Наскільки школи готові до 1 вересня і до чого тут місцева влада – інтерв'ю з Лілією Гриневич

Напередодні 1 вересня УП.Життя зустрілась з міністром освіти Лілією Гриневич.

Ми отримали сотні запитань від педагогів.

У першій частині розмови – про готовність до початку навчального року, перевірки з райвідділів освіти та різницю обов'язків між МОН та місцевою владою.

– Вчителі показували нам світлини класів, не готових прийняти першачків: без ремонтів для Нової української школи, десь ремонт знову робили за батьківські кошти. Яка наразі ситуація по Україні?

– Різна. Ще в квітні уряд розподілив і віддав всі гроші на місця – близько 1 мільярда гривень (998,8 млн грн, – УП).

Але є області, які навіть не могли зібрати депутатів облради, щоб розподілити цю субвенцію між своїми органами місцевого самоврядування.

Як результат – залежно від роботи місцевої влади, маємо різну ситуацію в областях..

Станом на 15 серпня освітню субвенцію використали – тобто здійснили за ці кошти закупівлі – орієнтовно на 44,1% по країні.

Були такі, як Сумська область, де використали 73%, і Миколаївська, яка використала 10%.

У нас є причини піддавати сумніву дані, подані окремими областями. Їхні показники здаються суттєво завищеними, враховуючи, які показники вони подавали ще місяць тому і коли здійснили розподіл субвенції на рівні області. І з цими проблемами комунікації також потрібно розбиратися.

Однак хочу заспокоїти – ці гроші ні на що інше не можна витратити, окрім обладнання, меблів та дидактичних матеріалів для Нової української школи.

Зрештою, воно мусить з’явитися в школах, але в тих органах місцевого самоврядування, що зволікали, на жаль, вже після 1-го вересня.

Значна кількість громад зараз має оголошені тендери, однак впливають і проблеми нашого тендерного законодавства – через них торги легко зірвати чи заблокувати. Враховуючи боротьбу на ринку, це суттєво затягує процес і змушує проводити торги декілька раз.

Тому проблеми є, і вони не залежать від міністерства освіти.

Зараз має бути акумуляція зусиль. Важливо, щоб усі поставилися до цього з розумінням.

Учитель, який зустріне дітей 1 вересня, має новий стандарт освіти, нові програми, методики. Усі педагоги пройшли підвищення кваліфікації і від них тепер залежить, як вони застосують здобуті знання .

Суть не в тому, щоб з третього вересня шестирічок посадити за книжку чи почати з ними працювати з особливим навчальним матеріалом.

Їх потрібно ознайомити зі школою, разом виробити правила класу, пропрацювати з дітьми алгоритми, потрібні для повсякденного життя у школі: як учні збираються ранком, як розміщують одяг, виходять у вбиральню та збираються до їдальні тощо. На це передбачено увесь перший місяць навчання.

Проблеми з обладнанням не є реальним стримуючим фактором, який не дозволить вчителям у перші тижні проводити навчальний процес, особливо якщо вони дійсно налаштовані застосовувати нові знання.

– Ви працюєте з місцевою владою?

– Працюємо, але не маємо на неї дисциплінарного чи адміністративного впливу.

Це окремо вибрані громадою місцеві, селищні, районні ради… І тільки від їхніх депутатів і адміністрацій залежить, що буде відбуватися.

Ми робимо з ними наради, проводимо їх і на рівні Кабміну в режимі відеоконференцій. Місцеві органи звітують, що уже зробили. Починають звітувати, чому і що не зробили.

Ми нагадуємо їм, що проблеми з освоєнням коштів – величезні репутаційні збитки для кожного з нас.

– Чому всі ці зобов’язання на місцевих органах?

– Ми не брали на себе централізовані закупівлі. Скільки часу наше суспільство боролося за децентралізацію. Скільки часу громадяни, в тому числі під час Революції Гідності, виборювали право на власну думку.

І тепер я чую багато голосів: "Дайте нам з міністерства точні вказівки, що ми маємо робити", "Скажіть, як має діяти батьківський комітет", "Зробіть самі ці закупівлі, бо наші органи місцевого самоврядування не справляються".

Ми починаємо крен в централізацію. Давайте кожен сповна буде нести свою відповідальність.

Люди, які обирають таких чиновників чи депутатів, мають поставити їм запитання: чому ви не освоїли кошти? Чому ці гроші досі не перетворилися на відповідні засоби навчання чи меблі?

– Де найбільше затримуються кошти? На рівні обласних чи уже районних рад?

– Є різні ситуації. Коли кошти затримують облради, це призводить до драматичніших проблем, бо негативно впливає на всі місцеві органи області, які цей час не можуть нічого робити.

Але не поодинокі ситуації, коли облрада все розподілила і віддала, одні органи місцевого самоврядування зуміли вчасно провести тендер та закупити необхідне, а інші – ні.

Ті, хто довго зволікав, мають проблеми, адже виробники фізично не встигають зробити продукцію.

Ринок українського навчального обладнання дуже занепав в останні роки, бо ніхто за цей час нічого такого масштабного не купував.

Ми зробили вперше таку велику інвестицію в навчальне обладнання, а ринок не може сповна відповісти на цей запит.

Зараз постачальники меблів надсилають листи замовникам – місцевим органам самоврядування – що їм потрібно ще 15 днів у вересні, щоб доробити продукцію, під яку підписалися. Це виклики реформи, які можна подолати.

15 днів не мають критичного значення. Важливо, щоб обладнання завезли, і щоб воно було якісне.

Коли його поставлять, ми як міністерство зацікавлені в громадському моніторингу з місць.

Якщо це будуть немобільні парти, непристосовані, щоб навчати дітей у групах – вони втрачають сенс.

Ми дали рекомендації, затверджені наказом МОН. Коли поставлять обладнання, нам потрібен буде моніторинг. Саме міністерство не може провести його особисто.

У результаті дерегуляції Міносвіти не має права виїхати на перевірку у жоден заклад освіти України – жоден – без звернення громадян, засвідчене ними особисто, і ми на основі цього дозволу маємо ще отримати дозвіл Державної регуляторної служби.

Лише тоді можемо перевірити заклад.

З одного боку, так ми зменшуємо кількість перевірок, забезпечуємо дерегуляцію, але її потрібно компенсувати відповідальністю на місцях.

– Тобто вся інформація, якою володіє міністерство щодо ситуації на місцях, надходить від міських, районних та обласних управлінь освіти?

– Правильно. Тому ми цінуємо зворотній зв'язок громадян. Але важливо, щоб цей зв'язок мав ім'я.

Коли нам пишуть: "У нашій школі нічого не відбувається", але не пишуть, в якій школі, ми не розуміємо, хто це говорить, чи може він засвідчити письмовим підписом свої слова.

Це момент істини для кожного: мало просто написати щось у Facebook. Треба зробити відповідальний крок і засвідчити ситуацію.

– Перевірки у школах проводять місцеві освітні структури. Вчителі нам розповідали, що ці структури їм не допомагають у ремонті чи підготовці школи до нового навчального року, але приходять і вимагають зробити перше, друге, п'яте… Як цей процес регулюється?

– Закон "Про освіту" чітко визначив повноваження на різних рівнях управління.

Органи місцевого самоврядування відповідають за створення умов для навчально-виховного процесу.

Це повністю їхні повноваження і їхня відповідальність.

Адже в результаті фінансової децентралізації вони отримали і отримують в свою дохідну частину податки, які тепер не потрапляють до держбюджету.

Слід враховувати, у нашій країні громади мають дуже різну дохідну частину. Великі міста з розвиненою інфраструктурою, бізнесом, мешканцями, які платять податки, мають більше доходів, ніж гірська ОТГ, наприклад.

Це виклик для наступного бюджету – компенсаторні механізми. Вони мають цю спроможність дохідності враховувати: щоб ті, хто має меншу дохідність, могли більше отримати із держбюджету. А ті, хто має більше прибутків – менше з держбюджету.

Для цього потрібна корекція формули освітньої субвенції.

– Частина педагогів, та й інших українців, не розуміє, за що відповідає міністерство освіти, а за що – місцева влада. Як це поділено?

– Це чітко прописано в законі "Про освіту". Міністерство освіти розробляє загальну нормативну правову базу: встановлені на центральному рівні правила – стандарт освіти.

Для початкової школи ми даємо стандарт і модельні освітні програми.

Їх школа може або приймати, або коригувати. Також ми даємо навчальні програми для середньої і старшої школи.

Відповідаємо за основні принципи роботи закладу освіти, які закладаються в нормативку.

В цьому сенсі ми значно зменшили повноваження у своїй частині, скасувавши старе положення "Про заклад освіти". Тепер школи мають більше можливостей і повноважень встановлювати свої правила.

З погляду фінансів міністерство розподіляє освітню субвенцію, яка йде виключно на одну статтю – оплата праці педагогічних працівників.

Оплата праці всіх інших працівників закладу освіти покладається на місцеву владу.

Будь-які додаткові доплати – спецшколам, які значно дорожчі; утримання багатьох маленьких шкіл, де діти отримують гіршу освіту за більші кошти, має брати на себе місцева влада, якщо ухвалила для себе таке рішення.

Місцева влада повністю відповідає за створення умов роботи школи: комунальні послуги, ремонт, навчальне обладнання.

Органи місцевого самоврядування не повинні покладати на вчителів відповідальність за свої зобов'язання.

Місцеві органи можуть попросити школу: "Ми в межах своїх повноважень і грошей відремонтуємо вам дах і коридори. Але нам не вистачить на…, тому просимо, чи ви можете нам допомогти". Тільки такий стиль розмови може бути.

Але якщо школа занедбана – не помита після ремонту, класи не готові – мова про підготовку до школи, яка потребує уваги її адміністрації і технічного персоналу, це зовсім інша історія.

Перед початком навчального року директор школи не може все літо відпочивати.

Він має бути у школі і як господар дивитися на стан школи перед початком навчального року.

– Хто повинен готувати школу до початку року? Є практика, коли директор телефонує вчителям, аби вони прийшли, або й закликали учнів середньої/старшої школи прибрати класи і зробити ремонт.

– Є технічний персонал, який отримує зарплату, але це залежить від його спроможності.

У часи, коли я була вчителькою, мені доводилося викликати учнів. У нас не зганяли в школу. Це було радісно, бо всі зустрічалися і готували свій клас.

Але це не означало, що клас був в такому стані, що дітей туди не можна пускати. Якщо вони витерли пил і повитирали парти – в цьому нічого страшного нема. Тут драматизувати не треба.

Інша річ – у який спосіб це роблять. Мені не подобається, коли ми говоримо загально і проектуємо ситуацію на всю країну.

– Можливо, є вчителі, яким у радість готувати класи, але є випадки, коли їх змушують у школі сапати клумби…

– Сапання клумб – частина роботи на дослідницьких ділянках. Тому що якщо є дослідницькі ділянки для вивчення біології, то є навчально-практичні заняття, де діти вирощують рослини і їх сапають.

Їх не змушують це робити замість когось, це діяльність, навчальний процес. Треба брати кожну конкретну ситуацію, кого куди вигнали, змусили, наскільки це загрожувало чи ні здоров'ю дітей, наскільки це співпадало з обов'язками конкретного вчителя…

– Знаю вчительку англійської, яку викликала адміністрація до школи садити квітник… Вона мала це робити?

– Вона могла відмовитися і сказати, що цього немає у її повноваженнях. Якимось вчителям може бути приємно прийти і посадити квітник, бо вони це люблять.

Якщо якісь речі не прописані в повноваженнях людини, вона може робити їх лише тоді, коли захоче сама.

Ситуацій, про які ви розповідаєте, багато і їх потрібно розв'язувати, особливо коли йде якесь насилля над вчителем чи учнем.

Це питання порушення прав учасників навчально-виховного процесу. Аби його вирішити, ми вводимо інститут освітнього Омбудсмена.

Він матиме свій офіс і зможе як надавати консультації, так і безпосередньо розглядати та вирішувати питання щодо порушення прав у кожній конкретній ситуації.

Ще один механізм, який створюється - Державна служба якості освіти, яка діятиме та фінансуватиметься з центру.

Це практика всіх країн – при децентралізації контроль за якістю освіти централізується.

Тому держслужба якості матиме регіональні підрозділи, ці працівники отримуватимуть зарплату від міністерства освіти, а не місцевої влади, будуть незалежними і уповноваженими з'ясовувати особливості педагогічної роботи вчителя.

– Коли вони запрацюють?

– Початок створення цих регіональних центрів буде уже в 2019 році. Тоді ж має запрацювати інститут освітнього Омбудсмена.

– Поки ці органи не працюють, що наразі можуть зробити педагоги чи батьки учнів, якщо вони вважають, що їх права порушили?

– Звертатися у відповідні місцеві органи. Якщо там не реагують, будемо реагувати ми – за умови письмового чіткого звернення з підписом, щоб ми могли отримати від Державної регуляторної служби дозвіл на перевірку.

Далі буде…

Ірина Андрейців, Яна Дирявська, УП

Усі фото: прес-служба МОН

Передрук редакційних матеріалів "Української правди. Життя" без дозволу редакції заборонений.

Щоб отримати дозвіл, напишіть нам на [email protected]