Азербайджанка, яка оселилася у Києві, Зара Гусейнова: У мене не було жодних стереотипів щодо українців
Зара Гусейнова народилась у Азербайджані, але останні роки проживає в Україні.
Засновниця бізнес-кафе W_Space і проекту WoWoman – платформи для навчання, тренінгів і наставництва, у межах якої тисячі жінок зі Східної Європи, Центральної Азії і Близького Сходу стали випускницями курсів з програмування, дизайну і бізнес-менеджменту.
Facebook включив WoWoman до "100 кращих спільнот з усього світу" і інвестував у подальший розвиток проекту, а європейський Forbes включив Зару Гусейнову до списку "30 under 30" у категорії "Соціальні підприємці".
Нещодавно Зара долучилася до проєкту СВОЯ #SVOYA – про різних на вигляд та різних за походженням українок.
13 жінок та дівчат розповіли власні життєві історії, натхнені випадком тринадцятирічної дівчини, яка мешкає в Україні та навчається у Києві, але надто часто їй закидають: не-така-як-всі, – і вона відчуває свою інакшість.
"Українська правда. Життя" поговорила з кожною учасницею цієї важливої ініціативи. Раніше ми публікували розмови з:
Золою Кондур, українкою ромського походження, відомою правозахисницею, засновницею Ромського жіночого фонду "Чіріклі";
Алевтиною Кахідзе, українкою грузинського походження, відомою художницею та кураторкою багатьох мистецьких проектів;
Юлією Цой, українкої корейського походження, перукаром-стилістом, співвласницею відомого київського салону краси HAZE.
Мариною Карпій, українською фотографинею у жанрі portrait wedding, яка вже 10 років мешкає по черзі то в Україні, то в Грузії.
З Зарою Гусейновою ми поговорили про те, як вона практично відразу відчула себе "своєю" в Україні та про стереотипи і уявлення людей про Азербайджан.
Далі пряма мова.
Я і за національністю, і за громадянством азербайджанка. Хоча по крові метиска – на 75% азербайджанка і на 25% росіянка.
У моїх предків також було намішано чимало різної крові - грузинська, єврейська, українська. Такий собі мікс. А тому ідентифікація за національністю ніколи не була для мене принциповою.
Наприклад, моя бабуся – росіянка, але при цьому корінна бакинка, вона народилася і виросла в Баку.
Моя прабабуся ще в 1920-ті роки переїхала до Азербайджану, рятуючись від голоду в Поволжі.
| Зара Гусейнова народилась у Азербайджані, але останні роки проживає в Україні |
У дитинстві мене з сестрою бабуся з прабабусею водили до православної церкви, а батько водив до мечеті. І хоча сама я нерелігійна людина, але з однаковою повагою ставлюся до всіх віросповідань.
Як і до всіх національностей. Це було закладено у мені з дитячих років.
Я взагалі "людина світу". Хоча у моїй родині тема національності іноді ставала каменем спотикання. Рідня з боку батька – традиційна, релігійна, дуже консервативна, а рідня з маминого боку, навпаки, дуже ліберальна.
Тому бабуся і мама завжди підтримували мене у моїх заняттях бальними танцями, у моїй пристрасті до подорожей. А батькова рідня була незадоволена, що юна дівчинка крутить попою в коротких сукнях і танцює з хлопчиками.
Правда, коли я стала чемпіонкою Азербайджану – я п'ятиразова чемпіонка – вони стали говорити "ой, ми так пишаємося, ой, ти така молодець!".
І моїми подорожами по світу вони теж були незадоволені – завжди було щось на зразок "який жах! як може юна дівчинка їздити одна по різних країнах?".
А розлучення моїх батьків взагалі викликало обурення – вони казали моїй мамі "як же так, це ж клеймо ганьби! як ти, будучи розлученою, зможеш потім дочок заміж видати?".
Навіть моєму батькові було дуже важко прийняти той факт, що я виходжу заміж за іноземця. Вся рідня з його боку була проти нашого шлюбу, я навіть не знала, скільки людей прийде на весілля. Один з моїх дядьків досі зі мною не розмовляє.
З батьком у нас зараз вже все добре – він називає мого чоловіка "сином" і дуже любить онука – але нам довелося пройти довгий і важкий шлях. А мама і вся її рідня відразу і з великою радістю прийняли зятя-українця.
Батьки в мене юристи. Обидва. Я народилася в них, коли вони були ще студентами.
В нас була середньостатистична пострадянська сім'я: на 30 квадратах мешкали я з сестрою, батьки і бабуся з прабабусею.
Бували важкі часи, коли з однієї курки необхідно було приготувати їжі для всієї нашої родини на тиждень, а то і більше. І добре, коли у нас взагалі була курка.
ЩЕ ОДИН ТЕКСТ ПРОЄКТУ СВОЯ #SVOYA: Українка ромського походження Зола Кондур: Не розумію, у чому моя "інакшість"
Певний комфорт виник, коли мені було вже 14 років – в той час у мами стався підйом в юридичній сфері. А у неї завжди була мрія – зайти в супермаркет і не дивитися на ціни продуктів, а вибирати просто те, чого хочеться. Але цей підйом проіснував недовго.
Коли мені виповнилося 18 років, мама втратила роботу, і з цього часу по сьогоднішній день саме я фінансово відповідаю за нашу сім'ю (у 18 років Зара заснувала мережу бутиків ALZA і Milana – ред.).
Мама завжди говорила нам з сестрою, що якщо ми не будемо добре вчитися, то в майбутньому митимемо громадські туалети в Наріманово (це заводський район в Баку, де ми жили).
Звичайно це вплинуло на моє становлення як особистості – мені втовкмачували, що на роботі потрібно працювати, не бачачи білого світу, тільки тоді можна заробити на життя.
Зараз я борюся з цією концепцією у себе в голові – я хочу, щоб робота приносила мені задоволення і натхнення, а не просто забезпечувала виживання.
Я з 11 років подорожувала по світу як учасниця міжнародних чемпіонатів з бальних танців, але ніколи і ніде не стикалася з проявами дискримінації щодо своєї національності.
Єдине, що ображало – люди іноді були не в змозі вимовити назву моєї країни при оголошенні учасників чемпіонату. Як тільки не перекручували слово "Азербайджан"! Але це було пов'язано з тим, що в той час люди в Європі часто навіть не знали, де знаходиться Азербайджан ("Це десь в Африці? Чи Латинська Америка?"), і що це за взагалі країна така.
Хоча, з іншого боку, з цієї ж причини ні у кого не виникало ніяких стереотипів щодо азербайджанців.
Звичайно, за останні 10 років ситуація в цьому плані кардинально змінилася – Азербайджан добре попрацював над своїм іміджем в світовому контексті. Це і Євробачення, і автогонки "Формула", і активний розвиток туризму.
Зараз, коли я приїжджаю в ту чи іншу країну, у багатьох людей вже є уявлення про Азербайджан. А в Україні воно було завжди – в кінці кінців, у нас спільне радянське минуле.
В Україні я мешкаю вже п'ятий рік. Переїхала сюди по любові – мій чоловік українець. Спочатку я з Баку переїхала до Румунії, а звідти – у Силіконову долину в Каліфорнії, де в мене була програма стартапів.
У Каліфорнії я і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Точніше, познайомилися ми з ним набагато раніше, ще в Києві (тоді це було просто ділове знайомство), зустрічатися почали в Берліні, а разом жити – в Каліфорнії.
Потім ми переїхали до Києва, і хоча багато хто дивувався – "навіщо ти залишила Каліфорнію і повернулася в цю частину світу?" – я дуже рада мешкати в Україні. Особливо зараз, коли народився наш малюк, напів українець, напів азербайджанець (сміється).
| Зара переїхала до Києва по любові – її чоловік українець |
Пам'ятаю, як в перший рік після переїзду до Києва я кайфувала від снігу взимку – для уродженки Баку це так незвично. Зараз вже звикла до тутешніх зим, як і до життя на дві країни. Раніше я кожні 2-3 місяці літала в Баку до рідних, зараз через пандемію все, звичайно ж, ускладнилося.
Переїжджаючи в Україну, я трохи нервувала – як мене тут приймуть? У Каліфорнії я відчувала себе "своєю" – в Силіконовій долині працюють люди з усього світу, всіх національностей і віросповідань. Це дуже комфортне середовище. Тому то я і переживала – чи буде мені в Україні так само комфортно?
Але завдяки моєму чоловікові і колу його друзів – а це стартапери, айтішники, всі дуже просунуті, дуже толерантні – я практично відразу відчула себе "своєю" і у Києві.
Тут я ані разу не стикалася зі стереотипами щодо азербайджанок – ну, знаєте, з розряду "азербайджанська жінка зобов'язана вміти готувати плов і розбиратися в килимах".
До речі, я не вмію ні першого (точніше, я взагалі практично ніколи не готую вдома), ні другого (я не настільки занурена в традиційну культуру своєї країни).
Зате приїжджаючи до Баку я перші два тижні тільки й роблю, що їм плов, кутабі і пахлаву (сміється).
ЩЕ ОДИН ТЕКСТ ПРОЄКТУ СВОЯ #SVOYA: Українка грузинського походження Алевтина Кахідзе: Чому я повинна соромитися і ховатися за прізвищем чоловіка?
Звичайно, переїхавши до Києва, я багато розповідала про свою країну – і про її культуру, і про її історію, і про те, наскільки релігійний фактор часто негативно впливає на відносини між людьми навіть у вузькому сімейному колі.
Я хотіла, щоб мої нові друзі дізналися про мою країну від мене, а не виходили з якихось незрозумілих стереотипів, які інколи фігурують у мас-медіа.
В київських супермаркетах я спочатку стикалася з пирханням в свою адресу, коли мені відповідали українською (яку я не розуміла), а я просила перекласти на російську.
Але щойно я уточнювала, що з Баку, то ставлення моментально змінювалося: люди не тільки переставали пирхати і переходили на російську мову, а й починали ділитися спогадами про Азербайджан – хтось служив там в армії, хтось подорожував уздовж Каспійського моря, а хтось просто обожнює азербайджанський плов.
Коли я вперше приїхала до Києва, в мене взагалі не було жодних стереотипів щодо українців. Ну хіба що про мову – як мені розповідали, у неї багато "шоканья" і "гоканья".
Найсмішніше, що зараз я взагалі не помічаю цих особливостей вимови, зате коли приїжджаю до Баку, то в перший тиждень всі мої рідні приколюються з мого "шоканья" і "гоканья" (сміється).
А ось на що українцям варто було б дійсно звернути увагу, так це на діджіталізацію в сфері держпослуг, тому що в Азербайджані з цим проблему вирішили ще кілька років тому. А в Києві мені, щоб отримати посвідку на проживання, зареєструвати і прописати дитину, а потім ще й оформити для неї громадянство, довелося тижнями кататися по всьому місту і вистоювати величезні черги.
Причому – там начальник захворів, прийдіть завтра, тут комп'ютер завис, прийдіть завтра. Це справжнє пекло!
Ну і водії на київських дорогах – теж пекло, якщо чесно. В Азербайджані давно вже усюди стоять камери і дуже високі штрафи за порушення правил дорожнього руху. І це дуже швидко навчило азербайджанців їздити цивілізовано і дисципліновано.
Для мене сучасна жінка – не важливо, якої національності – це перш за все людина, що має можливість вибирати будь-який власний шлях. Яка має можливість змінювати темп і напрямок свого життя. Яка здібна міняти погляди і пріоритети, виходячи з власних уподобань. Яка відчуває себе вільною у всіх проявах.
Андрій Тараненко, спеціально для УП.Життя
Титульна світлина Денис Маноха
Кампанія СВОЯ #SVOYA реалізується спільно з громадською організацією "Центр спільних дій", виданням "Українська правда" за підтримки Швеції, Національного Демократичного Інституту (НДІ) та Міжнародного фонду "Відродження".
Вас також може зацікавити:
#SVOYA: історії про різних на вигляд та різних за походженням українок
Українка ромського походження Зола Кондур: Не розумію, у чому моя "інакшість"
Українка корейського походження Юлія Цой: "Інакшість" іноді спрацьовує і як перевага
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.
Також ми ведемо корисний телеграм-канал "Мамо, я у шапці!".