Як пережити втрату близької людини. Поради клінічного психолога

Здавалося, ще вчора ви жартували, сміялися, плакали разом, будували спільні плани на життя, інколи сперечалися чи навіть конфліктували, а сьогодні особливий світ, наповнений присутністю рідної людини, перестав існувати.

"Назавжди" – те, що відмовляється сприйняти наша свідомість і що змушує нас почуватися безпомічними, повсякчас шукаючи відповіді на запитання: "Чому це сталося саме з нею/ним?".

Смерть близької особи – те, з чим змиритися важко, нестерпно боляче і те, що пережив у своєму житті кожен із нас.

Про стадії переживання втрати, як розмовляти про смерть із дитиною та про те, як можна підтримати знайомих, які переживають утрату, розповідає клінічний психолог, гештальт-терапевт Вікторія Ващук.

Вікторія Ващук

– Кожна людина реагує на втрату близького по-своєму.

У когось це бурхливі емоції назовні, а хтось переживає усе всередині й навіть не плаче, ніби заціпенів. У другому випадку біль настільки сильний, що людина просто не може дозволити собі його прожити.

Емоції, які у нас виникають, залежать від багатьох чинників:

• втрата близького була передбачуваною (поступове згасання від хвороби чи від старості) чи раптовою;
• вона загинула, спокійно "відійшла" чи здійснила суїцид;
• за життя були хороші стосунки чи конфліктні;
• на якому етапі переживання втрати перебуває людина, переживає вона це на самоті чи звертається за підтримкою.

Залежно від цих факторів люди можуть переживати сум, порожнечу, вину, образу, шок, страх, сором, гнів, навіть радість чи поєднання цих емоцій.

Важливо зрозуміти: якою б не була емоція, вона є адекватною до такої складної ситуації.

Немає "правильних" чи "не правильних" емоцій. Це стосується і чоловіків, і жінок, бо емоції є базовими і універсальними.

Чоловіки частіше переживають втрату, шукаючи порятунок у зовнішній діяльності, а жінки більше схильні до внутрішнього переживання горя: нав’язливих станів, перепадів настрою, важких роздумів тощо.

Діти реагують на смерть близьких залежно від віку, сімейної атмосфери і того, як дорослі поводяться у цій трагічній ситуації.

Жінки схильні до внутрішнього переживання горя: нав’язливих станів, перепадів настрою, важких роздумів тощо. Фото CandyBoxImages/Depositphotos

Зазвичай психологи розрізняють такі етапи переживання втрати:

1. Шок – людина ніби оглушена. Вона ще не до кінця зрозуміла, що відбулося.
2. Заперечення – людина відмовляється повірити.
3. Гострі переживання – період найбільших страждань, що виявляються у порожнечі, відчаю, самотності, злості, вини, страху та тривоги, безсилля, роздратованості, бажанні усамітнитись. Основним переживанням може бути відчуття провини. Можуть виникати сильні порушення пам’яті на події, що відбуваються. Людина в кожен момент готова заплакати.
4. Печаль – пригніченість настрою, "емоційне прощання" з померлою людиною, її оплакування, горювання. Можуть виникати розлади: глибока депресія, безсоння.
5. Примирення – відновлюються фізіологічні функції, професійна діяльність. Людина поступово приймає факт втрати. Біль зменшується, з часом людина починає планувати своє життя без втрати.
6. Адаптація – людина налагоджує життя, відновлюється сон, апетит, повсякденна діяльність. Людина переживає вже не горе, а смуток за втратою. Відбувається усвідомлення того, що немає необхідності наповнювати болем втрати все життя. З’являються нові сенси.

Важливо також знати, що горювання – це не завжди лінійний процес. Тобто зовсім не обов’язково, що проходження через ці стадії буде поетапним (від 1 до 6).

Людині може ставати краще і знову гірше, потім знову краще і т.д.

Але з часом біль зменшується, прийняття відбувається поступово.

Горювання – це не завжди лінійний процес: людині може ставати краще і знову гірше. Фото photographee.eu/Depositphotos

– Часто люди, які перебувають поруч, не знають, як реагувати на горе близьких, знайомих.

Одні вважають, що краще оминати цю тему, аби зайвий раз не травмувати людину. Інші ж навпаки, кажуть людині бути мужньою, не плакати, жити заради рідних.

Як правильно поводитися тим, хто став свідком чийогось горя, допомогти їм подолати відчай та біль від втрати?

– Важливо зрозуміти, що смерть – це загальнолюдське і те, що лякає людей найбільше, бо ми не знаємо, коли це станеться, що відбувається з нами після смерті та як наші рідні це переживуть.

Тому уникання розмов про смерть – більше про страх теми, аніж про турботу.

Смерть людини – це серйозна зміна для її близьких, адже одна з важливих частин їхнього життя стала порожньою. І людям дуже важко витримувати цю пустку, звикнути до нового життя.

Потрібно також розуміти, що в горюванні саме страждання є звільненням, воно має важливе значення для адаптації людини до змін в її житті.

Тому не варто знецінювати важливість цієї втрати.

Заклики "взяти себе в руки", "на все воля Божа" тощо – це заперечення реальних емоцій.

Це не допомагає, а навпаки, змушує людину почуватись винною за свої переживання.

Найкраще допомагає щирість. Навіть якщо ви скажете: "Я просто не знаю, що тобі сказати. Але я з тобою" – це ліпше, ніж автоматичне: "Мені дуже шкода". Проста присутність поряд може бути більш цілющою, ніж тисячі слів.

Присутність поряд може бути більш цілющою, ніж тисячі слів. Фото Kzenon/Depositphotos

Потреби людини у підтримці можуть відрізнятись залежно від того, на якому етапі переживання горя вона перебуває.

На стадії шоку потрібно бути присутніми та піклуватися про людину, що переживає втрату.

Висловлювати свою турботу і увагу краще через дотики – потиск руки чи обійми. Людина може не сприймати слова, але тіло точно відчує тепло підтримки.

Також варто, принаймні, запропонувати свою допомогу.

Стадія гострого горя характеризується бажанням говорити про померлу людину, причини смерті й почуття у зв'язку з подією.

Важливо запитувати: "На кого він був схожий?", "Чи можна побачити її фотографії?", "Що він любив робити?", "Що ви зараз згадуєте про неї?". Навіть якщо розповіді повторюються, вони дають можливість виговоритись.

Якщо ж людина ніби завмирає, дивлячись у простір, не потрібно намагатися її розговорити – важливо створити атмосферу присутності та розуміння.

Поступово слід долучати людину, що горює, до повсякденної діяльності – це важлива частина стадії адаптації.

Корисними в цей період можуть бути і прохання друзів, близьких про допомогу, нагадування про обов’язки. Треба допомагати заново включитися в життя, планувати майбутнє.

Якщо ж людина ніби завмирає, дивлячись у простір, не потрібно намагатися її розговорити. Фото Mactrunk/Depositphotos

– Дуже важко пережити біль втрати, коли смерть наступає раптово: людина гине на війні, трапляється нещасний випадок.

Важко повірити, змиритися, буває, що навіть через роки в постатях на вулиці хтось може побачити близьку людину, якої вже немає.

Як прийняти смерть, якщо свідомість відмовляється це сприймати, як навчитися жити без іншої людини, якщо вона займала у чийомусь житті дуже вагоме місце?

– Так, нам важче впоратись з тим, до чого ми не були готові.

Наприклад, якщо людина згасає поступово, у рідних є час попрощатись, подякувати чи попросити пробачення. Таким чином смерть є ніби завершеною.

Коли ж смерть трапляється раптово, близькі просто не готові до цього – от вчора людина була, а сьогодні її не стало – така ситуація не закрита.

Тому у випадку раптової або насильницької смерті важливо обговорювати подробиці: і того, як це сталось, і почуття самої людини. Таким чином зменшуються страхи і це дає змогу оплакати близьку людину.

Важливо також подякувати за той час, який ви провели разом, за ті моменти радості чи смутку, що прожили.

[L]– Кажуть, час лікує рани. Але буває, що людина роками не може забути близького, постійно переживає негативні моменти, пов’язані з його смертю, інколи намагається заглушити біль спиртним чи шукаючи інші, не менш шкідливі методи.

Чому так відбувається й людина "застрягає" на певному етапі свого горя, як відпустити цю ситуацію й жити далі, не ставши постійним заручником депресії?

– Щоб відпустити горе втрати, необхідно його прожити, опрацювати.

Неопрацьований травматичний досвід фіксується на рівні головного мозку.

До прикладу, якщо довго думати певну думку (як от, звинувачувати себе у тому, що сталось) утворюється стійке "вогнище збуджених нейронів" – домінанта. Це ніби кнопка, що "заїла" і блокує нормальну роботу інших режимів системи.

З цим пов’язані відповідні порушення в емоційному стані, поведінці та сприйнятті себе і світу.

Людина зливається з цим болючим переживанням і не може його відпустити. Тому необхідно розширювати "вікно толерантності", проговорюючи емоції та почуття пов’язані зі втратою.

Іноді людині здається, що ніхто не здатен зрозуміти, відчути її біль. Але правда у тому, що смерть – це загальнолюдське; це те, що робить нас людьми і об’єднує.

Спробуйте попросити про підтримку. Іноді вона приходить із неочікуваних джерел.

Часто депресія виникає, коли горювання пов’язане з провиною, коли у стосунках з померлим були складнощі.

Тоді людина може катувати себе думками на кшталт "Якби я тільки ...". Це дуже некорисні думки, адже вони не дають відпустити і спричиняють депресію.

Діти реагують на смерть близьких залежно від віку, сімейної атмосфери і того, як дорослі поводяться у цій ситуації. Фото Mactrunk/Depositphotos

Якщо понад два тижні ви відчуваєте:

• пригнічений настрій,
• слабкість,
• втрату інтересу та задоволення протягом більшої частини дня,
• зниження/надмірний апетит,
• безсоння/надмірну сонливість

…зверніться до спеціаліста: психотерапевта чи психіатра (в деяких випадках можуть знадобитись антидепресанти).

Важливо зрозуміти, що депресія – це такий же розлад здоров’я, як, скажімо, виразка шлунка.

Тільки це – розлад правильного обміну нейромедаторів (зокрема серотоніну) – тих речовин, що функціонуючи належним чином в нашому мозку, дають змогу відчувати радість і сили жити своє життя повноцінно.

– Близьку людину втратила дитина. Як поводитися в цій ситуації?

Адже часто дорослі замовчують правду або ж подають її завуальовано, залишаючи дитині надію на те, що мати-батько, бабуся-дідусь повернуться.

– З дітьми потрібно розмовляти. Особливості того, як це робити залежать від віку дитини.

У віці від 2 до 6 років дітям важко зрозуміти, що смерть – це "назавжди".

Також їм притаманне магічне мислення й ілюзія власної всемогутності. В результаті цього, вони можуть себе звинувачувати: "Якби я поводився краще, мама б не пішла", "Якби я не сердилась на свого братика, він би не помер".

При цьому, дитина може реагувати на смерть по-різному: шукати померлу особу, замикатися в собі чи, навпаки, ставати набридливою, дратівливою.

Важливо зауважити зміну в поведінці – надмірно слухняна чи зухвала (ніби провокує покарання) – вона може свідчити про те, що дитина переживає вину чи горе.

Крім цього, діти реагують на емоції інших. Тому дорослим важливо опрацювати своє горе і допомогти дитині, створивши надійний емоційний зв’язок.

У такому віці дитині легше зрозуміти непросту тему через гру, історію чи казку. І, звісно, найважливішим для дітей є тактильний контакт – обійми, погладжування, тримання за руку.

Діти у віці 7-9 років розуміють, що смерть остаточна, проте їм важко уявити, що вони чи їхні рідні можуть померти. Вони можуть переживати тривогу та безпорадність.

Для дітей 4-9 років терапевтичний ефект може мати спільне з дорослими читання і обговорення дитячих книжок про смерть.

Література пояснює смерть так, як діти цього віку сприймають найкраще – через ілюстрації та історії.

У дітей 10-12 років можуть спостерігатися чергування смутку та ігор (це їх спосіб впоратись із втратою та тривожними переживаннями).

Для них важливою є точна і детальна інформація про смерть, вони прагнуть ставити питання. Дорослим потрібно пояснити все спокійним тоном у довірливій атмосфері.

Підлітки переживають смерть майже так само, як дорослі – вони намагаються знайти якийсь сенс у ній.

Важливо пам’ятати, що переживання втрати може бути ускладнене особливостями пубертату – гормональними та психічними змінами. Тому часто основним захисним механізмом стає заперечення – підлітки вдають, що їх це не турбує.

З дітьми цього віку важливо розмовляти про їхні почуття, переживання, труднощі.

Основні послання, які б мали засвоїти діти за допомогою дорослих: "Я не один", "Я можу знову бути щасливою", "Я можу радіти життю", "Я зрозуміла, що у мене є друзі", "Я зблизився з іншими важливими в моєму житті людьми", "Коли говориш про смерть, стає легше", "Спочатку дуже боляче, але потім згадуються гарні моменти життя".

Дорослим корисно навчитись самим і розвивати у дитини правило трьох "П":

1. Передбачити – навчити дитину розуміти, що в житті іноді трапляються і прикрі моменти.
2. Планувати – навчити якнайкраще впоратися з важкими переживаннями. План може містити ту діяльність, яка є ресурсною для дитини: поговорити з важливою для дитини людиною, помалювати/ ліпити з пластиліну, відвідати могилу, перечитати книжку про смерть чи іншу книжку, яка приносить дитині радість тощо.
3. Послабити – дозволити собі й іншим членам сім’ї виражати усі переживання й емоції щодо втрати, не вважаючи їх патологічними.

Зоряна Грабар, журналістка, спеціально для УП.Життя