючі ліки, вводити собі інфекції, провокувати кровотечі чи навіть погоджуватися на операції, які їм зовсім не потрібні. Це може призвести до серйозних травм або навіть смерті через самопошкодження або небезпечні медичні процедури", – зазначає фахівчиня.
За її словами, не менш серйозні й психологічні наслідки. Люди з таким розладом можуть почати зловживати ліками чи іншими речовинами у намаганнях викликати симптоми – а це неминуче веде до залежності. Деякі настільки вживаються в роль пацієнта, що вже не можуть інакше спілкуватися з оточенням – тільки через призму своєї "хвороби". Очевидно, що така поведінка руйнує стосунки, ізолює пацієнтів від їхніх близьких і ще більше посилює потребу у вигаданій недузі.
Як діагностувати синдром Мюнхгаузена?
З діагностикою синдрому Мюнхгаузена часто виникають складнощі через те, що пацієнти навмисно приховують, вигадують, викликають чи перебільшують симптоми.
Пацієнти можуть розповідати суперечливі історії про свої хвороби, їхні симптоми можуть з'являтися та зникати без видимих причин, або ж вони можуть наполягати на проведенні інвазивних процедур, навіть якщо для цього немає показань. Усе це може вводити лікарів в оману.
"Єдиний спосіб розкрити обман – це детальний аналіз історії хвороби. Адже медичні історії людей з цим розладом часто рясніють довгими списками обстежень і процедур, але щоразу щось не сходиться: результати аналізів суперечать симптомам, розповіді змінюються залежно від ситуації, а лікування ніколи не приносить покращення.
Але навіть після викриття переконати пацієнта в його розладі – окрема складність, бо в його реальності він не бреше, а просто "хворіє", – говорить експертка.
На жаль, самодіагностика цього розладу практично не можлива.
Які методи лікування ефективні?
"Лікування синдрому Мюнхгаузена – доволі непросте завдання через навмисний характер симптомів і часто обмежене визнання пацієнтом свого стану. Проте існують стратегії лікування, що можуть допомогти зменшити деструктивну поведінку та покращити якість життя пацієнта", – зазначає фахівчиня.
За її словами, зазвичай у процесі лікування синдрому Мюнхгаузена використовують когнітивно-поведінкову терапію (КПТ), щоб розібратися з психологічними причинами, що сприяють розвитку розладу. КПТ допомагає пацієнтам розпізнати та почати змінювати неадекватні патерни мислення і поведінки. Однак багато пацієнтів можуть опиратися психотерапії через заперечення або відсутність розуміння свого стану.
Спеціальних препаратів для лікування розладу не існує. Але якщо в пацієнта є супутні психічні розлади, наприклад, депресія чи тривога, лікар може призначити відповідні ліки для полегшення цих симптомів.
Психіатриня додає, що завдяки лікуванню у деяких пацієнтів з часом можуть помітно мінімізуватися симптоми. Однак багато хто продовжує жити з розладом протягом усього життя через відсутність усвідомлення стану та опір лікуванню.