Красногорівка: тут небезпечно жити, а не лікуватися та вчитися

"Тут скрізь небезпечно і вже три роки", – це логіка виживання у Красногорівці.

"Тут скрізь небезпечно", – говорять у місті, коли ставиться питання про те, що непотрібно відбудовувати постраждалі від обстрілів об’єкти – наприклад, лікарню чи школу № 2, які сильно постраждали від останніх обстрілів 25 і 28 травня.

"Тут скрізь небезпечно", – заперечує на це Валентина, пацієнтка неврології, яка залишається у розтрощеному корпусі красногорівської лікарні (офіційно лікарня називається – Мар’їнська центральна районна лікарня, Красногорівка належить до Мар’їнського району Донецької області – авт.).

Валентина, пацієнтка неврології, яка залишається у розтрощеному корпусі красногорівської лікарні

Валя каже, що не піде додому, бо живе неподалік – десь 1 км по вулиці Нахімова, що поруч з лікарнею. Ну чим там безпечніше, ніж тут?

Валя каже так: в мене ні дитини, ні билини, я ледь ходжу, навіть до дверей дійти важко, а в лікарні – і нянечки, і медсестри.

"Мені вдома тільки на смерть чекати", – каже вона.

[L]Валя поступила в лікарню з інсультом. Це в неї вже другий, перший був у 2014-му – "коли 12 годин над нами літало туди-сюди", тому симптоми вона розпізнала швидко і швидко звернулася до лікарів. Це було в суботу. А в неділю…

"Був ранок, початок 7-ї. Я ще думала йти вмиватися, у туалет… Трохи забарилася в палаті, і раптом почало летіти – і прямо в умивальник.

Уявляєш, я туди йшла, а туди якраз і прилетіло! Одна секунда... Я все своє життя переосмислила…", – розповідає жінка.

В туалеті, каже Валя, саме в цей час була одна жінка – їй осколок влучив у ногу, перебив вену...

"Я не уявляю, як наша Свєточка Павлій її звідти витягнула. Світлана ж невеличка, а в тої жінки кілограмів 120, ще й кров фонтаном з ноги", – згадує Валя.

Люди, а в неврології на той час було 9 пацієнтів, були в паніці, істериці, кричали…

Медсестри у закривавлених халатах, густий цементний пил, цегла…

Отак тепер виглядає в хід у неврологію

"Свєточка Павлій, Лариса Іванівна, всі наші дівчата – медсестри, санітарки – вони чесно несли свою службу", – вдячно каже Валя. – "Нас всіх хапали і тягнули вниз – під сходи, там є така ніша, там ми й ховалися…"

Друга жінка, що лишилася у неврологічному відділенні й навідріз відмовилася їхати додому, теж Валя, розповідає про обстріл так: раптом почула страшенний гуркіт – і через мить побачила величезну дірку в стелі, почула крик "Всі в коридор!", і далі ніби в тумані.

Ці жінки лишилися у неврологічному відділенні й навідріз відмовилася їхати додому

Ця друга Валя згадує, як у коридорі медсестра дала їй в руки матрац і наказала ним накритися.

"А я і ще одна жінка, з іншої палати, поклали цей матрац на підлогу і сіли на нього – нічого не тямили", – каже вона.

Потім всі спустилися під сходи, довго там сиділи.

"А коли вже все минуло, ми прийшли в палату, і в мене почалася істерика, я плакала, кричала… Потім у мене почала страшенно боліти голова", – каже друга Валя.

Друга Валя з Курахово. У Курахово тихо. Туди не долітає. Це місце евакуації для красногорівців і мар’їнців – туди відправляють родини у дні найбільших обстрілів, там вже третій рік працює Мар’їнська районна рада.

Друга Валя з Курахово. Туди не долітає

Валя, що з Курахово, теж перенесла два інсульти. Приїхала сюди, в Красногорівку, бо тут дуже хороший лікар – Валентина Всеволодівна Ксенофонтова. Як кажуть хворі, лікар від бога.

"Вона повз палату пройде, зазирне, і одразу побачить, кому що треба", – каже про неї перша Валя.

Валентина Ксенофонтова працює у Мар’їнській ЦРЛ від 1980-го року. Одразу після закінчення медінституту. Під час війни виїжджала з міста тільки у відпустку.

"Хіба не небезпечно лишатися в лікарні?" – запитую я.

"Небезпечно знаходитися будь-де в місті і вже протягом 3-х років", – каже лікар. – "Так, у Курахово безпечно, але це набагато далі. Це 25 кілометрів.

Транспорт є, але остання газель в Курахово йде о 15.25. Це все дуже непросто – і поїхати туди, і провідати хворого в лікарні. Тому залишати красногорівців без близької медичної допомоги…"

Вона недоговорює речення. Після паузи додає: "Буває і гірше". І ще каже: "Ми звикли".

Про те, що лікарню закриють, у місті говорять уже три роки, зараз, після того, як лікарня зазнала серйозних пошкоджень, про це говорять скрізь – в магазині, на зупинках, на вулиці.

Люди дзвонять у ВЦА і приходять на прийом до коменданта з тим, щоб сказати, що лікарню закривати не можна.

Люди дзвонять у ВЦА і приходять на прийом до коменданта з тим, щоб сказати, що лікарню закривати не можна

…Від 2014 року лікарня суттєво зменшилася, але вистояла: до війни тут було 11 відділень.

У 2015 році частина відділень призупинила роботу – родильне, гінекологічне, дитяче. Лікарі та медичний персонал цих відділень роз’їхалися.

Ще частину відділень перевели в Курахово – кардіологію, травматологію, отоларингологію, анестезіологію з реанімацією. Лишилися терапія, неврологія та поліклініка.

"У поліклініці ведеться амбулаторний прийом практично усіх спеціалістів", – говорить Микола Слюсаренко, головний лікар Мар’їнської ЦРЛ.

Й уточнює: "Вівся…"

Ми з ним говоримо 30 травня. Що буде з лікарнею, ще ніхто не знає. Чутки про закриття зловісні й повсюдні.

Микола Слюсаренко, головний лікар Мар’їнської ЦРЛ, яка до війни налічувала 11 відділень

Мар’їнська ЦРЛ до війни налічувала 11 відділень, 545 чоловік медичного персоналу, з них 120 лікарів. Зараз в штаті 333 людини. З них лише 60 – це ті, що працюють у Курахово. Щодня є автобус, який возить медперсонал в кураховську лікарню.

Лікарня не припиняла своєї роботи ні на день. До травня 2015-го року попадань в лікарню фактично не було. Перший серйозний приліт – 03.06.2015. Тоді зруйнувало 12 боксів, влучило у 3-й корпус – неврологічне відділення, потім були прильоти в серпні.

У 2016-му – 6 попадань у лікарню.

У 2017-му Слюсаренко налічує п’ять прильотів у ЦРЛ.

Усі пошкодження він ретельно нотує в блокнот:

25.01 – був приліт поруч, постраждали вікна 1-го корпусу та поліклініки.

23.03 – щось впало поруч, побило вікна в поліклініці.

05.05 – знову поліклініка, знову вікна.

25 і 28. 05 – руйнування, які ми зараз бачимо.

Микола Євгенович, та й усі в місті, акцентує: нас обстрілюють весь час. Приводу закривати лікарню зараз немає.

Лікарня не припиняла своєї роботи ні на день. Приводу закривати її зараз немає

Така ж позиція у ВЦА Романа Коржова. Він заступник коменданта Красногорівки, каже, що там будуть відстоювати лікарню.

"Якщо закривають лікарню, ми втрачаємо 330 робочих місць. Це надто багато, як на Красногорівку. Завод же не працює, тож у нас тут основні робочі місця – школи і лікарня", – каже Коржов.

Заступник коменданта розповідає, що одразу після обстрілу приїхали з обласної та районної адміністрацій, було створено штаб з надзвичайної ситуації, сьогодні – 30.05 – було підписано документ, що в місті надзвичайна ситуація і що штаб АТО тут працює на постійній основі.

Роман Коржов дивується: три роки місто під обстрілами, а раптом такий резонанс.

На його думку, це можна пояснити хіба що тим, що застосовувалася нестандартна зброя: крім міномету і танку, ще була зброя, яку Коржов назвав "перероблений кустарним способом Град".

Три роки місто живе під обстрілами, а раптом такий резонанс

…Любов Іванівна, Надія Йосипівна, Валентина Петрівна – громадськість. Я їх зустрічаю біля ВЦА, 31 травня. Вони тут вартують на Павла Жебрівського – стоять з 9-ї години, хочуть, щоб він їм особисто пообіцяв, що лікарню не закриють.

Учора, каже Любов Іванівна, вони приходили до лікарні і чекали там, бо була поголоска, що губернатор приїде туди.

"У нас дуже добра лікарня", – каже Надія Йосипівна.

"У нас і Мар`їнка лікувалася, і Старомихайлівка, і Єлізаветовка… Навіть з Донецька до нас їхали. Ще навіть в 2015-му люди з того боку приходили лікуватися – попри те, що війна. Блок-пост обійти можна, а хворобу – ні", – зауважує Любов Іванівна.

Жебрівського вдалося перехопити до наради.

Він сказав, що планують під поліклініку та терапію переобладнати дитячий садок "Сонечко". Загальна сума збитків з’ясовується. Головному лікареві він доручив прорахувати потреби лікарні, виходячи з довоєнної кількості хворих. Неврологія лишається тимчасово у своєму приміщенні, бо її немає куди перевести.

"Тут шикарний фахівець, я сам їй вручав заслуженого лікаря, до неї їдуть лікуватися з Курахова, а не навпаки. А приміщення треба шукати під людей, а не людей під приміщення", – поетично прокоментував губернатор.

Люди хочуть, щоб губернатор їм особисто пообіцяв, що лікарню не закриють

…Я в місті два дні – 30 і 31 травня. Два дні з території школи і лікарні вивозять сміття – вичищають бите скло, сортують цеглу – та, що не побита, піде на відновлення корпусів. З двору неврології за добу прибрали величезну болванку від снаряду, вікна неврології заколотили OSB.

На момент мого від’їзду дискутувалося уже не питання закриття лікарні, а те, чи переводити поліклініку в "Сонечко". Головний лікар вважає, що це недоречно.

"Тут стежки протоптано роками, а переведи в яке-небудь "Сонечко" – люди все одно приходитимуть сюди, і думатимуть, що нас немає", – каже лікар.

Оптимальний варіант, на його думку, всіх лишити тут – у лівому крилі поліклініки, яке не постраждало. А ліве крило – хай ремонтують.

"Ми перекриємо туди доступ, заважати будівельникам не будемо", – каже він.

"Але ж тут лишатися небезпечно, хіба ні?" – питаю.

"Тут жити небезпечно, а не лікуватися", – говорить Слюсаренко.

У Красногорівці жити небезпечно, а не лікуватися

"Тут скрізь небезпечно" – така ж позиція тут у багатьох, хто намагається щось робити.

Друга школа потерпала від війни кілька разів. Перший раз біля школи загорівся український БТР, відлетіла башта, побило шибки. Через якийсь час вставили нові. Потім були прильоти в дах – зруйнувало старе крило. Це не зупинило від того, щоб саме цю школу призначили опорною.

Зараз, за словами Павла Жебрівського, на ремонт планується виділити 40 млн грн (це без опалення) – 20 з міського бюджету, 20 – з державного.

Ремонт обіцяють закінчити до кінця 2017-го року. До обстрілу переобладнання 2-ї школи в опорну планувалося на 2018-й рік.

2-га школа буде ремонтуватися і вважається такою, що безпечна

Якщо 2-га школа буде ремонтуватися і вважається такою, що безпечна, то чим небезпечніша тоді 3-тя школа?

Таке питання ставить Ніна Миколаївна Юрченко, директор 3-ї школи, яка є єдиною у місті українською гімназією.

Третю школу розстріляли в 2015-му, теж після останнього дзвоника.

Українська гімназія показувала чудеса стійкості: вона єдина працювала стаціонарно всю найгіршу красногорівську зиму – 2014/2015 року, решта шкіл перейшли на дистанційну освіту.

Ніна Миколаївна Юрченко, директор 3-ї школи, яка є єдиною у місті українською гімназією

Зараз Ніна Миколаївна уже два роки збирає по шиферині на відновлення школи, але у ВЦА в один голос кажуть: ні, 3-тю школу не відкриємо, школа на лінії вогню.

"Жити моїм дітям на лінії вогню можна, а вчитися – раптом небезпечно", – розводить руками Ніна Миколаївна.

Під час останнього обстрілу в 3-й школі знову вилетіло 9 вікон.

"Нічого, будемо шукати, склити", – не втрачає духу Ніна Миколаївна, яку у ВЦА називають "солдат Юрченко".

Целофаном закривають вікна у Палаці спорту.

Склити дорого, вікна закривають целофаном

Там хазяйнує Андрій Шапочка – начальник електропідстанції, який під час війни взяв на себе відповідальність опікуватися дитячим спортом ("Стріляють – а вони грають").

На початку 2015-го він побачив, що діти крізь розбиті вікна лазять в "Стєкляшку" (палац спорту заводу вогнетривких конструкцій), зайшов, полагодив світло, забив розбиті вікна OSB, організував роботу секцій.

Коли я була в Красногорівці у листопаді, дівчинка Іра, 16 років, жартувала: "У нас була стєкляшка, а стала деревяшка". Зараз деревяшка стала целофашкою – з одного боку вікна вибито вщент, якщо їх забити фанерою буде темно. Та й фанера – це дорого.

Андрій Шапочка – начальник електропідстанції, який під час війни взяв на себе відповідальність опікуватися дитячим спортом

Орієнтовно засклити "Стєкляшку" коштуватиме 1 млн грн. Шапочка шукає скло. Бо як же інакше? Є час прибирати осколки і є час склити вікна.

Команда "Вогнетривальник" (російською "Огнеупорщик", бо це колишня команда Красногорівського заводу вогнетривких конструкцій) скоро знову їде на змагання – чемпіонат області на носі.

…До речі, команду вони теж не перейменовують, хоча завод уже давно не має до неї ніякого стосунку. Я їх так про себе і називаю: вогнетривкі. Або російською "огнеупоротые".

Леся Ганжа, спеціально для УП. Життя

Репортаж підготовлено в рамках проекту, що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади.